Глава 29

Аня з Льошою на два тижні полетіли в Домінікану на відпочинок. Вони були такі щасливі, що нарешті стали законними чоловіком та дружиною. Ще до весілля подруга перевезла свої речі до Олексія, сказавши, що тепер квартира у повному моєму розпорядженні, і я можу жити тут стільки, скільки заманеться. Це було доволі добре, проте я справді хотіла своє особисте житло, де все буде саме так, як цього хотіла я. Може, саме на це я і витрачу свій гонорар. Сподіваюсь, що його вистачить. А вже ремонт та меблі — то все буде поступово. Але Аня наполягала, аби я за це не переживала. А Льоша її підтримував. Які ж вони хороші.                                                                                                            

І я справді раділа за них. Якби не одне але... Матвій. Його поведінка мене неабияк дивувала. Все рідше він писав чи телефонував мені, а бачились ми останній раз на весіллі. І мене це дуже насторожувало. Ні, в Льоші та Ані теж таке було, коли хлопець готувався робити пропозицію. Але тут зовсім інший випадок.                                                                                                                                       

А може в нього щось трапилося? Я досі не знаю навіть як звуть його батьків, адже він ніколи про них не говорить. Я жодного разу не бачила, аби вони телефонували до нього. І це було так дивно. Може в нього з ними погані стосунки? Але ті рідкісні моменти, коли Матвій згадував їх, то лише з теплотою та ніжністю. Так що в нього сталося? Невже він сумнівається у своїх почуттях до мене? Чи це таки щось інше?                                                                                                                                                                  

І я маю з ним про це завтра поговорити. Треба ж вже з усім розібратись та спокійно жити далі. Та він мене випередив.                                                                                                                                       

***                                                                                                                                                                

Я тільки встигла перевдягнутись у шорти та футболку, як у двері подзвонили. І яке здивування було побачити там Матвія. Він виглядав ще гірше ніж до весілля. Таким сумним, ніби тільки що дізнався якусь страшну новину. То може в нього щось сталося? Було таке враження, ніби хлопець не спав кілька днів. А я вже почала переживати.                                                                                                            

Пройшовши до кімнати, він обперся до стіни, стараючись відвести погляд. Мені вже було страшно, адже я уявлення не мала, що зараз буде. Можна зараз все поставити на паузу, а потім відмотати до самого початку наших стосунків. До того часу, коли я була найщасливішою дівчиною. До того моменту, коли ми планували спільне майбутнє.                                                                                                            

- Оксано, я прийшов з тобою поговорити. - він дуже важко підбирав слова. - Про наші стосунки.      

- А що не так з нашими стосунками? - не зрозуміла я.                                                                                 

- З ними все не так. Вони не правильні, занадто примітивні та нецікаві. Але найголовніше те, що вони мене дратують. - він все-таки подивився на мене, і я побачила, що в його очах стоять сльози. - Ти мене дратуєш. Я вже просто втомився від того, що ти постійно липнеш до мене, намагаючись завоювати увагу. Спочатку, мені це подобалось. Така неприступна дівчина, з гострим язиком. В мене прокинулось бажання отримати те, що мені не підкоряється.                                                                                    

Від такої новини я навіть присіла на диван. Мені зараз почулося чи як? Він же не може і справді так вважати? Ці слова вдарили гостріше за ніж, і рана одразу ж почала кровоточити. Я не вірю, не хочу повірити навіть в це. Матвій кохає мене, а це все якийсь жарт чи просто страшний сон.                      

- Що? - перепитала я.                                                                                                                                       

- Пограли в стосунки й досить. Я втомився, і хочу чогось новенького. Я хочу піти з кимось погуляти, провести ніч. Можливо навіть знайти собі нову дівчину, яка буде такою ж відомою, як і я. - слова ніби обпікали мене. - Я не принц твоєї казки. Та й ти не та сама для мене. Я не готовий змінювати своє життя заради тебе. Та й не хочу цього. Я дуже добре зрозумів це після весілля. Бачив, як Олексій кохає Аню, і розумію, що в нас все ніколи не буде так само. А значить, далі й не варто продовжувати.           

- Матвій, але ж...                                                                                                                                       

- Я не кохаю тебе, Оксано. І ніколи не кохав. Та й не думаю, що колись зміг би. Ти зовсім не для мене, адже маєш важкий характер. Та і я не кращий. Тобі потрібен хтось, хто терпітиме тебе. - він знову відводив погляд. - Для мене це все було тимчасовим захопленням. І я вже награвся. Ти закохалась, я розумію це. Проте, мені все одно. Якось переживеш.                                                                                 

Сльози повільно потекли з моїх очей. Я просто не могла в це все повірити. Не могла повірити, що це той самий Матвій, що був таким милим зі мною. Невже це і справді для нього була гра. Будь ласка, скажи що це не правда. Скажи, що ти кохаєш мене. Я б навіть пробачила йому ці всі слова. Адже для мене це були справжні почуття. Справжнє кохання, від якого не можна так швидко відмовитися. Таке відчуття, ніби все повторюється. Я вже чула схожі слова.                                                                    

Більше нічого не говорячи, він пішов до дверей. Але різко зупинився. Будь ласка, скажи, що це все жарт, і ми все ще разом. Я мало вголос цього не сказала, але принижуватись не варто. Як казала Аня, треба вміти йти гарно. А може він передумав. Але ні...