Глава 27

Решта часу до весілля Ані пролетіла доволі швидко. Подруга активно взялась за підготовку до весілля, контролюючи кожну навіть найдрібнішу деталь. Для початку, вона обрала ресторан, що повністю відповідав її уявленню про ідеальну церемонію. І чесно кажучи, я була вражена. От як їй вдалося знайти це? Потім Аня добралась до планування самої церемонії та розважальної програми. Мою думку, звичайно, питали, але остаточне ж рішення було за подругою. А ще ж список гостей складати. Через те, що вони обидва медійні особистості, свято було з розмахом.                                                      

І якось мене це все затягнуло. Настільки, що я навіть не помітила, як Матвій поступово почав віддалятися від мене. Все рідше ми бачились, а коли це і ставалось, він ніби постійно про щось думав. Та я старалась впевнити себе, що він просто зайнятий підготовкою, адже Льоша нервував навіть сильніше, ніж Аня. Бо й Артем постійно був з другом, адже на них навішали не менше підготовки. Олексій хотів приймати активну участь у підготовці до найщасливішого дня у своєму житті.                 

Згодом приїхала родина Ковальських, і я, нарешті, мала змогу познайомитись з ними. В Ані просто неймовірні батьки. І тепер було величезним здивуванням усвідомлювати, що вони їй не рідні. Хіба можна настільки сильно любити прийомну дитину? От я не знаю, чи могла б я так. Для мене це мужні люди, які готові йти на такі жертви.                                                                                                            

І вони одразу ж приєдналися до підготування. Батько Ані допомагав Льоші, а мати нам, що в принципі логічно. Але я бачила, що вони не тиснуть, дозволяючи дітям робити своє весілля так, як того хочуть вони. І це справді чудово. Цікаво, а мої батьки робили би так само?                                                      

***                                                                                                                                                                  

- Оксано, з тобою все добре? - спитала подруга.                                                                                 

Ми якраз сиділи над ресторанним меню, обираючи страви для банкету. Було стільки буклетів, що вже буквально розбігалися очі. Але я навіть не могла зосередитись на цьому. Думки постійно поверталися до аналізу того, що відбувалося зараз між нами з Матвієм. Це ж не може бути кінець. Просто складний період, а може ми просто обидва зараз дуже зайняті.                                                                                 

Я пам'ятаю, як і в Ані з Олексієм був час, коли вони обидва трохи втомились від цих стосунків. Це було не так давно, але вони не думали про розставання. Обидва розуміли, що треба перечекати, і тоді все буде добре. І от результат — вони одружуються.                                                                                 

- Так. - розсіяно відповіла я. - Зі мною все добре.                                                                                 

- Щось з Матвієм?                                                                                                                                       

От я завжди дивувалась її здібності відчувати переживання інших. Таке відчуття, ніби десь всередині неї сидить психолог, який вистрибує в потрібний момент. І подруга знаходила потрібні слова. Але я так боялась озвучити свої страхи, бо тоді вони стануть реальними.                                                                  

- Я не знаю... - довелось зізнатись мені. - Ми ж не могли так швидко почати сприймати стосунки як даність. Матвій майже не пише і не дзвонить. І я розумію, що він зараз допомагає своєму найкращому другу. Та все ж... Я боюся, що він просто втратив до мене інтерес. А пройшло ж лише трохи часу. Що, якщо він не закоханий?                                                                                                                                

Аня ж підійшла до мене та міцно обійняла. Та так, що мало не задушила. Було так приємно відчувати її підтримку, адже я знала, що подруга і справді бажала мені щастя. Але інколи вона не контролює свою силу, якої в неї, як на диво, багато. Це при її то зрості й мініатюрній фігурі. Та я її любила, як подругу, попри все.                                                                                                                                                      

- Може все справді через те, що він постійно зайнятий цим весіллям. - дівчина посміхнулась. - Просто зачекай трохи, післязавтра все стане краще. Ще й ми ж на два тижні поїдемо у весільну подорож. І тоді ціла квартира буде у твоєму розпорядженні. Думаю, ви люди дорослі й знайдете, чим зайнятися наодинці.                                                                                                                                                        

- Ти й справді так думаєш?                                                                                                            

- В те, що ви приємно проведете час? Ну, я в це вірю. - Аня посміхнулась. - Знаєш, тобі може здатися, що в нас з Льошою все так прекрасно. Ми ж навіть не сварились так серйозно. Але це все здається на перший погляд.                                                                                                                                       

- Невже ваші стосунки не такі ідеальні? - я їй посміхнулась.                                                                   

- Ні, ми сварились, проте тихенько. Разів зо два я думала, що це вже все. Та в Льоші доволі цікавий характер. Взагалі він пофігіст, пішла і най йде. І я очікувала чогось подібного. - Аня видихнула. - Та він мені сказав, що зрозумів, що я саме та людина, з якою він хоче прожити все своє життя. І тепер я нікуди від нього не дінусь. Але цілий рік я чекала, поки він зверне на мене увагу. В нас було всяке, та ми впоралися з усім.