Глава 25

Підготовка до весілля йшла повним ходом. Щодня з самого ранку, десь о шості, Аня мене будила і тягнула по справах, а відпускала лише о дванадцятій. І то вона вже змилувалась. Вероніка, здається, взагалі не спала. Та дівчина вже звикла. Вона казала, що виспиться після весілля. Не знаю, я би так точно не змогла. Для мене спати — то частковий сенс життя.                                                      

Чим ближче наближалась дата весілля, тим більше нервував Олексій. А от Аня була абсолютно спокійна. Який цікавий парадокс. На наступному тижні на кілька днів вони їдуть до родичів подруги аби познайомитись. Та батьків Льоші не буде. Я не знаю,  що в нього з родиною,  та серед запрошених гостей був його батько. А це значить, що на три дні квартира буде моєю. Та після весілля, Аня сказала, що я можу тут жити. Але хотілось би купити власну.                                                                                 

І тільки я збиралась будувати плани в вільний від зйомок час, як мені зателефонувала мама.               

- Доню привіт. - сказала вона. - Я вже так скучила за тобою, сонечко моє.                                            

- І я. Дуже сильно. - від цього в мене мало сльози на очах не виступили.                                                

Раніше я дуже часто приїжджала додому, і хоч не завжди це любила, та тепер почала цінувати. Так хотілось, аби мама була поряд.                                                                                                            

- Загалом, я вирішила тобі зробити невеличкий сюрприз. - промовила мама. - Наталя зараз у Львові, тому я б хотіла приїхати до тебе на кілька днів. Якщо ти не проти.                                                      

- Звичайно, я тільки за. - одразу ж сказала я. - До того ж, з деким тебе познайомлю.                           

- Тоді, я правильно зробила, що купила квиток. Я виїжджаю ввечері. Тому завтра чекай. Цілую.          

- Бувай. - вона поклала трубку.                                                                                                            

Вже завтра я зможу обійняти свою маму. І дуже хотілось познайомити її з Матвієм. Але як він сприйме це? Я сподіваюсь, що не дуже погано, адже вона вже чекає на це.                                                      

Зізнаюсь чесно, в дитинстві я була закохана в Леонардо ді Капріо. І хоча він набагато старший за мене, та я вірила, що коли стану старшою, то обов'язково познайомлюсь з ним і вийду заміж. Дитяча мрія, проте після перегляду "Титаніку" така думка була у багатьох дівчаток. Але зараз я уявляю, як би на це відреагувала моя мама.                                                                                                                                    

Ну так, тепер моя мрія виглядає інакше...                                                                                               

***                                                                                                                                                                  

Сьогодні була лише зйомка з Артемом, адже у Мел і Тайлера романтичний момент. І я зіграла доволі непогано. А вдалось мені це лише тому, що на його місці я уявляла Матвія. А от мені здавалось, що Артем якось дивно реагує на мене. Він ніби ловив мій погляд, весь час намагався якось доторкнутися, а цей поцілунок... В мені він не викликав жодних емоцій. Це було простою роботою, і нічого більше.     

А після зйомок, коли ми вже перевдягнулись, хлопець підійшов до мене, аби поговорити. І я уявлення не мала, що він хоче. Якщо зараз зізнаватиметься в коханні, то я краще одразу втечу. Артем для мене лише друг, і більшого мені й не хочеться з ним. Тим паче, він навряд чи зможе конкурувати з Матвієм для мене. Він не принц моєї казки.                                                                                                            

- Оксано, - почав Артем. - Я хочу поговорити з тобою. Це стосується Матвія.                                        

Оце так поворот. Ось так от одразу він вирішив розставити все по своїм місцям. Та я не настроєна вислуховувати його.                                                                                                                                       

- Хочеш розказати, як йому зі мною пощастило? - посміхнулась я. - Ми це і так знаємо, я ж така неймовірна. Тому, я краще піду додому, а то дуже втомилась і хочу поспати. Давай перенесемо нашу розмову.                                                                                                                                                            

- Це справді так, йому дуже пощастило. Будь-який хлопець мріяв би про таку дівчину, як ти. - Артем видихнув. - Проте, я зовсім не про це. Матвій він... Зрозумій мене правильно, ми дружимо з самого дитинства, і я дуже добре його знаю. Він прекрасний друг, завжди вислухає і підтримає. Та він не здатний кохати, і зробить тобі лиш боляче. Матвій не для стосунків, і я хочу вберегти тебе від розчарувань. Знаєш скільки дівчат мріяли про якесь майбутнє з ним? І як бачиш, жодна не досягла успіху. Він дуже не постійний, і в один момент йому просто може здатися, що ти обмежуєш його свободу.                                                                                                                                                    

- Ого, оце ти загнув. - я була і справді здивована його впевненістю. - Все як в поганих мелодрамах. Ще напевно думаєш, що я з ним, бо хочу перевиховати бед боя. Та я вірю, що в Матвія справжні почуття. Дякую за поради, та я якось обійдусь і без них. І з чого взагалі таке піклування? Не думаю, що ти таке казав кожній його дівчині. Ми щасливі разом, і я відчуваю, що моє кохання взаємне. Можливо, він і був непостійним раніше, та не зараз. Матвій не грає.