Глава 24

Яка ж Аня щаслива. З моменту заручин вона просто літала по квартирі. І я справді була рада за неї, адже Льоша просто неймовірний. На наступний же день вони подали заяву до РАГСу, і вже за місяць стануть чоловіком та дружиною. Проте підготовку до весілля вже час було починати, адже воно буде з розмахом. Ще б, двох відомих людей не омине преса увагою. Та й гостей буде багацько. Треба було продумати кожну деталь, аби все пройшло ідеально і без всяких непередбачуваних ситуацій. Я дуже переживала, чи витримає Аня взагалі такого режиму. Але їй не звикати.                                             

І, якщо зізнатись чесно, я трохи заздрила їй. Ні, в мене є Матвій, і це справді чудово. Але я бачила їх стосунки, бачу як палають їх очі. Вони не можуть дочекатись свого весілля. А в нас... Здається, я закохалася. По-справжньому, і це не пройде може й ніколи. І слова Артема ніяк не йшли мені з голови. Що, якщо для нього це і справді все тимчасово? Може, він не кохає, а лише приємно проводить час. Я справді старалась не думати про таке, а от виходило кепсько. Йому таки вдалося посіяти сумніви в моїй голові.                                                                                                                                                    

Через кілька днів ми з Аньою відправились обирати сукню в один з найкращих магазинів столиці, де могли підігнати сукню по фігурі або додати деяких елементів. Особисто я б вибрала якесь більш скромне місце, але Аня хотіла все з розмахом. І байдуже що до весілля майже місяць, плаття вона хотіла вже. І ніхто не міг її переконати.                                                                                                            

- Я не хочу пишне, хочу рибкою, в мене ж така ідеальна фігура. - посміхнулась подруга. - Але з дитинства мрію про довгий шлейф. І, бажано мереживний верх. А також ще довгі рукави. От так я собі уявляю свою весільну сукню. Але якщо немає з рукавами, то можна і на бретельках.                           

Все це вислуховувала консультант, яка одразу ж зникла, підшукуючи варіанти. Але в моєї подруги запроси. От я б особисто не хотіла працювати в цій сфері. Сотні наречених, і кожна зі своїми капризами, усі нервують, ще й можуть переміряти пів магазину і нічого не обрати. То ж які треба нерви мати, аби працювати тут. Та перемірявши кілька десятків суконь, і фотографуючись, ми зупинилися на двох просто шикарних варіантах.                                                                                                            

Перша була на бретельках, обтягуючою до середини стегна та прикрашена мереживами. А от далі розпускалась пишна спідниця, що закінчувалась довгим шлейфом. Все як Аня хотіла, але без рукавів. А от друга була короткою, з відкритими плечима та пишною спідницею. І вона вся була мереживною. А як їй пасувало. Вона була схожа на принцесу з тих мультфільмів, які ми дивилися в дитинстві. І це все й справді виглядало казкою.                                                                                                                          

Жила собі дівчинка Аня, що в дитинстві втратила найрідніших людей. Аж от, через три роки, її знайшли два добрих чарівники, що подарували їй другий шанс на те, аби мати родину. Росла вона в любові та турботі. Аж от прийшов час дівчинці вирости й відлетіти з рідного гнізда. Переїхавши в столицю, Аня зустріла прекрасного принца, якого покохала всім серцем. І як це буває в казках, почуття були взаємними. А зовсім скоро пара зіграє весілля. І жили вони довго і щасливо...                                

***                                                                                                                                                                  

Після всієї цієї метушні, я ночувала в Матвія, і ми просто лежали на розстеленій ковдрі на підлозі перед його панорамними вікнами та дивились на небо. Так зручно було вмоститись на його плечі, а рука хлопця ніжно обіймала мене. Заради таких моментів я готова відмовитись від багато чого. І саме зараз я розуміла, що слова Артема були лише його вигадкою. Не міг Матвій ставитись так до кожної дівчини. Та й Льоша казав, що ніколи не бачив його таким. Так чому така різниця? Вони всі троє найкращі друзі з самого дитинства. Аж тут... Я пам'ятаю, що Аня розказувала, що між цими двома ніби кішка пробігла. І всьому виною дівчина. Невже і в цей раз відбувається щось схоже?                           

- Ти знаєш, так гарно виходить в Льоші й Ані. Таке чудове весілля. - посміхнувся Матвій. - Думаю, коли я робитиму пропозицію, це теж буде особливо. Я вже навіть маю приблизну ідею, але це все ще треба добре продумати. Тобі має сподобатись.                                                                                                     

- Мені? - перепитала я.                                                                                                                                   

- Так, ми ж не завжди будемо лише хлопцем та дівчиною. - посміхнувся Матвій. - Коли зрозуміємо, що прийшов час одружитись, я все дуже круто зроблю. Найголовнішим буде те, що ти цього не очікуватимеш. І, думаю, мені знадобиться допомога Ані.                                                                       

- Ти зараз серйозно?                                                                                                                                       

- Я не жартую в такі моменти. Особливо, коли справа стосується наших стосунків. - хлопець мене поцілував у чоло. - Ми з тобою зіграємо пишне весілля, де ти все продумаєш до дрібниць. На першу ж річницю повторимо його, але лише для нас двох. І все відбуватиметься на березі океану. А потім в нас буде маленька принцеска, адже дівчатка більше люблять тат. - він дуже мило посміхнувся. - Вона матиме мою шикарну зовнішність, адже я такий красунчик, але твій колючий характер. І я буду її балувати. Купа іграшок, дні народження з гостями, поїздки в Діснейленд. А коли вона підросте, всі хлопці, що задивлятимуться на нашу дівчинку, будуть мати справу зі мною. Вона зустрічатиметься лише з гідними, що поважатимуть нашу донечку. І назвемо ми її Улянкою. А що, Дем'яновська Уляна Матвіївна. Гарно ж звучить.