Глава 21

Весь вечір я вчила Матвія готувати, проте він не далеко просунувся в цьому. Але це було так гарно, бачити його на кухні, коли він так старався нарізати ідеально правильними кубиками. Правда, на це в нього пішло в два рази більше часу, ніж в мене. Та його бажання допомогти було настільки щирим, що я просто не могла сказати йому це. На щастя, холодильник був досить великим, і ми змогли завантажити все туди. По сковорідкам та кастрюлям було видно, що ще жодного разу на них нічого не готували. І я би вже давно все зробила, але Матвій весь час відволікав мене своїми обіймами та поцілунками. От би все життя провести так...                                                                                        

Стоп, Оксанко, рано ще думати про таке. Ми ж лише недавно разом, до весільних дзвонів далекувато. Та й чи хочу я все життя провести з цією заразюкою? Воно ж навіть за дітьми не зможе нормально доглянути. Я вже навіть собі уявила картину, як він намагається погодувати нашу маленьку принцеску. Пам'ятаю, як ще не так давно я думала про те, що бідна буде його дівчина і діти, яких він нічому не навчить. Та тепер все змінилось. Я побачила Матвія з іншої сторони. Він був добрим, милим та турботливим. Так, нехай на перший погляд все доволі однозначно, та варто лише троши придивитись - і він покаже своє велике серце. Цікаво, а скількох би він дітей хотів? О ні, щось мене точно не туди потягнуло.                                                                                                                                                   

Повечерявши, я вирішила не їхати додому, а провести час зі своїм хлопцем. І ми якраз сиділи та дивились фільм, коли в двері подзвонили. Гості, ще й в таку годину насторожили мене. В голову закралась думка про те, що це могла якась фанаточка дізнатись про місце його проживання. Але ні. Яке ж здивування було, коли я побачила Льошу. Самого, адже Ані він сказав, що на роботі. Не зрозуміла, це ще що таке? Мені вже телефонувати подрузі та розказувати про те, що її хлопець обманює?                                                                                                                                                  

- Привіт. - сказав він, присівши на крісло.                                                                                                 

Я бачила, що хлопець трохи нервував, і я просто не розуміла, чому. Невже він збирається покинути Аню? Та ні, так як її кохає Льоша, пишуть лише в книгах. Ці його постійні романтичні жести, подарунки і погляди, які він дарував своїй коханій. Мені завжди здавалося, що це нереально. Таких історій просто не буває. Принаймні, так я думала до зустрічі з ними.                                                                                  

- Щось сталося? - спитав Матвій, присідаючи на диван. - Ти якийсь сам не свій. Друже, я тебе знаю двадцять років, але таким бачу вперше. Невже ти прийняв рішення піти в монастир або змінити стать? Я ж не переживу цього.                                                                                                                                    

- І ти ж ніби на роботі мав бути. - додала я. - Ти не подумай, я не звинувачую тебе. Просто так дивно, адже Ані ти сказав це. Тільки не кажи, що ти збираєшся розійтися з нею. Інакше я тоді власноруч придушу тебе. І повір, мене не зупинить ніхто.                                                                                  

- А ти хоч мені й друг. Та я допоможу Оксані. - додав Матвій.                                                                      

- Ні, насправді все зовсім по-іншому. Оксано, дуже добре, що ти тут. Я тут... - він дістав якусь червону коробочку, поклавши на стіл.                                                                                                                      

Я одразу ж, з його дозволу, потягнулася до неї та відкрила, від чого мало не ахнула. Там була золота каблучка у вигляді корони. Аня ж мріяла про таку. І поступово до мене почало все доходити. Льоша не збирався розставатися з дівчиною. Скоріш навпаки - він хоче провести з нею все життя. І це було так мило і романтично, що навіть не хотілось жартувати над хлопцем. Тим паче, коли він в такому розгубленому стані. На очі одразу ж навернулися сльози, адже я уявила наскільки щасливою буде подруга. Вони такі гарні разом, такі ідеальні. А тепер ще й стануть законними чоловіком та дружиною.   

- Невже ти...                                                                                                                                                      

- Я хочу зробити Ані пропозицію. - сказав Льоша. - Але дуже хочу, щоб все було по-особливому гарно. Якось незвичайно. Вона така неймовірна, що заслуговує на таке освідчення, яке згадуватиме все своє життя. В мене є пару ідей, та вони такі всі банальні. Я ж не запрошу її до ресторану й не покладу каблучку в тістечко. Хоча, Аня би ніколи не сказала, що їй не сподобається. Але так не хочеться її розчарувати.                                                                                                                                                    

- Так це ж чудово. - вигукнула я. - Господи, та навіть як ти вдома скажеш, що кохаєш її і зробиш пропозицію, вона буде найщасливішою. Ти ж знаєш Аню.                                                                        

- І чому ти переживаєш? - сказав Матвій з посмішкою. - По вашому коханню серіали можна знімати. Та то пів країни буде ридати перед екранами.                                                                                                

- А раптом, вона відмовиться? - хлопець дивився кудись у стіну. - Ми не говорили про це. Та я відчуваю, що ніби живу нею. Я по-справжньому кохаю Аню, і я ладен віддати життя, аби вона була щасливою. З того часу, як вона тоді прийшла до мене по сіль, дівчина просто не йде з моєї голови. Ви обидва знаєте нашу історію. Я робив їй боляче, але тепер спокутую цю провину. Мені здається, що я просто не заслуговую її.