Глава 20

- Та ти що, ніколи сам не ходив в магазин по продукти? - спитала я, сидячи в машині. - Навіть коли жив вдома? Та тебе б мала відправляти бабуся.                                                                                               

Я не знала, що сталося з його сім'єю і де вони взагалі, та знаю, що він довгий час жив в інтернаті, де вони троє і познайомились. Але з усіх них, хлопцю пощастило найбільше, адже він був бажаною дитиною. А це все було просто необхідністю, до того ж, його часто навідували. Та й весь вільний від навчання час вони проводили разом. А потім він був з бабусею. Може, я просто ще не зустрілась з ними. І все ще попереду...                                                                                                                         

Матвій, як і завжди, виглядав просто неймовірно. Хоча, складалося враження, що він збирався поспіхом, або взагалі тільки що встав. От же ж заразюка, я що тепер маю комплексувати поряд з ним? Тепер хоч зрозуміло, що відчувають себе баришні в книгах та фільмах, коли поряд такий красунчик. От ніколи того не розуміла, як такий міг закохатися в сіру мишку. Але в нас інший випадок. Я симпатична та скоро буду популярною акторкою.                                                                                                         

- Колись ходив. В дитинстві. - він потиснув плечима. - Та мені не сподобалось. Стільки людей, ці нестерпні черги та літні люди, що весь час роздавали поради.                                                           

- І як ти ще не загнувся з таким-то способом життя. - фиркнула я. - Це ж просто жахливо. Ні, я розумію, що ти можеш дозволити собі харчуватись в ресторанах. Але домашня їжа в рази краща. Ну, це потрібно хоч інколи робити. Як ти так живеш...                                                                                 

- Зі мною все буде добре, адже тепер ти поряд. - Матвій взяв мене за руку. - Будеш приглядати за мною. Я впевнений, що тепер я в надійних руках. Але тебе ще стільки всього чекає: познайомити мене зі своїми батьками, навчити готувати. І відбиватись від моїх фанаток.                                                     

- Ніби вони в тебе є. - розсміялась я. - Тобі би до психіатра. Якщо хочеш, я можу попросити Аню, вона тебе запише до якогось свого знайомого. Ах, він же з маніяками працює. Ну нічого, потерпиш.            

Так, не дивлячись на те, що ми почали зустрічатися, наші перепалки нікуди не ділись. Я ще подовбаю йому мозок чайною ложечкою, щоб не розслаблявся. Хоча, Аня ніколи не влаштовувала сцени Льоші. Це не в її характері. А от я нічого не могла з собою поробити. Я не ідеальна, як і Матвій. Ми не схожі на бездоганну пару, що не має жодних проблем. Це привілеї наших друзів. Хоча, коли Аня мені розказувала повну історію їх відносин, я була дуже здивована. Тепер зрозуміло, чому вони настільки дорожили цими стосунками, адже довелося пройти досить важкий шлях.                                                

Ми якраз під'їхали до супермаркету "Метро". Він був просто величезним, адже в магазині можна знайти будь-що. Вдягнувши сонцезахисні окуляри, аби нас ніхто не впізнав, ми попрямували в середину. І це спрацювало. Адже ніхто не впізнав Матвія та не підійшов сфотографуватися. На щастя, для входу картку потрібно було лише сканувати.                                                                                                         

- Слухай, автомобіль твого розміру. - сказав він, вказуючи на дитячий візочок у вигляді жовтої машини. - Сідай, я тебе підвезу.                                                                                                                                    

- Та ну тебе. - посміхнулась я. - Бери нормальний, і пішли.                                                                      

Взявши звичайний візочок, ми поїхали скупляти продукти. Довелось навіть взяти різне столове наряддя, що знадобиться мені для готування, адже Матвій не мав нічого, крім ножа, виделок та ложок. Добре, що хоч то є. Таким чином, ми вже мали купу всього, а ще навіть не доїхали до відділу продуктів. І було таке відчуття, ніби я тут з маленькою дитиною, що хапала все до рук, не розуміючи, що то таке. Але це було так мило, що я не стримала посмішки.                                                                                    

- Це що таке? - спитав Матвій, взявши до рук манго.                                                                                   

- Ти що ніколи манго не бачив? - здивувалась я.                                                                                    

- Не в цілому вигляді. Воно нам треба? - я кивнула. - Господи, нічого в тому не розумію. Певно, треба було підготуватись і подивитись в інтернеті, що воно таке. Відчуває себе таким безпомічним серед цих вітрин.                                                                                                                                                               

- Для того в тебе є я. - посміхнулась я у відповідь. - Треба буде навчити тебе готувати. Хоча... Ще руки порозрізаєш, а ти мені цілий потрібен. Тому, доведеться таки поки що відкласти цю справу.                

- Але ж я хочу допомогти. - відповів він.                                                                                                         

- Будь хорошим хлопчиком, - я погладила його по голові. - І штовхай візок, мило посміхаючись. Це буде найкраща допомога.                                                                                                                                      

Хлопець насупився, проте послухався таки. Я продовжила далі обирати те, що буде потрібно, а він лише питав, що ж то все таке. А от коли ми дійшли до винного відділу, то вже настала моя черга не розуміти нічого. А я ж то вважала себе експертом. Завершивши вибирати, нам ще довелося відстояти величеньку чергу на касі. Забравши продукти, Матвій не дозволив взяти мені жодного пакету. Лише упаковку соку, яку я сама забрала. Як же мені подобались такі стосунки. Так приємно відчувати, що мене кохають і турбуються. От би так було завжди...