Глава 19

Вдягнувши прості джинси, кеди та сорочку, я заплела волосся у хвіст і зовсім трохи нафарбувалась. Аня ж вдягнулась у короткий джинсовий комбінезон з білою футболкою та милими кедами. А от волосся в неї було заплетене у дві кіски. Ми ж баришні зайняті, можна і не наряджатись. Але ж красивими бути хотілось для наших хлопців.                                                                                         

Десь за двадцять хвилин до виходу мені подзвонила сестра. Але спілкування в нас вклалося в шість хвилин. Ми ж обидві такі любительки телефонних розмов. Але вона розказала мені про дуже хорошого хлопця, що приїхав з Америки до Львова по роботі. А вона ж в мене перекладач, і тому вони досить багато часу проводили разом. І деякі нотки в її голосі давали мені зрозуміти, що він дуже зацікавлений в ній, як і вона. Це добре, адже сестра вже понад рік абсолютно одна.                                                 

- До речі, - сказала Аня. - Тобі треба буде написати заяву на Івана і його дружків. І завтра ти маєш цим зайнятись. Я поїду з тобою, аби все проконтролювати. І не ображайся, просто я знаю, що ти можеш передумати по своїй доброті.                                                                                                                     

- А може не треба? - спитала я.                                                                                                         

- Ні, треба. - Аня насупила брови. - І це навіть не обговорюється. А будеш намагатись уникнути цього - пожаліюсь Матвію. Ох, тепер в мене з'явився новий метод шантажу. Треба буде просто розцілувати його при зустрічі.                                                                                                         

- Тільки спробуй. - пробурчала я. - В тебе є Льоша...                                                                      

- І що? А Матвій мій хороший друг. Чи ти думаєш я не обіймаю його чи Дениса? От з Артемом в нас не такі вже й прям хороші стосунки, та все ж і його обійму. Це нормальна практика для мене. Так що, звикай.                                                                                                                                                              

Ех, здається в мене просто не має виходу. Десь в глибині душі я розуміла, що це правильно, і я маю просто це зробити. Але все ж шкода їх, адже в'язниця, або навіть судовий процес можуть зламати їм все життя. А з іншої сторони, може вони ще повторять таке з іншою дівчиною. А я не можу такого допустити.                                                                                                                                            

За нами заїхав Льоша, багажник якого був затарений різноманітними продуктами. І, судячи з розповідей подруги, він і готувати вміє. Треба буде і Матвія навчити. Я вже собі уявляю, як він стоїть в переднику та нарізає овочі. Ох, як тепер забути про цю картину? Але з хлопцем Ані дуже пощастило. Цікаво, чи має він хоч якийсь недолік? Особисто я, поки що, не бачила. Та Аня мені якось казала, що їх не так вже й мало.                                                                                                                                            

- Вітаю вас, до речі. - раптово сказав хлопець.                                                                                      

- З чим? - незрозуміла я.                                                                                                                               

- Ви ж з Матвієм тепер пара. - він глянув на мене через дзеркало заднього виду.  - Може, хоч ти приборкаєш його характер. Ти знаєш, я знайомий з ним двадцять років. І за весь цей час я ще не бачив його настільки щасливим. Повір, це дуже багато значить. Тому, я хотів би подякувати за те, що ти робиш з моїм другом. Хоч вже не такий Придурок, як раніше.                                                                      

Вони розсміялись, а я ж лише тихо посміхнулась. Щось я сильно в тому сумніваюся, що в мене вийде. Але всяке може бути. Принаймні, я дуже сильно постараюсь зробити його щасливим. Адже він точно заслуговує на це..                                                                                                                                            

***                                                                                                                                                                

Ми відпочили просто чудово. І весь цей час Матвій не випускав мене з обіймів, показуючи всім, що я його дівчина. А я й була не проти. Хоча, це трохи завдало удару по моєму максималізму, але зараз я не слухала його. Я закохана в цю людину, і приємно усвідомлювати себе коханою. А от пити мені не дозволив. Лише апельсиновий сочок, який спеціально купив мені. І я знову промовчала, що було зовсім не схоже на мене. Але в мене була компанія. Тут виявилось доволі багато тверезенників. Навіть хлопці лише по трохи випили. Ще й плавати Матвій не дозволив. Занадто добре він пам'ятав той випадок, коли я мало не втопилася. Але Аня мене підтримала, і ми разом просто помочили ноги у воді і все. І я не скажу, що це мене сильно засмутило. Навіть навпаки, я була вражена його турботою.                      

Мені нарешті вдалося познайомитись з Веронікою. І яка ж вона гарна. Довге темне волосся, фігура супермоделі та великі темно-сірі очі. Раніше я б ніколи з такою не стала навіть пробувати спілкуватись, адже це типова королева класу, що дружить лише з обраними. Але ні, Ніка виявилась доволі милою та доброю дівчиною. От тільки вона якось дивно дивилась Дениса, а от він постійно ховав погляд. Що ж між ними відбулося? Якщо я спитаю в Ані, вона ж не розкаже. Це ж її друзі. Але я можу здогадатись. В усьому винні почуття. І, судячи з усього, кохання було невзаємним.                                                      

Та, повернувшись додому, я була налаштована провалятись на дивані увесь вечір. Включила б собі якийсь серіальчик, замовила би додому піцу. Все одно Аня буде нині в Льоші. В них романтичний вечір чи щось типу такого. Дивно, але я вже їй не заздрила так, як раніше. Певно, все після того, як в мене з'явився хлопець. Та й це було досить нерозумно з моєї сторони. Впевнена, якби Аня була на моєму місці, то лише щиро раділа б. А я справді рада за подругу, та нічого не могла поробити з собою. Та це все було в минулому. Тому, зараз я зі спокійним серцем хотіла повалятись вдома. Я вже навіть почала обирати якийсь серіальчик. Проте мої плани накрились через одну гарну заразюку, який подзвонив мені.