Глава 18

Прокинувшись, я не одразу згадала, де знаходжусь. Але тіло, що спатунькало поряд, мені нагадало. Я вдома в Матвія. Свого хлопця. І це було незвично його так називати. Особливо після наших постійних підколювань одне одного. Досі було важко повірити в те, що Матвій може бути закоханим в мене. Ні, я не сперечаюсь, я доволі симпатична, адекватна і, інколи, навіть мила. Але хіба цього достатньо? От я при всіх плюсах, помічаю і недоліки хлопця, проте саме вони роблять його особливим для мене. Значить, це і є справжні почуття? Тоді для мене це точно вперше.                                                    

Вчора, одразу після того, як ми поїли, то лягли спати. Вдвох, проте нічого не було. Матвій дав мені свою футболку, яка доходила мені аж до середини бедра. Вийшло таке собі міні плаття. І хоч вона і була чиста, та я відчувала запах його парфумів.Треба було забрати собі цю футболку, і я впевнена, що він не буде проти. А я матиму в чому спати. До речі, помітила цікаву річ, що Матвійчик то наш перфекціоніст. Все завжди ідеально прибрано, на своїх місцях. Треба буде запам'ятати.                 

Вислизнувши з його обіймів, я обережно встала з ліжка. Спати зовсім не хотілось, тому я вирішила зробити нам спільний сніданок. Хочеться потішити його в перший день наших стосунків. Так, набір продуктів невеликий, але можна зробити млинці з нутелкою та бананом. Ммм, люблю такі. Сподіваюсь, і Матвію сподобається. Але, знаючи його, він з'їсть все хоча б заради того, аби не образити мене.        

Швидко зробивши тісто, я нагріла сковороду, та вилила перший млинець. На диво, він вийшов просто ідеальної форми. Та я майстер своєї справи. Треба би сфотографувати. Коли я смажила вже шосту штучку, міцні руки обійняли мене за талію, і Матвій поцілував мене у шию. Який же прекрасний ранок, от якби так було завжди. На мить я забула про все, що відбувається у світі за межами цієї затишної квартири.                                                                                                                                            

- А я то думаю, чим так прекрасно пахне. - посміхнувся він, знову поцілувавши мене. - Знаєш, давно в мене не було ранку, що починався з млинців. Вже років дванадцять так точно.                                      

- Це все, що вдалося зробити з твоїх продуктів. Я бачу, ти їси не вдома. - відповіла я. - Ти знаєш, що одного разу це може довести тебе. Так, відсьогодні я особисто слідкуватиму за цим. І навчу тебе готувати. Хоча б щось простеньке.                                                                                                         

- Ти тут обережніше, ця кухня нічого складнішого за яєшню чи розігріті продукти не бачила. В неї буде шок. Думаю, мені подобається, що ти тут так командуєш. - Матвій розсміявся. - Ти не уявляєш, як це гарно виглядає зі сторони.                                                                                                                           

- Так, млинці в мене гарні. - посміхнулась я, виливаючи новий кругляшок на сковорідку. - Колись і в тебе такі будуть виходити.                                                                                                                                      

- Я не про них. Тобі пасує моя футболка. Я думаю, ти маєш забрати її собі. На тобі вона виглядає в рази кращою. Ще десь є сорочка та худі, які мені малуваті вже. - прошепотів він мені на вухо. - Знаєш, ми маємо потім якось закупитись продуктами, але при умові, що готуватимеш ти. Ну добре, я згідний допомогти, але б не довіряв щось смажити чи пекти. Максимум нарізати.                                            

- Я так розумію, я тепер буду тут частим гостем? - я ледве стримала посмішку.                                   

- Звичайно. А на місяць наших стосунків я тобі навіть ключі подарую. - сказав Матвій сідаючи за стіл. - Але я складний в стосунках. Попереджую, що ще й дуже ревнивий. Справді. Ні, ну ти можеш спілкуватись з Льошою та Артемом, адже вони мої друзі. Один зайнятий, а другий не стане підкатувати до дівчини, що має хлопця. Ну, і Дениса я теж згідний потерпіти. А от інших навряд чи. Тому, якщо в тебе є якісь знайомі, з якими ти б хотіла продовжити спілкувати, краще скажи мені. А то інакше, я за себе не ручаюсь, і хтось з ним може бути побитим. - я ж лише похитала головою. - Але я обіцяю тобі, що старатимусь стати кращим і зробити тебе щасливою.                                                 

- Серйозно, ти складний в стосунках? - я удала, що здивувалась. - А так то справжній ангел. Я б ніколи не подумала.                                                                                                                                            

Він притягнув мене до себе так, що я опинилась на його колінах. Матвій повільно та ніжно поцілував мене. І я би все віддала, аби так було і надалі. Подивившись в його очі, я знову забула про все на світі. І з цим треба щось робити,                                                                                                                           

- Здається, щось горить. - посміхнувся він.                                                                                                    

- От же ж, - я підбігла до сковорідки. - Через тебе млинець згорів. Який же ти Придурок. І змінюватись не збираєшся.                                                                                                                                            

- А ти Заноза. - відповів він з посмішкою. - Моя Заноза.                                                                      

Я відвернулась до плити, аби він не побачив моєї посмішки. Так, підколювання в нас точно нікуди не дінуться. І це добре, адже я звикла до них. Та чи вдасться нам їх поєднувати зі стосунками? Побачимо...