Глава 17

Увесь час, поки ми їхали в машині Матвія, він не відпускав моєї руки. А я ще досі не могла заспокоїтись. Якби не він, не знати, чим би це все закінчилось. Він мене врятував, а зараз ще й піклується. Я по-новому поглянула на нього. Так, моментами він мене дратував. Та час би зізнатись, хоча б самій собі, що я справді закохана в нього. І, здається, я йому не байдужа. А може він просто благородний та добре вихований, і не може залишити дівчину у біді? Так, це багато б що пояснило. Артем та Олексій теж кинулись рятувати мене. Хоча, там пояснюється доволі просто. Льоша хлопець моєї подруги, а Артема я можу вважати своїм другом. Але чому Матвій так вчинив? Навіщо думати, можна ж просто спитати. Може він і Придурок, але не поганий. Дожилась, вже і хвалю його.                

Під'їхавши до якогось будинку, Матвій швиденько вийшов та відчинив мені дверцята авто. Взявши мене за руку, хлопець відкрив двері магнітним ключем, і ми піднялись на двадцять перший поверх. Височенько, адже я боюсь висоти. До того ж, я з ним одна, в його квартирі. Та він же мені не зашкодить. Я вже переконалась, що хлопець не здатний на таке. Він набагато вихованіший та порядніший, ніж більшість тих, кого я зустрічала. Але сумніви таки лишились.                                   

Та увійшовши в його квартиру, страх відступив. Це була велика квартира-студія, зроблена в біло-чорних кольорах. Мінімум меблів, хоча є різні дрібнички, що створювали затишок. Та найбільше мене приваблювали величезні панорамні вікна, в усю стіну, з яких відкривався вид на Дніпро. Просто неймовірно. Вона була менша за Аніну, та й стиль зовсім інший. Але тут мені подобалось набагато більше.                                                                                                                                                        

- Присядь на диван, я тобі поки чаю зроблю. - це звучало досить спокійно, проте відчувалась якась внутрішня сила.                                                                                                                                            

Я так і зробила, а він зник на кухні. Чи колись хоч один хлопець поводився зі мною так? Ні. Але я бачила схоже відношення в Льоші до Ані. Так може це бути тим самим? Навряд чи, Матвій же не закоханий в мене без тями. Але чи може бути, що ми наближаємося до таких почуттів?                

Не втримавшись, я пішла за ним на кухню. І те, що я там побачила, змусило моє серденько битися частіше. Матвій робив мені чай та собі каву, і намагався зробити щось подібне на бутербродики. Але виходило щось не дуже. Як же він харчується? Певно, постійно в якихось ресторанах та на заморожених продуктах. Та це виглядало так мило, хлопець турбувався про мене. Прокинулось бажання допомогти йому, та він поки не знав, що я тут. Тому, я маю перевагу.                                   

Помітивши мене, хлопець обернувся і посміхнувся. Який же він гарний. А ці прекрасні очі... І чому я раніше не звертала на них увагу.                                                                                                         

- Вже майже все готово. - він поклав ножа. - Хоча не дуже. Але я справді старався. Нехай вони виглядають так собі, проте мають бути смачними.                                                                                 

Я ж тихо підійшла до нього, доторкнувшись до його обличчя. Він з такою теплотою дивився на мене, ніби я якась дорогоцінність, яку треба оберігати від всього світу. Приємне відчуття. І зараз я навіть чула, як б'ється його серденько. Дуже швидко. Та й дихання прискорилось. Я бачила, що в його очах стоїть бажання, але він не наважувався, боячись мене налякати. І я не знаю, що найшло на мене, адже піднявшись навшпиньки, я притягнула його до себе та поцілувала. Від не очікування, він на мить завмер, та потім почав відповідати на поцілунок. Я хотіла більшого, зараз я хотіла його. Можливо, це просто моя реакція на стрес. Та в цей момент бажання було сильнішим за мене. Мені відчайдушно хотілось стерти дотики цих... І Матвій міг мені в цьому допомогти.                                                    

Піднявши, він посадив мене на стіл, не припиняючи поцілунок. І це було так неймовірно. Тисячі досі невідомих відчуттів розірвались в мені. Все було таким правильним, і я відчувала себе на своєму місці тут, поряд з ним. На другий план відійшло все — наші постійні підколювання, ненависть, випадок в клубі. Час зупинився і в усьому світі лишились тільки ми двоє.                                                                  

Розстібнувши його сорочку, я провела рукою по його тілу. Звичайно, воно в нього було хорошим. Хлопець ж слідкував за цим. І я хотіла дослідити його ще більше. Я хотіла відчути більше. І мені це зараз було потрібно. Та Матвій відсторонився. Від образи на мить я навіть втратила дар мови, адже він мене не захотів. Невже я настільки йому бридка. Сама не помітила, як сльози потекли з моїх очей. Та він їх обережно витер.                                                                                                                                    

- Оксано, зараз зрозумій мене правильно, будь ласка. - він подивився на мене, не випускаючи зі своїх обійм. - Я справді хочу тебе. Але зараз це буде зробити не правильно. Я хочу, аби ми пішли на одне з тих дивних перших побачень, де я би переживав та нервував. Ти би представила мене своїм друзям, і все одно, що вони в нас спільні. І сталася б наша перша ніч, де було б все, як в тих придурошних фільмах про кохання. Ти заслуговуєш саме на таке.                                                 

- Але іншій би ти не відмовив... - я відвела погляд, аби він не бачив моїх сліз, що були готові от-от пролитися.                                                                                                                                            

- Бо до них я нічого не відчуваю. Ці всі дівчата були лише на одну ніч. І, можливо, вони й будували собі якісь ілюзії, та я не бачив з ними свого майбутнього. З жодною з дівчат. Але ти особлива для мене. - він посміхнувся. - І зараз я виглядатиму дуже смішно, проте я маю це сказати. І дивись, я дуже хвилююсь, адже боюсь твоєї відмови. Оксано, ти станеш моєю дівчиною?