Глава 16

Сьогодні був рівно місяць від початку зйомок, і ми вирішили це відсвяткувати своєю компанією. За цей час було багато всякого. Я плакала, раділа, кохала та розчаровувалась разом зі своєю героїнею. За такий короткий час я ніби пережила ще одне життя. І це такі неймовірні емоції, що я навіть не знала як передати їх словами. А я ж письменниця. Та найгіршим було те, що за місяць мої почуття до Матвія лише посилилися. Звичайно, я йому не сказала про це, адже наші підколи продовжувались і далі. До того ж, я боялась, що це може бути невзаємно...

Вдягнувши коротку чорну сукню з блискітками та гарні темно-сині босоніжки, я розпустила волосся та нанесла макіяж. Ну що ж, я готова до походу в клуб. Сьогодні ми будемо розбивати чоловічі серця. І від цієї фрази я сама розсміялась. А раптом нинішній вечір змінить все моє життя? Хоча, я так кажу кожного дня. І ніби все по-старому.

Чи не вперше за весь час, що я живу в неї, Аня вирішила не виглядати аж дуже ефектно. Вона вдягнула чорний брючний комбінезон з бежевим пояском та такого ж кольору туфлі. А й справді, їй вже не треба ж нікому нічого доводити чи когось собі шукати. В неї є чудовий хлопець, який скоро, я впевнена в цьому, зробить їй пропозицію. Ні, він поки що нічого й нікому не говорив, та моя жіноча інтуїція ще жодного разу мене не підводила. Яка ж вона щаслива, сподіваюсь, що колись і я така буду...

В клубі було дуже багато людей. Ще й постійна присутність Матвія дуже дратувала, і я прийняла єдине правильне рішення в цій ситуації — напитися. Хочу на мить забути про свої незрозумілі почуття до нього, забути про те, що мене може й ніхто так не покохає, як Аню. Чи то я така невдачлива? А може просто в мене немає другої половинки? Або я вже зустріла його, та не помітила?

Значить, така моя доля. Заведу собі десять собак і буду жити у своє задоволення, забувши про кохання. Так стоп, а хто говорив про кохання? Я ж не відчуваю нічого такого до Матвія. Принаймні, я продовжувала себе впевнювати в цьому. От тільки виходило не дуже. Тому, мені потрібно більше алкоголю.

- Може тобі вже досить? - сказав Матвій після шостого мартіні.

- А може я буду вирішувати сама? - огризнулась я. - Я прийшла сюди з чіткою метою, і ти мені не смієш наказувати. Та й взагалі, ти ж не моя матуся.

- Я сказав, що тобі досить, - хлопець відібрав в мене стакан.

- Знаєш що, - почала я.

- Дозвольте вас запросити, - перервав нас якийсь хлопець, звертаючись до мене.

- Вона не хоче, - відповів Матвій замість мене.

От же ж нахаба... Ну вже ні, тут я вирішую, що і коли мені робити. Але подивіться на нього, пити не можна, танцювати теж. Е ні, друже, вказувати будеш своїй дівчині. Можливо спочатку я б й відмовилась, та тепер зроблю це чисто з принципу. На зло одному егоїстичному Придурку. А може час вже зізнатись, що я просто хочу викликати ревнощі в ньому?

- З радістю, - посміхнулась я, подаючи руку.

І під невдоволеним поглядом Матвія, ми відправились на танцмайданчик. Мені здалося, чи навіть Аня не виглядала задоволеною? В будь-якому випадку, це моє життя, і лише мені вирішувати як вчиняти. Як захочу танцювати з кимось, то буду. І ніхто мене не сміє зупинити. Десь, в середині мене, якийсь голос говорив, що я вчиняю не правильно...

Але алкоголь в моїй крові відчайдушно хотів пригод. А наші танці ставали все ближче. Все більш гарячішими. І я навіть не помітила, як ми віддаляємося від людей все далі, й далі. Вже за мить майже не було людей. Поруч же почало крутитися ще двоє друзів Івана, так він мені представився. Я й не помітила, як ми опинилися в закутку, де ледве була чутна музика.

- Повернімось на танцпол, - сказала я з посмішкою. - Тут мені не дуже комфортно.

- Там зовсім не цікаво, - сказав Іван, проводячи рукою по моїй нозі. - Ми ж знайдемо чим тут зайнятися. Всі разом. Тим паче, коли поряд така красуня як ти. От тільки обличчя твоє здається знайомим. Може, ми вже бачились.

- Мені вже час, - сказала я, намагаючись вирватися. - Там мої друзі, і вони мене шукатимуть.

Та двоє інших мене тримали, а Іван навіть поцілував. Мені враз стало так бридко й огидно, що я таки змогла відштовхнути його. Намагаючись закричати, я одразу отримала удар по лицю. Сльози самі потекли з очей. Це було так принизливо та противно. Ще ніколи хлопець не цілував мене проти моєї волі. Я одразу ж згадала Матвія. Нехай спочатку він і ненавидів мене, та ніколи не був грубим.

- Розслабся й отримуй задоволення, - посміхнувся він.

Ні, ні, це не може бути зі мною. Так не має бути. Але ми були тут самі, і допомоги чекати нізвідки. Я залишалась віч-на-віч зі своєї проблемою. А Матвій же як відчував, не хотів аби я танцювала з цим Іваном. Та хіба я тоді послухалась? Ні, алкоголь та моя гордість спрацювали в парі, і я просто зробила це на зло йому. А тепер розплачуюся. І тільки я приготувалась до найгіршого, як дещо сталося.

Сильний удар вибив двері, і я побачила розлючене обличчя Матвія, який одразу ж схопив Івана за шию і почав бити. Всі удари він завдавати з механічною точністю, що не лишало сумніву — хлопець займався бойовими мистецтвами.

За ним увірвалися Льоша та Артем, які одразу ж зайнялися друзями. Аня, забігши слідом, притягнула мене у свої обійми, заспокоюючи. Вони працювали як злагоджена команда. Здається, ці хлопці не вперше стикалися з таким випадком. Господи, Оксано, пора вже розрізняти хороших хлопців та поганих. От оця трійця ніколи не завдасть шкоди дівчині.

Друзі Івана лежали без свідомості, а Матвій не міг заспокоїтися, б'ючи хлопця. Навіть хлопці не могли його заспокоїти. Він був настільки злим.

- Матвій тихо. Припини, - почав Олексій. - Ти ж його вб'єш. З Оксаною все добре, і ти їй потрібний зараз. Якщо ти опинишся в тюрмі, їй від того краще не стане.

Хлопець повільно обернувся до мене, а я побачила його дикі очі, від яких реально ставало страшно. Поступово вони стали прояснюватися, і до мене знову повернувся Матвій, якого я так добре знала. З ним я відчувала себе у безпеці. Повільно підійшовши до мене, він притягнув мене в обійми. А я знову розридалась. Тільки що вони врятували мене. А якби не встигли або ж не почали шукати... Навіть думати про це не хочу.