Глава 15

- Ох, краще б ти його поцілувала. - сказала Аня, коли ми були вже у квартирі. - Знаючи фантазію Матвія, він може вигадати будь-що... Як би тобі потім не довелося пошкодувати про це. І потім не кажи, що я тебе не попереджувала.                                                                                                                        

- Не хотіла я його цілувати. - буркнула я. - Нехай той Придурок знає, що не все в житті буде так, як хоче він. А то поманив пальчиком, і я вже тут? Е ні, друже, я теж не так проста. Цілуватись буде зі своїми тимчасовими дівчатами, що чергою зібрались біля його дому. На його превеликий жаль, я до таких не відношуся.                                                                                                                                            

- Дивна ти. - посміхнулась подруга. - Він же гарний, розумний, крутий. До того ж, відомий актор, та й не такий вже й дратуючий. І Матвій тобою явно зацікавлений. І чого тобі не вистачає то? Ото і старість зустрінеш в оточенні десяти собак. Можеш вже починати збирати колекцію. - вона присіла на диван. - У свій час я теж думала, що жоден не зможе мене зацікавити. Але в моєму житті з'явився Льоша, і все змінилося. І не смій говорити, що це різні речі.                                                                                            

- Я не витримаю з ним довго. - відповіла я. - Ми постійно сваримося та підколюємо одне одного. От що з того нормального може вийти?                                                                                                               

- І що? Ми теж часто сваримося, зате яке в нас примирення. - вона ігриво посміхнулася. - Я ж не кажу, що ти маєш заміж вийти за нього. - Аня закотила очі. - Тобі всього двадцять один. Мені здається, час погуляти. Тим паче тепер, коли ти в столиці, от-от станеш відомою акторкою і за твоїм життям слідкуватимуть тисячі людей. Ти тільки уяви, постійно під прицілом камер. Тоді ж сильно не розженешся.                                                                                                                                            

- А Олексія ти теж собі погуляти шукала? - хитро посміхнулась я. - Він теж тимчасовий хлопець на кілька місяців? От тільки сумніваюсь, що це справді так.                                                                      

- Я вже погуляла. Я ж старша від тебе. - вона насупилась. - З Льошою я хочу чогось більшого.        

- Ти старша за мене на рік. - пробурчала я.                                                                                                  

- До того ж, - вона мене проігнорувала. - Я була закохана в нього давно. І я відчуваю, що це справжнє, розумієш? - я кивнула. - Він мій єдиний, як би це дивно не звучало. Своє щастя я вже знайшла, от тепер передаю мудрість новому поколінню. Тому, прислухайся до мудрої тітки Ані. Колись за мої поради будуть платити великі гроші.                                                                                                         

Я ж лише розсміялась та кинула в неї подушкою. Не знаю я, чи варто воно того. Матвій доволі своєрідний. Сьогодні він підколює мене, завтра піклується про мене, а ще через день відверто заграє. От і як зрозуміти його? Ніби він мені й подобається, але чи це справжні почуття? Та й чи взаємно це? Одна питання, а відповідей більше не стає...                                                                                           

***                                                                                                                                                                 

- Зараз ми знімаємо сцену з Тайлером та Мелоді. Інші можуть бути поки що вільні. - сказав Павло. - Ви ж перевдягайтеся та готуйтеся. Декорації кам'яного лісу ми намалюємо за допомогою комп'ютерної графіки.                                                                                                                                                          

Я ж поспішила до своїх стилістів. От хто створював справжню магію. Без них не було б гарних образів, а значить, ми виглядали не так ефектно і менш запам'ятовувались глядачам. Як правило, при перегляді фільму або серіалу, ми помічаємо лише акторів. Але рідко хто згадує, що за таким масштабним виробництвом стоїть величезна команда: режисер, сценаристи, стилісти, монтажери, оператори та ще багато людей, без яких процес би просто зупинився.                                                    

Вдягнувши мене в прості зелені джинси, чоботи без підборів, футболки та шкіряну куртку, мене лише трохи нафарбували та зробила простеньку зачіску. Нічого особливо, проте мені дуже подобалось. Саме те, для прогулянки в лісі.                                                                                                                   

Але я почала трошки нервувати, адже дуже добре знала, яка зараз сцена має бути — поцілунок з Артемом. Ох, ще один красунчик на знімальному майданчику закоханий в мою екранну героїню. Та тут мені й справді доведеться грати, адже до Матвія я мала справжню симпатію. А тут... Ну нічого, я ж талановита акторка. До того ж, хлопець доволі милий, і мені це може навіть сподобатись.                  

Якщо чесно, з самого початку в книзі я вболівала саме за Мелоді та Тайлера. Він мені подобався набагато більше за Кайла. Такий спокійний, цілеспрямований та милий. Хлопець просто ідеально підходив для вибухового характеру головної героїні. І їй з ним було спокійно. Та серцю ж не накажеш, особливо коли воно обирає нахабного та владного персонажа. Проте потім все змінилось. З новими подіями я розуміла, що Кайл приховує свою справжню сутність. І насправді є доволі добрим, але з багатьма ранами в серці.                                                                                                                             

Та все це зовсім не допомагало мені підготуватися. Поцілунок з Артемом був зовсім не схожий на той, що був з Матвієм. Немає тих відчуттів, ніби я літаю. Моє серце мовчить, коли він торкається мене. В цьому випадку, для мене цей поцілунок і справді лише робота. Але зараз це мені спрацювало на руку, адже і для Мелоді було відчуття спокою та врівноваження. Вона завжди порівнювала Тайлера з озером. Ніяких сильних хвиль чи бурі. А от Кайл був більше схожий на вулкан — ніколи не знаєш, коли він вистрілить. От те саме я і відчувала зараз. Артем був моїм спокоєм.