Глава 13

За три дні ми відзняли усі сцени в Буковелі. І весь цей час Матвій слідкував, аби я ніде не перемерзла, щоб нормально харчувалась та добре почувала себе. Це все було настільки мило, адже ніколи жоден хлопець так не турбувався про мене. Навіть мій колишній хлопець, коли я хворіла, обмежувався лише кількома повідомлення з побажанням скорішого виздоровлення. Та й то не завжди.

Раніше я вважала, що це нормально. Адже не бачила, аби так піклувались. Тим паче, навіть не про свою дівчиною. Може я була не права, і він би в стосунках був ще кращий? А який би він був батьком. Так, щось мене зовсім не туди понесло.

З однієї сторони я розуміла, що Матвій це робить для того, аби зйомки не зірвались. Та з іншої... Це був зовсім не той Придурок, що кожного дня дратував мене однієї своєю присутністю. Та я краще з'їм себе, ніж зізнаюсь йому в цьому. Я навіть собі уявила, як хлопець посміється з мене після такого зізнання. Адже він не почав мене сприймати по-іншому. Для нього я все ще була тою самою Занозою, яка додала йому ще одну проблему.

І я навіть можу собі це уявити. Він мав кращих друзів з самого дитинства, і йому важко було ділити їх з кимось іншим. Аню Матвій легко сприйняв, адже вона має якусь особливу енергетику. Як ті маленьку пухнасті котики, що подобаються всім, а от я...

Ну нічого, ми повертаємося до Києва, і скоро все буде так само, як було раніше. Я далі ненавидітиму його, зосередившись на роботі. А він буде щодня підколювати мене, намагаючись вижити зі зйомок. Хоча, насправді це і не так, адже доведеться швидко перезнімати все заново. А на це піде час, зірвуться терміни. Хоч тут легше.

Мене зустрічала знову Аня, правда цього разу на власній машині. Певно, Льоша був зайнятий. Але це нічого страшного. Вона поспішила переказати мені все, що я пропустила за цей час, але все ж змогла помітити мій дивний стан. Все-таки, від подруги нічого й ніколи неможливо приховати. От є в ній якась така чуєчка, яка відчуває твій стан. І це дозволяло дівчині бути ідеальним співрозмовником.

В принципі, я зовсім не здивована тому, що в неї так легко закохуються. А от мені з тим набагато важче. І скоріш за все, через мій характер. І я намагалась з'їхати з теми, та з Аньою то ніколи не спрацьовує.

- Так, ану розказуй, що там у вас сталося в Буковелі. Матвій знову тебе ображав? Чи що? - сказала вона. - Говори, а то додому не пущу.

- Я захворіла, - просто відповіла я. - А Матвій був такий турботливий, слідкував аби пила ліки, ніде не замерзла. І навіть... Коли мене морозило, він спав поряд, адже тепло тіла найкраще допомагає. Я просто не знаю, як його зрозуміти. В один момент він говорить, що я лише заважаю та дратую його, а в інший старається зробити все, аби мені було краще. Що це за біполярка?

- Ух, оце так новина, - вона щиро посміхалася. - То в нашій компанії буде ще одна пара? Ні, ну я не проти, адже він довгий час був один. Може, тоді він нарешті перестане ненавидіти весь світ, що оточує його.

- Ні, - різко відповіла я. - Точно ні. Я і Придурок — пара не сумісна. Він такий нахабний, дратівливий, дивний...

- І він тобі подобається, - закінчила Аня.

- Не знаю, - чесно зізналась я. - Ти ж знаєш мене, я не можу ні в кого закохатися. Це проти моєї природи. Тим паче, після Влада я взагалі не здатна зустрічатись хоч з кимось. Я завжди чекатиму удару в спину. І більше нікому не зможу довіритись. Звичайно, можна було б починати тимчасові інтрижки, та це не для мене.

- Ну так, пострижешся в монашки. А чому б і ні? Тобі пасуватиме ряса, - вона посміхнулась. - Акторка-монашка, звучить феєрично. Тобі так не здається?

Якби вона зараз не була за кермом, я б обов'язково щось кинула в неї. Але в чомусь вона мала рацію. Я занадто довго була одна, не звертаючи уваги абсолютно ні на кого. А тут... Може час вже нарешті вилізати зі свого панцира?

На вечір ми мали наполеонівські плани, адже Аня хотіла показати мені одне чудове місце, де часто збираються українські зірки. Я ж вже була майже готова, коли задзвонив мій телефон. На дисплеї я побачила номер мами. Та я ж ніби з нею недавно говорила. Сотні думок пронеслись в моїй голові, і жодної доброї серед них не було. Можливо щось сталося, або мама хотіла щось запитати. Так, треба перестати гадати та просто прийняти виклик.

- Ало, - сказала я

- Оксано, а на якій ти роботі працюєш, - от так от одразу сказала вона, а я навіть не знайшла, що відповісти. - Адже щойно я бачила тебе в рекламі нового серіалу. І фраза, що просто схожа, не підійде. Там було твоє прізвище та ім'я. І знаєш, цю рекламу щоденно крутять по багатьох національних каналах. Дивно, що я лише зараз побачила. Бо Наталя каже, що воно триває вже близько тижня.

- Так, мені запропонували роботу в серіалі "Гра для двох". І я зараз в ньому знімаюся, - вирішила зізнатись я. - Я гратиму одну з головних ролей. І зараз я живу в Києві, хоча лише сьогодні повернулась з Буковеля.

Я дуже боялась її реакції, та відтягувати вже було нікуди. Можливо, краще було таки сказати їй самій. Все-таки, я б хотіла це дізнатись від рідної доньки, ніж з якоїсь реклами. Тим паче, моя ж мама не монстр якийсь.

- І чому ти мені раніше не сказала? - я чула по голосу, що вона ображена. І я могла її зрозуміти.

- Боялась, - зізналась я.

- Чого тут боятися? Я ж в тебе ніби не тиран, - мама розсміялась. - Моя донька знімається в популярному серіалі, її показують по усіх каналах. Та тут пишатися треба. Оксана Ярмак — нова зірка українського кіно. Це ж справді те, чим ти хочеш займатися, доню?

- Так мамо, - видихнула я. - Я ніколи не хотіла бути екологом, і завжди мріяла про акторську кар'єру. А тут такий шанс видався.

- Тоді чудово. Ти ж мене така талановита. Тому, я впевнена в тебе все вийде, - від цього на очі навернулися сльози. - Треба буде розказати татові, та й іншим родичам. Моя донька — відома акторка. Ну, або буде нею. Я так тобою пишаюся, сонечко. Ти собі просто не уявляєш. Але було трохи образливо почути це не від тебе. Та тепер я хочу щодня чути про всі подробиці.