Глава 11

Вже майже два тижні йдуть зйомки серіалу "Гра для двох". І, маю зізнатись, мені це дуже подобалося. Навіть те, що весь час поряд був Матвій. Я вже звикла до усіх наших перепалок, і навіть чекала на них. То типу різновидність "Стокгольмського синдрому" чи що? Але Придурок мені ж не подобається. Тому, можна спокійно видихнути.

Навіть те, що ми постійно в одній компанії мені подобається. Це вже починало по-справжньому дратувати. Адже інколи він був майже схожим на людину. Особливо, коли в нього проскакувала турбувати. Думаю, що таки Аня поговорила з Льошою, а він сказав Матвію, аби той мене захищав весь час. А слово друга або його прохання для нього закон.

Які ж в нього круті друзі. Артем завжди мене підтримував на зйомках, стараючись підняти настрій. Який би поганий настрій в мене не був зранку, хлопець робив все кращим. Це певно якийсь різновид таланту. Та навіть Талія і близнюки були дуже милими та добрими. Таким чином, на знімальному майданчику лише Матвій в нас начепив корону, вважаючи себе геніальним актором.

А от Аня з Льошою були такі милі та закохані, що мені теж захотілося справжнього щастя. Їх спілкування не завжди було романтичним. Інколи, вони відверто підколювали один одного. І здавалося, що вони от-от посваряться. Проте, це було зовсім не так. Льоша носився з нею так, ніби дівчина для нього найбільша у світі дорогоцінність. І нехай хтось тільки наблизиться до неї. Так хотілося, аби хтось подивився на мене так само.

І я сподіваюсь, що скоро так і буде. Життя хоч і не справедливе, та я ж не лишусь сама. Десь таки є мій принц. Нехай поки катається там на якийсь кобилці, та згодом я його заберу.

Сьогодні Павло нас дуже обрадував, адже ми їдемо на зйомки в Буковель. Виїжджаємо завтра, і лише ми з Матвієм. Як сказали, масовку знайдемо на місці. Талія й Артем же лишаються в Києві, адже їх сцен там немає. І от палка двох кінців. З однієї сторони я просто обожнюю Буковель, але з другої не хочу терпіти того напищеного індика.

Святі піченюшкі, і що ж тепер робити то? Відмовитись я не можу, бо в мене контракт. Та й не хочу. Мені настільки подобалась ця робота, що я б нізащо не відмовилась від цього.

Що робити? Значить, зібрала я речі, сіла в автобус і вперед у Франківську область. От тільки була невеличка проблемка — здається, я захворіла. Вже відчуваю, як підіймається температура, та й у горлі першить. Я старалась тихенько кашляти, аби ніхто не помітив. А там нічого, буде цілий день до зйомок — відлежуся та підлікуюся. Але ж який сюрприз мене чекав попереду.

Як виявилося, вся знімальна група зупиниться на віллі Вікторії, адже там ближче до місця зйомок, а мені та Матвію зарезервували номери в Radisson Blu Resort. Ну, як номери.

- На жаль, номер лише один, - сказала мила дівчина на рецепції.

Не зрозуміла, в мене що, слухові галюцинації? Я дивилась на дівчину, яка мене вже, напевно, вважала розумово відсталою, і щиро не розуміла. Якщо номер один, то що ж нам тепер робити? Мені спати на вулиці чи що? Але підійшла Олена, аби все вирішити. Господи, най би вони знайшли ще один. Я навіть згідна на найменший.

- Я не можу нічим допомогти, зараз сезон, і всі номери зайняті, - намагалась пояснити дівчина. - Якби ви приїхали раніше...

- Тоді може я поживу на віллі Вікторії? - спробувала я. - Чи оце от? - я вказала на Матвія. - Має ж бути хоч якийсь вихід.

- Там теж немає вільних номерів, - сказала Олена. - Ми все підраховували. Доведеться вам таки разом переночувати. Але це лише на кілька ночей. Та і я спробую придумати щось завтра. Потерпи.

Легко сказати, потерпи. От нехай забирає його до себе в номер і терпить там скільки захоче. Від безсилля хотілось вити, та, здається, в нас просто немає виходу.

На вечір я таки відчувала, що мені стає гірше. Піднялась температура і дуже сильно посилився кашель. Відчувала себе розбитою, а присутність Придурка робила все ще гіршим. Та я лежала в теплому ліжечку, виселивши Матвія на диван. А він, на диво, був не проти. Може то щось в лісі вимерло?

- Що то ти розкашлялась? - спитав він.

- Не бійся, зараза до зарази не пристає, - буркнула я.

Хлопець ж насторожено подивився на мене. Підійшовши, він поклав руку на лоба, від чого я мало не відсахнулась. Та все ж стримала себе. А його дотики були навіть приємними. Якби ж мені не було так погано.

- В тебе жар, - сказав він. - Ти що зовсім здуріла? Захворіти на зйомках...

- Перестань бурчати. І так погано, а тут ще й ти, - я закотила очі. - Ніби я спеціально захворіла, аби ти тут доглядав за мною в халатику медсестрички, - я побачила, що він кудись збирається. - Що, не витримав тяжкої долі?

- В аптеку йду, - відповів він. - Хоча знаєш, я чув, що зміїна отрута корисна. То може просто прикусиш язик?

Так хотілося його вдарити, та хлопець вже пішов. Навіть цікаво, і звідки така турбота? Та чи варто його чекати? Матвій таки прийшов з ліками та термометром. Як виявилося, в мене 39.2 температура. Ні, ну круто. Ще трошечки, і на моєму лобі можна смажити яєчню. Таким чином, ми зекономимо на сніданку. А може, він таки злякається моєї хвороби й втече кудись трохи далі? Хоча, я була йому вдячна, що він не кинув мене саму. Бо навіть вставати з ліжка було доволі важко.

Але жодні ліки не допомогли, адже коли ми лягли спати, я відчула, що мене морозить. Закутавшись в ковдру, я зрозуміла, що це зовсім не допомагає. Я читала, що вночі в горах буває холодно. Але ж не настільки. Аж от хтось ліг на ліжко поряд, від чого прокинулось дике бажання втекти. Через запаморочення, я навіть не одразу зрозуміла хто це.

- Ти спальні місця переплутав? Диван там, - сказала я.

- Мені спати заважає стукіт твоїх зубів, - він заліз під ковдру та притягнув мене в обійми. - Розслабся, просто я знаю, що найкраще допомагає тепло людського тіла. Приставати не буду, обіцяю.

- Точно? - я скептично подивилась на нього.

- Ти мені не цікава в тому плані. А я не хочу, аби зірвались зйомки, - відповів хлопець. – Я розраховую на цей серіал.