Глава 9

- Вдягни сукню. - сказала мені Аня. - Вигідно підкреслить твою шикарну фігуру. Що даремно ти постійно сиділа на дієтах? А якщо ще й обрати правильний колір, то пасуватиме до твоїх очей та виділить їх. Якщо хочеш, я можу допомогти тобі. Ти ж знаєш, що в мене бездоганний стиль.                                   

- Може краще джинси? - я подивилась на неї. - Ну, сукні це не моє. От штани я люблю. Та й почуватиму себе більш комфортно.                                                                                                                                 

- Джинси? В перший знімальний день? - вона задумалась. - Хоча, тебе ж і так там перевдягнуть. Але чи не хочеш ти з'явитися ефектно? От уяви, відчиняються двері у знімальний павільйон, і заходиш ти. Така гарна, у блакитній короткій сукні. Твоє волосся розвивається під штучним вітром. І всі погляди спрямовуються на тебе. А ще...                                                                                                         

- А ще буде салют та надувні кульки. - перервала її я. - Чи це недостатньо ефектно? Тоді ще треба аби прогримів грім та засяла блискавка. А і не варто забувати про злодійський сміх.                                  

- Ой та ну тебе. - Аня вийшла з кімнати. - Ти пічєнюха. - крикнула вона вже з кухні. - От скажи мені, чому ти не можеш хоч інколи зі мною не сперечатися. Я ж бажаю тобі тільки кращого. А ти нічого не слухаєш. Дітисько.                                                                                                                                   

- Я теж тебе люблю. - відповіла я. - І не треба бурчати, а то станеш старою та негарною. І Льоша тебе покине.                                                                                                                                                          

- Я буду прекрасно в будь-якому віці. - відповіла вона.                                                                      

Проте прислухатись все ж було варто. Це ж мої перші зйомки, і все має пройти ідеально. Тому я таки вдягла блакитну сукню, як вона хотіла, але туфлі на підборах — це занадто. А от на танкетці цілком згодиться. Волосся ж я лишила розпущеним, а ще нанесла макіяж. Виглядала доволі непогано. Не нарядно, як на свято. Але доволі мило і доречно до першого знімального дня. Увійшовши на кухню, я побачила, що Аня щось готує. От як в неї на все вистачає часу? А взагалі, ідеальна буде дружина. Сподіваюсь, Льоша не втратить такий шанс.                                                                                          

- Хоч на дівчину стала схожа. - сказала Аня, ставлячи кружку кави переді мною. - Ти знаєш, що тобі дуже пасує такий одяг?                                                                                                                            

- А до того що, хлопчиком була? - я відпила трохи напою. - Я такого не люблю, і зараз роблю лише заради тебе. Адже починати ранок з твого буркотіння не дуже хочеться. Та й згадувати мені будеш це ще цілий тиждень.                                                                                                                                            

Та Аня не відповіла, а лише поставила переді мною омлет з беконом. Ай байдуже на все, в мене тут є їжа. Я просто обожнювала омлети, і могла б ціле життя прожити на них. А подруга їх просто майстерно готує. І от що я буду робити, коли житиму окремо? Чи погодиться вона кожного ранку приїжджати до мене та готувати це? Треба буде спитати в неї, хоча я б не погодилась. Але ж Аня найдобріше і наймиліше створіння, яке я тільки знаю. І сподіваюсь, що ніхто й ніколи її не образить...                     

***                                                                                                                                                              

І знову я прийшла раніше, ніж потрібно. Інколи мене так дратує ця моя пунктуальність, адже її аж забагато. Добре, що я здогадалася взяти паспорт, бо інакше охоронець не хотів мене пропускати на студію. Та все ж я тут. Але до зйомок ще цілих пів години. І що робити весь цей час? Ну, можна було б піти випити кави. Та я не ручаюся, що потім знайду шлях назад.                                                           

На моє превелике щастя, Павло виявився вже на місці, і радо погодився дати мені почитати сценарій, аби я даремно не чекала. І я так захопилася, що навіть не помітила, як в сусіднє крісло хтось приземлився. І тільки я приготувалася зустрітися поглядом з Матвієм та почути його чергові підколи, як ні. Це був інший хлопець. Гарний, світловолосий, підкачаний. А які гарні тепло-шоколадні очі. Прям мррр. Так, я хоч не вголос замурликала? Та ніби ні, гордість все ще при мені. Але він і справді вразив мене. Найголовніше те, що я впізнала його. Це Артем Римов, відомий український актор. Ох, скільки разів я передивлялась фільм "Скандальний дует" з його участю. Я тоді так заздрила Мілі, що ніжилась в його обіймах. А як порахувати всі сни, де я була на її місці... Та мені подобався персонаж, тому до актора я ставилась цілком адекватно.                                                                                           

- Привіт. - сказав він з посмішкою. - Так ти й є наша Мелоді. А я гратиму роль Тайлера. Дуже приємно тебе, нарешті, побачити.                                                                                                                          

Ох, це ж другий хлопець в любовному трикутнику "Гри для двох". І, наскільки я пам'ятаю, а книгу я перечитувала разів з шість, ми будемо цілуватися. І не один раз. Ох Святий Боженько. Ото привалило мені. То не було жодного симпатичного на горизонті, а тепер всі і одразу. Мені все більше починається подобатися ця ідея зі зйомками. Шкода, третього не буде. Я б не відмовилась. Два нормальних цілком компенсували б того Придурка.