Глава 7

Як же в мене болить голова. Це просто важко собі уявити. Таке відчуття, ніби в ній живуть два гномики, які весь час чимось довбають. Ото Оксана відчула смак столичного життя. Хотілось лягти тихенько та вмерти. Е ні, аби Матвій вважав, що він переміг? Такої радості я йому точно не принесу. В цьому світі мала лишитись людина, яка його ненавидить. Для балансу Всесвіту.                                                      

Аня, як завжди весела та усміхнена, поставила переді мною кружку з якимось напоєм. І пахло воно просто жахливо. От таке відчуття, ніби щось вмерло, потім тижня два пролежало на сонечку, а тоді вже це перекрутили у блендері і зробили цей напій.                                                                                 

- Отруїти вирішила? - я відкрила одне око. - Краще просто дай мені тихенько полежати. Я з цим і без тебе впораюся. Наступного разу ти п'єш без мене. Інакше я навіть не доживу до початку зйомок. Ти цього хочеш?                                                                                                                                       

- Вмирай не на моєму дивані. - сказала подруга. - Тоді можна я спробую себе в ролі Мелоді в серіалі? Льоша буде проти, але я домовлюсь. Звичайно, прийдеться перефарбуватись та носити лінзи, але я звикну. Та й таланту до акторства в мене особливого немає. Але он скільки відомих акторів виїжджає на гарному обличчі.                                                                                                                                       

- Тільки через мій труп. - буркнула я.                                                                                                            

- Так от і я ж про те. Я після цього і займу твоє місце. - посміхнулась Аня. - Добре, не скрегочи зубами. Це допоможе впоратися з наслідками минулої ночі. Щось типу антипохмеліна. Має допомогти. Принаймні, так пишуть в інтернеті. Але я не ручаюсь.                                                                                 

Я міцно охопила рятівний засіб руками та повільно почала пити. Хвилин за десять мені і справді стало легше. Гномики кудись сховались, а голова вже боліла не так сильно. Я навіть змогла привести себе до ладу та вмитися. Але з дзеркала на мене дивилась дуже втомлена дівчина з великими кругами під очима. І тільки я вийшла, оком намітивши траекторію руху до дивану, Аня мене обрадувала.            

- Збирайся. - сказала вона. - І краще тобі вдягнути щось простіше. Ніяких підборів чи спідниць. Адже буде не зручно.                                                                                                            

- Я не буду знову пити. - чітко проговорила я.                                                                                       

- Та ми їдемо на Київське море з друзями. Як не хочеш пити — не будеш. - посміхнулась подруга. - Тебе ж ніхто не змушує. А от я від вина чи шампанського не відмовлюсь.                                          

Ох, от за такий відпочинок я обома руками за. Обожнюю їздити на природу. Особливо, коли є озеро чи море. Коли мені було тринадцять, тато повіз нас в Одесу на цілий тиждень. Спочатку я не дуже хотіла туди, адже було пекельно жарко. Проте тиждень так швидко пролетів, що я не хотіла повертатися додому.                                                                                                                                                          

- Аня, можна поставити питання? - спитала я, а подруга лише кивнула. - Як ти справляєшся з тим, що Матвій постійно такий нестерпний?                                                                                                            

- Матвій не нестерпний. - розсміялась вона. - Він дуже милий та добрий, і один з моїх найкращих друзів. Коли я сюди приїхала, він мене в усьому підтримував, і я навіть зараз можу йому серед ночі подзвонити та пожалуватись, а він вислухає.                                                                                 

- Щось я не помітила того. - пробурчала я.                                                                                                 

- Ти знаєш, таке відчуття, ніби хлопці застрягли у дитсадівському віці. Все смикають за хвостики дівчат, які їм подобаються. - я здивовано подивилась на неї. - Не сперечайся, ти зацікавила хлопця. А такого не було вже доволі довго. Ти би придивилась до нього.                                                                           

- Не хочу, він мене дратує. - я підійшла до своєї полички в шафі. - Не буду собі псувати хоч цей відпочинок згадками про нього.                                                                                                            

Я дуже сподіваюся, що його там не буде. Просто тримаю кулачки за це.                                              

***                                                                                                                                                                 

І знову Матвій. Взагалі, більшість компанії мені вже була знайома, проте я дуже не хотіла його тут бачити. Він мене справді дратував, а ще я не знала як себе поводити після вчорашнього поцілунку. Та, дізнавшись, що він найкращий друг Олексія, я впевнилась, що бачитимемося ми часто окрім роботи. І це було не так вже й погано, адже найгірше те, що мені починало подобатися те, що ми ось так спілкуємося. Я навіть не свідомо почала чекати цього.                                                                        

І таки я випила. Але вже небагато, аби лише полегшало. Та й шампанське було таким смачним, і Аня так його нахвалювала, що я просто не втрималась. А ще шашлички і овочі на грилі повністю зламали мою волю. Ми поїли і настала черга купатися. Проте, я була лише на бережку, адже після того, як мало не потонула, на глибину заходити не було ніякого бажання, на відміну від інших. Але ж це не лишилося поза увагою Матвія.