Глава 6

Перший день ми провели доволі спокійно. Сиділи вдома, їли піцу та суші, переглядаючи фільми. Я б навіть була не проти, якби так само пройшли решта днів до зйомок. Так спокійно, що я могла на мить забути про те, що доведеться зніматися з тим Придурком. Я вже й не думала про стрес перших зйомок. А ще дико хотілося виспатися. Була б моя воля, я би так провела всі дні. Ото поїла і в ліжечко. Але ж ні, нашій Аничці захотілось пошукати пригод на свою прекрасну...                                                 

Для початку, ми випили пляшечку домашнього винця. Та шо там, всього лиш літру. Що то є для двох дівчат, одна з яких мала гарячу кров. І це справді мало, враховуючи те, що було далі. В той день я певно стала кандидатом в майстри спорту з літрболу. А може ще й фіналістом. Нє, ну деяких мені не перепити, проте тоді здавалося все зовсім по-іншому.                                                                                 

І нє, щоб лягти спатоньки, моїй подрузі захотілось чудити. Поїхали ми, значить, до якихось її друзів на смачні шашлики. А скільки тут було всього: м'ясо, риба, морепродукти, крильця, овочі та десерти. І алкоголь. Дуже багато алкоголю. Там вона все намагалась засватати мене за якогось неймовірного хлопця, доброго та милого, який мене вподобав. Але я була б не я, якби не знайшла в ньому купу недоліків, що мене дратували. По-перше, він мав вуса, що мені ніколи не подобалися. По-друге, його сміх звучав так, ніби хтось наступив на котика. Та і якийсь бридкий він мені. Лише для спілкування годиться.                                                                                                                                                     

Потім Ані подзвонив Льоша. І тільки я подумала, що ця пригода підійшла до завершення, як нє. Він приїхав з чіткою метою забрати нас. І що ви думаєте було далі? Ми поїхали вже до його друзів в клуб, де мене знову сватали. І мені вже здається, що з Києва я виберуся лише з обручкою на пальці. Може, це і найгірше, що мене очікує. Хоча, якби в мене був чоловік, то він би заступився за мене, і тоді б Матвій відчепився. Але мені здається, що цього хлопця здатний посунути лише танк. І то я в цьому дуже сильно сумніваюсь. От як можна бути настільки наглим та нестерпним?                           

Клуб був шикарним. Велика територія, проте людей було небагато. А також віп-зони, де ми й сиділи. До речі, чимось схоже на Fest Republic у Львові. Там же я зустріла месьє Придурка, який удавав, що ми не знайомі. Ну добре, в цю гру можна зіграти вдвох. І ігнорувати його виявилось навіть приємно. Але вже дуже хотілось спати, про що я повідомила Ані. Хтось мене послухав? Та де там. Як сказав Льоша, столиця засинає лише зранку. Ну що ж, доведеться звикати до нового ритму життя.                           

Та й після чергового мартіні в принципі було вже нормально. Але на чудового хлопця я все одно не погоджусь. Ненавиджу, коли мене сватають. Рита та Катя займаються цим ще з першого курсу університету. І одного разу в них це вийшло. От тільки ті стосунки не протривали довго, та ще й принесли купу болю та страждань. І після того я зареклась слухати своїх подруг в романтичному плані. Так що, Аня може навіть і не намагатися.                                                                                                  

Потягнуло мене, значить, на танцпол. Я не вміла танцювати, та алкоголь наполягав на зворотньому. І от я вже відчувала себе богинею танцю. Боженько, аби тільки ніхто не додумався увімкнути камеру. Я ж, все-таки, майбутня акторка. Та на Ютубі може б зібрала пару тисяч переглядів, це могла побачити моя сестра. Або ще гірше — мама. Хоча я сумніваюсь в останньому, але ризикувати не дуже хочеться.  

Вдосталь натанцювавшись, я повернулась за столик, де сидів один Матвій. На щастя, він був трохи далі від танцполу, тому музика тут була приглушена, і не треба було кричати. Та хлопець не виглядав дуже задоволеним тим, що я присіла поряд. Ким же я була в минулому житті? Спочатку він мене мало не збив на мотоциклі, потім ми летіли разом, нам ще треба працювати на одному знімальному майданчику. Але найгірше те, що тепер ми в одній компанії. Сподіваюсь, що він так зайшов, один раз.   

- Веселишся? - спитав він.                                                                                                                          

- Ага, поки тебе не побачила. - я відпила апельсинового соку. - Ти сюди прийшов розслабитися чи мені мозок клювати? А, зрозуміла. Це просто твій звичний стан. І якщо ти не зіпсуєш комусь життя, то день не вдався.                                                                                                                                                     

- Одне іншому не заважає. - посміхнувся він. - І повір, знав би, що тут будеш ти — в житті би тут не з'явився. І яким же ти боком до Льоші? Тільки не кажи, що ти фанатка, яка без тями закохана в нього. Попереджаю одразу, він зайнятий і вона просто неймовірна.                                                                 

- Його дівчину знаєш? - він кивнув. - Це моя подруга, у якої я живу. А ти випадково прибився?           

- Це мій найкращий друг. - буркнув він.                                                                                                            

На якийсь час за столом повисла тиша, і, здавалося, більше ніхто не збирався повертатись. А от Матвій і не думав вгамовуватися. Де в нього кнопка вимкнення? На якийсь момент мені просто хотілося здатися та піти звідси. Я вже так втомилась від його постійних підколів. І тепер ніде від цього не сховатися. Але що в нього за проблеми? Невже в дівчини постійно голова болить? Хоча, я не здивована, з таким то хлопцем. А як же з ним далі жити. То ж хто погодиться на таке?                           

- От мені цікаво, як ти отримала цю роль? - не розумів він. - Якихось особливих талантів я в тобі не бачу. Та й зовнішність на трієчку. Невже через знаменитий шлях? - він ще раз оглянув мене. - Сумніваюся. Певно взяли із жалості.