Глава 5

Київ зустрів мене дощем. Ні, ну справді? От так ми починаємо нове життя майбутньої відомої акторки? Що ж, мені щастить як потопельнику. Хоча, я колись чула, що це означає, що мене чекає щастя у цьому місті. Не бачу зв'язку, проте у таке я би повірила з більшою радістю. Але починалося все не так радісно, як мені того хотілося...

Спочатку, я мала весь політ провести з цим нахабним придурком, який весь час казав мені, що я заноза в його... Нехай буде, в його голові. Що я зіпсую йому всі зйомки та виставлю невдахою. Хоча, цього і не потрібно, адже він й сам прекрасно з усім впорався. Таких Придурків ще земля не бачила. Треба запам'ятати цю фразу і вписати її в якусь свою історію. Це ж просто геніальне описання, а головне дуже точне.

Як виявилось, воно навіть не додумалось прочитати "Гру для двох". Тобто, про його розумові здібності я можу навіть не хвилюватись. Цей "великий актор" знімається у серіалі, не читавши книгу. От скажіть мені, якби хтось у Голівуді так робив, чи стали б з ним працювати далі? Думаю, що ні. Але в нас же грає роль гарна зовнішність та талант, а не наявність мізків. А Матвійчик ну просто ідеальний кандидат.

Потім вияснилось, що зйомки починаються лише за чотири дні. Ну, і на кой ляд я тяглася сюди? Могла б ще вдома побути. Добре, сподіваюсь, що Аня мене не вижене. Хоча, знаючи її, вона ще й щаслива буде, і потягне мене на якісь пригоди. З однієї сторони, я хотіла цього, але з іншої дуже боялась того, що вона здатна придумати.

Коли я сюди збиралась, треба було шукати де мені жити. Студія пропонувала зняти готель, проте я їх терпіти не могла. І подруга запропонувала мені пожити в неї. А я й погодилась. Все ж краще, ніж в якомусь задрипанську. Хоча, завжди був шанс, що готель буде п'ятизірковий. Але я не люблю ризикувати. А в подруги зручна квартира в хорошому районі. Я там правда ніколи не була, але бачила фотографії та відео.

Та тепер я поняття не мала, куди маю їхати. Мені треба метро. Але де воно тут? Я стала набирати Аню, а вона, як і завжди, не брала слухавку. Просто прекрасно, я застрягла у незнайомому місті лише з приблизною адресою квартири. Ну навіть як знайду, то що буду далі робити? Може, поки не пізно, підійти до Олени та погодитись жити в готелі.

- Оксано, а я тебе шукаю, - роздався голос десь позаду мене.

З полегшенням я побачила дівчину, що налетіла на мене, міцно обійнявши. Тепер я мала можливість її роздивитись. Невисока, гарна, з великими шоколадними очима і гарною зачіскою. Волосся ж, на цей раз, в неї було світлого кольору. Але чи надовго це? Знаючи Аню, ні. Вона чи не щомісяця бажає змінювати щось. А от її одяг, ну що ж, подруга завжди мала бездоганний смак. Я знаю про що говорю, адже щодня оцінювала її образи. На цей раз на ній була рожева спідниця, біла блузка та кеди. І це все неймовірно пасувало.

- То твоя валіза? - спитала вона. - Пішли до машини. Нас там вже чекають.

- Ти найняла водія? - посміхнулась я.

- Ні, - вона знітилась. - Я б могла приїхати своєю машиною, проте дуже вже хотілось тебе з деким познайомити.

Ми підійшли до великого чорного джипа, з якого вийшов доволі гарний хлопець. В нього було коротке русяве волосся і гарні шоколадні очі. Додайте ще високий зріст, гарну фігуру і вуаля. Але найголовнішим було не це. Я впізнала його. Він був доволі відомим музикантом, а зараз працює у сфері шоу-бізнесу.

Олексій Романов. Звідки я це знаю? Та Аня мені не щодня говорила про те, який він чудовий, і як вона в нього закохана. Мені здається, я вже здатна писати біографію по його життю.

- Доброго дня, - привіталась я. - Я Оксана.

- Я знаю, - посміхнувся він, забираючи валізу. - Олексій, але можна просто Льоша. Дуже багато чув про тебе. І радий, нарешті вже, познайомитись.

Мене всадили на заднє сидіння, а Аня примостилась поряд з хлопцем. Він одразу ж взяв дівчину за руку та поцілував. Це було так мило та ніжно, що я мало не посміхнулась. Але водночас і дивно, адже ж я досі нічого про це не знала. Тому, коли ми зупинилися на заправці, я потягнулась до подруги та легенько вдарила її по плечу.

- Ауч. Що я тобі зробила, - вона ображено потерла руку. - Чи то на тебе так переїзд впливає? Може небезпечно жити з тобою в одній квартирі.

- Могла б й сказати, що ви разом. А то дружимо, спілкуємось та бачимось. І давно це в вас? - насправді ж я не ображалась. - Але ти мені розказувала все, про нього. Та не про те, що між вами. А тут ще й такі милі стосунки. Я маю взнавати все останньою?

- Офіційно вони тривають всього лише тиждень. До того в нас було щось незрозуміле, - подруга подивилась на мене своїми великими очима. - Я спеціально не казала. По-перше, ми це поки не афішуємо. По-друге, ти мала побачити все сама.

- І як тобі стосунки з ним? - спитала я.

- Це так неймовірно. Я навіть не очікувала, що Льоша може бути настільки турботливим. Чесно, я відчуваю себе принцесою, - вона мило посміхнулась. - Я так довго чекала на це. Але все навіть краще, ніж я мріяла.

Але на Аню важко було ображатись. Інколи, вона могла просто щось забути. Не дивно, адже дівчина спить пару годин в день. Виявилось доволі важко поєднувати роботу юриста, музичну сферу і письменництво. А тут тепер ще й хлопця має. Стільки справ для такої тендітної Ані. Та поки вона щаслива, я нічого їй не кажу.

Тому, коли ми під'їхали, я вже й забула про свою образу. Льоша дістав мою валізу, поцілував Аню і поїхав на роботу. Це виглядало так чудово, що я мало не розплакалась. Таке я бачила лише в турецьких серіалах.

- Так, після того, як ти сказала про початок зйомок, я взяла вихідний на чотири дні. І весь цей час ми з тобою проведемо насичено. Правда, сьогодні можемо подивитись фільм, і назамовляти всяких смаколиків. А от завтра і почнемо, - вона не припиняла говорити про наші плани. - Я тебе познайомлю зі своїми друзями. Вони тобі сподобаються. Може, навіть хлопця тобі знайдемо, - я закотила очі. - Так, не треба тут оцього. Я теж фиркала, коли Ірка пропонувала мені познайомитись з її другом. Але як бачиш, все склалося просто прекрасно.