Глава 5

Київ зустрів мене дощем. Ні, ну справді? От так ми починаємо нове життя майбутньої відомої акторки? Що ж, мені щастить як потопельнику. Хоча, я колись чула, що це означає, що мене чекає щастя у цьому місті. Не бачу зв'язку, проте у таке я би повірила з більшою радістю. Але починалося все не так радісно, як мені того хотілося...                                                                                                            

Спочатку, я мала весь політ провести з цим нахабним придурком, який весь час казав мені, що я заноза в його... Нехай буде, в його голові. Що я зіпсую йому всі зйомки та виставлю невдахою. Хоча, цього і не потрібно, адже він й сам прекрасно з усім впорався. Таких Придурків ще земля не бачила. Треба запам'ятати цю фразу і вписати її в якусь свою історію. Це ж просто геніальне описання, а головне дуже точне.                                                                                                                                       

Як виявилось, воно навіть не додумалось прочитати "Гру для двох". Тобто, про його розумові здібності я можу навіть не хвилюватись. Цей "великий актор" знімається у серіалі, не читавши книгу. От скажіть мені, якби хтось у Голівуді так робив, чи стали б з ним працювати далі? Думаю, що ні. Але в нас же грає роль гарна зовнішність та талант, а не наявність мізків. А Матвійчик ну просто ідеальний кандидат.                                                                                                                                                     

Потім вияснилось, що зйомки починаються лише за чотири дні. Ну, і на кой ляд я тяглася сюди? Могла б ще вдома побути. Добре, сподіваюсь, що Аня мене не вижене. Хоча, знаючи її, вона ще й щаслива буде, і потягне мене на якісь пригоди. З однієї сторони, я хотіла цього, але з іншої дуже боялась того, що вона здатна придумати.                                                                                             

Коли я сюди збиралась, треба було шукати де мені жити. Студія пропонувала зняти готель, проте я їх терпіти не могла. І подруга запропонувала мені пожити в неї. А я й погодилась. Все ж краще, ніж в якомусь задрипанську. Хоча, завжди був шанс, що готель буде п'ятизірковий. Але я не люблю ризикувати. А в подруги зручна квартира в хорошому районі. Я там правда ніколи не була, але бачила фотографії та відео.                                                                                                                                       

Та тепер я поняття не мала, куди маю їхати. Мені треба метро. Але де воно тут? Я стала набирати Аню, а вона, як і завжди, не брала слухавку. Просто прекрасно, я застрягла у незнайомому місті лише з приблизною адресою квартири. Ну навіть як знайду, то що буду далі робити? Може, поки не пізно, підійти до Олени та погодитись жити в готелі.                                                                                 

- Оксано, а я тебе шукаю. - роздався голос десь позаду мене.                                                               

З полегшенням я побачила дівчину, що налетіла на мене, міцно обійнявши. Тепер я мала можливість її роздивитись. Невисока, гарна, з великими шоколадними очима і гарною зачіскою. Волосся ж, на цей раз, в неї було світлого кольору. Але чи надовго це? Знаючи Аню, ні. Вона чи не щомісяця бажає змінювати щось. А от її одяг, ну що ж, подруга завжди мала бездоганний смак. Я знаю про що говорю, адже щодня оцінювала її образи. На цей раз на ній була рожева спідниця, біла блузка та кеди. І це все неймовірно пасувало.                                                                                                                                       

- То твоя валіза? - спитала вона. - Пішли до машини. Нас там вже чекають.                                     

- Ти найняла водія? - посміхнулась я.                                                                                                            

- Ні. - вона знітилась. - Я б могла приїхати своєю машиною, проте дуже вже хотілось тебе з деким познайомити.                                                                                                                                       

Ми підійшли до великого чорного джипа, з якого вийшов доволі гарний хлопець. В нього було коротке русяве волосся і гарні шоколадні очі. Додайте ще високий зріст, гарну фігуру і вуаля. Але найголовнішим було не це. Я впізнала його. Він був доволі відомим музикантом, а зараз працює у сфері шоу-бізнесу. Олексій Романов. Звідки я це знаю? Та Аня мені не щодня говорила про те, який він чудовий, і як вона в нього закохана. Мені здається, я вже здатна писати біографію по його життю.                                                                                                                                                     

- Доброго дня. - привіталась я. - Я Оксана.                                                                                               

- Я знаю. - посміхнувся він, забираючи валізу. - Олексій, але можна просто Льоша. Дуже багато чув про тебе. І радий, нарешті вже, познайомитись.                                                                                             

Мене всадили на заднє сидіння, а Аня примостилась поряд з хлопцем. Він одразу ж взяв дівчину за руку та поцілував. Це було так мило та ніжно, що я мало не посміхнулась. Але водночас і дивно, адже ж я досі нічого про це не знала. Тому, коли ми зупинилися на заправці, я потягнулась до подруги та легенько вдарила її по плечу.                                                                                                            

- Ауч. Що я тобі зробила. - вона ображено потерла руку. - Чи то на тебе так переїзд впливає? Може небезпечно жити з тобою в одній квартирі.                                                                                          

- Могла б й сказати, що ви разом. А то дружимо, спілкуємось та бачимось. І давно це в вас? - насправді ж я не ображалась. - Але ти мені розказувала все, про нього. Та не про те, що між вами. А тут ще й такі милі стосунки. Я маю взнавати все останньою?