Глава 3

Як швидко мав прийти лист? Проби були позавчора, а я так нічого не отримала. І на офіційній сторінці серіалу немає жодної інформації. Ще й, як назло, спитати ні в кого. Тут два варіанти, або про мене просто забули, або я була настільки жахливою. Обидва такі чудові, навіть не знаю, який краще. Ні, ну як би сказала Аня, завжди є ефект Стендаля. Тобто, вони були настільки вражені моєю акторською грою, що досі не могли прийти до тями. Ну так, саме так і сталося.                                                      

Вдруге за останні чотири хвилини я відкрила пошту. Лише реклама якогось нового унікального суперського барахла за неймовірними знижками. І жодного листа про проби. Від нудьги, я навіть почала дивитись якісь смішні картинки. І чи правда вони настільки прикольні, а може в мене вже прийшла стадія. Зазвичай таке в мене приходить ввечері, коли я вже майже засипаю. Тоді навіть меми, над якими сміявся ще мій дідусь, здаються такими цікавими.                                                                 

Аж тут задзвонив телефон, від чого я його мало не впустила. Дивно, номер не знайомий. Що, знову телефонні шахраї або інтернет-магазини?                                                                                                

- Ало.                                                                                                                                                                  

- Добрий день. Оксана Сергіївна? - прозвучав жіночий голос.                                                      

- Зранку була нею. - сарказм моє все. - А хто питає?                                                                                 

- Це Олена, я асистент пана Радивілова. Ви в нас були на пробах у серіал "Гра для двох". Пам'ятаєте? - ніби склерозом не страждаю. - Так от, пану Радивілому та містеру Моррісону дуже сподобалась ваш акторський етюд. Але вони поки думають, яку роль вам надати. Чи не могли б ви прийти завтра о першій годині дня на додаткові проби? Ми подивимось як ви взаємодієте з іншими акторами, і вже тоді буде прийнято остаточне рішення по вашій кандидатурі. Ви ж зможете підійти?                                   

- Так. Я прийду. - швидко сказала я. - Я не маю ніяких справ завтра.                                                      

Так, Оксано, а поламатись, набити собі ціну нє? Вигадати якісь плани, які я і скасую задля такої можливості. Сказати, що я маю вже роботу, але все-таки розгляну їх пропозицію. Ну добре, маємо що маємо.                                                                                                                                                             

- Чудово. Я надішлю вам адресу, а коли будете там, зателефонуйте, і я вас зустріну. - промовила вона. - Гарного дня.                                                                                                                                       

І вона відключилась. А до мене тільки зараз почало доходити. Мені що, дадуть роль? Та ні, цього просто не може бути. Аби я, проста дівчина з Миколаєва, отримала роботу в популярному серіалі? Більше схоже на казку про Попелюшку. От тільки фея-хрещена не прилетить і не зробить все за мене. Я сама маю працювати, аби досягти своєї мети. І я це зроблю.                                                      

***                                                                                                                                                                  

О половині першої я була вже на місці. І то, я погуляла трохи по центру, аби вони не думали, що я не можу дочекатись. Я ж чемна баришня. Взагалі, дуже не люблю запізнюватись. Навіть в школі я була єдиною в класі, хто не прогуляв жодного уроку і завжди приходила завчасно. Але от в університеті це змінилось.                                                                                                                                                        

Та от, стоячи перед гарною будівлею в історичній частині Львова, я набираю Олену. Дівчина обіцяє вийти за мною за пару хвилин. Ну що ж, почекаємо. Хоча мені таке не подобається. Адже стояти тут, в один із найжаркіших днів у Львові, мені якось не хотілося. Але не я диктую умови.                                

Стою я собі, значить, нікого не чіпаю. Аж тут якесь на мотоциклі мене мало не задавило. А я ж на тротуарі. Ще би трохи, і він би мав носити мені апельсинчику в лікарню. Але дивитися куди ми їдемо, то ж ні. Не для птиці такого польоту. От же ж нахаба.                                                                                 

- А обережніше їздити нє? - спитала я.                                                                                                            

- А нормальніше стояти нє? - парирував він.                                                                                                

І тільки я придумала шикарний коментар, як з будівлі вийшла Олена, привітавшись зі мною. Кинувши погляд на хлопця, що якраз зняв шолом, вся моя злість пропала. Гарний, підкачаний, високий брюнет з такими темними очима. При моєму зрості я би була йому по груди. Все як я люблю. Але він все одно мене роздратував. Ну от чому життя так несправедливе? Як при такій крутій зовнішності може бути такий бридкий характер?                                                                                                                            

- Придурошне. - крикнула я, показуючи йому язик.                                                                                 

Він же лише розсміявся, та зайшов всередину. І за цим усім, з величезними від шоку очима, спостерігала Олена. Ні, ну може в їх оточенні не прийнято так себе поводити, але зараз це здавалось мені таким розумним вчинком.