Глава 2

- Ну, що ж, я не пройшла, - сказала Катя, відкриваючи лист на електронній пошті. - Та я і не розраховувала на це. Але нічого, матиму час підготуватись до весілля. А ви?

- Я теж, - знизала плечима Рита. - Зате спробувала. Ото в старості буду онукам розказувати, показуючи серіал.

А я ж боялася відкрити лист, адже для мене це було не просто п'яним приколом. Це було мрією всього мого життя. Якщо вона зараз розіб'ється, буде дуже важко жити далі, адже я знатиму, що всі мої надії лише пустий звук. Та й такий шанс випадає один раз за все життя, і то не всім. А раптом я їм підійду? Це ж така можливість...

Тому, руками, що тремтіли (я твереза!), я таки натиснула кнопку "Прочитати". І яке ж було моє здивування, коли я побачила те, що було написано в листі. На якийсь момент мені здалося, що я просто сплю, або десь вирубилась і лежу без свідомості.

"Шановна Оксано Сергіївно!

Ми раді повідомити вам, що нас дуже зацікавила ваша кандидатура. Ви пройшли попередній кастинг і були особисто відібрані режисером для подальшого кастингу на роль в серіалі "Гра для двох". Тому, ми запрошуємо вас прийти на проби, де і визначимо, чи підходите ви нам.

Чекатимемо на вас десятого липня о дванадцятій годині в Кінопалаці ім. Довженка. З собою обов'язково треба мати документи. Рекомендуємо прийти раніше, аби довго не стояти в черзі. Сподіваємось, ви приймете позитивне рішення.

Гарного дня! І до нових зустрічей"

Невже це зараз не якийсь безглуздий прикол? Може хтось невдало вирішив пожартувати наді мною? Та ніби ні, електронна адреса правильна. І ім'я моє. Але може все так гарно підробили. В хороше завжди ж важко повірити.

Невже нарешті фортуна повернулась до мене лицем, а не... Загалом, я дуже рада. Але в мене завжди трохи заторможена реакція на хороше. Дайте мені пару годин, і я буду радісно стрибати по вулиці, та говорити кожному, що мене запросили на другий етап кастингу в серіал "Гра для двох". Може, мені навіть дадуть роль другорядного персонажа. Наприклад, Олівії.

- Що там в тебе? - спитала Катя. - Судячи з вигляду, там тебе послали якимись не дуже гарними словами.

- Мене на проби запросили, - прошепотіла я.

- Крута реакція на хорошу новину, - розсміялась Рита. - Так, треба буде тебе підготувати. А то ти виглядаєш, ніби мішком прибита. Оксано, посміхнися хоч. В тебе з'явилась така можливість. І якщо ти гарно все зробиш, то тобі дадуть роль. Головне не натупити.

- Але не віриться щось, - відповіла я. - А раптом в мене не вийде? Так, всі кажуть, що я талановита, проте цього ж може бути недостатньо.

- Ну, ти хоча б спробуєш, - сказала Катя. - Бити ж тебе ніхто не буде. Принаймні, я майже впевнена в цьому. На всі дев'яносто сім відсотків.

Оптимістичненько. Аж настрій так піднявся. Але дівчата праві, мені варто спробувати. Тому саме з такими я і попрямувала додому. В голові крутились сотні думок, і я не могла затриматись на жодній з них. А значить треба написати подрузі за порадою.

«А я казала, що ти пройдеш. Ото треба слухати мудру тітку Аню. Я ж, все-таки старша від тебе», - як завжди, прийшло повідомлення мені від подруги.

«На небагато», - відповіла я.

«Я багато вивчила за той час)» - прочитавши це, я посміхнулась. – «Так от, ти ж в нас така талановита. І акторство то прямо твоє. Ото через кілька років я буду розказувати, що знала Оксану Ярмак ще молодою. У розквіті сил та на початку кар'єри».

«Ти як завжди. Вмієш підтримати)»

«А чого ти очікувала від мене?)»

З Аньою ми познайомилися на літературному порталі, і дружили вже понад рік. Спочатку ми говорили лише про книги та все, що пов'язане з ними. Але якось потім виходило так, що ми говорили цілими днями й незрозуміло про що. Так, завдяки письменництву, я знайшла таку хорошу подругу. От тільки я ще ні разу її не бачила так. Але в неї якось виходило весь час підіймати настрій. Я вважаю, що це вроджений талант.

Але ще трошки поговоривши з нею, я лягла спати, адже завтра дуже важливий день. Завтра я можу отримати роль у відомому серіалі. Тому, треба бути максимально готовою. Що ж, тримайся Голівуд, я і туди доберусь.

Але я спала дуже погано. Передчуття ніби я стояла на порозі чогось важливого. Я навіть вирішила виглядати якомога краще, тому обрала гарний одяг. І навіть нафарбувалась. А от прийшла я туди набагато раніше. Певно все через хвилювання.

Їжачки пухнасті, скільки ж тут людей. І оце лише частина тих, хто подав заявки? Ну, звичайно. Хто б не хотів знятися в серіалі? До того ж, в "Грі для двох". Я перечитувала усю серію разів п'ять. І кожен був як новий. Чудовий сюжет, прекрасно прописані герої й романтична любовна лінія, що розвивалась в умовах небезпеки та магії. Мелоді та Кай стали буквально символом нашої епохи.

Тисячі проданих примірників, переведено більш як на сто сорок мов, інтерв'ю з автором, фанфіки і відео. А згодом, і продані права на екранізацію. Але сюжет між собою зв'язаний не був. Мелоді та Кай з'являються лише в першій історії, а потім вони зникають у часовому просторі, стаючи хранителями. Та все ж, вони найкрутіші для мене.

Нас викликали по прізвищу, яке висвічувалося на спеціальному табло. І ніхто між собою навіть не розмовляв. Напруга повисла в повітрі. Тут не було друзів, усі конкуренти. Адже ніхто не знає, які ролі планують віддати невідомим акторам. Згодом назвали мій номер, і я увійшла до зали.

Замість кількох перших рядів стояв стіл, за яким сиділо троє людей. Першого я впізнала — Павло Радивілов, один з найвідоміших режисерів України. Йому було років тридцять п'ять, і мав він темне волосся та гарні зелені очі. Що ж, симпатичний чоловік. Підійшовши ближче, я впізнала і другого.

Це був Рейган Моррісон, автор бестселеру "Гри для двох". Чоловік років п'ятдесяти, що мав сиве волосся. І його незмінними атрибутами були окуляри та тростина. Тендітна ж блондинка була, як я розуміла, перекладачем.

Я подала їм анкету, яку видавали при реєстрації та стала посередині сцени, чекаючи їх далеких вказівок. Якийсь час вони просто мене розглядали, а потім дівчина піднесла мені листочок. Так вона ще й асистентка, певно. Цікаво.