ГРА ДАЄ МОЖЛИВІСЬТЬ

завершено.
• Нора — повернення не підтверджено.
• Іра — вибір не завершено.
• Зузо — вибір не завершено.
• Маго — вибір не завершено.
Нижче з'явився ще один рядок:
РІКІ, ЛЕЯ, ЛАНА, МІРА — ДОСТУП ДО ВИХОДУ ДОЗВОЛЕНО.
— Чому нас розділили? — запитала Лея.
Нейро-ангел підлетів до екрана.
НЕ ВСІ ВИХОДИ ВЕДУТЬ ДО ОДНОГО СВІТУ.
Ліна прочитала повідомлення двічі.
— Тобто ми можемо опинитися в різних місцях?
Севі з'явилася на екрані.
— Так. І саме тому вам потрібно вирішити, чи готові ви відкрити всі двері одночасно.
— А якщо ми не хочемо розділятися? — запитала Лея.
Севі відповіла не відразу.
— Тоді доведеться знайти спільний вихід.
— Він існує? — запитала Рікі.
— Колись існував.
Зузо підійшов до екрана.
— Ти знаєш, де він?
— Так. Але він закритий із першої гри.
Ліна подивилася на Маго.
— Ти знову знаєш про це?
— Я знав, що такий вихід був. Але не знав, чи він досі існує.
На екрані з'явилася схема центральної вежі. Під нею було написано:
СПІЛЬНИЙ ВИХІД. РІВЕНЬ 0.
— Що потрібно, щоб його відкрити? — запитала Іра.
Севі відповіла:
— Потрібно повернути на місце те, що було забрано під час першої гри.
— Що саме?
Екран згас.
Нейро-ангел підлетів до Ліни.
На його дисплеї з'явилося:
ЗГАДАЙ ПЕРШУ КІМНАТУ.
Ліна згадала столи й картки. Фотографію шістьох людей. Порожню картку на останньому столі.
— Там була картка без імені.
Іра кивнула.
— Так. Але тепер ми знаємо, що вона належала спостерігачці.
— Ні, — сказала Ліна-Нуль. — Не їй.
Усі повернулися до неї.
— Тоді кому? — запитала Міра.
Ліна-Нуль дістала з кишені маленький шматочок паперу.
На ньому був намальований паперовий кораблик.
— Це була картка Нори. Її стерли, бо вона ніколи не була офіційною учасницею.
Нора подивилася на малюнок.
— Але я ж була там.
— Саме тому гра й не могла завершитися.
Вони повернулися до першої кімнати.
Шість столів усе ще стояли на своїх місцях.
Ліна-Нуль поклала малюнок кораблика на порожній стіл.
Під ним з'явився напис:
УЧАСНИЦЯ 6 — НОРА.
Нора відступила.
— Але я не хочу грати.
— Тобі й не потрібно, — сказала Ліна. — Ти вже зробила свій вибір.
Картка засвітилася.
Потім усі столи почали повільно зсуватися до центру кімнати.
Між ними утворилося коло.
Посередині з'явилася маленька скляна коробка.
У ній лежала друга половина ключа.
Ліна підняла коробку.
На кришці було написано:
ПОВЕРНУТИ ТЕ, ЩО НІКОЛИ НЕ НАЛЕЖАЛО ГРІ.
— Це про Нору? — запитала Лея.
— І про всіх нас, — відповіла Іра.
Ліна відкрила коробку.
Другий ключ був прозорим, із маленьким зеленим камінцем усередині.
Вона піднесла його до першого.
Вони з'єдналися.
На стіні з'явилася величезна карта всіх дверей Аерополісу.
Тепер кожні двері мали свій колір.
Бірюзові вели до світу Ліни.
Жовті — до місця, звідки прийшла Іра.
Білі — до світу Ліни-Нуль.
А зелені світилися навколо Нори.
— Чому в нас різні кольори? — запитала Лея.
Севі відповіла з маленького екрана:
— Бо ви прийшли сюди з різних місць. Аерополіс не є вашим домом.
Лея подивилася на карту.
— А якщо я не знаю, куди мені повертатися?
На екрані з'явилося:
ДЛЯ УЧАСНИЦІ ЛЕЇ ВИХІД НЕ ВИЗНАЧЕНО.
Лея опустила очі.
— Тоді вона залишиться з нами, — сказала Рікі.
Лея здивовано повернулася до неї.
— Ти серйозно?
— А що? Ти хочеш, щоб ми тебе тут кинули?
— Ні.
Рікі відвернулася.
— От і все.
Ліна подивилася на карту.
— Може, для Леї можна створити окремий вихід?
Севі похитала головою.
— Гра не може створювати світи.
— Але може відкривати двері.
Іра підійшла до карти.
— Тоді, можливо, Лея сама повинна вибрати, куди йти.
Лея підняла голову.
— Я хочу побачити місце, де ще ніколи не була.
На карті з'явилася нова точка.
Вона була далеко за межами всіх відомих маршрутів.
Під нею проступив напис:
НЕВІДКРИТИЙ СВІТ.
— Це неможливо, — сказав Зузо.
— Чому? — запитала Лея.
— Бо таких дверей не існує.
Ліна подивилася на нього.
— Ми вже знаходили двері, яких не існує.
Нейро-ангел підлетів до карти.
Його екран засвітився:
МОЖЛИВІСТЬ ВИЯВЛЕНО.
Раптом центральна вежа здригнулася.
На всіх екранах з'явилося обличчя Маго.
— Ви не можете відкрити невідомий світ.
— Чому? — запитала Ліна.
— Бо тоді гра втратить останній контроль над дверима.
— А хіба це погано?
Маго мовчав.
Зузо підійшов до нього.
— Ти боїшся, що без гри ніхто більше не слухатиме тебе.
Екран погас.
А на карті з'явилася нова кнопка:
ВІДКРИТИ ВСІ МОЖЛИВОСТІ.
Ліна поклала обидва ключі на панель.
Але кнопка не натискалася.
На екрані з'явився напис:
ОСТАННІЙ ВИБІР НАЛЕЖИТЬ ТВОРЦЮ ПЕРШОГО ПРАВИЛА.
Усі подивилися на Маго.
Він стояв біля входу.
— Я не створював гру, — сказав він.
Севі з'явилася на екрані.
— Але ти створив правило, яке не дозволяло учасникам виходити без дозволу.
Маго підійшов до панелі.
— Якщо я скасую його, система може зруйнуватися.
— А якщо не скасуєш, — відповіла Іра, — ми ніколи не зможемо піти.
Маго довго дивився на кнопку.
Потім поклав руку на панель.
ПРАВИЛО ЗАБОРОНИ ВИХОДУ СКАСОВАНО.
Уся вежа наповнилася світлом.
Двері почали з'являтися на стінах, підлозі й навіть у повітрі.
Одні вели до знайомих місць.
Інші — до невідомих.
На центральному екрані з'явився напис:
ГРА ЗАВЕРШЕНА. МОЖЛИВОСТІ ВІДКРИТО.
Ліна подивилася на Рікі.
— Ти знаєш, куди підеш?
— Поки ні.
— А ти хочеш повернутися?
Рікі подивилася на двері.
— Я хочу спочатку знайти місце, де зможу спокійно подумати.
Лана стояла трохи осторонь.
— Я можу піти з тобою.
Рікі не відповіла відразу.
Потім кивнула.
Лея підійшла до Нейро-ангела.
— А ти?
На його екрані з'явилося:
МОЯ РОБОТА ЩЕ НЕ ЗАВЕРШЕНА.
Ліна підійшла до бірюзових дверей.
За ними була її кімната.
Те саме вікно, те саме ліжко, той самий рюкзак.
Вона повернулася до інших.
Ліна-Нуль стояла поруч із Норою.
— Ти готова? — запитала вона.
Нора кивнула.
Іра підійшла до Зузо.
— Ти підеш?
— Так. Але спочатку хочу виправити те, що зробив.
— Це не виправить усе.
— Знаю.
Міра вже стояла біля своїх дверей.
Маго залишився в центрі зали.
Ліна подивилася на нього.
— Ти не йдеш?
— Мені потрібно побачити, що залишилося від гри.
— Тепер це вже не гра.
Маго подивився на світлі двері.
— Саме тому.
Ліна ступила на поріг.
За спиною вона почула голос Рікі:
— Ліно!
Ліна обернулася.
Рікі стояла біля дверей і тримала в руці металеву табличку 209.
— Ти забула дещо.
Вона кинула табличку Ліні.
Ліна зловила її.
— Навіщо вона мені?
— Щоб пам'ятала, що не всі двері варто відкривати.
Ліна усміхнулася.
— А ти пам'ятай, що не всі треба зачиняти.
Рікі ледь усміхнулася у відповідь.
Ліна переступила поріг.
Вона опинилася у своїй кімнаті.
За вікном уже світало.
На ліжку лежав телефон. На екрані було багато пропущених дзвінків від мами.
Ліна повільно взяла його.
З коридору почувся голос:
— Ліно? Ти вдома?
Вона подивилася на двері кімнати.
Потім на табличку 209 у своїй руці.
На її поверхні проступили останні слова:
ГРА ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ. АЛЕ ВИБІР ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЗА ТОБОЮ.
Ліна поклала табличку на стіл.
І вперше за довгий час сама вирішила, що робитиме далі.