Перша кімната

Вони спустилися ще нижче.
Перед ними з'явилися двері з написом:
ПЕРША КІМНАТА. ДОСТУП ЛИШЕ ДЛЯ УЧАСНИКІВ.
Ліна приклала монету до замка.
Двері відчинилися.
Усередині стояли шість маленьких столів.
На кожному лежала картка з ім'ям.
Ліна підійшла до першого столу.
На картці було написано:
ЛІНА-НУЛЬ.
Другий стіл належав Ірі.
Третій — Зузо.
Четвертий — Маго.
П'ятий — Мірі.
Шостий був порожнім.
— Знову цей шостий учасник, — сказала Рікі.
Іра підійшла до картки Маго.
Під його ім'ям було ще одне слово:
ОРГАНІЗАТОР.
— Ти був не просто учасником, — сказала вона.
Зузо знайшов на своєму столі маленький конверт.
На ньому було написано:
ВІДКРИТИ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ПЕРШОЇ.
Він розірвав конверт.
Усередині лежала фотографія.
На ній були всі шестеро.
Навіть шостий учасник, якого вони досі не могли знайти.
Це була дівчина з кулоном у формі ока.
Нейро-ангел підлетів до фотографії.
Його екран засвітився:
ОБЛИЧЧЯ ВПІЗНАНО.
Потім з'явився напис:
ЦЕ НЕ Я.
Ліна уважно роздивилася фотографію.
Дівчина з кулоном стояла позаду всіх. Її обличчя було частково приховане довгим волоссям.
— Але вона схожа на тебе, — сказала Лея, звертаючись до Нейро-ангела.
На екрані між крилами з'явилися слова:
СХОЖІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ ОСОБУ.
Іра взяла фотографію.
— Я пам'ятаю її. Вона приходила до нас перед початком першої гри.
— Як її звали? — запитала Ліна.
— Не знаю. Вона ніколи не називала свого імені.
Міра підійшла до шостого столу.
— Але вона знала правила краще за всіх.
Рікі нахилилася над порожньою карткою.
На ній повільно проступили літери:
СПОСТЕРІГАЧ.
— Отже, шостий учасник — це не учасник, — сказала вона.
— Саме так, — відповіла Іра. — Це той, хто спостерігав за грою, але не мав права втручатися.
Раптом фотографія в руках Іри почала змінюватися.
Дівчина з кулоном повільно повертала голову до камери.
На звороті фотографії з'явився напис:
ВОНА НЕ ПОВИННА БУЛА ЗАЛИШАТИСЯ.
— Хто це написав? — запитала Ліна.
Зузо перевернув фотографію.
Почерк був його.
— Я написав це після того, як вона зникла.
— Ти знав, що з нею сталося? — запитала Міра.
— Ні. Я тільки знайшов її кулон біля центральної вежі.
Нейро-ангел опустився до столу.
Один із його дротів торкнувся фотографії.
Зображення зникло, а замість нього з'явилася карта.
На ній світилася точка за межами міста.
Під нею було написано:
МІСЦЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ.
— Нам туди, — сказала Ліна.
Коли вони вийшли з першої кімнати, сходи вже змінилися.
Тепер вони вели не вгору, а прямо до довгого скляного тунелю.
За його стінами була вода.
Величезні риби пропливали повз них, іноді зупиняючись і заглядаючи всередину.
Лея притиснула долоню до скла.
— Я б тут залишилася на цілий день.
— Тільки не відходь далеко, — сказала Рікі.
— Я ж не маленька.
— Я нічого такого не казала.
Ліна йшла поруч із Ірою.
— Ти справді не пам'ятаєш, хто була та дівчина?
— Пам'ятаю її голос. Вона завжди говорила дуже тихо.
— І що вона казала?
Іра зупинилася.
— Що гра не створена для перемоги.
— А для чого?
— Щоб хтось нарешті зробив вибір, якого від нього не очікують.
Наприкінці тунелю були круглі двері.
На них не було ручки, тільки маленьке скляне віконце.
Ліна заглянула всередину.
За дверима стояла кімната з десятками моніторів. На кожному показували різні місця Аерополісу.
На одному екрані була площа з фонтаном.
На іншому — готель BLUE DREAM.
На третьому — кімната 209.
А на останньому Ліна побачила свою справжню домівку.
Мама стояла в коридорі й розмовляла телефоном.
Ліна наблизилася до скла.
— Це вона.
Зображення було чітким, але звуку не було.
Раптом мама повернула голову й подивилася просто в камеру.
На екрані з'явився напис:
ЗВ'ЯЗОК З ПОПЕРЕДНІМ СВІТОМ ВІДНОВЛЕНО.
Ліна торкнулася скла.
Двері відчинилися.
І з кімнати пролунав голос:
— Ліно, нарешті. Тепер ти можеш повернутися.
Ліна завмерла.
— Це справді моя мама?
Іра підійшла до монітора.
— Не відповідай їй.
— Але звідки гра знає її голос?
— Вона бачить твій світ. Може відтворювати те, що ти вже чула.
На екрані мама знову повернулася до камери.
— Ліно, ти мене чуєш? Іди сюди.
Ліна зробила крок уперед.
Рікі схопила її за рукав.
— Почекай.
— Відпусти.
— Ти не знаєш, що там.
— Я знаю, що там моя мама!
Ліна вирвала рукав і підійшла до монітора.
Але щойно вона торкнулася екрана, зображення розділилося навпіл.
З одного боку залишилася мама.
З іншого з'явилася Ліна-Нуль.
— Не плутай справжній дім із його копією, — сказала вона.
Ліна відступила.
— То ти знала, що тут є цей екран?
— Так. Я сама його знайшла.
— Чому не сказала?
— Бо хотіла, щоб ти дізналася про нього сама.
Рікі похитала головою.
— Ви всі тут любите приховувати інформацію.
Іра підійшла до панелі керування.
— Тут можна відновити зв'язок, але не відкрити прохід.
— Тобто я зможу говорити з мамою? — запитала Ліна.
— Можливо. Але гра може почути нашу розмову.
Ліна подивилася на екран.
Мама вже не дивилася в камеру. Вона ходила кімнатою, перевіряла телефон і час від часу заглядала в коридор.
Ліна тихо сказала:
— Вона мене шукає.
— Так, — відповіла Іра.
Ліна відчула, як монета в кишені знову нагрілася.
На панелі з'явилася кнопка:
ПЕРЕДАТИ ПОВІДОМЛЕННЯ.
— Можна хоча б сказати, що зі мною все гаразд? — запитала Ліна.
Іра кивнула.
— Спробуй.
Ліна натиснула кнопку.
На екрані з'явилося поле для повідомлення.
Вона набрала:
«Мамо, я не знаю, де я. Я жива. Я намагаюся повернутися».
Натиснула «НАДІСЛАТИ».
Екран блимнув.
ПОВІДОМЛЕННЯ НЕ ДОСТАВЛЕНО.
Ліна роздратовано вдарила долонею по панелі.
— Чому?!
Замість відповіді з'явився інший напис:
ДОСТУП ДО ПОПЕРЕДНЬОГО СВІТУ ЗАБЛОКОВАНО УЧАСНИКОМ 0.
Усі повернулися до Маго.
Він стояв біля дверей.
— Я цього не робив, — сказав він.
— Тоді хто? — запитала Рікі.
На моніторі з'явилося нове зображення.
Дівчина з кулоном.
Вона сиділа в темній кімнаті й дивилася на них.
— Вона жива? — запитала Лея.
Нейро-ангел підлетів до екрана.
На його дисплеї з'явилося:
НЕВІДОМО.
Дівчина на моніторі підняла руку й показала три пальці.
Потім торкнулася кулона.
Зображення зникло.
На панелі залишилося одне повідомлення:
ЗНАЙДІТЬ СПОСТЕРІГАЧКУ ДО ЗАВЕРШЕННЯ ЗВОРОТНОГО ВІДЛІКУ.
Під ним почали зменшуватися цифри.
00:29:59.
— У нас пів години? — запитала Ліна.
— Схоже на те, — відповіла Іра.
Зузо підійшов до дверей.
— Я знаю, де може бути ця кімната.
Міра подивилася на нього.
— Ти знову знаєш більше, ніж говориш?
— Так.
— Тоді цього разу говори все.
Зузо відкрив двері.
— Спостерігачка перебуває за межами Аерополісу. І щоб дістатися до неї, нам доведеться пройти через місце, з якого ніхто не повертався.
— Чудово. Знову місце, звідки ніхто не повертався, — сказала Рікі.
— Там є прохід через стару станцію, — пояснив Зузо. — Колись вона з'єднувала Аерополіс із зовнішньою зоною.
— А чому її закрили? — запитала Ліна.
— Через зникнення спостерігачки.
Міра подивилася на нього.
— Ти був там?
— Так.
— І що сталося?
Зузо помовчав.
— Ми знайшли її кулон. Самої дівчини не було.
Нейро-ангел раптом підлетів до виходу. Його дроти витягнулися вперед, ніби він відчув щось за дверима.
На дисплеї з'явилося:
СТАНЦІЯ. МАРШРУТ ВІДНОВЛЕНО.
— Виходить, він знає дорогу, — сказала Лея.
— Він знає більше, ніж ми, — відповіла Іра.
Станція розташовувалася під старим мостом.
Вхід був захований за великим акваріумом, у якому плавали прозорі медузи.
Зузо натиснув на маленьку кнопку біля стіни.
Підлога розділилася, відкриваючи сходи.
Унизу стояв потяг.
Він був білий, із бірюзовими вікнами й круглими лампами на даху.
На табло світився маршрут:
АЕРОПОЛІС — ЗОВНІШНЯ ЗОНА.
Лея підійшла до вагона.
— Він справді їздить?
— Так, — відповів Зузо.
— А водій де?
— Тут немає водія.
Двері відчинилися.
Усередині було чисто, але на сидіннях лежав тонкий шар пилу.
Ліна зайшла першою.
На вікні хтось намалював пальцем маленьке око.
Під ним було написано:
НЕ ВИХОДЬТЕ НА ОСТАННІЙ ЗУПИНЦІ.
Потяг рушив без звуку.
За вікнами пропливали підводні тунелі, скляні платформи й покинуті будинки.
Ліна сиділа біля Рікі.
— Ти думаєш, ми знайдемо її?
— Не знаю.
— Ти взагалі колись відповідаєш нормально?
Рікі повернулася до неї.
— А ти хочеш, щоб я вигадувала хороші новини?
Ліна знизала плечима.
— Ні.
— Тоді не чекай від мене обіцянок.
Вони замовкли.
Через кілька хвилин Рікі помітила, що Ліна розглядає її металеву табличку з номером 209.
— Що?
— Просто цікаво, чому ти досі її носиш.
Рікі провела пальцем по цифрах.
— Щоб не забути, що сталося.
— А якщо колись захочеш забути?
— Тоді зніму.
Потяг почав сповільнюватися.
На табло з'явився напис:
НАСТУПНА ЗУПИНКА — ЗОВНІШНЯ ЗОНА.
Потяг зупинився.
Двері відчинилися, і всередину потрапило холодне біле світло.
За станцією не було ні міста, ні океану.
Лише величезний простір із білою підлогою та блакитним небом без сонця.
Далеко виднілася будівля, схожа на величезне скляне око.
— Це і є місце спостереження? — запитала Ліна.
Зузо кивнув.
— Так.
На вході до будівлі стояли три фігури в білих костюмах.
Усі вони мали однакові обличчя.
Лея сховалася за Ланою.
— Вони нас бачать?
Одна з фігур повернула голову.
Потім друга.
Потім третя.
Усі троє одночасно підняли руки.
На їхніх долонях з'явилися однакові написи:
ВИ ЗАПІЗНИЛИСЯ. СПОСТЕРІГАЧКА ВЖЕ ОБРАЛА СТОРОНУ.
— Яку сторону? — запитала Ліна.
Три фігури не відповіли.
Замість цього вони розступилися, відкриваючи вхід до будівлі.
Зузо зупинився.
— Я не думаю, що нам варто заходити всім.
— А як ти пропонуєш? — запитала Рікі. — Залишити когось тут?
— Ні. Я піду першим.
Він ступив усередину.
Ліна пішла за ним.
Будівля була порожньою. Посередині стояв величезний скляний циліндр, усередині якого плавали сотні маленьких екранів.
На кожному показували різні моменти гри.
Ліна побачила себе біля дверей у покинутому торговому центрі.
Потім — першу зустріч із Леєю.
Потім — Рікі біля каналу.
— Вони стежили за нами від самого початку, — прошепотіла Лея.
У кінці зали стояли двері з написом:
КАБІНЕТ СПОСТЕРІГАЧКИ.
Іра торкнулася ручки.
— Вона має бути всередині.
Двері відчинилися.
За ними була невелика кімната з круглим вікном. На підлозі лежали папери, фотографії та розкидані дроти.
Біля столу сиділа дівчина.
Вона мала довге темне волосся й той самий кулон у формі ока, який вони бачили на фотографії.
Дівчина підняла голову.
— Ви все-таки прийшли.
Зузо зробив крок уперед.
— Ми шукали тебе.
— Я знаю.
— Ти заблокувала зв'язок із попереднім світом?
— Так.
Ліна відразу підійшла ближче.
— Навіщо?!
Дівчина подивилася на неї.
— Бо якщо ти повернешся зараз, гра втратить останній шанс завершитися.
— А якщо я не хочу завершувати вашу гру?
— Тоді вона ніколи не відпустить тебе.
Ліна роздратовано відсунула стілець.
— Я не просила мене сюди затягувати!
— Знаю.
— Я просто хотіла піти в магазин!
Дівчина опустила погляд.
— Саме тому я й не хотіла, щоб ти потрапила сюди.
Ліна завмерла.
— Ти знала про мене?
— Так. Я бачила, як ти знайшла двері.
— То ти відкрила їх?
Дівчина не відповіла одразу.
— Я не відкривала їх сама. Але могла зупинити.
Зузо повернувся до неї.
— Чому не зупинила?
— Бо Маго вже втручався в гру. Якби я закрила двері, він відкрив би інші.
Рікі підійшла до столу.
— Тоді хто ти така?
Дівчина зняла кулон і поклала його на стіл.
— Моє ім'я — Севі.
Нейро-ангел підлетів до неї.
На його екрані з'явилося:
СПОСТЕРІГАЧКА ПІДТВЕРДЖЕНА.
Севі підвелася.
— Я не була учасницею першої гри. Мене призначили спостерігачкою. Я мала записувати вибори, стежити за правилами й не втручатися.
— Але ти втрутилася, — сказала Іра.
— Так. Коли Маго закрив двері Ліни-Нуль, я намагалася відкрити їх знову.
— І не змогла? — запитала Ліна.
Севі кивнула.
— Система заблокувала мене. Тоді я сховала частину записів і зникла з Аерополісу.
Міра подивилася на неї.
— Ти знала, що я залишилася в аквапарку?
— Знала. Але не могла тебе звільнити.
— А тепер можеш?
Севі підійшла до стіни й відкрила приховану панель.
За нею лежав маленький білий ключ.
— Тепер у нас є шанс.
Вона поклала ключ перед Ліною.
На ньому було вигравіювано:
ВИХІД 0.
Ліна взяла ключ.
— Це поверне мене додому?
— Може відкрити шлях до твого світу, — відповіла Севі.
— А інші?
— Це залежить від останнього вибору.
Рікі схрестила руки.
— Знову вибір.
— Так. Але цього разу не гра обиратиме за вас.
Севі підійшла до великого монітора.
На ньому з'явилася схема Аерополісу. У центрі світився маленький білий круг.
— Це місце, де все почалося. Якщо вставити ключ у центральний замок, гра відкриє всі виходи.
— То чого ми чекаємо? — запитала Лея.
Севі подивилася на Ліну.
— Бо ключ працює тільки тоді, коли перша й остання учасниці одночасно торкнуться замка.
— Перша — Ліна-Нуль?
— Так.
Ліна подивилася на ключ.
— Тоді нам потрібно повернутися до неї.
Раптом монітор згас.
У темному екрані з'явилося відображення Маго.
Він стояв прямо за ними.
— Нікуди ви не підете, — сказав він.
Севі швидко вимкнула монітор.
— Він знайшов нас.
— Як? — запитала Ліна.
— Через ключ. Він відчуває, коли його активують.
У дверях з'явився Маго.
— Віддай його, Ліно.
— Ні.
— Ти не розумієш, що зробиш.
— Ти вже сто разів це казав!
Маго подивився на Севі.
— Ти мала залишатися тут.
— А ти мав давно відпустити першу гру.
— Я намагався її врятувати.
— Ти намагався залишити все під контролем.
Маго зробив крок уперед.
Зузо став між ним і Ліною.
— Досить. Цього разу ми не дамо тобі забрати ключ.
Маго подивився на нього.
— Ти вже одного разу зрадив мене, Зузо.
— А ти залишив людей за зачиненими дверима.
На стелі почали блимати лампи.
Севі натиснула кнопку біля столу.
У підлозі відкрився круглий люк.
— Туди! Це запасний вихід.
— А ти? — запитала Іра.
— Я затримаю його.
Ліна похитала головою.
— Ми не залишимо тебе.
— Якщо ви зараз не підете, ключ заберуть.
Севі схопила Ліну за руку й поклала їй у долоню маленький кулон.
— Це мій справжній кулон. Він допоможе знайти шлях назад до міста.
Нейро-ангел підлетів до Севі.
Його екран засвітився:
НЕ ЗАЛИШАЙСЯ.
Севі подивилася на нього.
— Я знаю.
Вона натиснула ще одну кнопку.
Скляний циліндр у центрі зали почав обертатися, закриваючи Маго від дівчат.
— Ідіть!
Ліна спустилася в люк останньою.
Перед тим як двері зачинилися, вона почула голос Севі:
— Не дозволяй йому зробити тебе першою знову!
Під люком був вузький тунель.
Вони йшли мовчки, поки попереду не з'явилося світло.
Першою вилізла Лана.
Вони опинилися на невеликій платформі над океаном.
Місто над водою виднілося далеко попереду.
— Як ми сюди потрапили? — запитала Лея.
Іра роздивилася кулон у руках Ліни.
— Севі відкрила старий маршрут.
Рікі підійшла до краю платформи.
— А тепер нам треба повернутися до Ліни-Нуль.
— Так, — відповіла Ліна.
Зузо сів на підлогу.
— Маго не відступить.
— Ми вже зрозуміли, — сказала Рікі.
Ліна помітила, що ключ у її руці змінив колір. Тепер він був не білим, а прозоро-блакитним.
На його поверхні з'явився напис:
ДОСТУП ДО ОСТАННЬОГО ВИХОДУ: 1/2.
— Чого ще не вистачає? — запитала вона.
Іра подивилася на монету.
— Першого вибору.
Вони повернулися до міста над водою.
Ліна-Нуль усе ще сиділа біля фонтану.
Коли вона побачила їх, то підвелася.
— Ви знайшли Севі?
— Так, — відповіла Ліна.
— Вона дала вам ключ?
Ліна показала його.
Ліна-Нуль уважно роздивилася ключ.
— Тепер залишилося згадати, що я зробила.
— Ти не пам'ятаєш? — запитала Іра.
— Пам'ятаю, що відкрила двері. Але не пам'ятаю, чому гра не завершилася.
Міра підійшла до фонтану.
— Можливо, відповідь у воді.
Вона кинула туди зелену монету.
На поверхні з'явилося зображення першої кімнати.
Ліна-Нуль стояла перед дверима, а поруч із нею була маленька Ліна.
Не Ліна з Аерополісу.
Інша дівчинка, яку Ліна ніколи не бачила.
— Хто це? — запитала вона.
Ліна-Нуль подивилася на зображення.
— Та, кого я намагалася повернути.
На зображенні маленька дівчинка тримала в руках паперовий кораблик.
Вона плакала.
Ліна-Нуль присіла перед нею.
— Не бійся. Я знайду вихід.
Дівчинка похитала головою.
— Ти обіцяла, що ми підемо разом.
— Так і буде.
— Тоді чому ти залишаєш мене?
Зображення раптом розсипалося на маленькі світлі частинки.
Ліна-Нуль відступила від фонтану.
— Я пам'ятаю її.
— Хто вона? — запитала Ліна.
— Її звали Нора. Вона була першою людиною, яку я зустріла після того, як потрапила до Аерополісу.
Іра здивовано подивилася на неї.
— Але в першій грі було тільки п'ятеро.
— Нора не була учасницею. Вона потрапила сюди випадково.
Ліна-Нуль повернулася до Ліни.
— І я пообіцяла повернути її додому. Але коли відкрила вихід, гра запропонувала мені вибір.
— Який?
Ліна-Нуль тихо відповіла:
— Повернутися самій або залишитися заради неї.
— І що ти вибрала? — запитала Ліна.
Ліна-Нуль подивилася на фонтан.
— Я залишилася.
— Тоді чому Нора зникла?
— Бо гра обманула мене. Вона сказала, що якщо я залишуся, Нора зможе повернутися. Але двері зачинилися раніше, ніж вона встигла пройти.
Іра присіла біля фонтану.
— Тобто ти залишилася тут заради неї?
— Так. Я думала, що зможу відкрити двері вдруге.
Рікі подивилася на Маго, який стояв трохи далі.
— А ти знав про Нору?
Маго не відповів.
— Знав, — сказала Ліна-Нуль. — Він бачив, як двері зачинилися.
— Я не міг їх відкрити, — промовив Маго.
— Але міг сказати правду.
Маго відвернувся.
Фонтан засвітився.
У воді з'явилася карта, якої вони раніше не бачили. Вона показувала маленький острів за межами міста.
На острові стояла біла будівля з круглим дахом.
— Це що? — запитала Лея.
Ліна-Нуль відповіла:
— Кімната Нори.
— Вона досі там? — запитала Ліна.
— Не знаю. Після того, як двері зачинилися, я більше не бачила її.
Нейро-ангел підлетів до карти.
На його дисплеї з'явилося:
ЗАПИС ЗБЕРЕЖЕНО. СТАН ОБ'ЄКТА НЕВІДОМИЙ.
— Тоді треба туди, — сказала Ліна.
Зузо похитав головою.
— Острів не з'єднаний із містом. Туди немає маршруту.
Лея підняла руку.
— А якщо зробити маршрут?
Усі подивилися на неї.
— Що? У нас є паперові кораблики.
Лея дістала з кишені маленький паперовий кораблик Зузо.
Він був трохи пом'ятий, але на борту ще залишався намальований знак дверей.
— Це ж той самий кораблик, який привів нас до третього виходу, — сказала вона.
Зузо забрав його й поклав на воду фонтану.
Кораблик не потонув.
Навпаки, він почав збільшуватися, поки не став достатньо великим, щоб у нього помістилися всі.
— Ну от, — сказала Лея. — Я ж казала.
Рікі першою ступила на борт.
— Якщо він потоне, я тебе знайду.
— Дуже дякую за підтримку.
Ліна сіла поруч із Рікі.
Лана допомогла Ірі піднятися, а Міра зайняла місце біля Зузо.
Ліна-Нуль залишилася на березі.
— Ти не з нами? — запитала Ліна.
— Я повинна побачити, чи справді Нора там.
Вона ступила на кораблик.
Той повільно відплив від фонтану.
Кораблик плив по прозорій воді.
Навколо не було хвиль, тільки бульбашки, які піднімалися з глибини й лопалися біля борту.
Лея дивилася на них із захопленням.
— Тут навіть вода якась незвичайна.
— Не чіпай її, — сказала Рікі.
— Я тільки дивлюся!
Попереду з'явився острів.
Він був зовсім маленький, із білим піском і кількома деревами з блакитним листям.
Посередині стояла будівля.
На її даху крутилася велика скляна сфера.
Кораблик причалив до берега.
На вході висіла табличка:
КІМНАТА НОРИ. ДОСТУП ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ ТИМ, ХТО ПАМ'ЯТАЄ ОБІЦЯНКУ.
Ліна-Нуль підійшла до дверей.
— Я пам'ятаю, — прошепотіла вона.
Двері відчинилися самі.
Усередині була дитяча кімната.
На полицях стояли іграшки, на столі лежали кольорові олівці, а біля вікна висів маленький паперовий кораблик.
Усе виглядало так, ніби господиня вийшла лише на хвилину.
Ліна помітила малюнок на стіні.
На ньому були дві дівчинки. Одна з темним волоссям, інша — зі світлим.
Під малюнком було написано:
ЛІНА І НОРА.
Ліна-Нуль торкнулася паперу.
— Це вона намалювала.
Раптом із сусідньої кімнати пролунав тихий звук.
Ніби хтось пересунув стілець.
Рікі одразу повернулася до дверей.
— Там хтось є.
Ліна-Нуль пішла до сусідньої кімнати.
На порозі вона зупинилася.
Посеред кімнати стояла дівчинка з паперовим корабликом у руках.
Вона повільно підняла голову.
— Ти все-таки повернулася.
Ліна-Нуль не могла вимовити жодного слова.
Нора стояла перед нею. Вона майже не змінилася, тільки її волосся стало довшим, а на зап'ясті з'явився маленький знак у формі дверей.
— Ти довго була тут? — нарешті запитала Ліна-Нуль.
— Не знаю. Тут немає годинника.
— Я шукала тебе.
Нора опустила паперовий кораблик.
— Ти обіцяла повернутися того самого дня.
— Я не змогла.
— Я знаю.
Ліна підійшла ближче.
— Ти пам'ятаєш мене?
Нора подивилася на неї так, ніби це було дивне запитання.
— Звісно. Ти ж Ліна.
Ліна-Нуль заплющила очі.
Вона чекала на ці слова дуже довго.
Нора перевела погляд на інших.
— А хто це?
— Вони допомагають мені знайти вихід, — відповіла Ліна-Нуль.
Нора подивилася на Ліну.
— Ти теж Ліна?
— Так.
— Дивно. У тебе такий самий голос.
Ліна не знала, що відповісти.
Нора підійшла до неї й уважно роздивилася зелене пасмо волосся.
— А це ти сама зробила?
— Так.
— Гарно.
Лея вже розглядала полички з іграшками.
— А можна подивитися?
— Можна. Тільки не бери синього зайця.
Лея зупинилася.
— Чому?
Нора подивилася на зайця.
— Він не іграшка.
У кімнаті стало тихо.
Синій заєць повільно повернув голову.
Рікі відразу відступила від полиці.
— Що це таке?
Нора забрала зайця й посадила його на стілець.
— Він охороняє кімнату.
— Від кого? — запитала Міра.
— Від тих, хто хоче забрати мене.
Маго, який до цього мовчав біля дверей, нарешті заговорив:
— Норо, ми прийшли не за тобою.
Дівчинка подивилася на нього.
— Ти знову тут.
— Так.
— Ти казав, що двері більше не відчиняться.
Маго нічого не відповів.
Нора повернулася до Ліни-Нуль.
— Він теж хоче, щоб я залишилася?
— Ні. Ми хочемо відкрити вихід.
Нора стиснула кораблик у руках.
— Тоді чому ти привела його сюди?
Ліна-Нуль опустила голову.
— Бо без нього ми не зможемо завершити гру.
— А якщо він знову зачинить двері?
Зузо втрутився:
— Цього разу не зачинить.
Нора подивилася на нього.
— Ти теж був там.
Зузо кивнув.
— Так.
— Ти бачив, як я чекала?
— Бачив.
— І нічого не зробив?
Зузо не став виправдовуватися.
— Нічого.
Нора відвернулася.
— Тоді я вам не вірю.
Ліна підійшла до неї.
— Ти не мусиш нам вірити. Але ми хочемо, щоб ти могла сама вирішити, чи залишатися тут.
Нора подивилася на неї.
— А якщо я захочу повернутися?
— Ми допоможемо.
— Ти обіцяєш?
Ліна не відповіла одразу.
Потім сказала:
— Так. Але цього разу ми не будемо вирішувати за тебе.
Нора повільно поклала паперовий кораблик на стіл.
Під ним лежала маленька картка.
На ній було написано:
ОСТАННІЙ ВИБІР НЕ НАЛЕЖИТЬ ПЕРШІЙ.
Іра взяла картку.
— Це важливо.
Ліна-Нуль прочитала напис і подивилася на Нору.
— Ти знала про це?
— Так. Я знайшла її після того, як двері зачинилися.
— Чому не показала раніше?
— Бо не хотіла, щоб хтось знову обрав замість мене.
Нейро-ангел підлетів до картки.
На його екрані з'явилося:
ПРАВИЛО ПІДТВЕРДЖЕНО.
Раптом кулон Севі в кишені Ліни засвітився.
Ключ у її руці відповів таким самим світлом.
На стіні з'явилися двері.
А над ними — напис:
ОСТАННІЙ ВИХІД. ВИБІР НОРИ.
Нора підійшла до дверей, але не торкнулася ручки.
— А що буде, якщо я їх відкрию?
Іра подивилася на картку.
— Ти зможеш вибрати, куди піти. Але ми не знаємо, чи двері справді ведуть додому.
— А якщо не ведуть?
— Тоді шукатимемо інший шлях.
Нора повернулася до Ліни-Нуль.
— Ти підеш зі мною?
— Якщо ти захочеш.
— А якщо я захочу залишитися тут?
Ліна-Нуль опустила очі.
— Тоді я не змушуватиму тебе.
Нора взялася за ручку.
Двері відчинилися.
За ними було не місто і не кімната.
Там виднілася звичайна вулиця з будинками, деревами й автобусною зупинкою.
Ліна впізнала місце.
Це була вулиця з її світу.
— Це мій дім? — запитала Нора.
Ліна подивилася на вулицю.
— Не знаю.
На дверях з'явилися два написи:
ПОВЕРНУТИСЯ.
ЗАЛИШИТИСЯ.
Нора не рухалася.
— Я так довго чекала на ці двері, що тепер не знаю, чи хочу їх відкривати.
Ліна-Нуль стала поруч.
— Ти можеш не поспішати.
— А якщо вони зникнуть?
— Тоді ми шукатимемо їх знову.
Маго раптом підійшов ближче.
— Норо, ти повинна повернутися. Це єдиний спосіб завершити першу гру.
Нора відступила.
— Я нічого не повинна.
Маго зупинився.
На цей раз він не став сперечатися.
Нора повернулася до дверей.
— Я хочу знати, чи там справді мій світ.
Вона ступила на поріг.
Вулиця не зникла.
Натомість із-за дверей долинув звук автомобіля, гавкіт собаки й голоси людей.
Нора обернулася до Ліни-Нуль.
— Ти зі мною?
— Так.
Ліна-Нуль ступила поруч.
Але щойно вона перетнула поріг, двері почали зачинятися.
— Стій! — крикнула Іра.
Ліна схопила край дверей.
На ключі з'явилася тріщина.
ОСТАННІЙ ВИХІД: НЕСТАБІЛЬНИЙ.
— Ліно, відпусти! — крикнула Рікі.
— Там же Ліна-Нуль!
Нейро-ангел кинувся до замка.
Його дроти обвили ручку, стримуючи двері.
— Нейро, довго ти так зможеш? — запитала Лея.
На екрані ангела з'явилося:
НЕВІДОМО.
Ліна помітила, що двері реагують на її монету.
Вона дістала її й піднесла до замка.
Тріщина на ключі перестала збільшуватися.
Але замість того, щоб відчинитися ширше, двері показали ще одне повідомлення:
ДЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ПОТРІБНІ ВСІ НЕЗАВЕРШЕНІ ВИБОРИ.
— Які ще вибори? — вигукнула Рікі.
Іра поглянула на Маго.
— Перший вибір досі не завершений.
— Я вже зробив його, — відповів Маго.
— Ти вибрав залишити двері зачиненими. Але не виправив наслідків.
Маго подивився на Нору.
— Я не можу змусити двері відкритися.
— Тоді допоможи нам, — сказала Ліна.
Маго повільно підійшов до замка.
Він поклав долоню на металеву пластину.
На ній з'явився його символ — чорне коло.
Потім засвітилися інші символи: двері, риба, око, монета.
Останнім з'явився знак, якого вони ще не бачили.
Маленький паперовий кораблик.
— Це символ Нори, — сказала Ліна-Нуль.
Двері затремтіли.
На екрані виник напис:
ПЕРШИЙ ВИБІР ПЕРЕГЛЯНУТО.
Маго прибрав руку.
— Тепер усе залежить від неї.
Нора стояла на порозі й дивилася на вулицю.
Вона могла повернутися.
Могла залишитися.
І цього разу ніхто не збирався обирати замість неї.
Вона зробила ще один крок уперед.
За дверима пролунав дитячий голос:
— Норо! Ти нарешті прийшла!
Нора завмерла.
— Це… моя сестра?
Ліна-Нуль подивилася на вулицю.
Біля автобусної зупинки стояла дівчинка в жовтій куртці. Вона махала рукою й усміхалася.
— Ти її впізнала? — запитала Ліна.
Нора кивнула.
— Це моя сестра. Вона мала бути старшою, але тут виглядає так само, як тоді.
— Тоді йди до неї, — сказала Ліна-Нуль.
Нора ступила за поріг.
Двері не зачинилися.
Навпаки, вони стали ширшими.
Дівчинка побігла назустріч Норі.
Але за мить зображення почало мерехтіти.
На вулиці з'явилися білі квадрати, ніби хтось стирав частини світу.
— Щось не так! — вигукнула Іра.
На дверях з'явився напис:
ПОПЕРЕДНІЙ СВІТ НЕ ПІДТВЕРДЖЕНО.
Нора зупинилася.
— Ні…
Дівчинка на вулиці теж зупинилася. Вона дивилася на Нору, але її голос став уривчастим:
— Норо… повертайся…
Ліна-Нуль хотіла пройти за нею, проте двері не пропускали.
— Це не може бути просто вигадка! — сказала вона.
Севі раптом з'явилася на маленькому екрані біля замка.
— Не торкайтеся зображення! Це запис, а не справжній вихід!
— Тоді де справжній? — крикнула Ліна.
— У вас є ще одна спроба. Але для цього Нора повинна відмовитися від підробленого повернення.
Нора подивилася на дівчинку.
Вона довго мовчала.
Потім сказала:
— Я хочу побачити її насправді.
І зачинила двері.
Коли двері зачинилися, кімната знову стала тихою.
Нора стояла нерухомо.
Ліна-Нуль підійшла до неї.
— Ти зробила правильно.
— Але я знову не повернулася.
— Цього разу ти сама вирішила, що не хочеш іти через підробку.
Нора витерла очі рукавом.
— Я більше не хочу чекати.
Ліна підійшла до неї.
— Тоді не будемо.
На підлозі з'явилася нова карта.
Тепер на ній було не одне місце, а багато маленьких точок.
Одна з них світилася зеленим.
Під нею було написано:
СПРАВЖНІЙ ВИХІД. КООРДИНАТИ ВІДНОВЛЮЮТЬСЯ.
Зузо нахилився над картою.
— Це центральна вежа.
Рікі насупилася.
— Звісно. Знову туди.
Вони повернулися на кораблик.
Нора сіла поруч із Ліною-Нуль і весь час тримала паперовий кораблик у руках.
— Ти не сердишся на мене? — раптом запитала вона.
— За що?
— Що я не пішла через ті двері.
— Ні. Це був твій вибір.
Нора подивилася на Ліну.
— А ти теж хочеш додому?
— Дуже.
— Тоді чому ти досі тут?
Ліна глянула на інших.
— Бо я не хочу, щоб хтось знову залишився за дверима.
Нора трохи усміхнулася.
— Ти схожа на неї.
— На кого?
— На першу Ліну.
Ліна-Нуль почула їхню розмову, але нічого не сказала.
Кораблик наближався до берега.
На небі з'явилася велика біла сфера.
Вона повільно розкривалася, наче квітка.
Коли вони зійшли на берег, усі екрани міста одночасно засвітилися.
ОСТАННІЙ ЕТАП РОЗПОЧАТО.
Потім з'явився список:
• Ліна — повернення не завершено.
Ліна-Нуль — повернення не