День першого вибору

датою.
Останні двері мали напис:
ДЕНЬ ПЕРШОГО ВИБОРУ.
— Це воно, — сказала Іра.
Ліна підійшла до дверей.
— Що буде, якщо я їх відкрию?
— Побачиш запис першого вибору.
— А якщо я не хочу?
Іра не стала її переконувати.
— Тоді ми підемо звідси.
Ліна подивилася на Рікі, Лею й Лану.
Усі чекали на її рішення.
Вона приклала долоню до панелі.
Двері відчинилися.
За ними була кімната з круглим столом. На ньому лежали чотири значки, зелена монета й маленький паперовий кораблик.
На стіні висів екран.
Він увімкнувся сам.
З'явилася дівчинка з відео.
— Привіт, Ліно, — сказала вона. — Якщо ти це бачиш, значить, ти знову знайшла дорогу сюди.
Ліна затамувала подих.
— Я залишила тобі одну річ. Не довіряй тому, хто обіцятиме повернути тебе додому.
На екрані з'явилося зображення Маго.
— Він уже тоді був тут? — запитала Ліна.
Іра кивнула.
— Так. Маго був одним із тих, хто керував першою грою.
На екрані дівчинка продовжила:
— Я не змогла завершити гру. Але залишила можливість для наступного учасника.
Вона підняла зелену монету.
— Ця монета відкриває не двері. Вона відкриває вибір, який гра приховує.
Потім дівчинка поклала монету на стіл.
— І ще одне. Якщо ти зустрінеш Іру, скажи їй, що я не забула.
Іра різко відвернулася.
Ліна подивилася на неї.
— Ви знайомі?
Іра довго мовчала.
— Так.
— Але ти казала, що бачила її тільки на записах.
— Я збрехала.
На екрані дівчинка востаннє посміхнулася.
— Побачимося, коли гра дасть можливість.
Запис закінчився.
На столі залишилася тільки зелена монета.
І цього разу вона була справжньою.
— Ти її знала? — запитала Ліна.
Іра не відповідала.
— Іро?
— Так. Ми були знайомі ще до першої гри.
— Тоді чому ти сказала, що бачила її тільки на записах?
Іра взяла зелену монету зі столу.
— Бо не хотіла згадувати те, що сталося.
Рікі підійшла ближче.
— Ви були подругами?
— Так. Але я не виконала обіцянку.
— Яку?
Іра перевернула монету.
На звороті було вигравіювано два маленькі символи: око й двері.
— Я мала допомогти їй повернутися додому.
Ліна подивилася на екран.
— А замість цього вона залишилася в грі?
— Так.
Лея обережно торкнулася краю столу.
— Але тепер вона може повернутися?
Іра похитала головою.
— Я не знаю. Запис не означає, що вона досі тут.
Зузо підійшов до дверей.
— Нам треба забиратися. Центр починає блокувати рівні.
— Зачекай, — сказала Ліна. — Я хочу знати, що сталося з тією дівчинкою.
— Її звали не просто Ліна, — відповіла Іра. — У першій грі її називали Ліною-Нуль.
— Чому?
— Бо вона була першою людиною, яка отримала знак дверей, але не стала звичайним учасником.
Ліна подивилася на власне зап'ястя.
— А я тоді хто?
Іра знизала плечима.
— Ти — наступна.
Раптом у коридорі пролунав сигнал.
На дверях з'явилося повідомлення:
НЕСАНКЦІОНОВАНИЙ ДОСТУП.
Зузо глянув на панель.
— Маго знайшов нас.
— Як? — запитала Лея.
— Він може бачити всі активні записи центру.
Рікі відчинила двері.
— Тоді не стіймо!
Вони вибігли в коридор.
Ліфт уже не працював. На його місці була суцільна скляна стіна.
— Чудово. Нас замкнули, — сказала Ліна.
Зузо озирнувся.
— Є ще один шлях.
Він відсунув невелику панель біля підлоги. За нею відкрився вузький технічний тунель.
— Туди?
— Так.
Лея заглянула всередину.
— Він дуже маленький.
— Зате веде назовні, — відповів Зузо.
Першою полізла Лана, за нею Рікі й Лея.
Ліна затрималася біля дверей кімнати.
На екрані раптом з'явилося нове повідомлення:
ЛІНО, ЗАЛИШСЯ. ТИ МАЄШ ПОБАЧИТИ ОСТАННІЙ ЗАПИС.
Вона зупинилася.
— Що там? — гукнула Рікі з тунелю.
Ліна підійшла до екрана.
Під повідомленням з'явилася кнопка:
ПЕРЕГЛЯНУТИ.
Вона натиснула.
На екрані з'явився Маго.
Але він виглядав інакше: молодший, без маски, у світлому одязі.
Поруч із ним стояла Ліна-Нуль.
— Ти обіцяв, що всі зможуть повернутися, — сказала дівчинка.
— Я зроблю все, що зможу.
— Ні. Ти маєш відкрити двері зараз.
Маго відвернувся.
— Я не можу.
— Тоді я сама.
Вона поклала зелену монету на панель.
Екран спалахнув.
З'явилося повідомлення:
ВИБІР ПРИЙНЯТО.
Після цього запис обірвався.
Ліна стояла нерухомо.
Тепер вона розуміла, що Маго не завжди був таким, яким вона його знала.
Але це не робило його менш небезпечним.
— Ліно! — знову покликала Рікі.
Вона схопила монету й залізла в тунель.
Позаду екран згас.
А на його поверхні залишився останній напис:
ВИБІР ЩЕ НЕ ЗАВЕРШЕНО.
Тунель виявився довшим, ніж здавалося.
Ліна повзла за Ланою, тримаючи монету в руці.
— Ти бачила останній запис? — запитала вона.
— Ні. Що там було?
— Маго колись був іншим.
— Це не означає, що йому можна довіряти.
— Я знаю.
Попереду з'явилося світло.
Лана вилізла першою. За нею вибралися інші.
Вони опинилися на даху старої будівлі.
Звідси було видно майже весь Аерополіс: бірюзові канали, скляні мости, білі будинки й величезні акваріуми, що плавали над містом.
Але щось змінилося.
На центральній вежі замість звичайного годинника обертався величезний символ дверей.
— Що це? — запитала Лея.
Зузо подивився на вежу.
— Гра перейшла до наступного етапу.
— Якого ще етапу? — запитала Рікі.
— Тепер вона шукатиме всіх, хто був пов'язаний із першою версією.
— Тобто нас? — уточнила Ліна.
— Не тільки вас.
Зузо показав на центральну вежу.
На її поверхні з'явилися чотири імена:
ЛІНА.
ІРА.
ЛАНА.
ЗУЗО.
Потім список змінився.
До нього додалося п'яте ім'я:
МАГО.
— Він теж учасник? — здивувалася Лея.
— Колись був, — відповів Зузо.
Іра підійшла до краю даху.
— Гра збирає всіх, хто пам'ятає перший вибір.
— А що буде, коли всі зберуться? — запитала Ліна.
Іра подивилася на неї.
— Відкриється остання кімната.
Рікі зітхнула.
— І, звісно, ми маємо туди потрапити.
На даху з'явилася маленька прозора панель.
Вона висунулася просто з підлоги.
На ній було п'ять кнопок із символами.
Двері.
Око.
Риба.
Монета.
І порожнє коло.
— Це що, нове завдання? — запитала Лея.
Зузо нахилився до панелі.
— Ні. Це запрошення.
— Куди? — запитала Ліна.
— На центральну вежу.
Рікі похитала головою.
— Я не піду туди, поки не дізнаюся, що там чекає.
Раптом на панелі засвітилася кнопка з її символом.
Потім — кнопка Лани.
Потім — Ліни.
Три кнопки засвітилися одночасно.
Над ними з'явився напис:
ТРИ УЧАСНИЦІ. ОДНА НЕЗАВЕРШЕНА ГРА.
Лана подивилася на Рікі.
— Схоже, цього разу ми маємо пройти її разом.
Рікі нічого не відповіла.
— А що з Леею? — запитала Ліна.
Панель блимнула.
На ній з'явився символ риби.
— Вона теж учасниця, — сказала Іра.
Зузо уважно подивився на екран.
— Ні. Її участь досі не підтверджена.
Лея насупилася.
— Як це не підтверджена? Я ж була на першому завданні!
— Гра зареєструвала тебе, але не присвоїла повний статус.
— І що це означає?
Зузо не встиг відповісти.
Панель засвітилася яскравіше.
УЧАСНИЦЯ ЛЕЯ. СТАТУС: НЕВИЗНАЧЕНИЙ.
Лея відступила.
— Я не хочу бути невизначеною.
Ліна стала поруч із нею.
— Ти все одно йдеш із нами.
Іра кивнула.
— Саме так. Не дозволяйте грі вирішувати, хто з вас важливий.
У цей момент із центральної вежі вилетіла велика прозора бульбашка.
Усередині виднівся силует людини.
Вона повільно наближалася до даху.
І коли бульбашка луснула, перед ними з'явився незнайомець у білому костюмі.
— Мене звати Ноль, — сказав він. — Я прийшов забрати монету.
Ліна стиснула зелену монету в долоні.
— Навіщо вона тобі?
Ноль простягнув руку.
— Вона не повинна була повернутися до центру.
— Вона вже була там, — сказала Іра.
— І саме тому її треба забрати.
Зузо став перед дівчатами.
— Ти не маєш права втручатися.
Ноль подивився на нього.
— А ти не маєш права бути тут, Зузо.
На його рукаві засвітився маленький напис:
КОЛИШНІЙ АДМІНІСТРАТОР.
Рікі помітила його першою.
— Ти працював із Зузо?
— Ми всі колись працювали разом, — відповів Ноль. — До того, як перша гра зруйнувала систему.
Він знову простягнув руку.
— Монету. Зараз.
Ліна відступила.
— Ні.
Ноль не став сперечатися.
Він клацнув пальцями.
Усі скляні поверхні на даху одночасно засвітилися. З них почали виходити тонкі світлові лінії, які з'єднувалися навколо дівчат.
— Що це? — запитала Лея.
— Блокування, — сказав Зузо.
Він дістав із кишені паперовий кораблик і кинув його на підлогу.
Кораблик збільшився, перетворившись на маленький човен із прозорими бортами.
— Сідайте!
— А ти? — запитала Ліна.
— Я затримаю його.
Рікі схопила Зузо за рукав.
— Не смій знову залишати когось заради власного плану.
Зузо подивився на неї.
— Цього разу я не збираюся нікого залишати.
Вони сіли в човен.
Він рушив просто з краю даху й полетів над містом.
Ноль залишився на даху.
Він не намагався їх переслідувати.
Натомість підняв руку, і центральна вежа змінила колір.
Бірюзові вікна стали білими.
Акваріуми зупинилися.
Риби завмерли у воді.
— Він зупинив місто? — запитала Лея.
— Ні, — відповіла Іра. — Він перемкнув його в режим очікування.
— А що буде далі?
— Місто чекатиме, поки гра визначить переможця.
Ліна подивилася на монету.
На її поверхні з'явилася тонка тріщина.
— Вона пошкоджена?
Зузо, який сидів біля носа човна, обернувся.
— Ні. Вона відкривається.
Тріщина розширилася, і монета розділилася на дві частини.
Усередині була крихітна записка.
На ній стояло лише одне слово:
ТРЕТЯ.
— Третя? — повторила Ліна.
Іра забрала записку й уважно її роздивилася.
— Це не про третю учасницю.
— А про що тоді?
— Про третій вихід.
Лана підняла голову.
— Я думала, він зник.
— Він ніколи не зникав, — відповіла Іра. — Його просто приховали.
Зузо направив човен до величезного комплексу білих будівель.
На фасаді світився напис:
АКВАПАРК АЕРОПОЛІСУ.
Лея здивовано нахилилася вперед.
— Це справжній аквапарк?
— Колись тут відпочивали учасники між завданнями, — сказав Зузо.
— А тепер?
— Тепер там немає відвідувачів.
Човен приземлився біля входу.
Скляні двері відчинилися самі.
Усередині було тихо.
На стіні висіла велика карта басейнів.
Один із них був позначений зеленим колом.
Під ним стояв напис:
ТРЕТІЙ ВИХІД — ГЛИБИНА 0.
— Глибина нуль? — перепитала Лея. — Але басейн же має бути глибоким.
— Це не звичайний басейн, — відповіла Іра.
Вони пройшли через турнікети. За ними відкрилася величезна зала з водними гірками, прозорими тунелями й круглими басейнами. Над стелею плавали маленькі білі хмаринки.
Усе виглядало так, ніби аквапарк щойно зачинили на перерву.
Ліна підійшла до карти.
— Зелений круг ось тут.
Вона показала на найменший басейн у дальньому кінці зали.
Біля нього стояв дитячий столик із пластиковими стільцями.
На столику лежала іграшкова рибка.
Лея одразу взяла її.
— Вона мила.
Рибка раптом відкрила рот.
— Не торкайся води.
Лея випустила іграшку.
— Вона щойно говорила?!
Іграшка знову завмерла.
Рікі нахилилася над басейном.
На дні було написано:
ПАМ'ЯТАЄШ, ХТО ВИЙШОВ ПЕРШИМ?
— Я не розумію, — сказала Ліна.
Іра присіла біля басейну.
— Це запитання з першої гри.
— Ти знаєш відповідь?
— Знаю. Але не впевнена, що вона правильна.
Ліна подивилася на Зузо.
— А ти?
Він відвів погляд.
— Я не можу відповідати замість вас.
— Дуже зручно.
Рікі помітила щось на бортику. Там була маленька кнопка з написом «СТАРТ».
— Не натискай, — сказала Лана.
— Я й не збиралася.
Раптом кнопка натиснулася сама.
Вода в басейні зникла.
На дні відкрилася біла кругла платформа.
Посередині лежали три браслети: блакитний, рожевий і темно-синій.
На кожному було вигравіювано ім'я.
ЛІНА.
ІРА.
ЗУЗО.
— Чому тут тільки три? — запитала Лея.
На дні басейну з'явився ще один напис:
РЕШТА ЩЕ НЕ ПОВЕРНУЛАСЯ.
Іра взяла блакитний браслет.
Він засвітився, і на стіні з'явилося зображення старого аквапарку.
Там було більше людей.
Діти бігали між басейнами, дорослі розмовляли біля бару, а над водою плавали різнокольорові кульки.
Посередині стояли четверо.
Ліна-Нуль.
Іра.
Зузо.
І ще одна дівчина з коротким темним волоссям.
— Хто це? — запитала Рікі.
Іра збільшила зображення.
Дівчина повернулася до камери.
На її шиї висів кулон у формі ока.
— Це була четверта учасниця, — тихо сказала Іра.
Нейро-ангел, який до цього мовчав, підлетів ближче.
Його око звузилося.
На маленькому екрані між крилами з'явилися слова:
НЕ ЧЕТВЕРТА. ПЕРША СПОСТЕРІГАЧКА.
— Ти її знаєш? — запитала Ліна.
Нейро-ангел не відповів.
Зображення на стіні раптом змінилося.
Дівчина з кулоном дивилася просто на Ліну.
— Ти знову прийшла, — сказала вона.
Зображення зникло.
На його місці з'явилася карта аквапарку.
Тепер зелений круг перемістився до великого басейну з хвилями.
— Нам туди, — сказала Іра.
— А браслети? — запитала Ліна.
Іра передала їй блакитний.
Зузо взяв темно-синій, а рожевий залишився на дні.
Лея нахилилася до нього.
— А цей для кого?
— Для того, хто ще не повернувся.
— Хто саме?
Зузо не відповів.
Вони пішли до великого басейну.
Вода в ньому була абсолютно прозора. На поверхні плавали круглі білі платформи, а під водою виднілися цілі кімнати з меблями та лампами.
Рікі помітила двері під самою поверхнею.
— Там хтось є.
Ліна підійшла ближче.
За склом підводної кімнати стояла дівчина з коротким темним волоссям.
На її шиї висів кулон у формі ока.
Вона підняла руку й постукала по склу.
Потім показала на двері.
І на її долоні з'явився напис:
НЕ ВІДКРИВАЙТЕ, ПОКИ НЕ ПРИЙДЕ ШОСТИЙ.
— Шостий? — перепитала Ліна. — Нас тут п'ятеро.
— П'ятеро? — Лея перерахувала всіх пальцями. — Я, Ліна, Рікі, Лана й Іра. А ще Зузо.
— Це шестеро, — сказала Рікі.
— Точно. Я забула Зузо.
— Приємно, що мене вже викреслили, — пробурмотів він.
Ліна знову подивилася на дівчину за склом.
Та показувала на браслет у руці Ліни.
Блакитний браслет засвітився.
На його поверхні з'явилося число:
1/6.
Потім засвітився браслет Зузо:
2/6.
— Це не просто браслети, — сказала Іра. — Вони рахують тих, хто повернувся до гри.
— А решта чотири? — запитала Лана.
Іра подивилася на підводну кімнату.
— Один із них уже перед нами.
Дівчина за склом приклала долоню до дверей.
На склі з'явилися нові слова:
Я НЕ МОЖУ ВИЙТИ САМА.
Рікі знайшла поруч із басейном панель керування.
На ній було три перемикачі:
ВОДА.
ТИСК.
ДВЕРІ.
— Якщо відкрити двері, вода затопить кімнату? — запитала Лея.
— Не знаю, — відповіла Рікі.
Зузо нахилився над панеллю.
— Тут є автоматичний режим.
Він натиснув кнопку.
Панель засвітилася червоним.
АВТОМАТИЧНЕ ВІДКРИТТЯ ЗАБОРОНЕНО.
— Чудово, — сказала Рікі. — Навіть кнопки тут проти нас.
Ліна помітила маленький отвір під панеллю.
Він був схожий на замок для монети.
Вона вставила зелену половинку.
Пролунав короткий сигнал.
Вода в басейні почала повільно опускатися.
Підводна кімната стала видимою повністю.
Дівчина за склом показала на стіну.
Там був ще один напис:
СПОЧАТКУ ЗНАЙДІТЬ МОЄ ІМ'Я.
Іра підійшла до панелі.
— Її ім'я має бути в архіві.
— Тоді навіщо ми тут? — запитала Ліна.
— Бо вона не зареєстрована як учасниця. Її ім'я могли стерти.
Лана оглянула кімнату за склом.
— Можливо, воно написане всередині.
Ліна помітила на підлозі маленьку табличку.
Вона була частково закрита водою.
Коли вода опустилася ще нижче, напис став читабельним:
МІРА.
Дівчина за склом усміхнулася.
Її браслет засвітився рожевим.
На панелі з'явилося:
3/6.
— Міра, — повторила Лея. — Гарне ім'я.
Раптом дівчина почала стукати по склу швидше.
Вона показувала на стелю.
Ліна підняла голову.
Над басейном відкривалися великі круглі люки.
Звідти почала опускатися прозора кабіна.
Усередині стояв Маго.
Кабіна торкнулася води й зупинилася.
Маго вийшов із неї на платформу.
— Ви знайшли Міру, — сказав він.
Рікі стала перед Ліною.
— Ти знаєш її?
— Звичайно.
— Тоді чому вона за склом?
Маго подивився на підводну кімнату.
— Бо вона сама туди зайшла.
— І не може вийти, — сказала Ліна.
— Вона може. Але не хоче.
Міра похитала головою й ударила долонею по склу.
На її руці з'явився напис:
ЦЕ НЕПРАВДА.
Маго навіть не повернувся до неї.
— Ви не розумієте, що робите. Відкривши ці двері, ви зруйнуєте останню перешкоду.
— Яку перешкоду? — запитала Іра.
Маго подивився на зелену монету в руці Ліни.
— Ту, що не дозволяє першій грі початися знову.
Ліна стиснула монету.
— А може, саме це нам і потрібно?
Маго вперше за весь час не знайшов відповіді.
Маго підійшов до краю басейну.
— Ти навіть не знаєш, що сталося під час першої гри.
— Тоді розкажи.
— Не все можна пояснити словами.
Рікі фиркнула.
— Звісно. У тебе завжди є причина нічого не пояснювати.
Маго подивився на неї.
— А ти досі вважаєш, що можеш виправити свою помилку?
Рікі стиснула кулаки.
Лана стала поруч із нею.
— Не починай.
— Ні, нехай відповість, — сказала Рікі. — Я хочу знати, що він думає.
— Ти знову хочеш вирішити все сама, — промовив Маго.
Рікі замовкла.
Ліна перевела погляд на Міру. Дівчина за склом показувала на панель керування.
На ній засвітилася нова кнопка:
ПЕРЕВІРИТИ СПРАВЖНІСТЬ ЗАПИСУ.
Ліна натиснула її.
На екрані з'явилися кадри старої гри.
Міра стояла біля басейну разом із Ліною-Нуль, Ірою та Зузо.
— Це було до того, як усе зламалося, — сказала Іра.
На відео Ліна-Нуль тримала зелену монету.
— Я не піду без Міри, — сказала вона.
Молодий Маго стояв навпроти.
— Тоді гра не завершиться.
— Мені байдуже.
Міра схопила Ліну-Нуль за руку.
— Не роби цього. Вони не випустять нас обох.
Запис зупинився.
На екрані з'явилося:
ПЕРЕВІРКА ЗАВЕРШЕНА. ЗАПИС СПРАВЖНІЙ.
— Вона була там, — тихо сказала Ліна.
— Так, — відповіла Іра. — Міра була п'ятою учасницею першої гри.
— Але чому її немає в списку?
Зузо опустив очі.
— Бо я видалив її ім'я.
Усі повернулися до Зузо.
— Що ти зробив? — запитала Рікі.
— Я виконав наказ.
— Чий наказ?
Зузо подивився на Маго.
— Його.
Маго не заперечував.
— Міра мала залишитися в кімнаті, доки ми не знайдемо спосіб завершити гру.
— Ти називаєш це способом? — Ліна показала на скло.
— Я намагався зберегти систему.
— А Міра?
Маго мовчав.
Лея підійшла до панелі.
— Якщо ми відкриємо двері, вона зможе вийти?
— Можливо, — відповів Зузо.
— Ти знову не впевнений?
— Я не знаю, що станеться після відкриття.
Лея поклала руку на кнопку.
— А я хочу, щоб вона хоча б мала шанс.
Маго різко повернувся.
— Не натискай!
Але Лея вже натиснула.
Басейн здригнувся.
Вода почала підніматися назад, але цього разу вона не затоплювала кімнату. Вона збиралася у великі прозорі кулі, які зависали під стелею.
Двері підводної кімнати відчинилися.
Міра вийшла назовні.
Вона була мокра, з коротким темним волоссям і кулоном у формі ока.
Лея простягнула їй рушник, який знайшла на лавці.
— Тримай.
Міра взяла його.
— Дякую.
Потім вона побачила Маго.
Її обличчя змінилося.
— Ти досі тут?
— Міро, я можу пояснити.
— Не треба.
Вона повернулася до Ліни.
— Ти принесла монету?
Ліна показала половинку.
Міра кивнула.
— Тоді нам потрібно знайти другу.
— А де вона?
Міра подивилася на Зузо.
— У того, хто видалив моє ім'я.
Зузо повільно дістав із кишені другу половинку зеленої монети.
Зузо тримав другу половинку монети на відкритій долоні.
— Я зберіг її, бо знав, що колись вона знадобиться.
Міра забрала монету.
— Ти міг повернути мене раніше.
— Не міг. Двері були заблоковані.
— Ти навіть не спробував.
Зузо опустив руку.
Ліна з'єднала дві половинки. Вони зійшлися, наче ніколи не ламалися.
На монеті засвітилися шість маленьких крапок.
П'ять із них були яскравими, а шоста — майже непомітною.
— Чого не вистачає? — запитала Лея.
Міра торкнулася останньої крапки.
— Шостого учасника.
— Але хто це? — запитала Рікі.
Міра подивилася на Нейро-ангела.
Той завис над басейном, а його дроти повільно ворушилися.
На екрані між крилами з'явилися слова:
СПОСТЕРІГАЧ НЕ МОЖЕ СТАТИ УЧАСНИКОМ.
— Тоді кого ми шукаємо? — запитала Ліна.
Міра підійшла до стіни, де ще залишалася карта аквапарку.
Вона провела пальцем по одному з басейнів.
— Тут є ще одна кімната. Її не показує карта.
— Де саме? — запитала Лана.
Міра вказала на круглий басейн біля виходу.
— Під ним.
Рікі подивилася на воду.
— Знову пірнати?
— Ні. Там є сухий коридор.
Маго зробив крок уперед.
— Туди не можна.
— Чому? — запитала Ліна.
— Бо там зберігається те, що не повинно повернутися.
Міра усміхнулася без радості.
— Ти вже казав це раніше.
Вона підійшла до басейну й торкнулася бортика.
Вода розділилася навпіл, відкриваючи сходи вниз.
На першій сходинці було написано:
КІМНАТА ШОСТОГО.
Сторінка 127
Ліна спустилася першою.
За нею пішли Міра, Іра, Лея та інші.
Сходи вели до невеликого приміщення з білими стінами. Посередині стояло шість прозорих крісел.
П'ять були порожні.
У шостому сиділа лялька з блакитними скляними очима.
На її грудях висіла табличка:
УЧАСНИК 6.
Лея підійшла ближче.
— Це просто лялька?
— Не чіпай, — попередила Міра.
Ліна помітила на ляльці маленький зелений ґудзик.
Такий самий був пришитий до рукава дівчинки з першого запису.
— Це належало Ліні-Нуль?
Іра кивнула.
— Вона залишила його тут.
Ліна нахилилася, щоб роздивитися ґудзик.
Лялька раптом повернула голову.
Її скляні очі засвітилися.
— Нарешті, — промовила вона.
Рікі відступила.
— Це вже зовсім не смішно.
Лялька повільно підняла руку.
— Ви прийшли не всі.
— Кого ще бракує? — запитала Ліна.
— Того, хто почав першу гру.
Усі подивилися на Маго.
Він стояв біля сходів і не рухався.
— Це не я, — сказав він.
Лялька повернула голову до Зузо.
— І не він.
Потім її погляд зупинився на Ірі.
— Ти знаєш, хто це.
Іра зблідла.
— Ні.
— Ти пам'ятаєш перший вибір.
— Я сказала, що не пам'ятаю!
Лялька замовкла.
Потім на її грудях засвітився новий напис:
ШОСТИЙ УЧАСНИК: НЕ ВИЗНАЧЕНО.
Ліна підійшла до крісла.
— А якщо ми не знайдемо його?
Лялька подивилася просто на неї.
— Тоді гра вибере замість вас.
І раптом усі шість крісел одночасно засвітилися.
На підлозі з'явилися шість круглих символів.
П'ять із них відповідали браслетам учасників. Шостий був порожнім.
— Ставайте на свої символи, — сказала Міра.
— А якщо не станемо? — запитала Ліна.
— Тоді система вирішить, що ми відмовилися.
Рікі стала на символ ока. Лана залишилася поруч із нею, але її знак не світився.
Іра зайняла місце біля дверей, Зузо — біля монети. Міра стала на круг із рожевою рибою.
Лея підійшла до свого символу.
Він спочатку не реагував.
— Ну давай, — пробурмотіла вона.
Нарешті під її ногами засвітилася маленька блакитна рибка.
Ліна стала на останній позначений круг.
Шостий залишився порожнім.
Лялька підняла голову.
— Учасники зібралися. Починається перевірка.
Усі крісла зникли.
Замість них посеред кімнати з'явився великий екран.
На ньому показувалися шість дверей.
Перші п'ять мали різні кольори, а шоста була абсолютно прозорою.
— Кожен має відкрити свої двері, — сказала лялька.
— І що за ними? — запитала Лея.
— Те, що ви залишили.
Рікі підійшла до дверей із символом ока.
— Я вже знаю, що там.
Вона відчинила їх.
За ними був старий коридор із табличкою 209.
Лана різко відступила.
— Рікі, не заходь.
— Я не збираюся туди повертатися.
Але з коридору почувся знайомий голос:
— Рікі, ти знову мене залишиш?
Лана завмерла.
Рікі повільно повернулася до неї.
— Це не може бути спра