Виправити помилку

— прошепотіла вона.
На сусідній платформі Лея розглядала свої двері.
— А якщо я залишуся, що буде?
Маго відповів:
— Ти отримаєш усе, чого тобі бракує.
— А якщо повернуся?
— Тоді втратиш те, що знайшла тут.
Лея опустила голову.
Вона не хотіла втрачати Ліну.
Рікі стояла нерухомо.
На її дверях були два написи. Вона дивилася на перший — «ВИПРАВИТИ ПОМИЛКУ».
— Якщо я виберу це, Лана повернеться? — запитала вона.
— Можливо, — відповів Маго.
— А що означає другий варіант?
— Ти забудеш усе, що сталося.
— І Лану теж?
— Так.
Рікі заплющила очі.
— Я не забуду її.
— Тоді виправ свою помилку.
— Ти не розумієш. Я не знаю, що саме треба виправити.
Маго посміхнувся.
— Саме тому це цікаво.
Ліна помітила, що її знак на зап'ясті почав світитися.
Вона подивилася на двері «ДО ЛАНИ».
На їхній поверхні з'явилося маленьке повідомлення:
НЕ ВІДЧИНЯЙ ЇХ ОДНА.
Ліна повернулася до Маго.
— Ти казав, що кожен має вибрати сам.
— Так.
— Тоді чому наші двері пов'язані?
Маго нічого не відповів.
Раптом усі три платформи здригнулися.
Знизу почувся голос:
— Вони не повинні вибирати.
Ліна впізнала його.
Це був голос Зузо.
Але цього разу він лунав не з екрана.
Він стояв унизу, біля дверей, і тримав у руках маленьку зелену монету.
— Зузо? — здивувалася Лея.
— Не слухайте Маго, — сказав він. — Ці двері не показують справжніх можливостей.
Маго повернувся до нього.
— Ти мав шукати Лану.
— Я знайшов її.
Зузо підняв руку.
На долоні лежала зелена монета.
Ліна впізнала її з дзеркала.
— Звідки вона в тебе?
— Це не моя річ.
— Тоді чия?
Зузо подивився на Ліну.
— Твоя.
Ліна похитала головою.
— Я ніколи її не бачила.
— Бачила. Просто не пам'ятаєш.
Маго різко ступив уперед.
— Віддай монету.
— Ні.
— Ти забув, що станеться, якщо втрутишся?
— Ні. Саме тому й прийшов.
Зузо кинув монету вгору.
Вона зависла в повітрі, а потім розділилася на три маленькі світні частини.
Кожна полетіла до однієї з дівчат.
Коли частинка торкнулася знака на зап'ясті Ліни, усі двері зникли.
Платформи знову з'єдналися.
А Маго вперше виглядав по-справжньому розгніваним.
— Ти щойно зламав правило, яке не можна було ламати.
— Моє місце у світі? — перепитала Ліна.
— Якщо гра вирішить, що ти більше не потрібна там, вона закриє шлях назад.
— Але я ж не звідси!
— Для гри це нічого не означає.
Ліна подивилася на таймер.
08:42.
— Тоді ходімо.
Зузо відчинив двері диспетчерської. Лея й Рікі вже чекали в коридорі.
— Ти прийшла? — запитала Лея.
— Не хочу, щоб гра вирішувала за мене.
Вони рушили до виходу.
— А ти? — Рікі повернулася до Зузо.
— Я залишуся.
— Чому?
— Хтось має затримати Маго.
— Ти думаєш, він тебе боїться?
Зузо дістав із кишені маленький паперовий кораблик.
— Ні. Але він досі не знає, що я знайшов.
— Що саме?
Зузо поклав кораблик на підлогу.
Він самостійно поплив коридором, хоча води там не було.
На його борту проступив напис:
ТРЕТІЙ ВИХІД.
— Ідіть за ним, — сказав Зузо. — Він приведе вас коротшим шляхом.
Ліна хотіла запитати ще щось, але таймер уже показував сім хвилин.
Паперовий кораблик плив між білими стінами.
За поворотом коридор