Нейро ангел

— Це ім'я? — запитала вона.
Рікі зблідла.
— Де ти це знайшла?
— На мосту.
— Не торкайся її.
Раптом підвіска засвітилася.
Над нею з'явилося маленьке око. З боків розкрилися білі крила, а знизу звисали тонкі дроти, які повільно ворушилися в повітрі.
Лея відступила.
— Це що?!
Око повернулося до Ліни.
Замість голосу пролунав звук, схожий на дзвін скла.
А потім у голові Ліни виникли слова:
«ТИ ЗАПІЗНИЛАСЯ. ВІН УЖЕ В ПАЛАЦІ».
У цей момент усі дзеркальні вікна будівлі попереду одночасно засвітилися.
— Хто вже в палаці? — запитала Ліна.
Око знову задзвеніло. Його крила повільно розправилися, а дроти потягнулися до її зап'ястя.
Рікі відразу відштовхнула її назад.
— Не дозволяй йому торкнутися знака!
— Та я й не збиралася!
На склі з'явилися слова:
МАГО ШУКАЄ ТРЕТЮ.
— Знову ця третя! — вигукнула Лея. — Хто вона така?
Око повернулося до неї.
«ТА, ЯКУ ВИ ЗАБУЛИ».
Рікі відступила на крок.
— Ні. Це не може бути вона.
— Лана? — запитала Ліна.
Око не відповіло.
Натомість один із дротів торкнувся скла й залишив на ньому тонку білу лінію. Вона повільно перетворилася на стрілку, спрямовану до заднього входу палацу.
— Воно хоче, щоб ми пішли туди, — сказала Лея.
— Або заманює нас, — відповіла Рікі.
Ліна подивилася на двері.
— У нас не так багато варіантів.
Вони рушили далі.
Нейро-ангел полетів за ними, не видаючи жодного звуку.
Задній вхід був майже непомітним. Звичайні білі двері без ручки, вбудовані в дзеркальну стіну.
Коли Ліна наблизилася, на її зап'ясті засвітився знак.
Двері відчинилися.
— Ну звісно, — пробурмотіла Рікі. — Знову ти.
— Я тут ні до чого.
— Твої двері, твій знак, твій палац. Дуже переконливо.
— Можеш перестати?
Лея стала між ними.
— Ви можете посваритися пізніше?
Усередині було просторе приміщення з білими колонами. Стеля нагадувала поверхню басейну: по ній рухалися блакитні хвилі світла.
На стінах висіли дзеркала різних форм.
Деякі були круглими, інші — високими й вузькими. Одне мало форму величезної мушлі.
— Пам'ятаєте, що сказала Еліс? — запитала Лея. — Не торкатися дзеркал.
— Пам'ятаю, — відповіла Ліна.
Рікі показала на дальній кінець зали.
Там стояла людина в темному одязі.
Маго.
Він розглядав велике дзеркало, у якому відображалася не зала, а звичайна кімната з письмовим столом і старими фотографіями.
— Він нас помітив? — прошепотіла Лея.
Маго повільно повернув голову.
— Звичайно, помітив, — сказав він. — Я вас чекав.
Маго не наближався.
Він просто стояв біля дзеркала, тримаючи руки за спиною.
— Ви принесли мені Нейро-ангела, — сказав він.
Ліна подивилася вгору.
Нейро завис під стелею. Його дроти повільно рухалися, а око було спрямоване на Маго.
— Він не з нами, — сказала Рікі.
— Я цього не стверджував.
Маго повернувся до дзеркала.
— Нейро завжди з'являється там, де гра починає втрачати контроль.
— Тоді чому він допомагає нам? — запитала Лея.
— Можливо, він не допомагає. Можливо, просто спостерігає.
Ліна зробила крок уперед.
— Що вам потрібно від мене?
Маго нарешті подивився на неї.
— Ти вже знаєш.
— Ні, не знаю.
— Твої двері ведуть туди, куди не може потрапити ніхто інший.
— Я хочу повернутися додому.
— А я хочу, щоб ти відчинила останні двері.
— То шукайте когось іншого.
Маго тихо засміявся.
— Якби це було можливо, тебе б тут не було.
За його спиною дзеркало раптом змінило зображення.
Тепер у ньому була Ліна.
Але не та, що стояла в залі.
Відображення Ліни було одягнене в білу сукню, а на зап'ясті не мало жодного знака.
Воно підняло руку й постукало зсередини скла.
Ліна завмерла.
— Це що таке?
Маго не відповів.
Відображення знову постукало. Потім приклало долоню до скла.
Ліна інстинктивно підняла свою руку.
— Не треба! — крикнула Рікі.
Вона схопила Ліну за зап'ястя й відтягнула назад.
— Ти що робиш?!
— Це не ти, — сказала Рікі.
— Я бачу!
— Ні, не бачиш. Дзеркала показують те, що хочуть показати.
Відображення Ліни опустило руку.
Потім воно усміхнулося.
Це була не усмішка Ліни.
— Маго, що це? — запитала Лея.
— Один із можливих результатів гри.
— Тобто це майбутнє? — запитала Ліна.
— Можливо.
— А може, просто брехня?
Маго трохи нахилив голову.
— Ти швидко вчишся.
Раптом Нейро-ангел різко опустився між ними та дзеркалом.
Його дроти розтягнулися, утворюючи білу сітку.
На склі з'явився напис:
НЕ ВІДЧИНЯЙТЕ.
Маго вперше відступив.
— Нейро, ти не повинен втручатися.
Око повернулося до нього.
І в голові Ліни пролунав голос:
«ВІН БОЇТЬСЯ НЕ ТВОГО ВИБОРУ. ВІН БОЇТЬСЯ ТОГО, ЩО ТИ ЗГАДАЄШ».
— Що я маю згадати? — запитала Ліна.
Нейро-ангел не відповів.
Маго повільно обійшов дзеркало.
— Він любить загадки. Не намагайся зрозуміти кожне його повідомлення.
— А ти любиш наказувати, — сказала Ліна.
— Я намагаюся вберегти тебе від помилки.
Рікі пирхнула.
— Оце вже смішно.
Маго проігнорував її.
— Ліно, ти можеш піти звідси. Я не збираюся тебе затримувати.
— А інші?
— Це залежить від них.
Ліна подивилася на Лею та Рікі.
— Ми підемо разом.
— Тоді ви не отримаєте відповіді, — сказав Маго.
— Краще без відповідей, ніж із твоїми.
Маго перестав усміхатися.
Нейро-ангел повільно підлетів до великого дзеркала. Його дроти торкнулися рами, і скло вкрили білі тріщини.
Відображення Ліни зникло.
Замість нього з'явилася темна кімната. Посередині стояв стіл, а на ньому лежали три предмети: рожева стрічка, металева пластинка з номером 209 і маленька зелена монета.
Рікі зблідла.
— Це речі з нашої першої гри.
— Чому вони тут? — запитала Ліна.
— Бо гра зберігає те, що учасники залишають після себе, — відповів Маго.
— А зелена монета? — запитала Лея.
Рікі не відводила погляду від дзеркала.
— Це була четверта річ.
— Ти казала, що вас було четверо, — нагадала Ліна.
— Так. Але ми ніколи не бачили четвертого учасника.
Маго підійшов до дзеркала.
— Ви надто багато говорите про стару гру.
— Ти сам показав нам ці речі, — сказала Рікі.
— Я не показував вам нічого. Це дзеркало вирішило, що ви повинні побачити.
Ліна помітила, що зелена монета почала обертатися.
На її поверхні з'явився маленький символ — двері.
Такий самий, як на її зап'ясті.
— Це моє?
Маго різко повернувся.
— Не торкайся монети.
— Чому?
— Бо вона належить не тобі.
Нейро-ангел опустився нижче. Його крило торкнулося плеча Ліни.
У голові пролунав голос:
«МОНЕТА ВЖЕ ВИБРАЛА ТЕБЕ».
Маго стиснув руку.
— Досить.
Усі дзеркала в залі одночасно потемніли.
З темного скла почали виходити тонкі білі лінії. Вони спліталися в довгі коридори, які проходили просто крізь дзеркала.
— Що відбувається? — запитала Лея.
— Палац змінює кімнати, — відповіла Рікі.
— Чому?
— Бо хтось порушив його правила.
Маго подивився на Нейро-ангела.
— Ти не мав права відкривати цей запис.
Нейро не рухався.
— Ми повинні йти, — сказала Ліна.
Рікі кивнула й потягнула її до дверей.
Але дверей більше не було.
Замість них стояло дзеркало.
У ньому відображалася кімната Ліни з реального світу.
Її ліжко, стіл, одяг на стільці.
І мама, яка стояла біля дверей.
— Ліно! Ти де?!
Ліна різко наблизилася.
— Мамо!
Жінка у відображенні не почула її.
— Ліно, ти знову не відповідаєш?!
Ліна торкнулася скла.
Нейро-ангел ударив крилом по її руці.
Дзеркало потемніло.
— Не роби цього, — сказала Рікі.
Ліна відступила.
Вона вперше за весь час зрозуміла, що повернення додому може бути не таким простим, як вона думала.
А Маго, стоячи за їхніми спинами, тихо промовив:
— Тепер ти розумієш, чому я тебе шукав.
— Ти показав мені маму, щоб я погодилася відчинити двері? — запитала Ліна.
— Я нічого тобі не показував. Це палац.
— Але ти знав, що вона там з'явиться.
Маго промовчав.
Ліна відвернулася від дзеркала.
— Я не збираюся тобі допомагати.
— Тоді ти можеш більше ніколи її не побачити.
— Не смій!
— Ти хочеш повернутися додому. Я можу це зробити.
Рікі стала поруч із Ліною.
— Не слухай його. Він не відпустить тебе просто так.
— А ти звідки знаєш? — запитав Маго.
— Бо я вже бачила, що стається з тими, хто йому вірить.
Маго повернувся до неї.
— Ти й досі звинувачуєш мене?
— Так.
— Навіть після того, що зробила сама?
Рікі відвела погляд.
Лея переводила очі з одного на іншого.
— Ви можете перестати говорити загадками?
Раптом дзеркало за Маго засвітилося.
У ньому з'явився Зузо.
Він стояв у тому самому архіві, де вони бачили його востаннє.
— Маго! — покликав він. — У нас проблема.
Маго не повернувся.
— Яка?
— Лана вийшла з архіву.
Рікі різко підняла голову.
— Що?!
Зузо подивився прямо в дзеркало.
— Вона зникла з кімнати. Запис відновився повністю.
— Це неможливо, — сказав Маго.
— Я теж так думав.
— Де вона зараз?
— Не знаю. Але вона залишила повідомлення.
Зузо підняв аркуш паперу.
На ньому було написано:
Я ЗНАЙШЛА ТРЕТЮ.
Ліна подивилася на Рікі.
— Це про кого?
Рікі похитала головою.
— Не знаю.
— Ти знаєш більше, ніж кажеш, — сказала Ліна.
— Я справді не знаю, хто третя.
Маго повільно підійшов до дзеркала.
— Зузо, знайди Лану. Негайно.
— А якщо вона вже знайшла її?
— Тоді знайди їх обох.
Зузо опустив аркуш.
— Зрозумів.
Дзеркало згасло.
Маго повернувся до дівчат.
— Ви маєте залишитися тут.
— А якщо ми не хочемо? — запитала Ліна.
— Тоді палац сам вирішить, куди вас відправити.
Він клацнув пальцями.
Підлога під ногами стала прозорою.
Лея скрикнула й схопилася за руку Ліни.
Під прозорою підлогою була величезна порожня зала. У ній плавали десятки дверей.
— Не дивіться вниз, — сказала Рікі.
— А як не дивитися, якщо підлога прозора?!
Маго підійшов до стіни й натиснув на маленьку кнопку.
Усі двері під ними одночасно відчинилися.
Знизу піднявся холодний вітер.
— Ви хотіли знайти Лану? — запитав він. — Тоді шукайте.
Підлога розділилася на три частини.
Ліна, Лея та Рікі опинилися на окремих скляних платформах.
— Що ти робиш?! — крикнула Ліна.
— Даю вам можливість вибрати.
Перед кожною з дівчат з'явилося по двоє дверей.
На дверях Ліни були написи:
ДОДОМУ.
ДО ЛАНИ.
На дверях Леї:
ЗАЛИШИТИСЯ.
ПОВЕРНУТИСЯ.
На дверях Рікі:
ВИПРАВИТИ ПОМИЛКУ.
ЗАБУТИ ЇЇ.
Маго подивився на них.
— Не поспішайте. Цього разу кожен вибір матиме наслідки.
— Це не вибір, якщо ти змушуєш нас обирати! — крикнула Ліна.
Маго стояв на іншій платформі.
— Я лише показую можливості.
— Ти називаєш це можливостями?!
Ліна подивилася на двері «ДОДОМУ». За ними виднілася її кімната. На столі лежав телефон, а біля вікна стояв рюкзак.
Вона зробила крок уперед.
— Ліно, зачекай! — гукнула Рікі.
— Що?
— Не відчиняй їх.
— А чому? Там мій дім!
— Ти не знаєш, що саме гра вважає домом.
Ліна зупинилася.
За дверима її кімнати хтось пройшов повз вікно.
Це була вона сама.
Та сама зачіска, той самий коричневий одяг.
Але Ліна стояла тут.
— Це не може бути справжнім