Дівчина у відображенні

— Ти її знаєш? — запитала Лея.
Рікі не відводила погляду від відображення.
— Це неможливо. Вона не мала повернутися.
— Хто це? — запитала Ліна.
— Не зараз.
— Рікі, ми вже втретє чуємо «не зараз». Може, досить?
— Це Лана.
Лея нахилилася над водою.
— Вона теж учасниця?
— Була.
— А зараз?
Рікі не відповіла.
У відображенні Лана повільно опустила руку. Потім приклала долоню до скла дверей.
У реальності перед дівчатами була лише калюжа.
— Може, вона хоче нам щось показати? — припустила Лея.
— Не довіряйте їй, — сказала Рікі.
— Чому?
— Бо минулого разу я повірила.
Таймер показував 02:58.
Ліна знову подивилася у воду. Лана вже не усміхалася. Вона показувала на бічні двері, а потім на Рікі.
— Здається, вона хоче, щоб ти підійшла.
— Я нікуди не піду.
— Але завдання пов'язане з тобою.
— Я знаю!
Рікі відступила від калюжі.
Раптом у воді з'явився напис:
ВОНА НЕ ЗАБУЛА ТЕБЕ.
Рікі закрила очі.
— Замовкни…
— Рікі, поясни нам хоча б щось, — попросила Лея.
Дівчина довго мовчала.
— Лана була моєю напарницею під час першої гри. Ми мали пройти завдання разом. Вона завжди знаходила вихід, навіть коли його не було.
— А потім? — запитала Ліна.
— Потім ми посварилися. Я знайшла двері, але не сказала їй, куди вони ведуть.
— Чому?
— Бо за ними був вихід. Я хотіла повернутися додому сама.
Лея здивовано подивилася на неї.
— Ти залишила її?
— Я думала, що вона зможе знайти інший шлях.
— І що сталося?
Рікі подивилася на відображення.
— Вона зникла.
Ліна вже не хотіла жартувати.
— Ти думаєш, вона загинула?
— Ні. Я думаю, що гра залишила її там, де ніхто не може її знайти.
Таймер показував 01:36.
Лана у воді знову підняла руку.
Цього разу вона показувала не на двері.
Вона показувала на металеву пластинку в руці Рікі.
Рікі перевернула її.
На звороті, де раніше нічого не було, проступили слова:
ПОВЕРНИ ЇЇ.
— Що ти маєш повернути? — запитала Ліна.
Рікі провела пальцем по напису.
— Не знаю.
— Може, пластинку?
— Вона моя.
— А якщо ні?
— Я отримала її після того, як мене виключили.
Лея обережно торкнулася її плеча.
— А що, якщо це взагалі не про пластинку?
Рікі подивилася на неї.
— Ти думаєш, про Лану?
У воді дівчина кивнула.
Таймер показував 00:54.
Рікі підійшла до калюжі.
— Лано, якщо ти мене чуєш, скажи, що мені робити!
Відображення почало тремтіти.
Бічні двері повільно відчинилися.
За ними було не темне приміщення, а білий коридор, залитий сонячним світлом.
На підлозі лежала маленька рожева стрічка.
Лея впізнала її.
— Це ж така сама, як моя…
Вона витягнула з кишені свою рожеву стрічку, яку колись отримала в готелі від невідомого відправника.
Дві стрічки виглядали однаково.
Ліна повернулася до неї.
— Ти ж не брала той подарунок?
— Ні. Але я залишила коробочку в кімнаті.
На екрані над платформами з'явився новий напис: