Готель

написом BLUE DREAM HOTEL.
Будівля була білою, із блакитними скляними балконами. Над входом повільно оберталася світлова конструкція у формі риби.
— Тут зупиняються новенькі, — пояснив Зузо. — Вам дадуть окремі кімнати.
— А скільки коштує? — запитала Ліна.
— Нічого.
— Підозріло.
— У нас немає звичайних грошей.
Він приклав долоню до скляної панелі біля входу. Двері відчинилися.
Усередині пахло свіжістю й чимось солодким. За стійкою нікого не було, але на екрані вже з'явилися два імені:
ЛІНА — 207
ЛЕЯ — 208
— Звідки він знає моє ім'я? — прошепотіла Ліна.
— Готель реєструє всіх новеньких, — відповів Зузо, почувши її.
Він передав їм дві картки.
— Ліфтом на другий поверх. І ще дещо.
Зузо раптом став серйознішим.
— Якщо побачите дівчину з коротким синім волоссям, краще не сперечайтеся з нею.
— Чому? — запитала Ліна.
— Вона не дуже любить новеньких.
— А як її звати?
— Рікі.
Лея нахилилася до Ліни й тихо сказала:
— Мені здається, вона цікава.
— Ти навіть її не бачила.
— Ну і що?
Зузо провів їх поглядом до ліфта.
Коли двері зачинилися, його усмішка зникла.
Він подивився на екран стійки.
Там на мить з'явився третій номер:
209 — ЗАЙНЯТО.
Зузо швидко вимкнув дисплей.
Кімната Ліни була просторою. Уздовж стіни стояло широке ліжко, біля вікна — кругле крісло, а на стелі світилися маленькі білі точки, схожі на зірки.
Вона кинула сумку на підлогу й підійшла до вікна.
Замість звичайного міського краєвиду там була вода.
Прямо за склом простягався величезний акваріум. Повз вікно пропливла риба з довгими прозорими плавцями.
Ліна відмахнулася.
— Та скільки можна…
Вона перевірила, чи телефон хоча б показує час.
11:43.
Хоча за її відчуттями минуло набагато більше часу.
Ліна відкрила повідомлення від мами.
Останнє було надіслане ще до її зникнення:
«Ти вже вдома?»
Вона спробувала відповісти.
Повідомлення не відправилося.
Ліна сіла на край ліжка.
Вона уявила, що зараз відбувається вдома. Мама, мабуть, уже шукає її. А коли Ліна повернеться, їй точно не повірять.
На стіні раптом увімкнувся екран.
ВІТАЄМО В BLUE DREAM HOTEL.
Потім з'явився інший напис:
НЕ ШУКАЙТЕ КІМНАТУ 209.
Ліна підійшла ближче.
— А якщо пошукаю?
Екран згас.
У двері постукали.
— Ліно? Це я!
Вона відчинила. На порозі стояла Лея з маленькою рожевою коробочкою.
— Дивись, що я знайшла біля своєї кімнати!
На коробці було написано:
ДЛЯ ТЕБЕ. ТИ Ж ЛЮБИШ МАЛЕНЬКІ РЕЧІ.
Усередині лежала прозора зірочка, а в ній плавала крихітна рибка.
— Мило, правда? — сказала Лея.
Ліна подивилася на коробку, потім на коридор.
— Хто її залишив?
— Не знаю. Але, мабуть, Зузо.
Ліна згадала його кораблики.
— Краще поки не бери.
— Чому?
— Просто не знаю, що він нам тут роздає.
Лея закрила коробочку.
На її обличчі з'явилося розчарування.
— Гаразд. Але вона справді гарна.
Пізніше дівчата спустилися на перший поверх.
Ліна хотіла розпитати когось про двері, але працівників готелю так і не знайшлося. За стійкою стояв лише маленький екран із повідомленням:
АДМІНІСТРАЦІЯ НЕ ПРИЙМАЄ ЗАПИТАНЬ ПРО ВИХІД.
— Дуже гостинно, — сказала Ліна.
Вони вийшли на вулицю.
Неподалік від готелю був канал із маленьким мостом. На поручнях сиділа дівчина з коротким синім волоссям.
На ній були темні широкі штани, чорна футболка й кілька металевих аксесуарів. Вона крутила в руках невелику пластинку.
Лея першою помітила її.
— Це, мабуть, Рікі.
Дівчина підняла очі.
— Ви новенькі?
— Так, — відповіла Лея.
— Тоді тримайтеся подалі від Зузо.
Ліна склала руки.
— Дивно. Він сказав нам те саме про тебе.
Рікі пирхнула.
— Звісно. Він завжди виставляє мене проблемою.
— А ти не проблема? — запитала Ліна.
— Для нього — так.
Лея присіла біля мосту.
— А чому ти його не любиш?
— Бо він не такий добрий, як удає.
Рікі показала їм свою металеву пластинку. На ній було вибито число 209.
— Ви вже бачили цей номер?
Ліна згадала напис на екрані готелю.
— Бачили. Нам сказали не шукати цю кімнату.
Рікі різко підвела голову.
— Він вам це сказав?
— Ні. Екран.
Дівчина прибрала пластинку.
— Тоді у вас уже є причина не довіряти готелю.
— Ти знаєш, що знаходиться в кімнаті 209? — запитала Ліна.
— Знаю, що там хтось є.
— Хто?
— Не знаю. Я ніколи не бачила його обличчя.
Лея подивилася на металеву