Глава 14:

Після школи я прийшла додому і почала обідати з Евеліною. Сьогодні в школі нічого цікавого не було окрім того, що Евеліна вчора так багато випила і її знудило на уроці, але зараз вже все добре.

-Я тобі кажу не їж жирну їжу бо, ще гірше стане. Просто попий води і з'їж печенька-сказала я до неї.
-Можливо ти і права. Добре, я тоді йду ще посплю трішки. 
-Гаразд.

Як тільки Евеліна зачинила двері мені зразу зателефонував телефон і це була Єва.
-Привіт- сказала я до дівчини.
-Привіт-радісно вигукнула вона.
-Я так розумію дзвониш ти з хорошими новинами?
-Так! Звичайно батьки проти, але заради свого кохання я готова боротися.
-І коли ти приїзжаєш?
-20 листопада 
-Так це ж через 3 дня.
-Ну так, ти що не рада?
-Я дуже рада. Єва, а як тобі ідея жити разом?
-Це ж наша мрія з дитинства-запищала подруга.
-Ну так що?
-Звичайно, що я за.
-Гаразд тоді я пакую валізи. І доречі в мене ще одна хороша новина є ...
-Ну нетоми...
-Тепер в мене є хлопець.
-Вітаю! Я впевнена, що ви будете щасливі.
-Дякую, а зараз вибач ну мені потрібно збиратися на побачення.
-Я все розумію, удачі. Папа.
-Папа.

Після розмови Єви я стала ще щасливішою. Я одягнула джинси і тепле худі. Я розпустила волосся і відібравши трішки волосся заплела дві гульки і витягнула ще передні прядки. Виглядало це дуже мило. Прихопивши сумку я вийшла де на мене вже чекав Євген.

-Привіт-сказала я з широкою усмішкою.
-Привіт принцесо- він притягнув мене до своїх губ .-Ну що поїхали?
-Поїхали- я всіла позаду нього та обійняла його.

Мені було дуже цікаво куди ж ми поїдемо, але попри мою цікавість саме головне, що ми лише двоє. Їхали ми тридцять хвилин, але час пролетів дуже швидко. Доїхавши до місця призначення ми опинилися на майданчику де вчаться їздити на машинах та байку.
-Серйозно? - сказала я та злізши з мотоциклу почала стрибати і плескати в долоні. Він пам'ятає... Від цього усмішка була така широка.
-Серйозно! Ну що ж сідай, тепер ти спереду.

Я всіла та одягнула шлем, Євген всів позаду і ми якось так тісно сиділи, що я не могла запам'ятовувати, що він мені говорив.

-Все зрозуміла?-спитав Євген.
-Так-невпевнено сказала я.
-Ну давай, я поряд-сказав він мені на вушко і від таких слів я  відразу стала сміливіша та почала все згадувати, що він мені сказав.

Перше в мене щось не дуже виходило, але потім як він ще раз все пояснив я одразу ж поїхала. Після десятого кругу адреналін в моїй крові вже кипів, тому коли ми зупинилися і залізли з залізного коня я кинулася в гарячий поцілунок, через те що емоції мої просто переповнювали.

-Ти у всьому так швидко вчишся?-спитав він прижмуривши очі і хитро усміхнувшись.
-Якщо такий хороший вчитель, то так!
-Це не вчитель хороший, а учениця здібна-він знову мене поцілував.- Їдемо?
-Куди?
-Це секрет маленька-він мене поцілував в кінчик носа та допоміг одягнути шлем.

Ми їхали не дуже довго десь хвилин п'ять і коли ми приїхали хвилювання моє взросло в двоє. Ми залізли з байка та Євген пішов вітатися з друзями, а я розглядала хлопців які намотують круги по трасі, а люди їх підтримують. Від такої обстановки я підійшла до Євгена та взяла його за руку.

-Що ми будемо тут робити?-запитала я, а він лише лагідно мене пригорнув до себе.
-Змагатися!-це те що я і боялася почути.
-Можливо не потрібно?-я підняла на нього голову.
-Маленька, я ніколи не програвав і цей раз не буде виключенням. Все буде добре- він поцілував мене в скроню, а я його обійняла-Ви дивитеся мені за нею і відповідаєте головою-він показав на двох своїх друзів -Зрозуміли?
-Та, іди а то заїзд пропустиш.

Він пішов та залишив мене стояти з двома незнайомими хлопцями. Коли він всів на байк і на старті рвонув серце просто в п'ятки впало. Як же я переживаю за нього, долоньки дуже спітніли тому я їх весь час витирала об джинси. Пройшло вже дві хвилини, п'ять хвилин, а його а все ще немає... Хвилювання в мені тільки зростало. Після того як його вже не було п'ятнадцять хвилин я й справді злякалася і закривши голову руками згадувала всі молитви.

-Я ж казав, що переможу-почула такий потрібний зараз голос поззаду.

Я одразу ж обернулася та впала в його теплі обійми.
-Чому тебе так довго не було?
-Ну... Просто заїзд довгий.
-Їдьмо звідси будь ласка- сказала я і він взявши мене за руку повів не до байка, а до автомобіля.
-А байк?
-Він залишиться тут, я ж відчуваваю які в тебе руки холодні так що сідай і грійся в машину, а я зараз прийду- Я зробила так як і він мені сказав.

Через декілька хвилин він прийшов і ми рушили з місця. Я цілу дорогу мовчала і не хотіла ні про, що розмовляти, бо я дуже перехвилювалася.

-Все добре?-запитав Євген.
-Не зовсім...
-Що сталося?-лагідно спитав він.
-Давай про це не сьогодні. Не хочеться псувати цей ідеальний день.

Далі ми їхали в повній тиші аж до мого будинку. Коли він зупинився ніхто не наважувався, щось сказати, але я все-таки не могла просто мовчки піти.
-І куди ти зараз?-запитала я його.
-Ну...-зам'явся він- в клуб напевно. Я б тебе взяв із собою, але вже пізно...
-Зачекай п'ять хвилин, я переодягнуся і вийду- тепер він буде завжди поряд зі мною, а то ж всякі дівчата до того ж в клубі є.