Глава 8:

Виїхали ми за 20 кілометрів від Києва. Він припаркувався біля якогось лісу і почав злізати з мотоцикла.
-Ти мене привіз сюди для того щоб вбити?
-Не вгадала, ходи!-він пішов в глиб лісу, а я за ним.

Через 10 хвилин ходьби я дуже замучилася, небо було дуже красиве, бо як раз заходило сонце.
-Ще далеко?- почала скиглити я.
-Ти куриш?
-Ні, з чого такі виводи?
-Та бо ми йдемо тільки 10 хвилин, а ти вже замучилася.
-Ну звичайно, якщо ти б так не біг, то можливо я б і не замучилася.
-Зараз сонце зайде і буде не красиво... 
-Мені страшно, навіщо ти мене сюди привів?
-Побачиш, все прийшли-дивлячись під ноги я й не помітила схил.
-В-а-а-в- зачарована красотою сказала я.

Зараз я стою на схилі, а внизу протікає широчезна річка та захід сонця додає цьому всьому свого шарму. Вода відбиває ці помаранчево- рожеві кольори і викладає це просто казково.

-І як?
-Це чарівно! Як ти знайшов це місце?
-Просто натрапив на нього, якось випадково вийшло. Я сюди просто завжди приводжу дівчат, щоб вбити!
-Дурак!- сказала я і ми почали сміятися.

Він розтелив плєд і ми на нього всіли. 
-Ти так і не відповів навіщо мене сюди привіз?
-Щоб вибачитися!
-Ну я чомусь ще не чула слова вибачення!
-Вибач мене!
-Ні.
-Вибач мене будь ласка.
-Ні.
-Принцесо Юно, вибачте мене такого негідника який пожартував над вами.
-Так вибачаю- ми знову залилися дзвінким сміхом, але цю мить перервав телефонний дзвінок.

-Привіт доню, а ти де?
-Привіт, гуляю.
-Завтра о 19:00 я хочу тебе познайомити зі своєю жінкою!
-Добре, давай потім обговоримо, бо я не можу зараз розмовляли.
-Папа.
-Папа і поцілуй там Діму від мене.
-Гаразд.- я збила виклик.

-Діма це твій хлопець?- запитав Євген, а мені смішно стало від його припущення, але вигляду я не подала.
-Можливо я вас колись і познайомлю.
-Дякую, від такого знайомства я стримаюся.
-Ну як хочеш.
-Бачив ти з Андрієм подружилася.
-Ну так, він хороший.
-Ясно. Їдемо вже!
-Так рано?
-Так!- весь його настрій вмить змінився і від того веселого хлопця залишилася лише маска байдужості.

Він мене відвіз додому та я вирішила погуляти з Дімою. Одягнувши його, ми вийшли на майданчик і я подзвонила Єві і сказала, щоб вона прийшла сюди.

-Привіт!
-Привіт!
-Де ти вчора зникла?
-Давай без цього! Як ви доречі повеселилися?
-Я тебе весь час чекала, але ще я вчора так зблизилася з одним байкером. Мені здається, що я закохалася.
-І як ж його звати?
-Максим.
-Ну але вас розділяє 500 кілометрів, як ви будете зустрічатися.
-Не знаю, але він такий... Ну такий як не усі вони, а особливий.
-Я й не знаю, що сказати...
-А що тут говорити? Ну позустрічаємося трішки на відстані, будемо один до одного їздити, а потім я переїду сюди вчитися в університет. А тут і ти поряд і він.
-Так ти вже все спланувала...
-А ти як думала? Звичайно, що спланувала, скоро в нас весілля, буде троє дітей і собака.- ми обоє почали сміятися.

Ще трішки посидівши ми розійшлися по домівках, ну я пішла додому, а Єва до Максима.

Ранок*
Прокинулася я від надокучиливих дзвінків моєї подруги.
-Так, Єв!
-І тобі привіт!
-Що ти хотіла?
-Ну перше це вставай, щоб в школу не запізнилася, а друге відчини двері.

Я пішла в своїй піжамі та тапках до вхідних дверей і відчинивши там стояла щаслива Єва.

-Чого ти так рано? Це не могло почекати до вечора?
-Ні- вона була такою радісною- Тепер ми з Максимом пара-заверещала вона.
-Тихо, ми тут не одні і нормальні люди ще сплять.
-Яка ти зануда...-сказала вона і пішла в мою кімнату.
-А не за рано ви почали зустрічатися, вроді недавно познайомилися.
-Кохання- це така річ яка не вимірюється часом.
-Ти мій філософ-я її обійняла- Я дуже рада за тебе!
-Давай скоріше одягайся, бо ми в школу спізнюємося.
-Ми?
-Ох дуринда ти моя, у вашій школі сьогодні день відкритих дверей і тому в школу ми йдемо разом.

Сьогодні збори в школу були дуже не звичайні. Для початку мені Єва зробила, локони, а потім сама взялася за макіяж, вийшло як на мене за яскраво, але вибору в мене не було. Я одягнула чорні джинси та футболку, зверху накинула куртку та взувши кросівки ми вийшли з квартири.

-Давай каву візьмемо!-запропонувала Єва.
-Через мою зачіску і макіяж ми і так не встигаємо так що давай пришвидшуй крок.
-Яка ж ти зануда...

Коли ми були біля якогось будинку де людей практично не було я почула голос позаду нас.
-І куди такі красуні поспішають?- ми з Євою переглянулися та ще швидше пішли, ми майже бігли- Ну дівчатка я ж не буду за вами бігати...- він схопив мене за талію, а Єві вдалося вибратися з його лап- Ну добре, мені і одної хватить- я почала кричати і почула рев мотоцикла.
-Вже відпустив її!- сказав Євген та взяв мене за руку, але той лише сильніше прижав мене до себе від чого стало дуже противно.-Не хочеш по доброму буде по поганому- він наніс удар йому і той хотів вже вдарити Євгена як я того кабана вдарила в пах.

Євген швидко схаменувся та посадив мене на мотоцикл і рушив.
-Стій! А де Єва?
-Вона з Максимом- я полегшено видихнула, бо через свій страх я й не помітила ще один мотоцикл.

Ми зупинилися біля школи і коли Євген зліз я помітила своє відображення в дзеркалі. Помада розмазана та й не тільки помада. Виглядала я ужасно.

-Маєш вологі серветки?-він дістав їх з рюкзака та подав мені.

Підправивши трішки макіяж я подивилися на нього очима подяки.
-Дякую- прошепотіла я та пішла в кабінет.

Вислухавши від вчительки який ми поганий клас, бо спізнюємося я спокійно всіла на своє місце біля Евеліни, бо Єва сиділа вже з Максимом.

-Чому ти спізнилася?
-Та просто неприємна ситуація відбулася, а тебе вчора чого не було?
-Живіт болів, доречі ти бачиш ось цю дівчинку-вона показала на Єву-яка дуже дивно на нас дивиться, ти з нею знайома? Вона чомусь мені здається якоюсь стєрвою, правда?
-Ну це як би моя найкраща подруга...
-А я тоді хто?
-Ти теж, але вона нічого від мене не приховує і я все про неї знаю, навідмінно від....- я вирішила не продовжувати.
-Ясно...