Глава 6:

Що ти робиш? Злізь!-крикнув він мені.
-Я казала, що буду повторювати кожен твій крок. -він переліз через поручні і допоміг мені. -І навіщо ти тут стояв? -Немає такої ситуації з якою неможливо впоратися.
-В мене вагітна дівчина, а я повів себе як козел і злякався цього та втік.
-Так біжи до дівчини, чому ти тут?
-Просто в мене зараз немає коштів...-зам'явся він.
-Так щастя не в грошах...
-Але ж це дитина і для цієї дитини я хочу все саме краще, а я їй цього не дам.
-Ходи зі мною.

Я його повела в готель та відкриваючи двері почула голос в кінці коридору.
-Що вже хлопців водиш?-запитав Євген, а я лише фиркнула.

Ми зайшли в номер та я зразу взяла свою сумку та витягнула звідти карточку.
-На візьми! Я час від часу буду її поповняти! Дитина має жити в повноцінній сім'ї, знаю це на власному досвіді-я гірко посміхнулася.
-Ні, ти що? Я цього не візьму.
-Будь ласка, візьми! Я розумію, що бувають безвихідні ситуації, але це і є вихід.
-Я тобі все поверну!-він мене одразу обійняв.

Ми обмінялися контактами та він пішов. Потрібно робити добро, можливо йому і дійсно ці гроші допоможуть.

Я ще довго думала про нього лежачи вже в ліжку, але з тими думками я й заснула.
 

Ранок*
Ми з самого ранку збираємо речі бо вже прийшов час їхати додому. В автобусі я всіла з Евеліною і були всі окрім Євгена, ну це вже класика, але нам сказали, що він вже поїхав. Дивний якийсь, але це й на краще, не буде очі мозолити.

Приїхали ми до Києва близько 18:00 години. Замучені але щасливі ми вийшли з автобуса. Дорога була дуже веселою, ми жартували,.Аню знудило на Вадима і його реакція була ну вже дуже смішною.

Ми попрощалися з Евеліною та я попрямувала додому.

-Привіт!-сказала я і до мене одразу підійшов батько.
-Привіт, чому ти не сказала, щоб ми тебе зустріли?-батько мене міцно обійняв.
-Та навіщо? Я й сама нормально дійшла!

Я пішла в кімнату Діми і взяла це чудо на руки, як я за ним сумувала...

Я розклала весь одяг в шафу, сходила в душ та переодягнулася, а тоді я взяла Діму і тата і ми дивилися фільм. Коли ми додивилися я почала гратися з Дімою, а батько пішов на кухню.

-Доню, нам треба поговорити- почувся голос з кухні.
-Гаразд, а про що?
-Давай ти зараз вкладеш Діму і прийдеш сюди та ми порозмовляємо.
-Окей.

Я заколисала брата та включивши нічник вийшла з кімнати та направилася на кухню. 
-Так про що ти хотів поговорити?
-Але будь ласка зрозумій мене, і не роби поспішних висновків.
-Ти мене лякаєш...
-В мене з'явилася жінка яку я кохаю.-якось невпевнено сказав батько.
-Це ж чудово, що ти щасливий- в батька на обличчі заграла усмішка.
-Справді?
-Ну так, а що тут такого? Ти заслужив на щастя!
-Дякую донечко- тато мене обійняв і ми почали говорити як пройшла поїздка, а тоді я пішла спати, бо зранку в школу.

З самого ранку я метушливо збиралася, оскільки проспала. Я одягнула порвані джинси, білий топ та ліловий піджак мій образ завершили білі кросівки та рюкзак. Макіяж я зробила мінімальний, розчесала неслухняні пасма та побігла до школи.

Зайшовши в школу я зразу пішла на другий поверх де в мене математика. Постукала двері та увійшла.
-Вибачте за запізнення, більше такого не повториться- випалила я на одному подиху, але всім було не до мене ...

В класі не було вчителя та однокласників лише посередині зірка нашого класу Євген і якийсь незнайомий мені хлопець.

-Я сказав, щоб ти її не чіпав!- почав говорити той хлопець.
-Вона мені не потрібна!
-І тому ви цілувалися сьогодні? 
-Нічого особливого, цілується вона доречі погано!- той хлопець наніс удар Євгену, а той теж  не розгубився і вдарив його.

-Хлопці заспокойтеся!- крикнула я і вони звернули на мене увагу.
-О-о-о, а що це за малишка тут? Новенька!-запитав той хлопець і підійшов до мене занадто близько.
-Ну допустимо - твердо сказала я.
-І звідки ж ти прийшла?
-Це зараз жодного значення немає, дай я пройду. Мені потрібно взяти підручник.
-Не так швидко...
-Відпусти її!- підключився Євген і вже прямував до нас.-Вона моя дівчина, вже забрав свої клешні від неї- але цей хлопець лише натягував хитру посмішку яка мене лякала і поцілував мене.

Перший поцілунок я віддала якомусь незнайомому хлопцю в якого явно "не всі вдома". 
-Що ти робиш?- я віджахнулася від нього та почала витирати губи.
-Ну все ти сам нарвався!-Євген почав його бити з такою люттю.

Я стояла в шоці але потім кинулася до них і почала їх розбороняти. 
-Євген, заспокойся!-кричала я- ти його зараз вб'єш!-тоді він трішки схаменувся та зліз з нього.-Які ж ви бовдури!- крикнула я та обійшовши їх вийшла з класу.

Я направилася в актову залу, не знаю навіщо але так сказала Евеліна. Коли ми з нею привіталися я не могла не задати питань які мене дуже цікавили.
-Що відбулося в класі?- запитала я шепотом в Евеліни.
-Повернувся наш однокласник з закордону і той застукав Євгена з дівчиною яка так "вірно" чекала його.
-Ого!-вражено сказала я.
-Вони завжди були суперниками! Завжди сперечалися хто крутіший, це два любимчика нашої школи, а як ти можеш зрозуміти вони не хочуть це "звання" розділяти між собою.
-Теж мені проблема...
-Ага.
-Навіщо ми взагалі тут?
-Ти не знала? 
-Не знала чого?
-Ну в нас "мега-супер крута" шкільна дискотека.
-Ну і?
-І ми маємо прикрасити зал.
-А коли ця дискотека?
-В п'ятницю.
-А хто не йде?
-Хто не йде то може не прикрашати.
-Оуу, ну я тоді додому.
-Що значить додому? Ти йдеш!
-Не цього разу! 
-Ну будь ласка ....
-Евелін, я серйозно не хочу йти- я обійняла подругу, а можливо ми і не подруги якщо вона не хоче свій секрет розказувати- Бувай!
-Папа.
 

Я вийшла зі школи та направилася в кав'ярню. Взяла собі капучіно та тістечко і просто наблюдала за шумним мегаполісом. Всі кудись метушаться, біжать, а я насолоджуюся моментом, життям...