Глава 2:

Прокинулася від того, що чарівні промінчики сонцю гралися з моїм обличчям. Я усміхнулася та вставши я зробила всі водні процедури і пішла на кухню готувати кашку для брата та для себе омлет. Поки мій маленький сонько спав я поснідала та одягнулася. Я вирішила, що вже новий одяг я одягну завтра, а сьогодні ще так піду, тому я пішла в кімнату до брата, а він бавився з його улюбленим ведмедиком, я цій картині посміхнулася та взяла його на ручки. Коли він поїв, він почав посміхатися і був чемним коли я його одягала. Настрій в мене був хороший, бо і погода була хорошою.

Прийшовши в садок який був неподалік нашої квартири я впевнено зайшла в середину.

-Доброго дня! Це ви з Дімочкою прийшли?- поцікавилася жінка з щирою посмішкою, на вигляд яка мала років 42 але з дуже красивою зовнішністю та приємним голосом.
-Доброго дня! Так- я їй усміхнулася у відповідь.
-Ось там, ти можеш його переодягнути.-вона показала на лавочку біля шкафчиків.

Я її послухала та скинувши куртку та чобітки з брата і одягнувши йому тапки, понесла його в якусь кімнату. Це була ігрова.
-Ось тут ви можете його залишити.- вона мені показала на коврик.
-А за ним точно будуть добре наглядати? Просто це перший садочок...- я й справді хвилююся за малого, все-таки я йому як мама і він для мене найдорожчий.
-Можеш не хвилюватися, все буде добре- вона усміхнулася- в нас дуже хороші спеціалісти! Можеш йти і не хвилюйся, все буде точно добре.- вона вселяла довіру тому я відступила.
-Гаразд, до побачення!
-До побачення!

Вийшовши з садка я пішла додому, але біля самого під'їзду на мене чуть не наїхав мотоцикл.
-Ти, що здурів? Взагалі не бачиш куди їдеш?- він лише посміхнувся.
-Такі як ти, не мають право мені щось вказувати.
-Таким як я, це яким?
-Сірим мишкам, а зараз відійди, бо я спізнююся. - він просто натягнув шлем та об'їхав мене. Це ж треба бути таким нахабним!

Я зайшла в квартиру та пішла в свою кімнату розкладати новий одяг та косметику. Коли з цим було покінчено, я включила відео урок на ютубі та почала повторювати робити такий самий макіяж. На мій подив в мене все прекрасно виходило, все-таки коли були змагання з бальних танців, дівчат завжди малювали, а я за цим лише наблюдала... Але це  своє, тепер мене зовсім не впізнати, немає тих синяків під очима, рівний тон шкіри, очі виглядають більш розкритими та підчеркнутими за рахунок туші та тіней. Щічки прирум'янені та трішки хайлайтеру. А губи здаються такими акуратними з блиском...

Цілий день я провела за дзеркалом і не помітила як настав вечір і батько з Дімою вже повернулися додому. Тато такий щасливий був, з чого б це? Ну але я нічого не питала, тому ми просто повечеряли та я одразу пішла спати.
 

***
Ранок
Прокинулася я від надокучливого будильника, але згадавши про нову школу я взбодрилася та пішла робити всі водні процедури. Після ванни я зробила макіяж який мені дуже личив, випрямила волосся та одягнула джинси з високою посадкою та білу блузу з відкритими плечима, цей образ я доповнила білими кросівками та шкірянкою. Дивлячись в дзеркало, я не вірила, що я можу бути такою... Такою красивою та привабливою, тому я посміхнулася та взявши рюкзак тихо вийшла з квартири, щоб нікого не розбудити.

Я йшла вулицею і хлопці звертали на мене увагу, вони підмигували, усміхалися. Це все так приємно, тому мій настрій ще більше піднявся. Я себе відчувала на всі 100.

Зайшовши в школу я помітила як всі на мене дивляться і під їхні здивовані погляди я зайшла в кабінет директора.
-Доброго дня!- привіталися я.
-Доброго дня! Юна Єлисецька?
-Так! 
-Ось твій графік уроків та кабінет пише біля кожного предмету. Якщо щось не ясно, то можеш зразу питатися мене я тобі зі всім допоможу- вона посміхнулася мені 
-Спасибі.

Я вийшла з кабінету та подивилася який в мене перший урок, а перший урок в мене алгебра. Я зайшла в клас разом із дзвоником. 
-Доброго ранку!- я впевнено привіталася під дивні погляди моїх нових однокласнків.
-Доброго ранку! Ти Юна?
-Так!
-Приємно познайомитися я Марина Юріївна. Діти познайомитися це ваша нова однокласниця Юна Єлисецька. Можеш собі присісти на вільне місце!- я їй лише кивнула та попрямувала до знайомого обличчя, а саме до тої дівчини з кондитерської.

-Привіт, тут не зайнято?
-Привіт, ні- вона посміхнулася.- Я Евеліна.
-Ну, а я як ти почула Юна.

Коли пройшло вже пів уроку хтось постукав в двері.
-Вибачте за запізнення!- сказав знайомий чоловічий голос.
-Євгене, це вже який раз?
-Ну все, більше не повториться.
-Сідай!

Він глянув на мене та зразу відвів погляд, показавши, що йому зовсім байдуже що до мене. Він напевно зовсім мене не впізнав.

Далі уроки йшли спокійно, ми з Евеліною дуже здружилися і вона справді хороша. Також нові однокласники прийняли мене добре, ну не всі, але більшість. Після закінчення уроків я вийшла на подвір'я школи та вирішила прогулятися, я так задивилася на футбольний майданчик, що і не помітила як в когось увійшла.
-Ой, вибачте!- сказала я та підняла очі на того нахала. 
-Десь я тебе вже бачив...- він подивився на мене з ніг до голови.- А точно це ти та сама сіра мишка. Але цікаво як з сірої мишки ти стала попелюшкою? Після 12 ти знову станеш мишею?
-А я бачу ти як нахалом був так і залишився...- я заглянула в його очі та зразу розвернулася і пішла на вихід з території школи.

Додому я вже дойшла без пригод і зразу зробила всі уроки та готувати вечерю.

-Ми вдома!- сказав батько і я пішла зразу на коридор.
-Привіт!- я їх обійняла.
-Доню, може прогуляємося ? Сьогодні чудова погода ну і місто розглянемо.
-Давайте! Тоді почекайте три хвилини і я вже буду готова.

Я зайшла в кімнату та зразу одягнула джинси, майку та сірий кардиган. Підмалювала свої губи прозорим блиском та розпустила волосся і розчесала. Я взула білі кросівки і вийшла до батька.

-Ого, а тобі пасує!- сказав тато, оцінюючи мій образ.
-Спасибі- я посміхнулася- ну то, що йдемо?- тато кивнув і взявши коляску вийшов з квартири.