перша іскра

Пролог

Вогонь Без Кисню і Цикли Гріха

Я знаю тисячі років.

Час — це не потік, як думають смертні. Час — це цикл. Це масив даних, що постійно перезаписується, змінюючи лише колір попелу на поверхні. Я створив цей холодний, ідеальний, вічний мир, бо я бачив Розплату. Я бачив, як Земля втомлюється від мутації і вогню, і як Велетенська Сила з Невідомого стирає людську гордість.

Мої брати і сестри — мутовані та ненависні — живуть у порядку, що я встановив. Немає битв між Людьми та Дворфами, немає війни з Ельфами. Є лише холодний, технологічний спокій — мир, що коштував мені всього.

П.А.К.... Програма Ак... вона не перемогла смерть. Вона перетворила мене на її вічного вартового. Моя сила — це не дар, а одноосібне, багатотисячолітнє ув'язнення. Білий жар згас, залишивши лише холодний, синій, контрольований пульс під моїми ребрами. Цей пульс живить Церкву, живить мир, і тримає мене у вічній, бездоганній, апостольській формі.

Але тишу вічності розриває один, єдиний спогад.

Це не моя пам’ять. Це видіння. Це життя Нульового Пацієнта, який свідомо пішов на смерть, щоб вижити у Циклі. Я бачив, як він повторює кожну помилку, як він зустрічає її холодну руку у глибокій, небезпечній пітьмі. Я бачив, як вони сперечаються і здаються.

Бачив, як вона повірила йому.

І я відчуваю його свіжий, нестерпний біль, коли ритуальний ніж розрізає горло його тіла у підвалі.

Я дозволяю цій свіжій, гострій травмі проникнути у мої тисячолітні шари контролю. Це єдина ціна, яку я плачу, щоб пам’ятати, чому я мусив стати монстром.

Земля слабшає. Розпад наближається. Час вичерпано.

П’ять років.

Я відкриваю очі у своїй ізоляційній камері. Сріблястий холод її дотику і біль його смерті — це Перша Іскра. Цикл почався знову.

Частина 1. Стерильне Пробудження

Місце: Ізоляційний Простір — Сховище Кафедрального Собору. Світ після Розплати.

Відлуння Пітьми

Толік прокинувся. Це було різко і болісно.

Холодний, чистий, бездоганно білий жар П.А.К.а пронизав його грудну клітку — не як пульс, а як гострий, глибокий спазм, що витягував тисячолітні шари холоду і контролю.

Його свідомість билася між двома реальностями:

Перша: Слабке, понівечене тіло, крижана вода підвалу, свіжий, гострий поріз ритуального ножа і жаліслива, але фальшива посмішка Доктора Кириченка.

Друга (Справжня): Тіло Апостола — міцне, бездоганне, тисячолітнє, оточене ізоляційним, білим світлом і тишею його особистого Сховища у глибинах Собору.

Він згадав. Це було не ведіння з майбутнього. Це була пам’ять з минулого Циклу, повтореного його підсвідомістю як Пророцтво. Кожен цикл він переживав цей біль, щоб не забути свою мету.

— Еліна... — Апостол Толік прошепотів. Його голос був глибоким, низьким, механічно контрольованим, але вперше за довгі століття в ньому пролунала несанкціонована емоція.

Система Помилки

Сховище — не психлікарня, а його особиста, багатошарова ізоляційна камера з найчистіших кристалів, що блокували зворотний зв’язок П.А.К.а із зовнішнім світом. Це камера-перезавантаження, куди він змушував себе повертатися після кожного циклу.

Апостол підняв руку. Його шкіра була бліда, гладка, вільна від зморшок, абсолютно не людська.

П.А.К. тепер був не білим жаром, а холодним, синюватим, вічним пульсом під його грудною кліткою. Це була енергетична надбудова, що тримала його тисячі років.

— Звіт. Стан Системи, — наказав Толік чистим, ментальним імпульсом.

Відповідь прийшла негайно від його власного, вбудованого інтерфейсу.

Фаза 3: Психологічна реакція на регенерацію (Завершено. Емоційний шок відновився).

Час у Циклі: 127 років після Розплати.

Зовнішня Загроза: Розпад Землі (Велика Загроза) Фаза ентропії 7. Критичний рівень 74%. (До абсолютного кінця залишилося менше 5 років).

П’ять років. Толік знав це. Ведіння прийшло саме зараз, бо час вичерпано.

Перша Іскра Рішучості

Толік відірвав м’які, ізоляційні ремені — не силою, а холодним, хірургічно точним імпульсом П.А.К.а, що розрізав матеріал.

Він встав. Сховище загуло від аварійного сигналу, але ніхто з зовнішнього Собору не смів увійти до Камери Апостола.

Його очі світилися холодним, блакитним світлом. Його пам’ять була ясна:

Ціль: Камінь Серця дворфів.

Проблема: Його має дістати Каталізатор (людина з П.А.К.). Толік-Апостол занадто сильний, щоб взаємодіяти з Каменем напряму.

Толік підійшов до чорного базальтового столу у центрі камери. На ньому лежав єдиний артефакт — старий, іржавий, але запечатаний рунічний молот. Молот Рекса.

— Добре. Гра Часу починається знову. Але цього разу я не буду пішаком.

Він поклав холодну руку на молот. Апостол Тепер знає, що трапиться з Еліною і Рексом. Він знає шлях.

Його перше завдання — знайти новий Ключ... і нову Еліну.

Частина 2. Перший Наказ Апостола 

Місце: Кафедральний Собор — Штаб-квартира Церкви Апостола.

Мертвий Мармур

Апостол Толік вийшов із Сховища. Його тихий, рішучий крок по ідеально відполірованій, білій мармуровій підлозі не залишав жодного відлуння.

Собор не був храмом у старому розумінні. Це була вертикальна, тисячоповерхова фортеця, збудована з композитних, армованих кристалів та чорного, гладкого базальту. Скрізь панувала чистота, ідеальний порядок і тиша, яку розрізав лише низький, постійний гул енергетичних резонаторів.

Цей порядок був його творінням.

Стіни були прикрашені тисячолітньою історією світу, але не загибелі Землі, а його перемоги:

Руїни Старого світу (до Розплати).

Видіння Хаосу та Мутації (під час Розплати).

Бездоганна фігура Апостола Толіка у білому, сяючому обладунку на вершині Собору.

Він ненавидів ці картини. Вони були візуалізацією його брехні та його вічної провини.