Гра без правил/a game without rules

ГЛАВА XXX „ПРИЄМНІ СЕРЦЮ МОМЕНТИ”

Кетрін сонно повернулась на інший бік, навпомацки шукаючи його плечі, аби, як вона це часто робить, обійняти. 
-Даніель, ти тут? - пробурмотіла дівчина. 
Вона розплющила очі та побачила, що хлопця немає поруч. «Вони вже поїхали?! - здивовано подумала Кетрін, - скільки я спала?!» Дівчина поспішно глянула на телефон: була майже дев'ята година. Раптом двері голосно відчинилися: до кімнати забігла Лія, яка була ще в піжамі. Дівчинка гримнула дверима, зачиняючи їх, та застрибнула у ліжко до сестри зі словами:
-Svegliati, ragazza pigra!) (Прокидайся, лінтяйка!))
-Anche tu sei ancora in pigiama, quindi non dire le tue parole) (Ти теж ще в піжамі, тому не розкидайся словами)), - відповіла Кетрін, забравши кілька пасом скуйовдженого від сну волосся із обличчя Лії. 
-Ma ho già avuto il tempo di lavarmi e tu sei ancora a letto.  Chi cucinerà la colazione? (Зате я уже встигла вмитися, а ти ще у ліжку валяєшся. Хто буде сніданок готувати?)
-Daniel e papà sono andati? (Даніель та батько поїхали?)
-Lungo.  Ma non li ho visti, li ho solo sentiti parlare nel corridoio. (Давно. Але я їх не бачила, чула лише, як вони в коридорі говорили.)
-Quindi non dormi da molto tempo? (То ти вже давно не спиш?)
-SÌ. (Ага.)
-E cosa fa la mamma? (А мама чим займається?)
-Non lo so. (Не знаю.)
Дівчинка глянула в інший кінець кімнати, де, так як Кетрін її вчора залишила, стояла скрипка та розкладені ноти. Лія кілька секунд дивилась на інструмент, потім повернула голову до сестри і запитала: 
-Hai suonato il violino ieri? (Ти вчора грала на скрипці?)
-Provato... (Пробувала...)
-Funziona? (Виходить?)
Дівчина потиснула плечима. 
-Non lo so... devo... allenarmi.  Forse allora qualcosa funzionerà. (Не знаю... Потрібно... Тренуватися. Може тоді щось вийде.)
-Papà sarebbe felice.  Prima del tuo arrivo, ho notato che stava facendo qualcosa nella tua stanza.  E allora non sapevo che saresti venuto.  Sono entrato nella stanza e l'ho visto cambiare le corde del tuo violino.  Sono rimasto sorpreso e ho chiesto: perché lo sta facendo.  Mio padre mi ha salutato, dicendomi di andare a fare i compiti.  Probabilmente sperava che tu volessi ricordarti come si suona, quindi ha cambiato le corde in modo che tu avessi qualcosa su cui suonare. (Тато був би щасливий. Я перед твоїм приїздом помітила, що він щось робить у твоїй кімнаті. А я ж не знала тоді, що ти приїдеш. Я зайшла до кімнати і побачила, як він замінює струни на твоїй скрипці. Я здивувалась, і запитала: навіщо він це робить. Батько відмахнувся, сказавши, щоб я йшла робила уроки. Він, напевно, сподівався, що ти захочеш згадати, як грати, тому й поміняв струни, аби тобі було на чому грати.)
-Ho visto che c'erano corde nuove... (Я бачила, що там новенькі струни стоять...)
-Sì, dai, alzati, per quanto tempo puoi stare a letto?! (Так, гайда вставай, скільки можна валятися в ліжку?!)
-Ok, mi alzo, mi alzo... (Добре, встаю, встаю...)
-E non sederti in bagno per molto tempo. (І у ванні кімнаті довго не сиди.)
-Necessariamente. (Обов'язково.)
 Кетрін нехотя встала з ліжка та попленталась у ванну кімнату. Коли вона повернулась назад до кімнати, Лії там уже не було. Дівчина застелила ліжко, переодягнулась, привела себе до порядку та спустилась у кухню. Сестра та мати вже були там. З кухні чулася бурна розмова матері та дочки:
-... Mamma, non voglio ... beh perché? C'era già una lezione ieri... (...Мамо, я не хочу... Ну навіщо? Вчора ж вже був урок...)
-Leah, non fare il furbo.  Oggi devi ancora andare a lezione di violino e matematica. (Лія, не мудруй. Тобі ще потрібно сьогодні піти на урок скрипки та математики.)
-E il centro commerciale?  Stai cercando regali?  Decorare l'albero di Natale e la casa?  Mentre io imparo a fare il détache e a risolvere equazioni, tu farai tutte le cose divertenti... (А як же торгівельний центр? Покупка подарунків? Прикрашання ялинки та будинку? Поки я буду вчитися робити деташе та розв'язувати рівняння, ви все саме цікаве зробите...)
-Figlia, capisco tutto, ma... (Донечко, я все розумію, але...)
-qual'è il problema? (У чому справа?) - запитала Кетрін, зайшовши до кухні. 
-Leah non vuole andare a lezione oggi (Лія не хоче йти сьогодні на заняття), - зітхнувши, відповіла мати. 
-Non dovevano essere oggi! (Їх сьогодні не мало бути!) - розчаровано та ображено вигукнула дівчинка, - la mamma ha promesso che oggi sarà un giorno libero, e ora, invece di divertirmi, soffrirò con i tutor! (мама обіцяла, що сьогодні буде вихідний, а тепер, замість веселощів, я буду мучитись з репетиторами!)
-Lascia che non vada a lezione oggi (Нехай сьогодні не йде на уроки), - спокійним тоном промовила Кетрін, дивлячись на маму. 
-Ragazze, capite che Leah ha bisogno di... (Дівчата, ви розумієте, що Лії потрібно...) - почала Амелія.
-Capisco (Розумію), - рівним тоном перебила її Кетрін, - ma non voglio che mia sorella non possa vedermi e passare del tempo con me negli unici giorni in cui sono qui, a causa delle lezioni extra.  Leah è una ragazza intelligente, si metterà al passo con tutto più tardi.  Chiama gli insegnanti e digli che oggi non ci sarà. (але я не хочу, щоб у ці єдині дні, що я є тут, моя сестра не зможе зі мною бачитись та проводити разом час, через додаткові заняття. Лія розумна дівчинка, вона все потім наздожене. Зателефонуй вчителям і скажи, що її сьогодні не буде.)
Мати кілька секунд дивилась на свою старшу доньку. Потім вона кинула короткий погляд на молодшу, яка дивилась на ню благальними очима. Глибоко зітхнувши, жінка промовила:
-non mi piace quest'idea... (Не подобається мені ця затія...)
-Mamma, smettila di piagnucolare.  Sei come Daniele.  Andrà tutto bene, Leah non impazzirà senza qualche lezione. (Мамо, перестань бідкатись. Ти як Даніель. Все буде нормально, Лія не здурніє без кількох занять.)
Жінка посміхнулась, після чого знову зітхнула і відповіла:
-OK.  Lascia fare.  Leah, dammi il telefono sul tavolo, per favore.  Chiamerò i tuoi insegnanti. (Гаразд. Нехай буде. Лія, дай мені, будь ласка, телефон на столі. Я зателефоную твоїм вчителям.)
Дівчинка радісно підскочила з місця, піднесено даючи мамі її телефон. Жінка вийшла з кухні в коридор, телефонуючи викладачці. Лія підбігла до Кетрін та, обійнявши їх за поясницю, тихо прошепотіла:
-Grazie). (Дякую).)
Коли мати повернулась, дівчата прийнялися готувати сніданок. Вони мило спілкувалися, трохи пліткували, сміялись, обговорювали цікаві теми.   
Приблизно о пів на дванадцяту годину приїхали додому Даніель та містер Тейлор. Почувши, що двері відчинились, дівчата, всі як одна, вийшли в коридор, подивитися на чудо природи, яке привезли хлопці. Ялинка виявилась величезною. Пишна, зелена, велика. Саме те, що треба. Мама охнула та взялась за груди:
-Яка краса! Неймовірно! Де ви її взяли?
-У лісництві, - задихано відповів батько. 
-А чому вас так довго не було? - запитала Лія, - ти сказав вчора, що ви буде о десятій-одинадцятій годині. А скоро вже полудень буде.
-Виникли деякі проблеми, - із невеликою дратівливістю в голосі промовив Даніель, витираючи бруд з рукава куртки.
Тепер хлопець впевнено вів себе, не соромлячись показувати справжнього себе.  
-Її потрібно занести у... Вітальню? - запитав чоловік, дивлячись на свою дружину. 
-Напевно, - відповіла та, - і бажано вже встановити. 
Хлопці ще пів години провели за встановленням ялинки. За цей час Даніель вивчив багато італійської лайки.  
Після сніданку всі одноголосно вирішили трохи відпочити. Особливо ця ідея сподобалась Даніелю та містеру Тейлору. 
Кетрін сиділа зі скрипкою на підлозі біля шафи, як вчора, та знову намагалася щось грати. Сьогодні виходило краще. Даніель стояв біля стелажа із книгами, знову милуючись книжками та роздивляючись їх. Раптом він голосно, розчаровано зітхнув. Дівчина припинила гру та обернулась на нього, запитавши: 
-Що таке? 
-Шкода, що все це італійською... - сумним тоном відповів Даніель.
-Ну тут я тобі нічим не допоможу). 
-А... - він розсміявся, усвідомлюючи абсуртність думки, яка тільки що прийшла йому на розум, - можна це все якось у Англію забрати?
Дівчина теж голосно засміялась, відповідаючи:
-На жаль ні(. 
Раптом очі Даніеля стали в два рази більшими, брови полізли до гори, а рот округлився у здивовану букву "о". 
-Що ти там знайшов? - запитала Кетрін, помітивши його реакцію. 
Він взяв та повернув книгу, яку вражено роздивлявся, палітуркою до дівчини, демоструючи з чого він так дивується. Кетрін побачила в його руках раритетну детективну книгу, видання якої було лімітовано, і дістати яку було надзвичайно важко. 
-А-а-а, - протяжно промовила дівчина, кокетно посміхнувшись, - ти про це). 
-Де ти її дістала?! 
-Напрягла батьків та, як казала моя мама "пів світу", але знайшла). Воно того було варте. 
-Звісно було варте! Ти... Взагалі уявляєш, що це за книга?! - шоковано промовив хлопець, зачаровано розглядаючи палітурку. 
Він розгорнув її із надією в очах. Побачивши італійські слова всередині, він розчаровано закрив книгу. 
-На що я міг надіятись?..
-Італійська?)
-Угу...
-Звичайно італійською. Ти думав я в Італії тоді ще цей раритет умудрилась англійською мовою дістати?
-Ну так... 
Несподівано двері до кімнати привідкрились. Із дверного отвору висунулось миле личко. 
-Що ви робите? - запитала Лія, перекидаючи погляд з Кетрін на Даніеля. 
-Нічого, - відповіла сестра, - я на скрипці граю, Даніель книги роздивляється. 
-А можна я біля вас побуду? Мені просто нудновато самі. Я не буду вам заважати? 
-Що ти, звичайно ні), - відповіла Кетрін, - ходи.)
-Круто! 
Дівчинка зайшла до кімнати, зачинивши двері. Вона підійшла до Кетрін, зацікавлено заглядаючи в ноти. 
-Вівальді граєш?) - приємно здивувавшись, запитала Лія. 
-Так. 
-О-о-о, заграй! Заграй, заграй! Ти ж пам'ятаєш, як я цей твір любила!
-Лія, у мене зараз не вийде зіграти так, як це було колись. 
-Тай що? Заграй! 
Кетрін злегка закотила очі, але мовчки поклала скрипку на плече. Почулися ноти знайомої всім мелодії. Це було гірше, ніж було кілька років тому, але краще, ніж вчора. Дівчина заграла всю композицію, щоправда, ще періодично затиняючись. Лія заворожено слухала свій улюблений твір із світу класичної музики. Коли старша сестра заграла останню ноту та забрала смичок від струн, дівчинка задоволено захлопала в долоні. До її оплесків приєднався Даніель, який теж уважно слухав гру своєї дівчини. 
-Браво! - вигукнула Лія. 
-Ой, Лі, я тебе благаю...
-Навіть не заперечуй, - втрутився Даніель, - у тебе гарно дуже вийшло. Правда. 
-Підтримую! - мовила дівчинка, - ще трохи, і буде краще, ніж тітоньки і дядьки із батькового оркестру!
-Дякую), - посміхнувшись, відповіла Кетрін.
У неї справді виходило вже досить непогано. Було приємно усвідомлювати, що ти відновила свої колишні здібності та згадала все, на що потратила біля дев'яти років свого життя. 
Даніель ляг на ліжко, листаючи соц-мережі. Лія та Кетрін листали ноти, періодично міняючись скрипкою та граючи ті, чи інші твори, постійно вживаючи якісь музичні терміни, які були далекі для Даніеля. Хоча дівчата спілкувалися лише між собою, але їхній діалог всеодно був англійською мовою. 
Через деякий час дівчатам набридло займатися музикою і вони теж лягли на ліжко. Лія лягла між Кетрін та Даніелем. Хлопець поміняв своє положення, від чого комір його кофти змістився і стало видно ліву ключицю та частину плеча. Лія повернула до нього голову та, кілька секунд роздивляючись плече, промовила:
-Даніель, у тебе на плечі бруд, напевно...
-Де? - відклавши телефон, почав шукати бруд хлопець. 
-Ось, - вказавши на шрам на плечі, відповіла дівчинака. 
-А... Це шрам, - відповів Даніель, криво посміхнувшись. 
-Т... - вона затнулась, - т-такий великий?.. 
Він задер комір, від чого увесь шрам стало видно. Побачивши все місце від колишнього порізу, Лія вражено охнула. Кілька секунд "милуючись" своїм "трофеєм", Даніель зітхнув та кивнув:
-Угу...
-А... Звідки він? 
Хлопець підійняв запитальний погляд на Кетрін. Дівчина потиснула плечем, відповівши:
-Розказуй.
-Це одна нехороша жіночка мене викрала і... Зробила це, - рівним спокійним тоном, промовив Даніель.
-Ог-го... Було, напевно, дуже боляче(, - прикро нахмуривши брівки, пробурмотіла Лія. 
-Так. Але зараз це вже немає ніякого значення. Було і було. Все зажило, мене нічого не болить. 
-Ти так спокійно про це говориш, ніби у тебе щодня таке відбувається...
Хлопець всміхнувся. 
-А... Як вона тебе?.. Ну... - продовжувала запитувати дівчинка.
-Ну як. Просто вдарили по голові. Я втратив свідомість. Потім прокинувся у якомусь старому приміщенні. І от. 
-А-а-а, це тоді, коли Кетрін ніс зламала? - згадала Лія, - ну, вона прийшла тебе рятувати, і там її зламали ніс. Трохи менше половини року назад. 
Пара схрестила погляди: задоволений і злегка насмішливий Кетрін та невдоволений Даніеля. 
-Кхм, так... - відповів хлопець. 
-Зрозуміло. А... Той, що на обличчі звідки? - продовжувала Лія. 
-А цей з дитинства. 
-Ого. А як він у тебе з'явився?
-Хулігани напали. 
-Тому, Лі, батьки тобі забороняють гуляти після дев'ятої години, - втрутилась Кетрін. 
Дівчинка приголомшлено привідкрила рот, дивлячись на Даніеля та співставляючи його шрам зі словами сестри. 
-Це що, справді через те, що ти пізно гуляв? - тихо запитала дівчинка. 
-Не зовсім... Але можливо. 
Кетрін глянула на Даніеля, теж придивляючись до шраму. 
-Знаєш... - почала дівчина, - може, я зараз зморожу якусь дурницю, але... Тобі цей шрам личить. 
Хлопець голосно розсміявся, перепитавши:
-Справді?) 
-Так, серйозно. Додає якоїсь... Я не знаю... Неповторності? Особливої родзинки? - все ще розглядаючи його обличчя, мовила Кетрін.
-Навіть не знаю як це сприймати...)
-Як комплімент, звісно, - промовила Лія, - Кетрін дурного не скаже. 
-Угу. Я знаю). 
Дівчина, незадоволено склавши руки на грудях, глянула на нього. 
-Не дуйся), - відповів хлопець, поцілувавши її руку. 
-А скільки у тебе всього шрамів? - запитала Лія. 
-Не знаю. Тепер самому стало цікаво. Зараз, секунду...
Він підійняв очі на стелю, щось рахуючи у голові. Невдовзі Даніель невпевнено промовив:
-Дв... Ні... Чотирнадцять?.. Але це не точно. 
-Скільки?! - здивовано витріщила очі Лія. 
-Чотирнадцять. Але я не впевнений. 
-Так багато... У мене шість... 
-Слухайте, ви якусь таку тему для розмови знайшли, - незадоволено промовила Кетрін, - ви не хочете поговорити про погоду?
-А тобі що, моторошно слухати?
-Ні, Лія, кому, кому, а їй точно не моторошно, - мовив Даніель, згадуючи, як Кетрін щодня робила йому перев'язки, "милуючись" глибокими кровавими ранами, на місці яких залишились шрами, з яких так дивується Лія. 
-Просто давайте розмовляти про щось інше, - повторила Кетрін. 
-Що ви будете дарувати іншим на Різдво? - раптом запитала дівчинка. 
-Складне питання, - замислено промовив Даніель.
-Я навіть не думала, - почала Кетрін, - я мала вже у торгівельному центрі дивитися що там взагалі є, і тоді думати,  що купувати. 
-А я мамі і татові подарунки вже приготувала), - посміхнулась Лія. 
-Коли ти встигла? - запитала Кетрін. 
-Коли із додаткових занять сама додому поверталась. Я йшла додому через центр міста і там, за свої накопичені гроші, купила батькам подарунки. 
-І вони про це не дізнались?
-Мама довго у мене випитувала, чому я так довго поверталась додому. Брехати у мене не дуже виходить, тому я просто старалась перевести тему. 
-Вийшло?) - запитав Даніель. 
Лія потиснула плечима.
-Принаймні мама перестала запитувати про це. 
-Зрозуміло), - посміхнулась Кетрін. 
Приблизно через годину вся сім'я зібралася та поїхала до торгівельного центру. 
Людей, звісно було багато, але надвеликих натовпів не було. Торгівельний центр увесь був прикрашений до Різдва. Кругом були гарні фотозони, прикрашені ялинки. Все було у ліхтариках, гірляндах, характерних прикрасах. На фоні грала приємна, ненав'язлива святкова мелодія. Батьки та Лія пішли в одну сторону, а Кетрін та Даніель - в іншу. 
Пара, весело жартуючи та розмовляючи,  блукала торгівельним центром, обираючи подарунки рідним та друзям. Поступово у їхньому візку для покупок залишалося все менше місця. 
-...Та-а-ак, - протяжно мовила Кетрін, - Лія, мама, тато, Домінік з Джейн та Алан з Рейчел є. Залишився лише Олівер. 
-Це ще той фрукт... - зітхнув Даінель, - тут буде складно. 
-Він взагалі нічим не захоплюється?
-Взагалі нічим. 
-О-ох...
-Чому ти так важко зітхнаєш?) Зараз щось придумаємо). Тут потрібне щось оптимальне та "безпрограшне". 
Кетрін задумалась. 
-Можливо-о-о... Щось... з... Ювелірних виробів? Типу... Срібного ланцюжка на руку, чи на шию?
-Ланцюжка?
-Ланцюжка. 
-Непогана ідея. Я, чомусь, і не думав про таке. 
-Чудово. Тоді йдемо в ювелірний? 
Даніель затнувся, щось обдумуючи. Після кількасекундної паузи, він відповів:
-Давай я краще сам піду. 
-Сам? - недовірливо вигнула брову Кетрін.
-Угу. 
-Ти ж мови не знаєш.
-Я візьму з собою твого батька.
-А чим тобі заважатиме моя присутність? - дратівливо запитала дівчина. 
-Червнева півонія, не нервуйся. Погуляєш із мамою та сестрою. Втрьох, жіночою компанією. 
Вона мовчки кинула на нього незрозумілий погляд, але погодилась.  
Кетрін зателефонувала своїм батькам і запитала де вони. Виявилось, що вони знаходились недалеко. Сім'я домовилась зустрітись біля закладу швидкого харчування, аби перекусити та, змінивши "компанії", продовжити шопінг. 
Поки Кетрін та Даніель йшли до закладу харчування, ніхто із них не сказав ні одного слова. Аж поки Даніель наважився промовити:
-Кет, я, доречі, давно хотів тобі дещо сказати. 
-Слухаю. 
-Я хочу вивчити італійську мову. 
Вона зупинилась, дивлячись на нього здивованим, запитальним поглядом. 
-Не дивись так на мене. 
-Серйозно?) - нарешті посміхнувшись, перепитала Кетрін, продовжуючи іти. 
-Так. Я вже кілька днів знаходжусь тут, постійно слухаючи розмови італійською, і зрозумів, що мені дуже подобається її милозвучне звучання. Тим більше, схоже, мені тепер частенько доведеться мати з нею справу. 
Дівчина знову зупинилась та, повернувшись до нього обличчям, кокетно, хитро посміхнулась, стала навшпиньки і прошепотіла йому на вухо:
-Ну якщо ти дуже хочеш... Можемо це організувати). 
-Не сумнівався в цьому), - теж пошепки відповів хлопець, ніжно погладивши її холодними пальцями по гарячій щоці. 
Сім'я зустрілась біля закладу швидкого харчування. Даніель та містер Тейлор вирішили віднести покупки у машину, аби не возитись з ними ще кілька годин торгівельним центром. Дівчата ж, поки їх не було, зробили замовлення на всіх та зайняли столик. Невдовзі чоловіки повернулись і, помітивши, що дівчата про щось бурно розмовляють, теж сіли за стіл. 
-Що ви так жваво обговорюєте? - запитав батько.
-Ой, та так, дрібниці всякі, - відповіла мати. 
-Воно і видно. На увесь торгівельний центр вас чути. 
-Так, ану зізнавайтесь: що ви купили? - запитала Лія, дивлячись на Кетрін та Даніеля. 
-Угу, - мугикнула дівчина, - так ми тобі  одразу все розповіли. 
Дівчинка закотила оченята, явно кривляючи в голові слова сестри. Мати засміялась. 
-Містер Тейлор, - почав Даніель, - я ще хотів вас про дещо попросити...
-Про що ж?
-Ви не могли б зараз зі мною зайти до ювелірного магазину? Я би й сам справився, але мови не знаю. 
-Звичайно, але чому ти не хочеш йти з Кетрін? Пересварились вже, чи що?
-Ні, все гаразд. Просто хотів піти з вами, мені потрібна саме ваша думка. 
Кетрін увесь цей час, злегка незадоволено підібгавши нижню губу, дивилася кудись вбік. 
-Ну добре. Зараз підемо), - відповів батько, посміхнувшись. 
Замовлення принесли відносно швидко. Обід сім'я провела у приємній обстановці. 
Викинувши після себе сміття, вони продовжили шопінг. Даніель та містер Тейлор пішли у ювелірний магазин, а Лія, Кетрін та місіс Тейлор-Агості вирішили купити трохи нових ялинкових іграшок та інших дрібниць на різдвяну тематику. Поблукавши ще годину-дві різними магазинами, всі втомлено поїхали додому. 
Розвантаживши автомобіль та позабиравши свої покупки, кожен пішов до себе у кімнату, аби хоча б трошки відпочити, тому що шопінг виявився насиченим та трохи виснажливим. 
Кетрін та Даніель занесли свої покупки до себе та, не бажаючи їх розбирати, зилиши пакети, поки що, просто біля шафи. Хлопець хотів прилягти подрімати,  адже дуже рано сьогодні прокинувся і пізненько заснув вчора. Але не встиг він і до ліжка дійти, як дівчина промовила із наказовими нотками в голосі:
-Покажи, що ти купив Оліверу. 
-Червнева півонія, давай потім...
-Ну покажи... Мені цікаво. 
-Срібний ланцюжок на руку із міцним грубим плетінням. Нічого особливого. Коли будемо розбирати пакети, покажу. 
Кетрін зітхнула, незадоволено закотивши очі, але сперечатися не стала. 
Вони лягли на ліжко, спочатку поосторонь. Як Даніель відчув, як хтось ніжно його обіймає ззаду за плечі, увіткнувшись своїм маленьким носом йому в спину. Він всміхнувся та, розуміючи, чого вона хоче, ляг на спину, запрошувально розкривши руки для обіймів. Кетрін лягла біля нього і, поклавши голову йому на плече, обійняла хлопця за шию. Даніель приобійняв її за плечі, міцно пригорнувши до себе. Вона залишила м'який, теплий поцілунок на його щоці, пошепки примовивши:
-Який ти іноді буваєш нестерпний... Але як я тебе кохаю. 
-Це взаємно, Тейлор, - всміхнувшись, відповів хлопець. 
Увечері всі зібралися у вітальні, прикрашати ялинку. Батько зніс із горища ще трохи минулорічних ялинкових іграшкок та прикрас. Не рахуючи дрібничок, які були придбані сьогодні, прикрас могло вистачити для всього будинку та ще й для подвір'я залишилося б. Торішні іграшки були різних кольорів, тому Кетрін та Лія відбирали лише червоні та золотисті, адже цього року було вирішено прикрашати ялинку саме в цих кольорах, поки Даніель та містер Тейлор намотували на ялинку гірлянду. Місіс Тейлор-Агості у цей час робила купу фото на свій телефон, аби із цього чудового вечора залишились теплі спогади. 
Раптом Лія щось побачила у коробці та, дивуючись своїй знахідці, дістала її з коробки та показала Кетрін. 
-Кет, глянь). Пам'ятаєш?) - промовила дівчинка. 
Старша сестра підійняла погляд, розглядаючи знахідку Лії. 
-Пам'ятаю). Цю іграшку я привезла з Лондону, ще коли їздила сюди на зимові та літні канікули). 
-Ага). Я її щороку вішала на саме помітне місце. 
-Я і не сумнівалася). 
Несподівано почулося голосне "Ай". Всі різко обернулась на цей звук, дивлячись на Даніеля. 
-Даніель, що таке? - запитала Кетрін. 
-Вколовся. 
-Як ти умудрився вколотись голкою від ялинки? - здивовано запитала Лія. 
Кетрін підвелась та підійшла до хлопця зі словами:
-Покажи. 
Він показав долоню, де на вказівному пальці красувалась невеличка червоненька крапочка. 
-Реально вкололо... - вражено мовила дівчина, - а як так? 
-Я сам не зрозумів. Це було трохи несподівано. 
Кетрін мовчки взяла його долоню та піднесла до своїх губ, коротко  поцілувавши вколене місце. 
-Тепер нічого боліти не буде), - промовив батько, спостерігаючи за цим всім.
По вітальні прокотилася хвиля сміху. 
-Звичайно), - відповіла Кетрін. 
Раптом її погляд упав на гірлянду, яка вже була обмотана навколо ялинки. Дівчина запитала:
-Тату, скільки у нас всього гірлянд є?
-Не знаю... Шість? 
-О-о-о, чудово! Я одну хочу у нас в кімнаті на тюль вчіпити. 
-Я теж так хочу! - підхопила ідею сестри Лія. 
-Тоді візьміть по одній гірлянді та відкладіть у сторону, аби ми її тут зараз десь не використали. 
-Кетрін, я для нас двох візьму, - промовила дівчинка, взявши із коробки дві гірлянди та віднісши їх у на другий поверх у спальні. 
-І залишається... - продовжувала Кетрін, - ще чотири? 
-Три, - відповів Даніель, - ми ж вже одну на ялинку вчепили. 
-Значить три... Одна - на кухню, друга - батькам у спальну, а третя... 
-А третьою ми обмотаємо перило сходей, які ведуть на другий поверх), - запропонувала мати. 
-О, чудово! - сплеснула в долоні Кетрін. 
-Давайте беріть іграшки та прикрашайте ялинку, - промовив батько. 
-Ні, - відповіла дівчина, - потрібно Лії почекати, вона не дуже зрадіє, якщо ми почнемо без неї. 
-Гаразд. Ви тоді чекайте, а я піду гірлянди у інші кімнати почіпляю. 
-О, і у нашу? - запитала Кетрін. 
-І у вашу. 
-Клас. Дякую!)
-Підеш зі мною, зятю, чи хочеш залишитись з дівчатами? 
-Напевно піду з вами, - повільно та максимально непомітно видихаючи, відповів Даніель, - вам, напевно, знадобиться допомога. 
Містер Тейлор задоволено посміхнувся, махнувши хлопцю, щоб ішов за ним. Коли вони зникли за дверима, Кетрін незадоволено надула губки, промовивши:
-Він більше часу вже з татом проводить,  ане зі мною(. 
Амелія засміялась. 
-Він його не з'їсть, не переживай). Вони зараз все швидко вчіплять та повернуться. 
Невдовзі повернулася Лія. Дівчата стали прикрашати ялинку, весело сміючись із кожної дрібниці та згадуючи різні моменти з дитинства. 
-Catherine, ricordi quando hai rovesciato accidentalmente una scatola di giocattoli quando eri ancora a scuola, e si sono rotti tutti?) (Кетрін, а пам'ятаєш, як ти, ще коли у школі вчилась, випадково перевернула коробку із іграшками, і вони всі розбились?))
-E come lo ricordavi? (А ти як це запам'ятала?) - здивовано вигнула брову дівчина, - allora avevi quattro anni. (тобі було тоді чотири роки.)
-Ed eccolo qui). (А ось так).)
-E ricordo ancora sempre (А мені ще завжди згадується), - почала Амелія, - come Leah, quando aveva due anni, si addormentò sotto l'albero di Natale.  E non siamo riusciti a trovarla per tutta la sera). (як Лія, коли їй було два, заснула під ялинкою. А ми її увесь вечір не могли знайти).)
-Ah ah ah (А-а-а), - протяжно мовила Кетрін, - Mi ricordo). (пам'ятаю).)
-Infatti? (Справді?) - здивовано хлопнула віями дівчинка. 
-SÌ) (Ага)), - кивнула старша сестра. 
У цей момент двері до вітальні відчинилися. На порозі постала чепурненька дівчина із чохлом від скрипки за спиною. 
-Buonasera, dov'è il signor Taylor? (Доброго вечора, а де містер Тейлор?) - запитала дівчина, трохи віддихуючись. 
Кетрін була за ялинкою, тому її не було видно. 
-Buonasera (Доброго), - відповіда Амелія, - Non lo so.  E come sei entrata, Ilaria? (я не знаю. А ти як зайшла, Іларія?)
-Oh, mi dispiace tanto, ma sono un po' di fretta.  Il signor Taylor e io abbiamo concordato che sarei venuto stasera e gli avrei dato una fotocopia di alcuni spartiti.  Avrebbe dovuto uscire dal wicket.  L'ho chiamato, ma non ha risposto al telefono.  Eri aperto, quindi mi sono fermato. (Ой, я дуже перепрошую, але я трохи поспішаю. Ми з містером Тейлором домовились, що сьогодні увечері я прийду та віддам йому ксерокопію деяких нот. Він мав вийти за хвіртку. Я йому телефонувала, а він слухавки не бере. У вас було відчинено, тому я зайшла.)
-Va bene).  Leah, puoi per favore trovare il padre? (Нічого страшного). Лія, можеш, будь ласка, знайти батька?)
-Certo, mamma. (Звичайно, мамо.)
Дівчинка підвелася та, залишивши ялинкову іграшку в коробці, вийшла за двері. 
Раптом з-за ялинки вийшла Кетрін. Іларія, побачивши її, вражено сплеснула в долоні, промовивши:
-Wow... Caterina?  Sei serio?) (Ого... Кетрін? Це що, серйозно ти?)) 
-Dico sul serio). (Серйозно я).)
-Sei scappato in Inghilterra dopo aver finito la scuola?) (Ти ж у Англію втекла після закінчення школи?))
-COSÌ.  Sono venuto dalla mia famiglia per Natale. (Так. Я на Різдво до сім'ї приїхала.)
-Hai deciso di visitare i tuoi parenti e ricordare le tue radici?) (Вирішила провідати рідню та згадати своє коріння?))
-Forse). (Можливо).)
-Chiaro).  Vai, ma almeno abbraccerò il mio amico d'infanzia. (Ясно). Іди-но я хоч обійму коащу подругу дитинства.)
Кетрін, не задумуючись, підбігла до Іларії. Дівчата міцно обійнялися, явно сумуючи одна за одною всі ці роки. Тільки-но вони розімкнули обійми, як до вітальні увійшли Лія, містер Тейлор та Даніель, розмовляючи між собою англійською. Іларія, побачивши компанію привіталася, а потім перекинула злегка прискіпливий погляд на Даніеля і запитала, зрозумівши, що варто перейти на англійську:
-Кетрін, ти вже хлопця з Англії привезла?)
-Ага). Іларія, це мій хлопець Даніель. Даніель, це моя подруга Іларія. 
-Вельми рада нашому знайомству), - мовила Іларія, все ще оцінюючи його поглядом. 
-Мені теж дуже приємно), - відповів хлопець. 
-Іларія, ти принесла ноти? - запитав містер Тейлор. 
-Так. Секундочку...
Вона дістала із карманчика, що був на чохлі, файл, у якому було декілька аркушів паперу із надрукованими нотами, та простягнула його містеру Тейлору. 
-Як я тобі вдячний... - розглядаючи кожну ноту, промовив Марко. 
-Немає за що). 
-Три партії для скрипки... Ми такого ніколи не грали... 
-Я думаю, у нас знайдуться люди, які могли б грати третю партію. 
-Сподіваюсь... 
-Е-ех, Кетрін, - зітхнувши, почала Іларія, - як жаль, що ти закинула музичну справу. 
Кетрін від цієї фрази перевернуло всередені десять раз. 
-У мене так склалося життя, - відповіла дівчина. 
-Зараз би грали вдвох у оркестрі, бачили б ся щодня, виступали... - замріяно продовжувала Іларія. 
Батько увесь цей час пиляв Кетрін розчарованим та суворим поглядом. 
-Ілар, я з цим нічого не пороблю, - трохи різковато почала Кетрін, - так склалося. 
-Доки ти ще будеш в Італії? 
-Ще півтора тижні. 
-Заходь до мене в гості, як будеш мати час). 
-Обов'язково), - відповіла дівчина. 
-Добре, мені уже потрібно бігти, до побачення), - мовила Іларія, вийшовши за двері.  
Дім був прикрашений. У кожній кімнаті горіли яскраві вогники, навіюючи приємного різдвяного настрою. Увечері Кетрін та Даніель розібрали пакети із подарунками. Дівчина ще трохи позаймалася на скрипці, після чого вони лягли спати, моментально позасинавши.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше