Гра без правил/a game without rules

ГЛАВА XIX „У НОВІ ПРИГОДИ”

З самого ранку детективи вже були біля бібліотеки. Вони знайшли її по Google-картах. Від неї манило чимось неприємним та може навіть лякаючим. Від цієї атмосфери стало якось не по собі. Неприємні мурашки пройшлися по всьому тілу, залишаючи за собою бридкі відчуття. Людей довкола майже не було. Вхід, як і вся споруда ззовні, був майже неушкоджений, тому, маючи ключі від дверей, туди можна було б потрапити. Даніель ні на секунду не відривав свого погляду від споруди, ніби спостерігаючи за нею, щоб вона нікуди не зникла. Будівля була досить великою. Там було два поверхи, кожен приблизно по 50 квадратних метрів. 
-Тут навіть немає за що зачепитись, - мовив Домінік, - просто споруда яка потерпіла пожежу. Нічого особливого. 
-Але ж якісь причини цієї пожежі були. Мене вони і цікавлять. Не виникла ж вона сама по собі на пустому місці, - відповів Даніель.
В цей момент поруч з'явився чоловік похилого віку. Він почав щось торохкотіти на арабській в сторону детективів. Друзі спробували щось пояснити йому англійською, але він їх не розумів. Як раптом Даніель промовив:
-entiendes el español (Ви розумієте іспанську?)
Чоловік зробив здивований вираз обличчя, пімля чого відповів:
-Entonces! (Так!)
-Чудово... - видихаючи, мовив детектив.
-Bueno, ¿quién eres y qué haces aquí? (Що ж, хто ви і що тут робите?) - запитав чоловік. 
Даніель розумів, що краще не говорити свою справжню ціль, тому сказав:
-Somos turistas. Escuchamos que esta es una biblioteca bastante famosa y antigua. Querían entrar y ver, pero por alguna razón está cerrado aquí. (Ми туристи. Чули що це досить відома та старовинна бібліотека. Хотіли зайти подивитись, але тут, чомусь, закрито.) 
-Así fue como ocurrió el incendio. Todo estaba ardiendo así... Las palabras no pueden describirlo. (Так тут пожежа сталась. Так все палало... Словами не передати.)
Решта детективів стояли та, витріщивши очі, спостерігали за другом та дідусем, періодично переглядаючись між собою. 
-¿En efecto? (Справді?) - перепитав Даніель. 
-La mayoría de los materiales fueron quemados. Todavía no se ha restaurado, casi todo dentro está quemado y medio derrumbado, no hay nada que mirar. (Більшість матеріалів згоріло. Її ще не реставрували, всередені майже все згоріле  напіврозвалене, там немає на що дивитись.) 
-¿Y quién eres tú, en realidad? (А ви, власне, хто?)
-¿I?  soy un vigilante. (Я? Я сторож.)
-Entonces, ¿tienes las llaves contigo? (Тобто у вас є при собі ключі?) 
-ES. (Є.)
Даніель на хвильку замовк, швидко роздумуючи що йому робити далі. Через кілька секунд він промовив:
-¿Podrías dejarnos entrar? Teníamos muchas ganas de ver este monumento histórico. Es posible que simplemente no tengamos otra oportunidad... (А ви не могли б нас по-дружньому впустити всередину? Ми просто дуже хотіли глянути на цю історичну пам'ятку. Іншого шансу в нас просто може і не бути...) 
-Pero todo se quemó allí... ¿Qué estarás mirando? (Але ж там все згоріло... На що ви будете дивитись?)
-¿O tal vez algo, después de todo, se conservó? (А може щось, все ж таки, збереглося?) - дивлячись на старого благальним поглядом, мовив Даніель. 
Чоловік зам'явся. Він не хотів відмовляти "туристам", але і знав, що не варто впускати у стару споруду всіх підряд. Дідусь трохи подумав та, витримавши невеликий паузу, сказав:
-Bien.  Te dejaré ver con un ojo.  Solo por un corto tiempo. (Добре. Я вас впущу глянути одним оком. Тільки ненадовго.) 
-¡Muchas gracias! (Дякую вам велике!) - злегка наклонившись перед старим, подякував Даніель, - mis amigos no saben español, si necesitas algo - contáctame. (мої друзі не знають іспанської, якщо вам буде щось потрібно - звертайтеся до мене.) 
Чоловік кивнув та почав діставати ключі, періодично оглядаючись. Детектив ж швидко підійшов до інших. 
-Містер Бейкер, що це було? - здивовано запитав Домінік. 
-Доказ того що іноземні мови вчити корисно, - відповів Даніель, - значить так, цей чоловік - сторож, він нехотя погодився нас впустити. Він ніби настроєний дружелюбно та адекватно, але, про всяк випадок, краще його лишній раз не зліть. І пам'ятайте що ми - прості туристи, тому стараємось відповідно поводитись. 
Всі майже одночасно кивнули, паралельно спостерігаючи за дідусем. В якийсь момент він обернувся на Даніеля та, махнувши рукою, запросив друзів пройти всередину. Детективи пройшли до бібліотеки, посміхаючись чоловікові. Той теж радо посміхався особисто кожному у відповідь. І без слів було зрозуміло що він добра, щира та відкрита людина, яка піде на зустріч. 
Всередині будівлі майже все дійсно було згоріле. На підлозі, під стінами, валялись сухі поламані дошки, скоріш за все - колишні стелажі. Стіни, які колись були пофарбовані в світло-зелений колір, в деяких місцях були  чорні. Вікна вибиті. В самому кінці були сходи на другий поверх. 
В одному кутку на стіні був електрощиток. Кругом нього були темні чорні сліди, але вони були не такі як у інших місцях. Вони чіткими лініями розходились в різні боки від щитка. Даніель помітив цю особливість та, стараючись не привертати до себе уваги, підійшов ближче до об'єкта, який його зацікавив. Хлопець погано розбирався в електриці і подібному тому, але він знав людину, яка більш-менш зналась на цьому - Олівер. Детектив оглянувся, швидко шукаючи друга очима. Біля виходу стояв сторож. Він помітив що Даніель нервово щось намагається знайти, та із невеликою прихованою підозрою в голосі, запитав:
-¿Necesitas algo? (Вам щось потрібно?) 
Даніель кинув на нього короткий погляд, після чого натягнув невелику посмішку, кажучи:
-quiero encontrar un amigo. (Друга хочу знайти.) 
Якраз в цей момент в поле зору хлопця увійшов Олівер. Він, повільно крокуючи в протилежну від виходу сторону, розглядав дошки, які як-небудь були складені на підлозі. Даніель швидко підійшов до нього та, поклавши руку йому на плече, легенько розвернув його до себе. Олівер підняв брову, дивлячись на друга та чекаючи коли той почне говорити. «Мені потрібно щоб ти на дещо подивився, - пошепки мовив Даніель, - тільки зробити це якомого швидше, бо цей чоловік вже, напевно, щось починає запідозрювати». Олівер ледь помітно кивнув, ідучи за другом. Даніель привів його до електрощитка та, показуючи на нього, сказав: «Мені тут щось не подобається. Він виглядає так, ніби спричинив пожежу. Глянь. Але я можу бути і не правий, бо погано в цьому розбираюсь». Олівер знову мовчки кивнув, починаючи розглядати щиток. Даніель трохи відійшов, роблячи вигляд що він просто блукає бібліотекою та щось роздивляється, періодично кидаючи погляд на зосередженого друга.
Як тут до нього підійшов Домінік. Детектив не одразу його помітив, тому, від несподіванки, навіть трохи налякався. 
-Що? -Запитав Даніель.
Домінік підійшов ближче, стараючись не випускати з поля зору дідуся, та прошепотів:
-Ти ж, напевно, бачив, що там є сходи на другий поверх. Я думаю що туди теж варто піднятись. 
Даніель витримав паузу, напружено дивлячись в одну точку, після чого промовив:
-Ти впевнений? Цей чоловік вже почав на нас  косо дивитись. 
-Ага. З таким настроєм простіше було взагалі сюди не йти, - злегка обурено відповів Домінік. 
Даніель промовчав. Домінік вже хотів було йти, але детектив його спинив. 
-Добре. Збери інших, а я зараз домовлюся зі сторожем. 
Він кивнув та пішов у протилежну сторону. Даніель, не роздумуючи, попрямував до виходу, де, біля дверей, стояв чоловік. 
-Disculpe, por favor, pero ¿puedo subir al segundo piso?(Вибачте, будь ласка, а можна піднятися на другий поверх?)
-Entonces.  ¿Por qué no?  El suelo es de hormigón, por lo que el suelo no se derrumbará.  Solo las escaleras son de madera.  Por lo tanto, ten más cuidado cuando subas. (Так. Чому ж ні. Перекриття бетонне, тому підлога не завалиться. Лише сходи дерев'яні. Тому будьте обережнішими коли будете підійматись.)
-Bien.  gracias. (Добре. Дякую.)
Даніель відійшов від нього та, оглянувшись, пішов до друзів. Вони вже стояли біля сходей, які були "сховані" у невеликому заканурку, тому чоловік більше не міг з того самого місця спостерігати за детективами. Але, на їхній подив, сторож за ними не пішов.
-Ну що? - пошепки запитав Домінік. 
-Дозволив. Тільки як будете йти по сходах, будьте обережні, вони дерев'яні, можуть завалитись. Олівер, що з щитком? 
-Ти був правий, - теж пошепки почав детектив, - наскільки я зрозумів, пожежу дійсно спричинив він. 
-Тобто це була не чиясь навмисна шкода, а просто випадковість... - задумливо промовив Даніель, - значить вибух і пожежа ніяк не пов'язані... От...
Він обірвався на півслові, стримуючи себе щоб не сказати поганого слова. 
-Може це не на нас все було спрямовано, - почала Кетрін, - заспокойся. 
-Так. Ми ще ніяких тому доказів не знайшли, - підтримала Джейн. 
Даніель опустив погляд, після чого жестом показав іншим підійматися на верх. 
Сходи дійсно були ненадійні. Деревина була дуже суха. Якщо добре постаратись, то кожну сходинку можна було б пробити просто ногою. Друзі зрозуміли це як тільки ступили на першу сходинку. Вони старались іти дуже повільно й акуратно, адже щоб провалитись було досить лише одного різкого руху. 
Домінік ішов позаду всіх. Він був не менш обережний за інших. Але в якийсь момент, на передостанній сходинці, він почув пронизливий дзвінкий тріск і його тіло різко поміняло своє положення. Ліва нога, аж вище коліна провалилась під сходинку. Хлопець ухватився за стіну, скривився та стиснув зуби, стараючись рефлекторно не крикнути, щоб ще гірше не привернути увагу сторожа. На цей несподіваний звук всі як один обернулись назад. Олівер та Даніель одразу ж кинулись на допомогу другові. Олівер, стоячи вже на самому другому поверсі, а не на сходах, дотягнувся до сходинки, яка "взяла в полон" Домініка, та, взявши її уламки, між якими була нога хлопця, до рук, спробував їх розтягнути в різні боки, щоб вивільнити друга. Даніель акуратно спустився на одну сходинку нижче від Домініка та, вибравши менш небезпечне місце, акуратно, підтримуючи друга попід руки, допоміг звестися йому в повний зріст, так як самостійно хлопець цього зробити не міг. Десь із четвертої спроби Домінік опинився на волі. На нозі було декілька незначних царапин. Йому було трохи боляче ходити, але не через ранки. Напевно, він потягнув якийсь м'яз, тому що при ходьбі боліла внутрішня частина бедра. Даніель допоміг йому піднятися на другий поверх. Джейн одразу ж підбігла до свого чоловіка, обійнявши його, та стурбовано запитала:
-Домінік, все добре?   
Детектив байдуже махнув рукою, погладжуючи ліве бедро та дивлячись кудись нахмуреним поглядом, а потім відповів:
-Не переживай. Трохи боляче, але жити буду.
-Домінік, - почав Даніель, - ти, напевно, краще постій тут та відпочинь. 
-Зі мною все добре. Я буду оглядати приміщення, як і ви.
-Впевнений? - перепитав Олівер. 
-На сто відсотків. 
-Ну добре, - мовив Даніель, - тільки якщо відчуєш що тобі погано, то краще відпочинь.
-Ага, - злегка закотивши очі, відповів Домінік. 
Детективи розійшлися в різні сторони, шукаючи щось, за що можна б було "зачепитись". Поблукавши декілька хвилин другим поверхом бібліотеки, вони так там нічого корисного не знайшли. Вони дуже обережно спустилися вниз та, подякувавши дідусеві, вийшли із будівлі та пішли до себе в готель. 
Всю дорогу Джейн турботливо підтримувала свого шкутильгавого чоловіка за руку. Схоже, його дійсно боліла нога, тому що гордий Домінік навіть не опирався допомозі своєї коханої. Це ще був ранок, а відчувалост, ніби це вже далеко за полудень. Ідучи до готелю, детективи взагалі не спілкувались між собою. Кожен про щось зосереджено роздумував, майже ні на що не реагуючи. У такій "мовчанці" вони дістались до себе. Даніель зкомандував одразу йти у їхній із Кетрін номер. 
Домінік перший втомлено сів на ліжно, так само погладжуючи ліве бедро, яке, після досить некороткого шляху, розболілось ще сильніше. Біля нього сіли всі решта. Ще кілька секунд після цього у кімнаті стояла гробова тиша, було чутно лише як ходив годинник. 
-І що ми маємо? - запитав Даніель.
-Ми дізналися що пожежу спричинив електрощиток, - мовив Олівер, - виходячи із цього, можна зрозуміти, що пожежа та вибух між собою ніяк не були пов'язані. Тому до бібліотеки можна вже не повертатися, а розглядати конкретно вибух. 
-І як ми будемо його розглядати? - запитала Кетрін, - щоб добре обстежити місце пригоди - туди нікого не впускають, там ведеться офіційне розслідування. Камер ми теж не глянемо, нам тут ніхто не дасть таких повноважень. Розпитати когось теж не варіант. 
-Камери, доречі, непогана ідея, - почав Домінік, який приобіймав Джейн, - але те що нас до них ніхто не допустить - це факт. 
-А може... Все ж таки, якось спробувати ? - запитала Джейн.
-Хм, як? - хмикнуши, запитав у неї Домінік. 
-Ну. Не знаю. 
Вона відвела погляд, розуміючи безглуздість своїх слів.
-А як ми ще можемо щось дізнатися про вибух? - запитав Олівер.
Знову тиша. 
-Я думаю, - почав Даніель, - що Джейн права. У нас зараз майже немає інформації про цей інцидент. Оглянути місце пригоди ми не зможемо. Відеозапис - це, на даний момент, наше єдине джерело інформації. Варто спробувати якось глянути на записи. 
-Як? - запитав Домінік. 
-Не знаю. Потрібно добре подумати. 
-Ну в інтернеті їх напевно немає, - почала Кетрін, - таке на загал не виставляють. Значить відеозаписи збережені в якомусь архіві. 
Джейн дістала телефон та зосереджено почала щось шукати. Через хвилину вона сказала:
-В центрі відеоспостереження. Там є збережені всі записи, - мовила Джейн, все ще дивлячись в телефон. 
-Ти звідки знаєш? - недовірливо запитав Домінік.
-В інтернеті прочитала. 
-Але ж нас туди не пустять... - сумно промовила Кетрін. 
Даніель несподівано встав з ліжка та кудись впевнено пішов. Через кілька хвилин він повернувся зі словами:
-Не хвилюйтесь. Впустять. 
-З чого ти це вирішив? - запитала Джейн. 
-Просто знаю. Де знаходиться цей центр? 
-Можна знайти адресу на Google картах, - мовила Джейн, - Дайте мені кілька хвилин. 
-Ти хочеш туди піти? - запитав Олівер. 
-Так, - досить впевнено відповів Даніель. 
-Я не розумію... - мовив Олівер, - з чого ти взяв що нам дадуть доступ до записів?
Даніель промовчав. Він стояв біля вікна та непорушно дивився в одну точку, ніби стараючись поглядом просверлити в тому місці глубоку діру. 
-Я знайшла точну адресу центру відеоспостереження, - мовила Джейн, показуючи екран свого телефону. 
Даніель обернувся та підійшов до дівчини, беручи телефон із її рук. Він кілька хвилин дивився в екран, після чого віддав гаджет Джейн зі словами:
-Надішли мені у Telegram координати. Домінік, ідеш з нами? - промовив далі особисто до хлопця Даніель. 
Домінік, зітхаючи, потиснув плечима. 
-Не знаю... Хотло б ся, але...
-Туди просто далековато звідси. Автобуси і таксі ми скористатись не зможемо, тому доведеться йти пішки, - мовив Даніель. 
-Наскільки далековато? 
-Три кілометри. 
Домінік підняв брови, від здивування та знову зітхнув. 
-Напевно тоді ні. Я не впевнений що пройду стільки, - перевівши погляд на свою ногу, промовив хлопець. 
-Дом, може в лікарню сходимо? - запитала Джейн, занепокоєно дивлячись на нього. 
-Ні. Навіть не старайся мене заставити. У тебе це не вийде. 
-А якщо там щось набагато серйозніше, ніж ти думаєш? 
-Джейн, заспокойся. Все там гаразд. 
-Домінік, я б напевно все ж таки послухався Джейн, - втрутився Олівер. 
-І ти туди ж? - обурено запитав Домінік. 
-Не тільки він, - почала Кетрін, - твоя мудра жінка права. Ти не можеш бути точно впевнений що це не серйозна травма. 
-Я піду з тобою, - промовила Джейн.
Домінік цмакнув язиком та закотив очі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше