Глава 3 Лоренцо

Ванесса забігла до кабінету немов вихор, її обличчя було червоне від гніву, а очі блищали від люті. Вона не стримувала емоцій і миттєво почала кидатися паперами, які були на столі, перевертаючи все, що попадалося під руку. Тонкий запах парфумів змішувався з запахом паперу, а її голос лунав як грім.
 

— Як ти міг?! — верещала вона, безжально розкидаючи документи. — Ти обіцяєш одне, а тепер одружуєшся з якоюсь там дівчиною! Яка навіть не гідна твоєї уваги!

Я стояв, спокійно спостерігаючи за цією сценою. Ванесса все більше втрачала контроль, її слова ставали все гострішими. Я зітхнув, розуміючи, що потрібно все припинити, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

— Що знову сталося? — запитав я, намагаючись зберегти спокій, хоча в середині мене почала закипати лють.

— Як ти можеш бути таким холодним?! — продовжувала кричати вона, кидаючи черговий документ в мою сторону. — Ти збираєшся одружитися з кимось, хто навіть не вартий твого погляду! І привезти її у наш дім?

Я знову подивився на неї холодним поглядом.

— По-перше, це мій дім, і ти тут не живеш. По-друге, я вже казав, що це просто домовленість на кілька місяців. Не більше.

Ванесса була вражена, її злість ще більше розгоралась, і я бачив, як вона намагається зрозуміти, що я насправді маю на увазі.

— Який сенс одружуватися з донькою якогось бомжа? — випалила вона.

— Не смій зі мною так говорити! — вона завмерла, але в очах загорілась нова хвиля люті. — Ти ж все знаєш!

Я підвівся, відчуваючи, що це було давно потрібно зробити. Я давно збирався все це припинити. Більше не було місця для сумнівів.

— Ні, Ванессо, все закінчено. Ти не можеш бути частиною мого життя. Весілля не буде. І між нами все закінчено.

Від цих слів її обличчя стало блідим, вона мовчала, не знаючи, що відповісти.

Пройшла хвилина тиші, поки вона не зрозуміла всю сутність моїх слів. Її губи тряслися від гніву, а потім вона знову заговорила:

— Але чому саме Софія? Чому ця… ця дівка гідна стати твоєю дружиною?! Я… я не можу цього прийняти!

Я вже не витримав. Ударив кулаком по столу так, що Ванесса замовкла, чекаючи, що буде далі. Вона навіть не зважала на свої сльози, коли її обличчя застигло від страху.

Я покликав охорону, голосно і чітко.

— Охорона! 

Двері відчинилися, і на порозі з’явилося четверо чоловіків.

— Проведіть міс Ванессу на вихід, негайно.

Один з охоронців підійшов до неї і намагався її вести до дверей, але вона вирвалась і почала йти на вихід сама, мовляв:

— Ти ще пошкодуєш, Лоренцо!

Як тільки вона залишила кабінет, я знову почув її останні слова, і мене охопило роздратування. Я перевів погляд на годинник і нагадав собі, що треба повернутись до важливих справ.

— Коли приїде Софія? — запитав я в одного з охоронців.

— Вони будуть тут невдовзі. Приблизно за годину, пане, — відповів інший.

Я кивнув і провів рукою по чолу, намагаючись не звертати увагу на всю цю ситуацію.

— Можете йти, — додав я.

Коли залишився один в кабінеті, мої думки повернулись до Софії. Я згадав її очі — глибокі, сині, як океан. І знову я відчув, як вона полонила мене з першої секунди. Її сміх досі лунали в моїй голові, і я вже не міг встояти. Вона була настільки чарівна, що не зміг би її забути.

Мої роздуми перервав жіночий голос з коридору.

— То мій чоловік навіть не може зустріти мене? Оце зайнята зараза! 

Я посміхнувся,  прямуючи на вихід з кабінету.

Моя душа була вже налаштована на новий початок.