ГЛАВА XIV „ЗАБЛУКАЛІ”

Даніель та Домінік не помітили пропажі Олівера та Кетрін. Браконьєр навіть дуже впевнено просувався вперед, ніби задумав щось нехороше. Потрібно було якось згуртуватися, оточити його, але зараз це було майже неможливо зробити. 
Бандит, не зупиняючись, висунув назад, прямо перед носом у Даніеля, руку із перцевим балончиком. Верхня губа Даніеля злісно сіпнулась. «Тільки цього не вистачало. Де він взяв його, якщо вони заборонені?», - подумав детектив та одразу ж почав ухилятись, показавши Домініку, щоб робив те ж саме. Бандит незграбно бризкав із балончика куди попало. На тіло та одяг Даніеля не попало ні крапельки небезпечної речовини, але, як би він не старався, не вдихнути її не вийшло. Хоч Даніель і не багато вдихнув, але у нього почався приступ кашлю. Він нічого кругом себе не помічав. 
Як тут детектив почув позад себе наляканий крик Домініка: «Обережно!» Даніель розплющив очі та побачив що стоїть на самому краю, тої самої прірви із якої детективи витягли рятувальників. Але побередження Домініка вже нічим не допомогло, і Даніель почав падати вниз. Він встиг вхопитися за якусь гілку. Хлопець завис над прірвою, впершись ногами у скалу, а руками тримаючись за ту саму рятівну гілочку. Кашель при цьому не припинявся. Домінік підбіг до друга. Але, оцінивши ситуацію, зрозумів що сам його не витягне. У цей момент знову почувся якийсь шорох. Домінік підвівся і насторожливо подивився у бік кущів, звідки доносився звук, уже готуючись давати опір. Але звідти вийшли Марк і Вальтер. Хлопці, помітивши щось недобре, підбігли до Домініка, після чого Марк запитав:
-Що у вас тут за крики?
-Даніель зараз впаде в прірву, допоможіть, будь ласка, - мовив Домінік, забувши всі попередні образи. 
Рятівники, ніби теж до цього і не сварились із детективами, не зволікаючи, кинулись до прірви. Втрьох вони допомогли Даніель вибратись на верх. 
Детектив, все ще душачись сухим кашлем, сів під дерево, впершись у стовбур. Через декілька хвилин приступ закінчився. 
-Даніель, все гаразд? - стурбовано запитав Домінік.
Хлопець мовчки кивнув, важко дихаючи. Звісно, якщо тебе ледь не задушили і ти ще б трохи і впав із десятиметрової висоти, все не буде так добре, як хотілось би, але Даніеля тішило, що, попри все, всі ще були цілі. Але після цієї думки хлопця щось почало бентежити. Він відкрив очі та пильно оглянув усіх присутніх і запитав:
-А де Кетрін та Олівер?
-Схоже відстали... - мовив Домінік.
-Жах. Олівер і Кетрін відстали і ми упустили того браконьєра, - сердито мовив Даніель, дивлячись кудись у пустоту.
Марк трохи зам'явся, а потім, стараючись не дивитися детективам в очі, сказав:
-Ну. Взагалі-то... Ми дізналися, де знаходиться їхнє лігво...
-Що? - здивовано перепитав Даніель.
-Чому ви раніше нам не сказали?! - обурився Домінік.
-Тому що ми хотіли їх знайти без вашої допомоги, - із маленьким відчуттям вини в голосі сказав Вальтер.
-Ви просто нам не довіряєте! - ображено мовив Домінік.
-Ну, мжливо, ми вам і не довіряли, так, - почав виправдовуватися Вальтер, - у вас мало досвіду у такій роботі, ви могли їх злякати, або ще якусь дурницю вчинити. Ми боялися, що через це розслідування може затягнутися. 
-Так, - продовжив Марк, - також через нас ви могли опинитися у небезпеці. Але ми мали ввічливіше з вами спілкуватись, визнаємо, це була наша велика помилка. 
Домінік все ще ображено стояв в стороні та дивився кудись вдалину. Даніель ж пильно міряв поглядом кожного із рятівників, з голови до ніг. В їхніх словах може і було трохи правди, але вони все ще здавались йому нещирими. 
-Добре, не час сперечатись та ображатись одне на одного, - мовив нарешті Даніель, - потрібно спочатку Олівера та Кетрін знайти. 
-Ви пробували зв'язатись з ними через рацію? - запитав Марк.
-Ні, зараз спробую, - мовив Домінік, дістаючи свій пристрій.
Він відійшов трохи в сторону. Через кілька хвилин чоловік повернувся, із невтішними новинами:
-Схоже, обидві рації зламані. 
-Зламані? - перепитав Даніель.
-Скоріш за все. Може, вони можуть бути у лігві браконьєрів? - припустив Домінік.
-Можливо... Але це якщо їх затримали саме вони. Якщо вони просто не встигали за нами, то вони можуть бути просто десь далі, - відповів детектив.
-Давайте перевіримо лігво браконьєрів, - запропонував Вальтер, - ми ж знаємо де воно знаходиться.
-Туди можна пройти так, щоб ми ще паралельно перевірили стежку, по якій дістались сюди? - запитав Даніель.
-Можна.
-Ну давайте, ведіть нас, - підвівся хлопець.
-Пішли, тут недалеко), - підбадьорувальним тоном мовив Марк. 
Компанія просувалась заповідником. По дорозі зниклих детективів не знайшли, тому було вирішено далі йти до лігва. 
Даніель старався цього не показувати, але він дуже хвилювався за Кетрін та Олівера. Так сильно за близьких йому людей він ще ніколи не переживав. «От де вони? - занепокоєно думав детектив, - а якщо трапилось щось серйозне?!» Зіштовхнувшись із одним із злодіїв обличчям до обличчя, було зрозуміло що вони не знають ніяких здорових меж. Та про що тут взагалі можна говорили, ні один бандит їх не знає. 
Як раптом Марк зупинився. Перед друзями постала велика печера, яка була утворена у скалі. Компанія, стараючись не створювати шуму, пройшла в печеру. Там було дуже холодно. Всередині стояла мисливська зброя, клітки, в одній із яких, доречі, було знайдено живого та неушкодженого оленятка. Але Кетрін та Олівера нігде не було. Невдовзі у печері панувала напружена тиша. 
-Та ну що це відбувається?! - раптом не витримав Домінік, - де їх шукати?!
-Не знаю... - тихо відповів Вальтер, який намагався звільнити невинну тваринку. 
Даніель притулився до одної із стін та дивився на те що робить Вальтер, напружено про щось міркуючи. 
-Не притуляйся до холодного каменю, - мовив Марк, - простудишся.
Хлопець проігнорував його. Йому на даний момент було байдуже, чи простудиться він, чи ні. 
-Може це не єдине їхнє лігво? - не відводячи погляд від Вальтера, припустив Даніель.
-Чому ти так вирішив? - недовірливо пиляючи хлопця поглядом, запитав Марк.
-По-перше, ми тут знайшли лише одну тварину та більше ніякої здобичі, ти реально думаєш що за усі ці дні це єдиний їхній "улов"? По-друге, у заповіднику є ще безліч невеликих печерок та багато інших закутків, де можна влаштувати своє лігво. Я думаю, якщо браконьєри не дурні, а згадавши всі їхні попередні дії та ходи, ми можемо зрозуміти що вони досить таки розумні, то ця зграйка стовідсотково би скористалась можливістю влаштувати своє лігво в двох і більше місцях. 
Всі замовкли, обдумуючи слова Даніеля. 
-Якщо це дійсно так, - почав міркувати Домінік, - то щоб нам їх всі познаходити потрібно увесь заповідник обходити? 
-Виходить що так. Як інакше ми це зробимо? - мовив Даніель. 
-Можна було б ще пустити в небо дрон і подивитися згори, де можуть бути лігва, - запропонував Вальтер, - але він буде дуже помітним. Ми тільки наведемо шуму та підозри на себе.
-Уже вечоріє, ми не встигнемо оглянути увесь заповідник до заходу сонця, - мовив Домінік.
-Що будемо робити? - оглядаючи усіх присутніх, запитав Марк.
-Чому ми не побачили ці лігва коли обходили заповідник? - запитав Домінік.
-Бо ми все обдивлялись дуже поверхнево, - пояснив Даніель, - ззовні ця печера не викликає ніяких підозр. 
-Якщо їхні, так сказати, "стоянки" не привертають ніякої уваги, то щоб нам знайти всі лігва, потрібно буде заглядати в кожну малюсіньку щілинку, - мовив Домінік, - знаєте скільки ми часу потратимо?
-Знаєм... - тихо, не підіймаючи погляд, відповів Марк.
-...але іншого виходу немає, - мовив Даніель, - я більше не бачу ніяких способів знайти Кетрін та Олівера.
-А може вони вже добралися до виходу? - припустив Вальтер.
-Можливо... - погодився Даніель, - потрібно піти перевірити. 
-Я піду, - не роздумуючи, мовив Домінік.
Даніель подивився на нього, дивлячись чи підійде він для такої місії. 
-Іди, - мовив невдовзі детектив, - а ми розділимось на троє і підемо шукати Кетрін та Олівера. 
Всі вчинили так, як розпорядився Даніель. Покинувши печеру, попередньо встановивши там деякі замасковані пристрої, компанія розійшлась у чотири різні сторони. Даніель пішов на захід, Домінік на південь, до виходу, Вальтер на схід, а Марк на північ. 
Олівер намагався відчинити замок на клітці. 
-Кетрін, ти впевнена що не підколюєш волосся шпильками? - не відводячи погляд від замка, запитав хлопець. 
-Впевнена, - зітхаючи відповіла дівчина. 
-Ну тоді я не знаю, що робити.
-Може ти спробуєш піти знайти когось із наших?
-Ну... Я б не дуже хотів залишати тебе тут одну. Ти не зможеш вилізти через верх?
Кетрін підняла погляд на діру, з якої все ще звисали гілки, які раніше її маскували. 
-Напевно ні. Я не достану до поверхні. Тут два метри у висоту точно є.
-Може я спробую згори якось тобі допомогти вилізти?
-Ні. Там не надійна земля. Якщо тут недавно копали пастку, то все може провалитися в будь яку хвилину.
Олівер зітхнув та глянув на вихід. Звідти показувалось яскраве оранжеве світло сонця, яке вже потихеньку заходило за горизонт.
-Уже вечоріє, скоро сюди можуть повернутися браконьєри і нам тоді кінець, - мовив хлопець. - Потрібно щось швидко придумати.
-Може нас уже хлопці шукають?
-Може. А може їх теж спіймали... Хто його знає?
Лише від цієї думки Кетрін стало погано. Як тут почулися людські кроки. Кетрін та Олівер різко замовкли та затамували подих. Із-за повороту почала показуватись чиясь велика постать. Це був браконьєр. Той самий, який напав на Даніеля. Олівер його одразу впізнав. Чоловік побачив детективів у своєму лігві та одразу почав провертати той ж самий прийом, що провертав коли зустрівся з Даніелем. Олівер, уже бачучи раніше таку сцену і знаючи, що він хоче вчинити, спритно ухилився та опинився у бандита за спиною. Кетрін не розгубилась. Вона швидко дістала пістолет та миттєво передала його хлопцю. Детектив направив його на злодія зі словами: «Руки вверх підійняв, інакше буду стріляти!» Бандит незграбно обернувся і, на диво, швидко здався. Олівер зв'язав йому руки та ноги, після чого сказав:
-Де ключ від клітки?
-А не знаю! Не моя це клітка!
-А чия? Моя?! - розгнівано крикнув хлопець. 
-Не знаю.
-Добре. Я сам тоді знайду.
Детектив почав обшукувати всі кишені які тільки були в одязі бандита. Злодій намагався опиратися, але одного погляду Олівера вистачило, щоб той заспокоївся. Хлопець знайшов в'язку ключів. Він дістав її із кишені та почав підбирати ключ метедом "тика". Десь на шостому ключі замок піддався та клітка відчинилась. Кетрін не потрібно було особливого запрошення і вона, не зволікаючи, вийшла на волю. 
-Скільки часу ви уже знаходитесь у заповіднику? - почав Олівер.
Злодій мовчав. 
-Прошу відповідати чесно та швидко, якщо ви забули, у нас є зброя, - продовжував хлопець.
-П'ять днів...
-Скільки у вас є співучасників?
-Окрім мене ще двоє. Всього нас троє. 
-Звідки ви взагалі?
-Із росії. 
-Ну впринципі по вашій неграмотній англійські це чути. Де зараз знаходяться твої співучасники?
-Не знаю. Чесно. Ми всі самі по собі, лише вночі збираємось в одному місці. Ось сьогодні мали тут зустрітись. 
-Ви всі знаєте територію заповідника, що так вільно ним пересуваєтесь?
-Знаємо. Ми за ним уже два місяці спостерігаєм. 
-Зрозуміло.
Олівер підвівся та підійшов до Кетрін. 
-Ти знаєш, що зброєю погрожуючи не можна? - тихо запитала вона. 
-Ми нікому цього не розкажемо, - байдуже відповів він. 
-Що будемо робити? - прошепотіла дівчина.
-Не знаю. Було б добре їх тут дочекатись та схопити. Але, я боюсь, що ми самі із ними не справимось.
-А він? - показуючи в сторону спійманого браконьєра, запитала Кетрін.
Олівер махнув рукою, а потім промовив:
-Думаю залишитись тут і спробувати спіймати решту самий оптимальний варіант. 
-А коли спіймаємо, що будем робити?
-Тоді я залишусь тут, а ти підеш шукати всіх решту... Ти ж справишся? 
-Ну... Думаю так. 
-Чудово. Будь тут, ось, доречі, твій пістолет, а я піду до виходу, сховаюсь там і буду чекати. Якщо щось піде не по плану, я крикну, ти почуєш і прийдеш. 
-Добре, зрозуміла. 
-Прекрасно. Я тоді пішов. 
Олівер заховався за поворотом. На вулиці вже була глубока ніч. 
Марк ішов лісовою територією. Було трохи не по собі у нічному лісі, знаючи, що ще десь бродять потенційні браконьєри. Але рятувальник старався тримати себе в руках. Він кілька раз упав, перечепляючись за коріння дерев. Хлопець вже досить довго ішов лісом.
Як тут йому почувся якийсь шорох. Марк зупинився та насторожився. Він пішов на звук. Але підійшовши до місця, звідки йшло шарудіння, він зрозумів, що це була пташка. Скоріш за все якась ворона, чи голуб, бо у небо різко злетіла якась крупна пташина. Марк цмакнув язиком та продовжив свій шлях.
За всю свою дорогу він нікого, окрім пташки, не зустрів. Ні злодія, ні когось зі своїх. Його ця думка не покидала та дуже бентежила і насторожувала.
Як тут Марка хтось різко повалив на траву. Хлопець не розгубився та навмання вдарив нападника ногою і швидко підвівся. Скоріш за все перед ним був один із браконьєрів. Чоловік різко крикнув від спричиненої болі. Марк скористався випадком, поки той був у безпорадному стані, та штовхнув його. Бандит упав на траву. Рятувальник придушив його до землі своєю вагою.
У цей момент він почув, що хтось біжить в їхню сторону. Всередині хлопець вже уявляв як зараз перед ним з'явиться інший злодій. Але хвилювання Марка були марні. Перед собою він побачив задиханого від бігу Олівера. 
-Олівер! Друже, як я радий тебе бачити! 
-А я як радий ці зустрічі! - щиро відповів хлопець, підбігаючи до Марка.
-Допоможи мені із ним, - показуючи на браконьєра, мовив рятувальник.
Хлопці знешкодили бандита та відвели його у печеру до свого співучасника. Кетрін теж була безмежно рада бачити одного із своїх знайомих. Вона аж сльозу пустила, хоч і говорила, що це мушка в око залетіла. Було впіймано двоє із трьох злодіїв.
Даніель йшов майже бездеревною відкритою місцевістю. Через рівнини та відсутність якоїсь рослинності його могли легко помітити. Він трохи перейнявся цим фактом, але близько до серця його не сприйняв.
Минуло всього пів доби, але Даніель вже скучив за друзями. Йому здавалось, що він не бачився із ними цілу вічність. «І от що з ними стало тепер тільки гадати», - занепокоєно та розчаровано думав детектив.
Спочатку він просувався доволі таки швидко, але потім вирішив сповільнити темп, щоб зберегти сили, яких вже і так майже не залишилось. На горизонті збиралися хмари, з яких кілька раз освітили небо декілька блискавок. Насувалась, напевно, остання гроза в цьому році, адже всередині жовтня грози вже майже не трапляються.
Хлопець кілька раз спинявся, щоб перевести подих. Під час таких пауз він присідав на траву та оглядав місцевість. Одного такого "привалу", він помітив вдалині щось на пободу пенька. Але це не було схоже на обрубане дерево. Даніелю стало цікаво, що це таке. Він підвівся та, знову у швидкому темпі, дійшов до підозрілого об'єкта.
Як виявилось, це був стара висушена криниця. Вода в ній бралася лише від дощів. Вона була на вигляд дуже стара. Чому її не знищили коли закладали тут заповідник - не відомо. Біля неї стояв великий камінь. Він був такої висоти, що невисока людина, типу Домініка, змогла би за ним сховатися у повний зріст. Детектив трохи нахилився, щоб подивитися що всередині, але він почув якийсь рух позаду себе. Даніель обернувся, деякий час дивлячись у темряву, з якої долинались звуки. Але через кілька секунд шорох зник. Хлопець настрожено обернувся назад до криниці та знову трохи нахилився до неї. В цей момент його хтось сильно штовхнув у спину, Даніель втратив рівновагу та впав у криницю. 
Він впав у холодну воду, її було десь по пояс. Глибина ями була невеликою, тому детектив майже не поранився. Він виринув із-під води різко набираючи повні легені повітря. Його почала боліти голова. Він скривився від несподіваного холоду та головного болю. Хлопець закинув голову назад. Йому в обличчя почали падати краплі дощу, який все більше починав набирати оберти. Він швидко оцінив ситуацію. Можна було, впринципі, викарабкатись угору, вхоплюючись за виступаючі із стінок каміння. Так Даніель і вирішив зробити. Він звівся у весь ріст та підійшов до стінки.
Детектив почав помаленьку вилазити угору. Це було дуже складно. Каміння було слизьке, згори лляв дощ, який теж сильно заважав. Долізши десь до середини, хлопець не розрахував відстань до наступного каменю та, зірвавшись із стінки, впав вниз. Це приземленя було менш болюче попереднього. Може тому що Даніель впав із меншої висоти? А може тому що він був до цього морально готовий. 
Даніель був сильно виснажений і морально і фізично. Він хотів просто сісти на дні цієї ями та вити, як вовк у небо. Що зараз із іншими? Де вони? Головний біль посилювався кожних кілька хвилин. Ставало важко думати. Хлопець був увесь промокший до нитки.
Тим часом води в криниці ставало все більше і більше. Здаватися було ще дуже рано. Друга спроба. Детектив знову втомлено підійшов до стінки, безнадійно дивлячись вгору. Глибоко зітхнувши, Даніель прийнявся знову карабкатись вгору. Він кілька разів ледве знову не впав, але поки що ще тримався. Повільно, акуратно, камінчик за камінчиком, і... Знову падіння.
Води в криниці набігло вже по груди. Це була сама безнадійна ситуація за останні роки. Він спробував ще раз, і ще, але нічого не виходило. Даніель ледве не зі сльозами на очах подивився у хмарне небо із якого безжалісно лляв сильний дощ в обличчя. Що йому робити? Невже він от так і помре у цій старі криничці? Води набралося ледве не по шию. В такі моменти зазвичай згадують радісні моменти із життя. Але солодких та приємних спогадів майже не було... Хлопець вперся у стіну та зажмурився, стараючись якось побороти дикий біль у голові, який і не думав покидати його. Раптом йому згадалось миле обличчя, світлі пасма волосся, сині, наче вечірнє небо, очі. Де зараз вона? Чи жива взагалі?..
Решта детективів, окрім Домініка, який поїхав у місто, вже давно сиділи в машині біля заповідника та чекали Даніеля. Бандитів забрали у відділок. Коли через дві години його все ще не було, детективи почали хвилюватися. 
-Може спробуйте ще раз по рації з ним зв'язатись? - промовив Вальтер, втомлено закинувши голову назад. 
-Ми пробували вже чотири рази, - відповів Олівер, - вона або зламалась, або загубилась. 
-Його вже немає більше двох годин, - занепокоєно мовила Кетрін, - з ним щось сталось! Хлопці, його треба знайти! А якщо він поранений, а-або без свідомості?!..
Її очі раптом злякано забігали, наповнюючись жахом, нижня губа почала нервово труситись. Аж зараз вона почала хвилюватись. Олівер м'яко взяв її руку, та обережно погладив по голові, запокоюючи.
-Ну і що будемо робити? - запитав Марк. 
-Його потрібно знайти!!! - впевненіше та наполегливіше повторила Кетрін. 
В її очах блиснула її характерна іскра впертості.
-Ага, і так само загубитись? - насмішливо запитав Вальтер. 
-Ні, чому загубитись, - заперечив Олівер, - Ми будемо одне з одним на зв'язку, адже рації у нас у всіх працюють. 
-Ну не знаю... - замислено промовив Марк, - інших виходів більше немає... 
-Немає, - твердо відповіла Кетрін, глянувши на Марка та Вальтера, - і якщо ви не зволите вийти із машини та піти на його пошуки - я піду сама.
Марк хотів заперечити. Він нахмурив брови, суворо опустивши кінчики губ, та уже набрав повітря щось сказати їй, як дівчина, наблизившись до нього, впевнено його перебила, промовивши крізь зуби:
-І мене ніхто і ніщо не спинить!
Він побачив у її погляді впевненість, впертість, прямолінійність і приховані хвилювання та любов. Вони кілька секунд дивилися в очі одне одному, а потім Макр, трохи охолонувши, промовив:
-Добре. Йдемо.
-Там дощ лляє! - скочив Вальтер, явно не очікуючи такої відповіді брата, - ви серйозно?!
-Звісно, там, можливо, наш друг помирає! - не стримавшись, крикнула Кетрін. 
-Чому ти так переживаєш за нього?! - теж не витримав Вальтер. 
-Бо... - вона зам'ялась, - бо... Бо він мій друг!
Вальтер ще трохи пообурювався, але згодом заспокоївся. Детективи вирішили піти не поодинці, а розбитись в пари. Марк та Кетрін пішли на захід, а Вальтер та Олівер мали шукати його в інших частинах заповідника. 
Марк вразився впевненістю та легкою зухвалістю Кетрін. В інших ситуаціях за її прямолінійність їй би від нього добряче дісталось, але не зараз. Кетрін справді дуже переживала за Даніеля. Було страшно уявляти що могло з ним статись. «Хоч би ти був неушкоджений, горе ти нещасне, - постійно думала дівчина, - ...або хоча б живий...» Вони вийшли на більш відкриту місцевість, де майже не було дерев. Дощ так ж сильно лляв, як і раніше. 
-Так, стоп, - раптом зупинився Марк, хапаючи Кетрін за руку, щоб та спинилась, - якщо ми будемо просто йти прямо, наш успіх буде невеликий, правильно?
-Правильно, - після невеликої паузи погодилась дівчина. 
Несподівано все довкола різко освітилось, а потім так само різко згасло, супроводжуючись голосним громом. 
-Потрібно щоб нас щось наштовхнуло на правильний шлях, - мовила Кетрін.
-Може... Сліди? Тут скрізь болото, тому вони мали б залишитись. 
-Якщо їх не змив дощ, - промовила дівчина. 
Вони пройшли ще трохи. Марку сподобалась кмітливість та розум Кетрін. Як раптом дівчина зупинилась, показуючи на землю та присідаючи:
-Глянь! Погано видно, але тут є слід від чиєгось взуття.
Марк присів поряд із нею та, нахиливши голову на бік, теж подивився на слід.
-Схоже на те... - мовив хлопець. 
-Тут, скоріш за все, були й інші сліди, але їх, схоже, змила вода. 
Притримуючи косу, щоб не замастити волосся у болото, вона нахилилась ще нижче, придивляючись до сліду. 
-Це точно був Даніель! - промовила Кетрін. 
-З чого ти це вирішила? 
-Коли ми зранку йшли разом, було теж болото, через що теж залишались сліди. Я запам'ятала який у нього був візерунок на підошві. Такий самий зигзагоподібний. Та-а-ак, якщо подумати логічно, то він пішо-о-о-ов... - вона підійняла погляд, оглядаючи територію навколо, та показала прямо, - туди! 
-Ну тоді йдемо, - промовив Марк. 
Вони підвелись та у швидшому темпі почали йти вперед. Їм ще кілька разів траплялись сліди. У якийсь момент у їхнє поле зору увійшов незрозумілий об'єкт. Вони знову спинились. 
-Що це там? - перший запитав Марк. 
-Камінь? - мовила Кетрін. 
-Ну це зрозуміло. Біля каменю що? 
Кетрін придивилась, зіжмуривши очі. 
-Не знаю... Схоже на... Криницю? Але що у заповіднику робить криниця? При заснуванні тут заповідника, її мали б знести або засипати. 
-Може вона і засипана? - припустив Марк. 
-Може. 
Даніель уже хотів було здатись. Але щось всередині змусило його спробувати ще раз вилізти на верх. Він зібрав усі свої сили та знову почав нелегку роботу. Хлопець думав що впаде, але ще тримався. Він доліз то самого верху. Йому не вистачало зовсім трохи, щоб дотягтися до краю кринички, з якого він і впав всередину.
Він витягнув праву руку вперед, тягнучись до краю. Як тут хтось міцно взяв його за руку та потяг до верху, допомагаючи вибратись. Даніель підійняв погляд та побачив перед собою Марка, який і допоміг йому. Дощ все ще продовжував безпощадно лляти. Даніель виснажено сів на траву та вперся у той великий камінь, який був біля ненависної йому криниці. Умиротворене полегшення прохолодною пеленою огорнуло серце, яке, поки що, не планувало збавляти свій темп. Дівчина хотіла кинутись йому на шию та обійняти до хрусту в суглобах, але гостра голочка сумніву, яка застрягла десь на глибині її душі, не дала цього зробити. Тим більше у нього могло бути щось зламане. 
-Даніель, все впорядку? - присівши біля нього, стурбовано запитала Кетрін. 
-Не все. Мене голова болить, я зараз вмру, якщо це не припиниться.
-Болить якась конкретна точка, як при ударі, чи як звичайна головна біль? 
-Це звичайна головна біль. У мене, напевно, високий артеріальний тиск. 
-Добре... Не тошнить? 
-Ні. 
-Зараз, хвилинку, потерпи, у мене є потрібні ліки. 
Кетрін дістала пластинку із ліками та простягнула одну таблетку Даніелю разом із невеличкою пляшечкою води. Детектив прийняв ліки. 
-Все, через декілька хвилин має стати краще, - мовила Кетрін. 
Вона швидко обдивилась все його тіло: на щастя, нічого не виглядало зламаним, та й сам детектив не скаржився ні на який інший біль, окрім головної. 
-Ти як взагалі там опинився? - запитав Марк. 
-Мене хтось штовхнув. Я не побачив, хто це, але, скоріш за все, хтось із бандитів. 
-Доречі, ми змогли усіх упіймати.
Даніель із недовірою в очах та маленькою іскрою радості глянув на знайомого. 
-Так. Їх всього було троє. Олівер та Кетрін змогли схопити одного із них та допитати його. Вони вивідали дуже багато цікавої інформації, яка нам допомогла упіймати ще одного браконьєра. Другого знайшов Вальтер, а третього я надибав поки Кетрін та Олівера шукав. 
-А... Де всі решта?
-Де, де... Тебе пішли шукати. Ми всі біля виходу із заповідника зустрілись, тебе довго не було і ми почали хвилюватися, після чого вирішили піти трохи тебе пошукати, - промовила Кетрін, - доречі, треба повідомити іншим що ми тебе знайшли. Марк? 
-Звісно. 
Він дістав рацію та відійшов в сторону. 
-А злочинці де? - запитав Даніель.
-Вже у відділенні поліції, - мовила Кетрін.
Даніель кивнув. Він закрив очі та закинув голову назад. Кетрін зітхнула та сіла поруч, так само впершись у великий камінь. Вона підігнула ноги, обхопивши коліна руками, та поклала на них голову. Із її мокрого волосся, заплетеного в косу, великими краплями скрапувала на траву вода. Дощ почав помалу припинятися, із-за горизонту виглянуло рожеве світанкове сонячне проміння. На вулиці почавало світлішати.
Кетрін вже ледве не заснула, як тут її плече обхопила чиясь рука, міцно та ніжно притискаючи до себе. Вона від несподіванки різко підняла здивований погляд на Даніеля. Він так ж само сидів із заплющеними очима та спокійним розслабленим обличчям. Дівчина хотіла було акуратно забрати його долоню та відсунутись. Але рука хлопця напряглась і Даніель ще міцніше притулив Кетрін до себе, натякаючи на те, що нікуди її не відпустить. Дівчина притихла, поклавши голову йому на плече. Вона, сильно вагаючись, звела праву руку та невпевнено обійняла його за шию. Даніель, відчувши це, посміхнувся. Ціла палітра приємних, теплих та ніжних відчуттів огорнула серце. Як приємно було знаходитись поруч із людиною, яка тобі така... дорога? Поруч із людиною, яку ти любиш, цінуєш та поважаєш...
Марк повернувся назад і, побачивши Кетрін та Даніеля, у нього зародилися не дуже приємні емоції всередині. Він сам не розумів, яке тому підґрунтя. Хлопець відійшов і став трохи далі. 
Трохи згодом, коли рожеве світанкове сонце повністю вийшло з-за горизонту, зависши над землею великою жовто-гарячою кулею, Кетрін, підійнявши погляд на Даніеля, тихо запитала:
-Тобі краще?
Він трохи помовчав, а потім повільно кивнув. Йому дійсно стало набагато краще. Звісно, головний біль повністю не вщух, але він принаймні був не таким сильним, як пів години тому.
-Тоді... Ідемо? - невдовзі мовила дівчина. 
-Йдемо... - тихо, ніби стараючись не порушити ранкову тишу та спокій, промовив Даніель. 
Друзі ішли тими самими галявинами, якими сюди дістався Даніель. Довкола стало тихо та приємно. Де-не-де почали зустрічатися дерева. Із їхнього пожовтілого та мокрого листя падали величезні краплі, які, торкаючись землі, видавали дзвінкий, але водночас із тим тихий та милий для слуху звук. Хмари потихеньку розсіювались, даючи дорогу останнім теплим цьогорічним промінчикам сонця. Небо ставало все яснішим, і яснішим, і на вулиці ставало все світліше, і світліше. По дорозі друзі майже не спілкувались між собою. Можливо, вони просто насолоджувались ранковою тишою природи, а можливо, просто були настільки втомлені та виснажені, що на розмови вже просто не вистачало сил. 
Біля виходу із заповідника компанія  зустрілась із Вальтером та Олівером. Всі без лишніх слів сіли в машину, Даніель, Кетрін та Олівер на задні сидіння, Вальтер на переднє, а Марк за руль. Кетрін та Олівер одразу ж заснули, на відміну від Даніеля, який просто сидів із заплющеними очима.
Марк обернувся, та, побачивши цю картину, запитав:
-Ви спите? 
У відповідь рятувальник нічого не почув.
-Вальтер, як ти думаєш, вони пара? - пошеки, все ще сумніваючись чи детективи дійсно заснули, мовив Марк, киваючи головою в сторону Кетрін та Даніеля. 
-Не знаю. І знати не хочу, яке мені до того діло? А навіщо ти питаєш? 
-Та... Просто для себе. Цікаво стало...
-Тільки не говори, що тобі Кетрін сподобалась. 
-Будь ласка, говори це тихіше.
-Ну ти, звісно, божевільний... Ти знаєш її тільки два дні. 
-Я можу тобі пригадати, як ти рік тому закохався у дівчину, з якою був знайомий пів години. 
-Ну так, було таке, але ми зараз не мене обговорюємо, старший брате).
Хлопці продовжували бурхливо  обговорювати цю тему, забувши що не одні знаходяться в автівці. Даніель все прекрасно почув. Сказати, що його це трохи напрягло та здивувало, нічого не сказати. Він насторожив слух та почав слухати уважніше. 
-...ну добре, і що ти будеш робити? - запитав Вальтер.
-Запрошу погуляти, візьму в неї номер  телефону. А там все саме піде. 
-Але ти пам'ятаєш, що нам через тиждень потрібно повертатись додому, в інший кінець країни? 
-Ну... Придумали б щось.
Даніель відчув незрозумілу суміш емоцій. Щось схоже на любов та приязнь змішані разом із злістю та деякою ненавистю до Марка. Невже ревнощі? Хлопець незадоволено стиснув щелепи, приобійнявши Кетрін за плечі та цим самим притягнувши її ближче до себе. 
-Невже мій старший брат нарешті знайшов собі дівчину?)
-Вальтер, ми ще не зустрічаємось).
Даніель був шокований з почутого. Він хотів було дещо заперечити, але вирішив, що все ж таки буде розумнішим промовчати. 
Марк обернувся назад та торкнув Даніеля за коліно. Детектив вирішив не подавати вигляду, що він все чув. Даніель увімкнув функцію "великого актора" та повільно привідкрив одне око, стараючись спокійно дивитись на рятувальника. «Ми вже приїхали», - мовив Марк. Даніель кивнув.