ГЛАВА XII „НЕПРОХАНІ ГОСТІ”

Через тиждень Джейн терміново всіх зібрала в залі. Було ще дуже рано, але, не дивлячись на це, прийшли всі. 
-Значить так, панове, - як зазвичай почала вона, - ми маємо велику проблему, регіонального масштабу.
-Не лякай так... - збентежено протягнула Кетрін. 
-У нашому заповіднику з'явились браконьєри, - закінчила жінка. 
Зависла тиша. Хтось підійняв здивований погляд, хтось, почувши її слова, лише завмер, а Домінік ледь кавою не вдушився. 
-Що? - недовірливо запитав Даніель, злегка нервово кліпнувши.
-Так. Я сама спочатку не повірила. Сьогодні зранку поступив дзвінок від працівника заповідника. Він знайшов там капкани.
-У нашому заповіднику браконьєри, - збентежено мовив Домінік, - у мене в голові не вкладається.
-Потріно поїхати туди і самим на все подивитись, - мовив Даніель, - ідемо лише швидко поснідаємо. Кетрін залишається вдома.
Дівчина аж смикнулась на таку заяву. Вона обурено сказала:
-А це з якої радості?
-Ти недавно хворіла. Не хочу щоб ти знову простудилась, - відповів Даніель.
-Ні, я поїду з вами, і ти мене ніяк не зупиниш.
Даніель підійняв на неї суворий погляд. Але не такий, як раніше. Він був якийсь... Не такий. Теплий? Ніжний? Вона гордо задерла ніс, не плануючи нікому коритись. Впевнена у собі, горда, вперта... Чомусь, їй дуже личив цей образ. 
-Ох, їдь. Ти ж мене всеодно не послухаєш, - мовив хлопець.
Олівер раптом глянув на Даніеля. Він, судячи із його тону, щиро переживав та... Піклувався про Кетрін. Хлопець, напевно, вперше у житті побачив його таким... Ніжним? М'яким? 
Через годину компанія була в заповіднику. Вони знайшли того робітника, який помічав капкан. Його звали Г`енрі. Чоловік розповів, що близько сьомої ранку, він проходив біля паркану заповіднику та побачив, що в траві щось блистить. Він вирішив подивитися що це і знайшов там капкан, ледве не попавшись в нього. Чоловік не чіпав пастку до приїзду детективів. Генрі провів компанію до того місця де він знайшов підозрілий предмет. І справді, в траві був встановлений капкан. Олівер кинув у нього камінь, щоб той закрився, і ніхто не поранився. Коли пастка була знешкоджена, всі з цікавістю наблизились до неї. Капкан був новенький, із доволі гострими зубцями. Детективи забрали його і вирішили обдивитись увесь заповідник. Так як його територія була невелика, це було реально зробити за дві-три години. Щоб прискорити цей процес, вони вирішила розділитися. Даніель поділив команду, залишивши собі в пару Кетрін. Це трохи обурило дівчину, але вона, не довго думаючи, погодилась. Кетрін та Даніель блукали заповідником. Це було безпечно, адже хижих тварин в ньому не було. Спочатку вони обоє мовчали. Але згодом Даніель запитав:
-Доречі, як твоя сестра?
-Нормально. Лікарі сказали, що через кілька тижнів одужає.
-Це добре).
Кетрін посміхнулась, але її увагу різко привернув один предмет. 
-Стій, - мовила дівчина, -  що це там на дереві?
Даніель зупинився і глянув туди, куди показувала дівчина. Він акуратно, пильно дивлячись під ноги, підійшов до дерева. На його гілці висіла порвана мисливська сітка. Кетрін теж обережно підійшла. 
-Мені це не подобається... - тихо промовив Даніель.
-А мені ніби подобається, - відповіла дівчина, - залишимо її тут, чи заберемо із собою?
-Заберемо, тільки не просто так, - мовив хлопець, одягаючи рукавички.
 Він обережно зняв річ із гілки та поклав до паперового пакету. 
Сумарно в заповіднику було знайдено шість капканів, дві пастки та одну сітку. Детективи вирішили прослідкувати за заповідником вночі. Вони закріпили в необхідних місцях відеокамери. Олівер та Домінік залишилися ночувати біля заповідника, а Кетрін і Даніель повернулися додому. На вулиці була все ж хмарна погода. 
Наступного дня Олівер та Домінік повернулися додому десь біля обіду. 
Вони увійшли до зали, на диво більш-менш бадьорі. Джейн, що сиділа за столом, повернулася до них, промовивши: 
-О, привіт, хлопці. Ви такі бадьорі? 
-Ну, ми чергували по черзі, - мовив Домінік, цілуючи Джейн в лоб, - я чергував до третьої ночі, а Олівер з третьої. По шість годин сну в нас було. 
-А де Кетрін та Даніель? - запитав Олівер.
-Без поняття, - мовила Джейн, - сплять ще? Ніби не пізно вчора спати лягли... Чому б це?
-Та Даніель сто відсотків читав уночі, - сказав Олівер, - а Кетрін?
-Читала з ним), - пожартував Домінік.
-Ой, Домінік, вже скоріше сніг піде, ніж Кетрін із Даніелем будуть разом проводити вільний час, - промовила жінка.
-Ні, а раптом?) - мовив Домінік.
Олівер трохи зніяковіло опустив голову.
-Розкажіть-но, краще, що ви там змогли дізнатись? - із неприхованою цікавістю запитала Джейн.
-То може ми почекаємо Кетрін та Даніеля і тоді вам всім розповімо? - запропонував Олівер.
-Ну добре, - погодилась жінка, - нехай буде по-вашому.
-Ми тоді підемо ще трохи відпочинемо, - мовив Домінік.
-Добре, ідіть, я вас покличу, - відповіла Джейн. 
Хлопці піднялися до себе у кімнати. 
Приблизно через годину до зали спустилась Кетрін. Під її ногами огидно рипнула нижня сходинка. На цей звук Джейн повернулася.
-О, доброго ранку, виспалась?)
-Угу, - мовила Кетрін, - Олівер та Домінік вже приїхали?
-Так. Їм набридло чекати і вони пішли відпочити.
-М-м... Зрозуміло, - відповіла Кетрін.
Вона сіла за стіл та ліниво почала листати телефон. Трохи згодом до зали, переступаючи нижню сходинку,  спустився Даніель. Він сів за стіл, промовивши:
-Доброго ранку. Джейн. Олівер та Домінік вже повернулися? 
-А, так. Зараз я їх покличу, - відповіла жінка.
Невдовзі хлопці повернулись до зали. 
-Доброго ранку, - привітався Домінік, - але скоріше вже день. 
-Якщо він добрий, - пробурмотіла Кетрін.
Домінік та Олівер сіли за стіл. 
-Значить так, - почав Олівер, - вночі нічого особливого не відбувалось. 
-Ну принаймні на камерах, - додав Домінік.
-Ми зранку перед від'їздом ще раз обійшли заповідник і знайшли ще декілька нових пасток.
-А чому ж на камерах не було видно, як їх встановлюють? - недовірливо запитав Даніель.
-Схоже, вони якось обійшли відеоспостереження. Інакшого пояснення цьому немає, - припустив Олівер.
-Значить вони ще вдень бачили як ми їх ставили, - мовила Кетрін, - ми це робили, вже коли сонце заходило. Тоді ще було трохи видно на вулиці. Вночі розгледіти невеличкий пристрій на якомусь дереві, чи камені було б важко. Вони, скоріш за все, спостерігали за нами.
Даніель повернув голову до дошки, яка висіла на стіні, до якої канцелярськими кнопками були причеплені роздруковані фото із заповідника. Він трохи помовчав, а потім сказав:
-Треба туди поїхати вночі та тихо подивитися самим на все це. Без камер.
Домінік втомлено закинув голову, закрив очі і промовив:
-Я втомився. 
-Ти ще нічого не зробив, щоб втомитись), - промовила Джейн.
-Вставай давай, ледарю, - мовив Даніель, - ти, напевно, і не снідав.
-Не тільки я, Олівер теж не снідав.
-Тут ще ніхто навіть крихти в роті не мав, - мовила Кетрін, - ідемо всі перекусимо і тоді будемо працювати. 
 Всі без лишніх слів погодилися із Кетрін та пішли на кухню. Дівчата швидко приготували їжу та сіли за стіл. 
Настав вечір. Була приблизно сімнадцята година. Детективи зібрали необхідні речі та поїхали до заповідника. Там вони знову розбилися на пари. Кетрін була із Домініком, а Олівер із Даніелем. Коли стемніло, вони розійшлись в різні кінці заповідника. 
Олівер та Даніель пішли в північну частину. Вони обдивлялись кожен метр. Навіть кожен сантиметр. Їх огортала темна пітьма ночі, дорогу освітлював лише один "молодий" місяць. Як тут Олівер тихо сказав:
-Тс!
Даніель притих.
-Чуєш: там якесь шарудіння? - прошепотів Олівер.
-Угу. Але це може бути тварина.
-Треба акуратно глянути. 
Олівер максимально тихо припідняв гілку дерева: перед собою нікого та нічого не побачив. 
-Тобі, напевно, здалося, - мовив Даніель.
Хлопці просувались далі. Так потихеньку вони дійшли до неглубокої прірви. Висота її скель була приблизно десять або п'ятнадцять метрів, а біля самої прірви стояла автівка. Всередині щось закололо. Детективи здивовано переглянулись. 
-Як сюди заїхала машина? - вражено мовив Олівер, - тут ж навіть заїзду та дороги немає.
-Мене теж бентежить це питання, - сказав Даніель, підходячи ближче.  
Машина була відчинена. В багажнику хлопці знайшли капкани. Обстановка стала напруженою. 
-Мені це не подобається... - мовив Даніель, - треба добре оглянути територію навколо. Вони, вірогідно, недалеко, якщо залишили авто відчиненим.
Олівер кивнув. Даніель оглянувся та підійшов до самого краю прірви. Він сильно нагнувся, тримаючись за гілку дерева, щоб краще роздивитись що там є внизу. «Бейкер, щоб тебе! Тобі жити набридло?!», - голосно і водночас тихо промовив Олівер. Та хлопець проігнорував його. Хоч було і темно, але його пильне око побачило якийсь силует внизу. Навіть два. Вони непорушно лежали на траві. 
-Олівер, ану-но йди сюди,- сказав Даніель.
Хлопець підійшов до друга. 
-Що? 
-Там хтось лежить внизу. Бачиш? 
-Де? - зіжмуривши очі, запитав Олівер.
-Придивися. Видно погано, але це точно двоє людей.
Хлопець присів біля друга. 
-Бачу... Хто це? - запитав Олівер.
-Вірогідно, власники цієї машини.
-Як нам їх звідти витягти?
-Можливо, можна якось об'їхати заповідник по периметру і акуратно під'їхати до цього місця? Це ж уже майже кінець лісу...
-Як ми туди підберемось? - запитав Олівер, - заповідник ж обгороджений. 
-Але ж вони якось заїхати сюди. Значить є якісь ходи.
-Гаразд. Нехай буде. 
Даніель витримав невелику паузу, після чого сказав:
-Але потрібно, щоб хтось тут залишився. 
-Я залишусь. 
-Точно?
-Даніель, якби я сумнівався, я б не запропонував.
-Добре, я тоді побіг.
-Ага. Дивись в якусь пастку не попадися. Із твоєю вдачею це багатоймовірно.
Даніель закотив очі десь в сторону скандинавських країн та пішов.
Коли він наблизився до виходу, побачив, що там уже стоять Кетрін та Домінік. 
-О, доброї ночі, - мовив Девіс, побачивши Даніеля, - а де Олівер?
-Ми знайшли на території заповідника, біля прірви автомобіль.
-Автомо... Що? - вражено перепитав чоловік, - а як він там опинився? 
-Мене теж це цікавить. Вірогідно, є якийсь хід. А внизу прірви валяється два тіла. Живих, чи мертвих - невідомо. Потрібно підібратися туди і дізнатись це. Олівер залишися там. 
-І ви хочете підібратися машиною поближче до місця пригоди і забрати тих людей звідти? - запитала Кетрін.
-Так. - відповів Даніель.
-Чим ми можемо допомогти? - запитав Домінік.
-Кетрін сідай зі мною, а ти, Домінік, іди до Олівера. Він знаходиться десь у північній частині біля прірви. Думаю, ти його швидко знайдеш. Швидше буде дійти якщо повернеш біля скали вправо.
-Добре, - мовив хлопець, уже ховаючись за деревом.
-А ти, Тейлор, сідай зі мною.
Вона хотіла було сказати щось дуже розумне та дотепне, але промовчала.
Детективи довго кружляли біля заповідника. Вже і сонце почало сходити. Кетрін втомлено притулила голову до вікна.
-Я б тобі не радив цього робити, - промовив Даніель, - дорога нерівна. Зараз під колесо якийсь ярок чи камінь попаде, і вдаришся головою об скло, - промовив Даніель, вдивляючись у дорогу.
-Мені всеодно. Я спати хочу.
-Приїдемо додому, будеш спати. 
Хлопець раптово спинив автомобіль. Кетрін від несподіванки дьоргнулась. 
-Що таке? - запитала вона. 
-Це, здається, те місце яке нам потрібно. Виходим.
Детективи вийшли із машини. Даніель підійшов до паркану. Там була невелика хвіртка. Навіть не хвіртка а маленькі ворота. Хлопець глянув - за ними була та сама прірва, значить і люди, які там були,  теж.