ГЛАВА XI „КРИХІТКА...”

*Минуло три тижні*
-Працюй, зараза... - стиснувши зуби, мовила Кетрін.
Вона поклацала мишкою, але комп'ютер не піддавався. 
-Та щоб тобі добро було! - Стукнувши по столі, злісно мовила Кетрін.
-Тейлор, тобі тільки кілька днів тому гіпс зняли, - мовив Даніель, що сидів ззаду в кріслі з ноутбуком, - ти хочеш знову до нього повернутись?
-Замовчи, Бейкер, і без тебе тошно.
-Що сталось?
-Комп'ютер висне, - ледь не плачучи, промовила Кетрін. 
Хлопець встав, підійшов до дівчини та, нахилившись над нею, почав щось робити на її комп'ютері. Кетрін огорнув приємний аромат його парфумів, якими він користувався відколи вона знала його.
-А чому ти мені допомагаєш, а не виливаєш відра бруду що я комп'ютер зламала?
-Ти його не зламала. 
Через кілька хвилин Даніель додав:
-Пам'ять забита. І не дивно, на ньому забагато всяких непотрібних документів і файлів. Іди сьогодні відпочинь, а я повидаляю все непотрібне.
-Та що з тобою сталось?! - Мовила дівчина.
-Тейлор, іди відпочивай. Я покличу тебе. 
У цей момент у дівчини задзвонив телефон. Це була її мама. Вона кинула коротке: «Дякую», - та вийшла за двері. Вона підняла слухавку, крокуючи до своєї спальні. 
-Ciao, mamma). (Алло, мам привіт).)
-Ciao, figlia.  Come va?  Come ti senti? (Привіт, доню. Як у тебе справи? Як ти себе почуваєш?)
-Sto bene).  E tu come stai?) (У мене все гаразд). А ви як?))
-Kathryn, ho delle pessime notizie... (Кетрін, у мене дуже погані новини...)
Кетрін вдихнула, набираючись сміливості почути будь що.
-Lia... (Лія...)
У її тремтячому голосі звучало занепокоєння, горе та безвихідність. 
-Mamma, per favore calmati e dimmi cosa è successo. (Мам, заспокойся і скажи, будь ласка, що сталось.), - промовила Кетрін, зайшовши до своєї кімнати. 
-Oh, è stata investita da un'auto.  È viva, ma ha urgentemente bisogno di un'operazione costosa questa settimana. (Ох, її збила машина. Вона жива, але їй потрібно терміново протягом цього тижня зробити дорогокоштуючу операцію.)
Кетрін була готова почути будь що, але не це. Ця інформація не могла вміститись у її голові. Тихим голосом, який через сиру виривався із вуст, дівчина запитала:
-Quanto costa?... (Скільки вона коштує?...)
Жінка назвала крупне число.
-Tu e tuo padre avevate una bella somma in banca! (У вас ж із батьком була якась кругла сума в банку!) - Мовила Кетрін.
-Lei non sarà abbastanza... (Її не вистачить...)
-Io... troverò una quantità insufficiente. (Я... Спробую дістати недостатню суму.)
-Dove la troverai, figlia?  Hai sentito il numero che ho appena menzionato?! (Де ти її знайдеш, доню? Ти чула взагалі число яке я тільки що назвала?!) 
-Mamma, calmati.  Ho altri salvataggi.  Sicuramente inventerò qualcosa.  La cosa principale è non preoccuparsi.  Calmati e vai a riposare. (Мамо, заспокойся. У мене є деякі збереження. Я обов'язково щось придумаю. Ти головне не переживай. Заспокойся і іди відпочинь.)
-Va bene... (Д-добре...)
Жінка поклала слухавку. Кетрін піднялась та одразу почала думати що робити. Її накопичених грошей, які були на "чорний день" не вистачить. Треба було десь терміново дістати гроші. В когось позичати або брати кредит було не варіант. Кетрін встала та рішуче пішла до Даніеля. Її мозок взагалі не думав. Її рішення були нелогічними та дурними, адже єдине, чим вона керувалася - це були емоції... В залі його вже не було. Вона подалась до його кімнати. Дівчина без стуку різко відкрила двері. Даніель сидів на ліжку і щось дивився в ноутбуці.
-О, Тейлор, привіт). Чому без стуку?
-У мене до тебе важлива остання справа.
-А чому остання?
-Я хочу звільнитись.
Даніель ледве чаєм не захлиснувся.
-Що ти хочеш зробити?
-Бейкер, не валяй дурня! Я хочу звільнитись!
-Навіщо?
-Навіщо ти розпитуєш?! Ти ж сам так сильно хотів щоб тут і духу мого не було! Від тебе вимагається тільки підпис в документах! Тобі так важко його поставити?!
Даніель трохи подумав, а потім сказав:
-Ні, я не буду підписувати документи про звільнення. 
-Що?! Тобі та аферистка таки всі мізки вибила?! Мені потрібно звільнитись!
-Я не підпишу документи. 
-Чому?! Мені на зло знову?!
-Кетрін, заспокойся. Сідай біля мене і нормально поясни, навіщо тобі це.
Даніель вперше назвав Кетрін по імені. Дівчина від цього аж почервоніла. Вона сіла біля хлопця, опустила голову і почала:
-У мене молодша сестричка є. Вона в аварію потрапила, зараз на грані життя і смерті. Їй операція дорога терміново потрібна. У нас із батьками грошей не вистачає. Мені потрібно терміново їх десь знайти.
Даніель замовчав. 
-І... Чим добі допоможе звільнення з роботи? 
-Я... Поїхала би в Італію, там би щось разом із батьками придумали...
Він приобійняв Кетрін та сказав:
-Не хвилюйся, все буде гаразд. Звільняти я тебе не буду. Іди в свою кімнату і відпочивай. Я спробую щось придумати.
-БЕЙКЕР, ТИ СЕРЙОЗНО ЗАРАЗ?! У мене сестра помре, можливо, а ти мені "іди відпочивай"?! Нічого ти не розумієш. ЕГОЇСТ!!!
Вона вдарила його по плечі, забувши про поріз, який ще не до кінця загоївся. Кетрін встала і в сльозах вийшла із кімнати. Даніель потратив кілька секунд, аби подолати нечподіваний прилив болю. Але він не злився на Кетрін, через її імпульсивність так, як робив би це раніше. Хлопець підвівся та вийшов за двері, попрямувавши до її кімнати.
Кетрін, тільки переступивши поріг, знову зателефонувала матері. 
-Ciao mamma? (Ало, мам?) - почала Кетрін.
-Sì, figlia, hai escogitato qualcosa? (Так, доню, ти щось придумала?)
-Non ancora... Puoi dettare il numero della tua carta di credito? (Поки що ні... Можеш продиктувати номер своєї банківської карти?)
-Certo, scrivilo... (Так звісно, записуй...)
За дверима запала тиша. Вірогідно Кетрін записала номер. Хоч це була італійська, Даніель приблизно зрозумів, про що вони розмовляли.
-Ok mamma, grazie.  Ora tradurrò quello che ho. (Добре, мам, дякую тобі. Я зараз перекажу хоча б те, що в мене є.)
Даніель відійшов від дверей та пішов до себе. 
Дівчина збила виклик, відклавши телефон від себе. Кетрін кілька секунд сиділа в абсолютній тиші, та в якийсь момент вона зайшлася плачем. Вона не могла думати. Голова була пуста, думки не трималися купи, руки трусилися. Почуття та емоції були неконтрольованими, їх було неможливо зупинити або якось приборкати. 
Раптом двері відчинилися, і до спальні заглянув Олівер. Його кімната була сусідня, він почув незрозумілі схлипування та, запідозривши щось недобре, прийшов. Побачивши заплакану, тремтячу Кетрін, його очі вражено, зніяковіло та розчаровано округлились. Він зачинив двері, підійшовши та сівши поруч. 
-Кетрін? Чш-ш-ш... Красуне, що сталося?( 
-Я... Мені тільки що мама зателефонувала... - вона судомно видихнула, на хвилю обірвавши розповідь, - мою сестричку машина збила... 
Він вражено глянув на неї, співчутливо звівши брови на переносиці. 
-Вона жива? 
-Угу. Але... Ох... Але їй операція дорога потрібна, в нас немає таких коштів... 
-Так, заспокойся і не плач. Зараз ми щось придумаємо... 
-Що ми придумаємо, Олівер?! Операцію потрібно зробити протягом двох днів! Де за такий короткий відрізок ччасу дістати такі кошти?! 
 Залишок дня Кетрін була сама не своя. Вона плакала, ридала, хоч і намагалася холодно мислити, але це не виходило. Олівер та Джейн постійно були поруч, заспокоювали її підтримували, намагалися чимось зарадити. Вони надіслали все, що могли, батькам дівчини, які в свою чергу також дістали певну суму грошей. Але цього всеоднь було недостатньо. Все було приречено. 
Близько третьої години ночі в Даніеля задзвонив будильник. Він піднявся з ліжка та потер пальцями віски. Хлопець майже і не спав. У його свідомості досі була заплакана стривожена Кетрін. Він встав та пішов до її кімнати. Даніель підійшов до дверей спальні та дуже тихо, стараючись не розбудити дівчину, зайшов до кімнати. Дівчина мирно спала у себе в ліжку. Хлопець почав світити ліхтариком на телефоні по столі та тумбочці, поки не знайшов якийсь папірець. На ньому було багато цифр, а нижче підпис: «Номер маминої банківської картки». А нижче була написана сума, потрібна для операції. Даніель зрозумів що це те, що він шукав. Він забрав цей папірець та повернувся до себе. Взявши ноутбук, свій наручний годинник, банківську картку, готівку та ще кілька дрібниць він вийшов із будівлі та поїхав у невідомому напрямку. 
Наступного ранку Кетрін прокинулась від того, що у неї дзвонив телефон. Це була її мати. Дівчина хутко, не встигши навіть пролупити очі, підняла слухавку.
-Ciao mamma? (Алло, мам?)
-Sì, figlia mia, sei sveglia? (Так доню, ти не спиш?)
-No, dici cosa? (Ні, говори, що?)
-Quella notte qualcuno ha trasferito l'importo richiesto sulla mia carta di credito. (Хтось цієї ночі переказав на мою банківську картку потрібну суму.)
Кетрін підвелась з ліжка, не повіривши своїм вухам. 
-quello?! (Що?!)
-Sì ... (Так...)
-Chi l'ha fatto? Di chi era il nome scritto sul bonifico? (Хто це зробив? Чиє ім'я писало на переказі?) 
-Daniel Baker, come se. (Даніель Бейкер, ніби.)
Кетрін пожвавішала краще, ніж якби на неї вилили відро холодної води. Її свідомість відмовлялася сприймати цей факту. На її очі почали виступати сльози, супроводжуючись палітрою незрозумілих емоцій.
-Io... un momento. Ti batterò. (Я... Хвилинку. Я тобі перетелефоную.)
Кетрін кинула слухавку, швидко переодягнулась та, навіть не розчесавши волосся, побігла до Даніеля. Вона так само різко увірвалась у його кімнату. Хлопець ще спав. Звісно, на годиннику була шоста ранку. 
-БЕЙКЕР! -Крикнула Кетрін.
Хлопець скривився та перевернувся на інший бік.
-БЕЙКЕР!!! - Голосніше крикнула Кетрін.
-Тейлор, не кричи... Інших розбудиш. Що тобі вже потрібно? Я документи не підпишу.
-Даніель, навіщо ти заплатив за операцію?! Д-де? Де ти взяв такі гроші?! - плачучи, промовила дівчина.
Він підвівся, дивлячись на ню. 
-А, ти через це... Тебе не мають стосуватися мої фінанси та збереження. Кетрін, це могло статись і зі мною і взагалі будь з ким. Я просто захотів допомогти тобі, твої сестрі та твоїм батькам. У мене немає сім'ї. Я не хочу, щоб і ти її втратила. А тепер будь ласкава, вийди, я хочу переодягнутись.
 Кетрін, ніби вкопана, стояла на місці, мовчки дивлячись на нього та судомно дихаючи. 
-Тейлор? Все гаразд?
-Д-аніель... Я... Д-дякую. 
Кетрін ніби забулась про все на світі та кинулась до нього в обійми. Даніель такого не очікував, але прийняв цей "виклик" та обійняв дівчину у відповідь. Було так незвично. Даніель ніколи щиро когось не обіймав. На душі стало тепло та приємно. Йому самому захотілось плакати. Серце хотіло вистрибнути із грудей. Що це? Невже кохання? 
Сьогодні ввечері всі домовилися повечеряти разом. Прийшли всі. Навіть Даніель. Він взагалі останнім часом був якийсь не такий. Спокійніший, відкритіший, трохи тепліший. Не вистачало лише Кетрін. 
-Кетрін не прийде?( - посумніло запитала Джейн. 
-Не знаю, - відповів Олівер, - вона мені нічого не говорила. 
-А потрібна сума зібралася? - занепокоєно запитала Джейн, згадавши. 
Браун потиснув плечима, а Даніель холодно відповів: 
-Знайшлася. 
Всі моментально перевели здивовані погляди на нього. Олівер, підійнявши брову, неоднозначно запитав: 
-А ти звідки знаєш? 
-Вас це не стосується, - він зробив паузу, продовживши: я піду подивлюсь, як вона, і скажу вам, - мовив Даніель, ідучи до виходу.
Коли хлопець покинув кімнату, всі присутні переглянулись.
-А це точно Даніель? - після невеликої паузи, запитав Домінік, сконфужено хитнувши головою. 
Кетрін лежала в ліжку, вкрившись ковдрою ледь не з головою. Її було увесь день погано: і слабкість, і головни біль, і якесь незрозуміле спустошення. Вона списала все це на свої нескінченні хвилювання, тому вирішила просто відпочити. Вона відносно міцно спала, але впевнений стук у двері висмикнув її із дрімоти. Дівчина прочистила горло, в'ялим голосом промовивши: «Увійдіть». 
Двері із тихим рипінням відчинилися, і до спальні заглянув Даніель. 
-Чому ти на вечерю не йдеш? - запитав він.
Побачивши хлопця, вона трохи збентежилась, але спокійно відповіла:
-Мене голова болить. Ви вечеряйте, я відпочину краще. 
Даніелю це, чомусь, здалось дивним. Він підійшов ближче до Кетрін, яка лежала в ліжку під пледом. Він присів перед нею навпочіпки та помацав лоб.
-Бейкер, що ти робиш? - скривилась дівчина.
-Кетрін, у тебе, напевно, жар...
-Дякую за ваш сервіс та миттєву  консультацію. Можна я тепер відпочину?
Даніель недовірливо встав та запитав:
-У тебе є термометр?
-Немає.
-Добре, сам знайду.
-В шафі внизу в коробці, - незадоволеним тоном відповіла дівчина.
Хлопець дістав із шафи картонну коробку, у якій знайшов термометр. Він простягнув його Кетрін, зі словами:
-Міряй температуру.
-А з якої радості я маю тебе слухатись? Ти мій батько, старший брат чи чоловік?
-Я б обрав останнє, - пробурмотів він. 
-Що? - перепитала Кетрін, не розчувши. 
-Говорю, ти хоч раз можеш прибрати свої коментарі та зробити те, що я прошу. 
Кетрін із незадоволеним виглядом взяла річ із рук Даніеля та заклала під пахву. Хлопець сів біля неї на ліжко та, діставши телефон, написав повідомлення Оліверу, щоб друзі вечеряли без нього та Кетрін. Після цього він сховав телефон та запитав:
-Як там твоя сестра?
-Завтра мають робити операцію. Мої батьки  передавали тобі велике дякую. Ми тобі все повернемо.
-Ага, ще скажи що з відсотками. Кетрін,  нічого не потрібно повертати.
-Бейкер, мене і так голова болить, я не можу із тобою сперечатись. Ми все повернемо, і не видумуй.
-Правильно мислиш, не можеш сперечатись, і не сперечайся. Я ні копійки не прийму. І крапка.
-Приймеш! - голосніше повторила дівчина. 
-Ти можеш кудись подіти свою рідкісну впертість і гордість? 
-Ми. Повернемо. Гроші. 
-Занадто. Багато. На себе. Береш. Я не візьму з тебе ні гроша. І це не обговорюється, - теж строгішим тоном мовив Даніель. 
Кетрін вимучено зітхнула.
-Мене ж буде совість мучити... 
-Кетрін, заспокойся. Усе гаразд. 
-Котра година? - трохи подумавши, перевела мову дівчина 
-Не знаю.
-Ти ж з годинником ходив? Ні?
-Ходив... - він зам'явся, - але вже не ходжу.
-Чому? 
-Все тобі потрібно знати. Діставай давай  термометр. 
 Кетрін дівстала його із-під пахви і прищурившись подивилась на нього. Після чого сердито віддала його Даніелю зі словами: 
-37.8 ...
-Це, напевно, тому що ти сильно перехвилювалась. У тебе є жарознижуюче?
-Я не знаю. Подивись.
Хлопець трохи порився у коробці і через кілька хвилин дістав із неї пластинку із таблетками. Даніель дав їх дівчині зі словами:
-Це сильні ліки, завтра має бути краще.
-А ти напам'ять знаєш всі властивості всіх препаратів?
-Так. Ти не голодна?
-Ні.
-Добре. Накрийся тоді добре і спи. 
Він кинув неоднозначний погляд на неї, після чого вийшов, прямуючи до своєї кімнати. 
-Де їх носить? - Невдоволено мовила Джейн.
-А може в них таємне побачення?) - мовив Домінік.
-Домінік, ти мене вибач, але хто-хто, а от Даніель і Кетрін це як однойменні полюси магніту.
-Ні, а ви бачили як Даніель рванув до Кетрін? - сказав Домінік. - Він ж раніше б з таким настроєм ніколи до неї не пішов. Між ними будь як щось є. Я вам гарантую.
Олівер увесь цей час мовчав, роздумуючи над словами друзів, як раптом відчув, що у кишені його джинсів завібрував телефон. Він дістав його та побачив повідомлення від Даніеля: «Вечеряйте без нас. У Кетрін піднялась температура». Хлопець поклав телефон назад до кишені та сказав:
-На сьогодні все відміняється. Кетрін захворіла. 
-О-о, бідолаха(, - мовила Джейн, - треба її щось повечеряти принести.
-Передавай їй привіт, - мовив Домінік, - а я тоді, напевно, піду в душ. 
Олівер мовчки встав і направився до Даніеля. Він швидкою ходою підійшов до дверей, наполегливо, довго постукавши. Через кілька секунд Даніель сам відчинив двері. Побачивши Олівера, він зміряв його поглядом, тихо промовивши:
-Доброго вечора, ти щось хотів?
-Угу. Поговорити хотів, - мовив Олівер, склавши руки на грудях. 
-Я тебе слухаю. 
Олівер витримав кількасекундну паузу, думаючи з чого почати.
-Ти закохався у Кетрін?
Двніель був просто приголомшений таким питанням. Він збентежено хитнув головою, запитавши: 
-З чого ти це взяв і навіщо тобі це?
-Друже, давай без драми і одразу на чистоту. Я ж все бачу.
Даніель, все ще будучи максимально зніяковілим, відвів погляд, замислюючись над словами друга.
-Я не знаю, щг тобі відповісти. Ти ставиш занадто відверті та складні питання. 
Олівер зі словами: «Спокійної ночі», - розвернувся та швидко пішов в інший кінець коридору. Даніель кинув на нього короткий погляд, після чого пішов до себе, зачинивши двері на замок.
Він зняв із себе туго зав'язаний галстук, байдуже кинувши його на тумбочку, та ростібнув верхні ґудзики сорочки. Даніель взяв книгу, яку читав до цього та, лягши в ліжко, продовжив читати. Але шумний потік думок не давав зосередитись. Букви та слова розбігались, відмовляючись складатися в речення та фрази. Хлопець роздратовано відклав книжку та затулив обличчя руками. «Мені подобається Кетрін? - крутилося у нього в голові, - невже я її справді кохаю? Ні... Ні, ні, ні... Бути такого не може». Він повернувся на інший бік, заплющивши очі. Перед ним постав той самий ніжний та милий образ. Злегка гордий та впертий, імпульсивний та запальний, але водночас із тим щирий, сильний та ласкавий. Уявляючи її сяючі сині очі, біляве волосся та м'який ніжний голос; затамовувався подих, втрачався дар мови, потіли долоні, серце прискорювало свій ритм ледве не в тричі. Даніель безпорадно закинув голову назад, піддаючись цій купідонській стрілі.
Наступного ранку Олівер вирішив провідати Кетрін. Хлопець тихо увійшов до кімнати, не знаючи, чи дівчина прокинулась. Кетрін ще спала. Олівер вирішив почекати, поки вона прокинеться. Він підійшов до вікна. На вулиці було хмарно, але дощу не було. Хлопець непорушно стояв, дивлячись у вікно. Він думав про Кетрін та Даніеля. Невже вони дійсно кохають одне одного? Цей факт не давав йому спокою, настирливо крутячись у голові. Як тут він почув позаду голос:
-О, Олівер, доброго ранку, - мовила сонно Кетрін, - а ти... Що тут робиш?
-Доброго ранку, Кетрін. Прийшов тебе провідати, а ти ще спала, от я і вирішив почекати поки ти прокинешся. Даніель вчора казав, що ти себе погано почуваєш.
-Так... Але зараз вже помітно краще... 
-Як Лія? Лія ж, правильно? 
-Так. Операцію мають робити сьогодні. Лікарі поки що нічого не прогнозують. 
-Я впевнений, що все буде гаразд. Беручи до уваги те, як ти її любиш та хвилюєшся, з нею просто повинно все бути гаразд). 
Дівчина всміхнулася, кажучи: 
-Ми з нею дуже близькі. Вона народилася, коли нема було дванадцять років. Мама довго в декреті не засиджувалась, батьки постійно були на роботі. Від самого її народження я стала для неї практично другою мамою. Приглядувала за нею, коли наша матуся була на роботі. Я годувала її, присипляла, гралася з нею та робила все щоб дівчинці було добре. І Лія теж любила мене. 
-Це дуже добре, коли сестри та брати між собою ладнають ще з дитячого. Таке, відверто кажучи, рідко зустрічається. 
-Невже? 
-Ну, коли вони підростають, то відповідно дорослішають, і сваритися перестають. А коли ще діти... Сам по собі знаю). 
Кетрін коротко всміхнулася. 
-Добре, тримайся, красуне. Коли дізнаєшся, як пройшла операція, обов'язково скажеш мені.
-Гаразд. Дякую що зайшов та вислухав).
-Угу, а ти не хвилюйся і поправляйся.
-Дякую.
Олівер вийшов із кімнати. Настрій у нього був на нулі.
Кетрін увесь день просиділа, чекаючи дзвінка від своєї мами. Вона майже нічого не їла цілий день. Джейн намагалась нагодувати дівчину, але та відмовлялась. Як Кетрін переживала за Лію та як вона її любила не передати словами. 
Нарешті увечері у Кетрін задзвонив телефон. Це була її мама. Вона кинулась до нього та, затамувавши подих, підняла слухавку. 
-Ciao?  Mamma? (Ало? Мам?)
-Ciao Caterina. (Привіт, Кетрін.)
-Come sta Lia? (Як там Лія?)
-Caterina, va tutto bene.  L'operazione ha avuto successo.  In poche settimane, Leah si riprenderà completamente.  Si è addormentata ora. (Кетрін, усе гаразд. Операція пройшла успішно. Лікарі почали давати втішні прогнози: через декілька тижнів Лія повністю поправиться. Вона зараз заснула.)
Кетрін радісно видихнула та сказала:
-Quanto è buono!  È come se qualcuno mi avesse tolto una pietra dal cuore!  Manda i suoi saluti da parte mia.  Mi prenderò sicuramente qualche giorno di ferie nel prossimo futuro e verrò a trovarti). (Як добре! Мені ніби камінь із серця хтось забрав! Передаш її привіт від мене. Я обов'язково візьму кілька вихідних найближчим часом і приїду до вас у гості).)
-OK, lo trasmetterò.  Penso che sarà molto felice quando lo sentirà). (Добре, передам. Думаю вона дуже зрадіє коли це почує).)
-Ok rimani in contatto mamma ciao! (Добре, залишайся на зв'язку, мам, бувай!)
-Addio, figlia. (Бувай, доню.)
Кетрін одразу ж зателефонувала Оліверу та все йому розповіла. Хлопець був щиро радий і за Кетрін, і за її сестру та сім'ю. Пізніше вона зробила ще один дзвінок, до Даніеля, аби теж йому все розповісти та подякувати. Дівчина була безмежно щаслива що із її сестрою все буде добре. Вона і почувати себе стала набагато краще.