ГЛАВА IX „В ПАЩУ”

Прокидатися було взагалі не солодко. Він важко задихав, намагаючись хапнути якомога більше повітря. Даніель відчув, що міцно прив'язаний до стільця. І, схоже, він тут знаходився вже дуже довго, адже ноги і руки сильно затерпли. Майже всю спину обпікав нестерпний біль, від якого його плечі і спина судомно сіпнулись. Він відчув, як по холодній шкірі потекла тепла краплина крові. А потім ще одна. І ще. Від болю та відчаю хлопець тихо застогнав. Привідкривши очі, він побачив, що знаходиться в напів зруйнованому приміщенні. За два метри перед ним стояв старий стіл. Першою думкою було спробувати звільнитись. Але це була лише марна трата сил та часу - руки та ноги до стільця були прив'язані дуже міцно і надійно. Рот був заклеїний скотчем. Даніель злізно, роздратовано та виснажено закинув голову назад. Що від нього хочуть? Хто і навіщо його викрав? 
Не встигли ці питання розроїтися у його думках, як старі двері пронизливо рипнули. До приміщення увійшла відносно молода дівчина. Вона мала чорне, злегка кучеряве волосся та родимку над губою. Вона підійшла впритул до Даніеля і, з злісною посмішкою, різко здерла скотч із обличчя хлопця. Від несподіванки він голосно скрикнув. Це було досить боляче. 
-Прийшов до тями, Бейкер?), - дивлячись прямо йому в очі, насмішливо промовила дама.
-Белатриса Рочестер... - із вираженою ненавистю прошипів він. 
Хлопець з-під лоба хижо глянув на неї. Його верхня губа злісно й дратівливо сіпнулась.
-Як я давно не бачила цього виразу обличчя). 
-Чого ти хочеш від мене?
-Ну ми ж тоді кілька років назад так негарно розійшлись... - починаючи гладити його по шиї, промовила дама, - може тобі є що сказати своїй колишній дівчині? 
-Руки забери, - різко смикнкувшись всім тілом, ніби стараючись струсити її долоню зі своєї шиї, промовив Даніель, - я тобі все сказав ще тоді. Ти - злодійка в законі, аферистка, шахрайка. Увесь твій біснес побудований на аферах та шарлатанстві. 
-Брешеш! - вдаривши Даніеля по щоці, крикнула Белатриса, - твої попередні слова звучали зовсім інакше! 
-А ти хотіла, щоб вони залишалися такими ж самими і після того, як я дізнався, що ти від мене увесь цей час приховувала?! За тебе, доречі, взялись правоохоронні органи. Тебе та твою зграйку бандитів розшукують до сьогодні. Ти нерозумно поступаєш зараз, тебе ж так буде зараз простіше спіймати. 
-Яким боком мене стало простіше спіймати?) Мої люди всі сліди за собою замели. А тебе я не випущу звідси).
-А що ж, будеш тут утримувати?) 
-Хто тобі сказав що я тебе збираюсь утримувати?) - дістаючи пістолет, мовила Белатриса, - у нас не буде з тобою довгої розмови). 
Даніель, який і так мав дуже світлу шкіру, побліднів ще сильніше.
-Ти ж навіть стріляти нормально не вмієш. За тебе це твої бандити завжди робили, - стараючись зберігати спокій, мовив хлопець. 
-Ну правильно. Але хто тобі сказав що вони зараз не зі мною? За ось тими дверима є четверо моїх людей). Вони стріляти вміють, не переживай).
 Даніель знав та вірив усією душею, що його вже, напевно, шукають, тому вирішив якомога довше тягнути час. Все що він міг зараз зробити - це розводити її на так звані дебати.
-А ти і не змінилася). 
-Ха, у якому сенсі?
-Така ж пихата та самозакохана дівчина!
-Ах ти ж! Слідкуй за язиком! - вдаривши його, крикнула Белатриса.
Даніель відчув, як його ліве плече гострим, розжареним списом починає пронизувати пекельна біль. Він краєм ока побачив, як на його передпліччі простягнулася довга, глибока, бордова рана, з якої виступає кров. Аж зараз він помітив, що у її руках був невеликий, але, схоже, дуже гострий ніж.
-Ну і як ти і твоя зграя бандитів мене знайшли? 
-Хах, дуже легко! Ти і твоя нікчемна команда такі невдахи. Ви навіть паркан полагодити не можете!
«Поводить себе, наче дитина! - розлратовано подумав Даніель, - що це за манера спілкування?» 
-Хм, і про паркан знаєш?). Яка розумниця.
-Ну звісно знаю, а ти думав мене ні про що не повідомляють, як поступають з тобою твої "детективи"?)
-Ну чому ж, мене про все повідомляють, звідки ти такі думки маєш?
-Бо я впевнена, якби ти знав, наприклад про зламаний паркан, ти ж би його полагодив). Я ж знаю, Даніель, ти культурний, охайний чоловік. Та я і зараз люблю тебе.
«Вона... Та вона божевільна!» - нажахано подумав він, намагаючись не давати емоціям домінувати. 
-Тобто ти виражаєш свою любов тим, що викрала мене і побила? Це називається знущання над людиною та її гідністю, Белатриса...
-А це вже потрібно для моєї безпеки! Ще б трохи і ти через Сміт вийшов би на мене!
Даніелю від почутого ще гірше стало. Він знову нервово смикнувся всім тілом, хижо глянувши на злодійку.
-Що ти сказала?! Ану но докладніше!
-А що, великий детектив не зміг усе сам зрозуміти?) 
Його губа вкотре розгнівано, різко сіпнулась, виплескуючи увесь його гнів. 
-Машину викрали мої люди, - продовжила Рочестер, - я думаю, ти його знаєш. Ентоні Сільвер. Знайоме ім'я?) Але він погано впорався зі своєю місією - ти його посадив за решітку. Скай Сміт, насправді, набагато цікавіша, ніж здається з першого погляду. Вона дуже хитра та освідчена у плані бізнесу. Ця краля трохи заважала, тому мені потрібно було її прибрати у себе з дороги. Якби не ти зі своєю шайкою детективів, у мене все би вийшло!
«Звичайно!.. Ось чому свідчення Ентоні звучали, наче нісенітниця! Вона, вірогідно пригрозила йому, і той зламався під її тиском, взявши всю вину на себе! Який ж я дурень!» Всі пазли склались. Він вражено та безсило законув голову назад.
-Так от воно що... - мовив Даніель, - тобто усі свої проблеми ти вирішуєш лише рукоприкладством?
-Ніби ти знаєш які в мене ще є проблеми, Бейкер.
-З головою хіба що...
-Що ти сказав?! - Крикнула Белатриса, черговий раз замахуючись.
Детективи тихо підібрались до закинутої ферми. Здалеку виднівся будиночок, у якому горіло світло.
-Тут ще є електрика?! - здивовано прошепотів Домінік, - нічого собі...
-Тс! - різко шикнула Кетрін, аби всі напевне замовкли.
Вони затихли та прислухались. Детективи почули чиїсь голоси.
-Там є жінки та чоловіки. Але скільки їх? - тихо промовила Кетрін.
-Від троьх і більше, - відповів Олівер.
-Ми не зможемо взяти на себе більше трьох великих міцних чоловіків, - промовив Домінік, - напролом іти не вийде.
-А ти що напролом збирався іти? - здивовано глянула на нього Кетрін.
Чоловік промовчав. 
-Нам потрібно дізнатися детальніше обставини, - почала пояснювати Кетрін, - методом шпигунства це зробити ненадійно. По-перше, основні події відбуваються в приміщенні, тому ми піддивитись за ними не зможемо. По-друге - це вікрита місцевість, там багато людей, нас можуть швидко спіймати. Потрібно їх перехитрити і пробратись туди так, щоб не викликати підозри. Ви помітили що жіночого голосу майже не чути? Це не через те, що вона тихо говорить. Тон її голосу був такий, ніби вона кричить, тому жінка, напевно, знаходиться в приміщенні і вона, вірогідно, їхній "бос". 
-Добре, а нам що робити? - запитав Олівер.
-Там є напіврозбите вікно, бачите? Підберетесь якомога ближче до будівлі, тільки не попадіться комусь, благаю вас. Я спробую пробратися всередину. Я буду старатись якось показати скільки всього чоловік там є. Далі будемо дивитися по ситуації. Якщо почуєте вистріл і одночасно побачите що згасло світло - діло погано. Тоді доведеться використовувати метод "напролом". Якщо побачите, що ситуація ось-ось вийде з-під контролю: викликайте підмогу. 
-Добре, зрозуміли, - відповів Олівер за двох. 
Кетрін, глибоко видихнувши, приступила до роботи. Але було ще одне "але". Дівчині потрібно було мати пістолет при собі. Як його пронести із собою? Це об'ємна річ, її просто так в одязі не сховаєш. Вона підійшла трохи ближче до цієї хатинки і помітила, що ззовні, з даху туди заходить труба, яка має на одному кінці так звану кришку. Це було чудовим способом пронести пістолет всередину. Кетрін, насторожено оглядаючись, підійшла до дерева, яке росло поруч, і, стараючись не створювати шуму, вилізла наверх. Вона обережно зійшла із дерева на дах будівлі. Дівчина стала, завмерла та повільно видихнула, стараючись стримати серце, яке від страху от-от би вискочило з грудей. Хатинка була майже що розвалена, вона буквально трималась на кількох цвяшках. Один неправильний рух - і все завалиться. Кетрін, дуже акуратно роблячи кожен крок, підійшла до труби та заглянула до неї всередину. Там, звісно, була павутина, комахи, гниле листя та багато інших огидних речей. Але іншого виходу не було. Дівчина дістала пістолет та обережно спустила його вниз. Невеликий шум звісно був, але його, на щастя, ніхто не помітив.
Після цих дій вона так само обережно спустилась вниз та почала демонстративно ходити навколо будиночку, спотикатись, падати, говорити і так далі, роблячи все, щоб її помітили. План дівчини моментально спрацював. Кетрін помітили двоє кремезних чоловіків, вони її одразу ж спіймали. Ні один із бандитів не проронив і слова.
Чоловіки із великим гуркотом відчинили двері у будівлю. Даніель вже було сподівався, що це Олівер та Домінік, але побачивши Кетрін, він закинув голову назад та ледь чутно застогнав. Його одяг був сильно замащений та порваний. Із лівого плеча рубіновою рікою текла кров, впітуючись у білу бавовняну тканину. Побачивши його, того неприступного, поважного детектива тут, брудного, виснаженого та всього в крові, душа захотіла кричати. «Голову відіб'ю! Руки повириваю! - розгнівано думала Кетрін, - всім, хто хоч пальцем його зачепив!» Белатриса, побачивши Кетрін голосно розміялася.
-Бейкер, це що і є твоя "велика детективна команда"?). 
Даніель проігнорував її. У нього закінчились сили відповідати Белатрисі на кожен її образливий коментар. Вона наказала зв'язати руки дівчині та посадити її в куток біля вікна. Цей момент дівчина опустила. Вона навіть не подумала, що її можуть зв'язати. Розв'язати мотузки було нереально, адже руки були позаду, а вузол зав'язаний досить надійно. Був лише один варіант - розрізати мотузки. Але чим? У Кетрін ні було із собою ніяких підходящих інструментів, якими б можна було це зробити. «Думай, ДУМАЙ, - подумки промовила дівчина, гніваючись сама на себе, - де тут можна дістати хоч якийсь гострий предмет?» Вона почала швиденько обдивлятись приміщення, чи немає десь чогось гострого. Доля їй посміхнулась. У кутку, недалеко від неї, валявся шматочок бляшки. У тому ж місці була і труба, в яку Кетрін спустила пістолет.
Вона помічала, як Даніель нещасно й злісно дивиться на неї, будучи впевненим, що це кінець. «Нічого, нічого... - думала Кетрін, - зараз я заставлю тебе передумати, любчику». Дівчина, стараючись робити все максимально тихо та непомітно, присунулась в куточок. Вона навпомацки знайшла "лезо" та прийнялась розрізати мотузки. Хоч Кетрін старалась робити це акуратно, але іноді "ніж" зісковзував і різав їй шкіру. Але, не дивлячись на незгачний біль, дівчина все таки змогла звільнитись. Увесь цей час між Белатрисою та Даніелем виникало тисячі дискусій та суперечок, більшість з яких Даніель вже не міг вести ні фізично, ні морально. «Чому вони розмовляють так, ніби були колись знайомі? Хоча, це мені на руку», - паралельно думала дівчина. Кетрін акуратно відчинила кришку та навпомацки дістала звідти зброю. Вона повільно підвелась на ноги, приготувавши пістолет, та, випрямивши спину, направила його на Белатрису. Даніель, побачивши це, одразу змінився на обличчі. Його повіки розійшлися в різні сторони, нижня губа вражено опустилась вниз, брови опинилися ледь не на потилиці. 
-А тепер, міс Рочестер, прошу вас покласти вашу зброю на стіл, - мовила Кетрін, все ще стоячи в такій позі.
Белатриса, почувши її голос, здивовано обернулась та глянула на Кетрін.
-Ти?! Й-як?! 
-ШВИДКО ПОКЛАЛА ВСЮ ЗБРОЮ НА СТІЛ!
-Інакше що?) Вистрілиш в мене?
-Можу і вистрілити, - мовила Кетрін, зробивши гучний постріл в повітря.
Цей звук був дзвінкий та голосний. Пуля пролетіла прямо повз Даніеля, застрягши в стіні позаду нього. Світло в будівлі залишилось увімкненим. 
-Наступний буде в твою пусту голову, - сказала Кетрін, - я ще раз повторюю ЗБРОЮ НА СТІЛ!!!
Белатриса неохоче поклала пістолет та ніж на стіл, трохи збентежено відійшовши від нього. У її голові вже, вірогідно,  був план наступних підступних дій, адже просто так вона б не здалась. Але Кетрін не даоа їй реалізувати їх: вона в цю ж секунду накинулась на Белатрису та, після кількох спритних рухів, уже наступної миті втискала її коліном в стіну. Бандитка не могла навіть поворухнутись. Не дивлячись на біль в долонях та зап'ястях, і на те що із ран явно текла кров, дівчина міцно тримала руки Белатриси у неї за спиною. Даніель, не бажаючи приймати цього факту, був відверто вражений такою витримкою. Він ніколи не думав, що Кетрін може бути на таке здатна. За пихатою, імпульсивною та впертою дівчинкою, стояла вольова, сильна духом особа, яка була готова жертвувати собою, заради інших.
Як тут злодійка закричала. У приміщення увірвалось двоє чоловіків. Кетрін не розгубилась та сказала: «Не підходьте! Буду стріляти!» З цими словами дівчина вистрілила в лампочку в стелі, цим самим "вимкнувши" світло в приміщенні. Буквально через кілька секунд до будиночку увірвались Олівер та Домінік та ще декілька поліцейських. У цій гнітучій темряві почувся різкий стук та нехарактерний тріск, за яким повітря прорізав голосний жіночий крик. На цьому моменті Даніель знепритомнів.