ГЛАВА VIII „БЕЗ КЕРІВНИКА”

Після чергового робочого дня Даніель пішов на дах. Було уже доволі пізно, близько півночі. Хлопець піднявся на дах і так само, як його бачила Кетрін, сів на підлогу.
Даніель відчував велику самотність. Думки занесли його у його минуле, у невеселе, сіре дитинство, де був нелюблячий батько; а потім шкільні, студентські роки... На душі, чомусь, було важко та сумно. Душа наче досі була розбитою, викинутою, пошарпаною. Досі не знайшлося того, хто міг би з'єднати її часточки разом.
Ніч була хмарною. Місячне сяйво майже не долинало до землі, дув легенький вітерець. Хлопець заплющив очі. Він вже майже задрімав, але його сполохнув шорох в кущах. Він схаменувся, став прислухатися. Дійсно, у кущах, які росли на задньому дворі хтось був. Але хто? Це ж приватна територія, сюди можна потрапити лише через головний та чорний ходи, які розташовані з переднього двору, і на даний момент були закриті на ключ. Це не було щось дрібне типу пташки чи жабки, ні. Це була, скоріш за все, людина. Даніель із деяким острахом підвівся та спустився по пожежні драбині на задній двір. Він старався тихо підкрастись до кущів, але в якийсь момент відчув сильний біль у голові. В очах потемніло: він непритомний впав на землю.
Минуло три дні. Сьогодні Кетрін мала переїхати на тісну орендовану квартиру. Взагалі дівчина уже замислювалась над тим, аби кинути це все та повернутися до Італії, почати знову розвивати себе, як скрипалька та присвятити своє життя музиці. Олівер усі ці дні був поруч із нею. Він допомагав зібрати речі, підтримував, втішав, обіцяв приходити в гості та не припиняти спілкування. Дівчина дуже це цінила, але ентузіазм хлопця не сильно підіймав її настрій.
Друзі вирішили востаннє поснідати разом. Джейн була сумною, Домінік менше жартував та майже не сипав єхидною іронією у кожній другій репліці. Олівер намагався завести якийсь діалог, підтримати друзів та дівчину, якось розрадити та допомогти. Але, зважаючи на сумну, тужливу атмосферу довкола, це було практично неможливо зробити. 
-Погода сьогодні гарна... - раптом протягнула Джейн, кладучи останню тарілку на стіл. 
-Серйозно? - підійняв брову Домінік, - там ж хмарно і періодами дощик крапає. 
-А я люблю таку погоду, - мовила жінка, - не жарко, не холодно, а саме свіже, вологе повітря, запах мокрого асфальту... 
-Як можна любити сльоту? - тихо протягнув чоловік. 
-Сльота це зовсім інше, - невдоволено заперечила Джейн, - може, підемо сьогодні разом погуляємо? 
-Не вийде, - тихо мовила Кетрін, - мені сьогодні потрібно забратись звідси. 
-А ми що, аж до завтра будемо гуляти? - промовила жінка, - поблукаємо містом, зайдемо до якогось кафе, поговоримо. Коли ми ще отак побачимось?..(
Кетрін зітхнула, відповідаючи: 
-Ну, хіба що якщо недовго...
-Чому ти така сумна?( - запитав Олівер, - не хвилюйся так, все вирішиться, - тільки дасте мені декілька хвилин, потрібно звіт один доробити. Я швидко. 
Після сніданку всі розійшлися по своїх справах. Джейн та Домінік були в себе, а Кетрін та Олівер спустилися до зали. Хлопець завершував свою роботу, а дівчина просто хотіла побути поруч. Браун уже майже закінчив свою роботу, кажучи: 
-Усе. Зараз, я Даніелеві зателефоную та прозвітую все. Бо потім буле складно виправдатися. 
Він набрав його номер телефону, чекаючи відповіді. Наступної миті на сусідньому столі задзвонив телефон. Кетрін сіпнулась від несподіванки, а Олівер здивовано витріщив очі. Він підійшов та глянув: це був телефон Даніеля. 
-Дивно... - протягнув хлопець, - він завжди тримає телефон при собі. Що за маячня... Дай мені хвилинку, я піду знайду його. Мені потрібно сказати, що я роботу завершив. 
Кетрін кивнула, підперши голову рукою. Їй це теж здалося трохи дивним. Разом із цим всередині починало рости якесь незрозуміле тривожне відчуття. 
Олівер оббігав усю будівлю. Даніеля нігде не було. Із кожною пустою кімнатою неоднозначні хвилювання починали все більше і більше полонити його. 
Хлопець уже хотів було здатись, але, коли він був на задньому дворі, побачив щось блискуче в траві.  Він нагнувся, взявши до рук наручний годинник Даніеля. «Це вже взагалі не смішно! - подумав Олівер, - що тут, твою на ліво, відбувається?!» Він заховав годинник до кишені, швидкою ходою повернувшись до будівлі. 
Хлопець забіг до зали, де сиділа Кетрін. Помітивши його присутність, дівчина запитальним поглядом глянула на нього, чекаючи якихось пояснень. Олівер, важко дихаючи, промовив: 
-Його нігде немає, а в траві на задньому дворі я знайшов його наручний годинник. Ох... Щось у мене погане передчуття... 
-Невже він не міг просто піти кудись, не попередивши? Чому ти так переживаєш? 
-Не міг. Я його добре знаю. Він би повідомив мене, якби кудись зібрався.  Тим більше: куди він піде без телефону? Якби забув - сто відсотків би повернувся за ним. 
Кетрін замовчала, зніяковіло дивлячись в бік. Невдовзі вона промовила: 
-Ну... Давай камери переглянемо, я не знаю... 
Олівер миттю кинувся до свого столу. Дівчина теж підійшла та сіла поруч. Хлопець відкрив відеозаписи з камер та обрав відеоспостереження із заднього двору. Він відмотав відео назад, приблизно на дванадцяту годину ночі. На відео друзі побачили, як Даніель підходить до кущів, а ззаду з'являється якась темна постать, яка вміло то спритно вдарила його по голові в потрібну точку. Хлопець впав непритомний, після чого зловмисник потягнув його кудись. Всередині все стиснулося, до гортані підступило здушуюча тошнота, переплітаючи трахею гостим тереном паніки. Кетрін та Олівер зблідли. Вони зніяковіло переглянулись, дивлячись одне на одного клуглими, зляканими очима. 
Через кілька хвилин в залі вже були Джейн та Домінік, яким все розповіли. 
-Що ж робити? - Схвильовано запитала Джейн.
-Ну можемо піти чаю попити. Шукати його, а що ще? - нервово мовив Олівер, щось шукаючи на комп'ютері, - його, скоріш за все, забрали звідси якоюсь машиною, далеко, тягнучи його за сорокчу, викрадачі б не зайшли. 
-Якщо ми будемо знати номера автівки та хоча б приблизний її напрямок, ми зможемо знайти місцерозташування Даніеля, - мовила Кетрін, - на камерах було видно що його потягли до протилежного від виходу на задній двір боку. Звідти можна би було якось переправити його до дороги?
-Можна, - відповів Домінік, - там в одному місці штахета від паркану відходить, її дуже легко зняти; якщо постаратись, у щіль від неї можна би було просунути непритомну людину. Так як наша будівля розташована практично за містом, далі за парканом почининається невеличкий лісок, з якого виводить польова дорога прямо в дике поле, а з нього можна добратись до траси.
-Ми оглядали задній двір, штахета була на місці, - відповів Олівер.
-Значить її повернули на місце. Якщо його викрали саме із заднього двору, то іншої дороги немає, - відповів Домінік.
-За заднім двором камери є? - Запитала Кетрін.
-Немає... - відповіла Джейн.
-Ні, я не вірю що Даніель так просто дав себе в образу, - голосно гримнувши кулаком по столі, мовив Олівер.
-От запитаєш у нього: як це так він дав себе образити, - відповів Домінік, - якщо ми ще, звісно, знайдемо його живим...
Від цієї фрази по спині пройшлися холодні мурашки, дрібненькими голочками обпікаючи шкіру. Кетрін не тямила себе від емоцій. Їй було олночасно і лячно, її і розривало несамовите почуття, щось змішане із коханням та співчуттям, і навіть разом із деякою злістю до того, хто це вчинив. «Ану зібралася! - розгнівавшись сама на себе подумала вона, - ганчірка!» Вона зосередилась, аби заставити розум домінувати над емоціями, підібрала правильний настрій та промовила:
-Так, досить сидіти, ми так нічого не доб'ємося, треба щось думати робити та шукати... Ох, нашого коменданта. Домінік, той лісок і поле дуже великі? 
-Дивлячись що ти з ними хочеш робити.
-Якщо поверхнево оглянути ці місця? Може ми знайдемо якусь деталь, зачіпку? 
-Ну якщо поверхнево, то не дуже. Втрьох справимось за годинку, можливо півтори. 
-Добре, тоді йдемо. Джейн, а ти ще раз переглянь камери, може ти помітиш щось, що не помітили ми, - мовила дівчина.
Всі вчинили так, як розпорядилася Кетрін.
Детективи вийшли в задній двір, попередньо взявши із собою деякі потрібні речі. Домінік підійшов до місця, де була зламана штахета. Дійсно, для того, аби вона відійшла від паркану,  багато не було потрібно. Домінік її просто відсунув, і щілина виявилася доволі великою. Детективи по черзі з легкістю пролізли крізь неї. За парканом був негустий маленький лісок.
Компанія йшла стежкою, пильно все обдивляючись. Як увагу Домініка привернула якась річ на землі. Він зацікавлено присів біля неї, щоб роздивитись її ближче. На штурпаку, який стирчав із землі, був обірваний шматок бавовняної білої тканини, на якому були темно-червоні, навіть ближче до бордового кольору плями. Домінік гукнув Кетрін та Олівера, показуючи на знахідку, зі словами: 
-Ось, будь ласка, гляньте. Схоже ні на що інше, як на відірваний шматок сорочки. Якщо я не помиляюсь, Даніель вчора був саме у білій сорочці. Тепер наша теорія підтверджена. 
-Тобто, коли його тягли по землі, він зачепився сорочкою за цей штурпак і відірвав шматок одягу? - почав роздумувати Олівер. 
Кетрін присіла поруч із Домініком і теж глянула на шмат тканини. 
-І, зважаючи на червоні краплі на тканині, дуже сильно роздер спину... - промовила дівчина, скривившись, ніби відчувши цю біль на собі. 
Вона прикусила губу, відвіши розчарований, занепокоєний погляд. 
-Чому цей шматок матерії ніхто звідси не забрав? - мовив Олівер, - це ж просто  нерозумно залишати його тут. 
-Може вони його не помітили? - припустив Домінік. 
-Серйозно? - іронічно перепитала Кетрін, глянувши на нього, - ти лише глянь на цю тканину або просто помацай її. Вона цупка та міцна, так легко та непомітно би не розірвалась. Викрадачі точно б відчули, що тіло за щось зачепилось. 
-Хочеш сказати, вони байдуже продовжили його тягти, доки не розірвалась сорочка? - запитав Домінік. 
-Схоже на те... - промовила дівчина. 
-Обдивимось це місце пильніше, тут, вірогідно, можуть бути ще якісь уліки, - мовив Олівер. 
Команда ретельно оглянула територію у радіусі двох метрів навколо знайденого шматку сорочки, але, на жаль, більше нічого не знайшла. Детективи почали просуватись далі. Протоптана дорога почала з'являтися ще у ліску. На ній було болото та багато слідів, адже останні дні, включаючи сьогоднішній, йшов дощ. На дорозі було видно сліди шин автівки, яка нібито хотіла швидко рушити. «Ну про що я й говорив» - мовив Домінік. Компанія просувалась все далі, вони вийшли в поле. На дорозі все ще зустрічалися сліди від машини, які вивели детективів прямо до траси. 
-Зачекайте, - раптом мовила Кетрін, спинивши хлопців, - біля траси ж встановлено відеоспостереження?
-Ну так. Тільки це вже міське відеоспостереження. Щоб його подивитисьч треба їхати в місто, - відповів Олівер.
-Ми ж, теоретично, зможемо розрізнити машину викрадачів від інших, - сказала Кетрін.
-Яким чином? - недовірливо запитав Домінік.
-Камери зазвичай встановлені на стовпах, - почала пояснювати свою теорію Кетрін, - Бачите? Навпроти виїзда на трасу із польової дороги стоїть такий самий стовп. Камера, скоріш за все, направлена саме на цей виїзд. Тобто ми зможемо побачити машину, яка виїжджає звідси приблизно о першій годині ночі. По цій дорозі більше ніхто не їздив, тому що сліди на ній лише від одних коліс, тому ми точно не помилимося.
-Тоді чого ми чекаємо? - мовив Олівер, - швидко йдемо до агентства! 
Машина зупинилась біля головного відділку поліції. Олівер перший вийшов із автомобіля та швидкою ходою попрямував до входу у будівлю. Домінік та Кетрін, не гаючи часу, поспішили за ним. 
Детективи підійнялись на другий поверх та дійшли до кабінету Алана. Олівер став перед дверима, судомно видихнувши, та постукав. Через хвилину, після голосного: «Увійдіть», - команда зайшла до кабінету. Алан, як зазвичай сидів за столом, дивлячись щось в комп'ютері. Поліцейський, побачивши друзів, привітно посміхнувся, промовивши:
-Привіт), - він обвів присутніх уважним поглядом, - Даніель сьогодні не з вами? 
-Не з нами, - відповів Олівер, підійшовши ближче до друга, - його викрали. 
Алан змінився на обличчі: його брови вражено зійшлись хатинкою, верхні повіки очей максимально підійнялись. 
-Й-як?.. - тихим голосом запитав чоловік, підвівшись з-за столу та глянувши на друзів округлими та злегка наляканими очима. 
-Сьогодні зранку ми не знайшли його в будівлі, - почала Кетрін, теж підійшовши до хлопців, - а потім переглянули записи із камер відеоспостереження, на яких побачили, як на задньому дворі приблизно опівночі хтось вдарив його по голові, він втратив свідомість, і двоє невідомих людей потягли його до паркану, а звідти, просунувши тіло через зламану штахету, у лісок. 
-Ми поверхнево дослідили ліс та поле, - продовжив Домінік, - у ліску ми знайшли шматок його сорочки, який зачепився за штурпак, що стирчав із землі. На тканині була кров. Далі в полі були сліди від машини. Звідти йде дорога до траси, причому виїзд на заасфальтовану дорогу із польової виходить так, що можливо ми зможемо побачити автомобіль викрадачів на камері відеоспостереження. 
-Ідемо за мною. Швиденько, - промовив Алан, взявши зі столу телефон та в'язку ключів. 
Детективи вийшли із кабінету, поспішно попрямуваши у інший кінець коридору. Алан зупинився біля двісті тридцять четвертого кабінету, відімкнув двері та, відчинивши їх навстіж, жестом запросив детективів пройти всередину. Поліцейський, зайшовши в самому кінці, зачинив двері зсередини, щоб їх ніхто не потурбував, та підійшов до комп'ютера. Він швидкими рухами пальців по клавіатурі відкрив записи із камер відеоспостереження, після чого кивнув Оліверу, щоб той підійшов. Детектив наблизився до нього. Кетрін та Домінік теж підійшли ближче. 
-Яку вулицю потрібно? - запитав Алан, все ше не відриваючись від екрану. 
-Трасу А2, - відповів Олівер.
-Конкретніше.
-Можна? - увічливо запитав детектив, хочучи підступитись до комп'ютера. 
Алан кивнув та, трохи відсунувшись, пустив друга до машини. Олівер, недовго поклацавши мишкою, знайшов потрібний запис. На відео спочатку нічого особливого не відбувалось. 
-Може ти трохи вперед відмотаєш? - не витримав Домінік. 
-Зачекай, - трохи різковато відповів Олівер, пильно вдивляючись в екран. 
Домінік, склавши руки на грудях, демонстративно цмакнув язиком, але промовчав. Через кілька хвилин перегляду запису, на відео з'явилась чорна машина. На цьому моменті всі схаменулися та ще більш уважно почали дивитися в екран. Це був чорний джип. Було чітко чидно, що автомобіль був сильно вимащений свіжим болотом. Авто виїхало із польової дороги на трасу та поїхало на південь. 
-Що це за автомобіль? - запитав Домінік.
-BMW, - відповів Алан. 
-А точніше? 
-Х5, напевно. 
-Слухайте, а ми не зможемо роздивитись номера? - запитала Кетрін. 
-Не знаю, - відповів Олівер, - тієї ночі йшов дощ, ти ж бачиш, що запис нечіткий. 
Дівчина підійшла ближче, зі словами:
-Перекрути назад. 
Олівер, зітхнувши, перекрутив відеозапис на дві хвилини назад. 
-Стоп, - раптом промовила Кетрін. 
Детектив поставив відео на паузу. 
-Та-а-ак, - почала дівчина, прищурившись та записуючи все це в нотатки, - BD... 51... SM і... R або В, не можу роздивитись. 
-Останню букву ми дізнаємось, - мовив Алан, - продиктуй ще раз номер, будь ласка. 
-BD51SM і в кінці R або В. 
-Угу. Дякую. Я зараз збігаю до хлопців.  Ми проб'ємо обидва можливі номери та все звіримо. 
-Скільки це займе часу? - запитав Олівер. 
-Не можу точно сказати. 
-Нам залишитись тут? 
-Напевно. 
-Добре.
Невдовзі стало відомо точні номера машини та її приблизний напрямок. Ще згодом друзям вдалось дізнатись точне місцезнаходження Даніеля та його викрадачів. Це був старий, закинутий, напів розрушений будинок на узліссі. Залишалась справа за малим... Витягти його звідти та спіймати його викрадачів.
Детективи повернулися до себе, переодягнулися, взяли потрібні речі та поїхали за вказаними координатами.