ГЛАВА VI „НОВА ЗАГРОЗА”

Даніель під'їхав за зазначеною адресою. Це був багатоповерховий будинок. Детектив припаркував автомобіль, зачинив його та направився до під'їзду. Піднявшись на десятий поверх, він знайшов потрібні двері і стримано, проте доволі впевнено та переконливо постукав. Невдовзі йому відчинив молодий хлопець. Він на хвилю застиг, а потім, провівши підозрілим поглядом по своєму гостеві, запитав:
-Доброго ранку, а ви власне хто? - 
-Доброго ранку, детектив Даніель Бейкер, - показуючи своє посвідчення, відповів Даніель.
-Графіті в під'їзді не я малював, - перебив хлопець.
По ньому було видно, що його дещо злякав такий поворот подій, але юнак старався не показувати цього. Даніеля збентежило та дещо розізлило таке спілкування. 
-Вибачте, але у мене до вас є важливіша справа, ніж вуличне мистецтво у вашому під'їзді. Давайте ви мене впустите, і ми з вами поговоримо?
Ентоні насторожено прижмурився. Його нижня повіка почала пульсувати, зіниці зменшилися. Він неохоче вступився, пропускаючи детектива до приміщення.  
Квартира була відносно невелика. Хлопчина провів Даніеля до тісної кухні. Вони сіли за стіл, один навпроти одного. 
-Ви знаєте що у вашої знайомої Скай Сміт викрали автомобіль? - не ставши церемонитися, почав детектив. 
Ентоні трохи напрягся, після чого сказав:
-У Скай?! Бідна жінка... Ні, я уперше про таке чую.
-Зрозуміло. Де ви були у ніч із вівторка на середу?
-Із п'ятого на шосте число?
-Так.
-У себе, спав.
-Хтось може це підтвердити?
-Можете запитати мою подушку, вона підтвердить, - незадоволено відповів Ентоні. 
Даніель суворо глянув на хлопця, але тут його увагу привернула бинтова пов'язка на руці Ентоні. 
-Можна поцікавитись, а що у вас із рукою? Порізались?
-Так.
-Як це трапилось?
-Чашку розбив. 
-Ясно. Як ви думаєте, хтось із знайомих міс Сміт може бути причасним до викрадення автівки?
-Не знаю. Я з ними близько не спілкуюсь. Але я чув, що Ліма Гестер, її двоюрідна сестра, дуже багато розпитувала Скай про її транстпорт. Також вона знає, де Скай зберігає ключі від автомобіля. 
Даніель підозріло нахмурив брови, подумавши: «Виправдовується?»
-Зрозуміло... А ви? - запитав детектив. 
-Що я?
-Хотіли б таку машину, як у міс Сміт?
-А хто ж би не хотів? 
-Добре, я зрозумів. Доки розслідування не закінчиться, попрошу вас не покидати місто.
-А це ще навіщо?!
-Тому що зараз ведеться розслідування, до якого ви можете бути причетними, - відповів Даніель. 
Коли Даніель вийшов із квартири, Ентоні гучно гримнув дверима, зачинивши їх на всі замки. «Ще цього не вистачало...» - перелякано подумав хлопець. Він дістав телефон та тремтячими пальцями набрав  Белатриси. Після декількох гудків слухавку підійняли:
-Ало? - ліниво промовила дівчина. 
-Бел, мене запідозрили у викраденні автомобіля. 
-Що?! Ще цього не вистачало! Ентоні, я просила тебе зробити це без наслідків! 
-Та знаю я!!! - крикнув юнак, - ніби мені радісно від цього! 
-Як це сталось?! 
-До мене додому прийшов якийсь  детектив і почав мене допитувати.
-Вау... Просто очманіти, Сільвер! 
-Я відвів від себе підозри, перевівши стрілки на іншу дівчину. 
-Ага... Перевів він стрілки. Дурна твоя голова, Ентоні! Як хоч виглядав той детектив? 
-Чорне волосся, блакитні очі, трохи вищий за мене, на обличчі шрам. 
Белатриса різко замовкла. 
-...а як його звати? - невдовзі мовила вона. 
-Даніель Бейкер. 
-Ти жартуєш? 
-Ну так, нам ж зараз лише до жартів! Зроби щось, посприяй, я тебе благаю, - благально мовив хлопець. 
-Ич, чого захотів. Твої проблеми мене не стосуються, сам свою кашу розхлинуй! Але нехай тільки моє ім'я хоч раз профігурує, Сільвер! Я тебе з-під землі дістану! 
Белатриса кинула слухавку.
Даніель покинув багатоповерхівку та поїхав до парку. Детективи домовились там зустрітись після допитів. Тим часом Олівер, Кетрін та Домінік вже були там. 
-...Тобто не вона це, напевно, - закінчив Домінік, - а у вас що?
-Та теж нічого особливого. Міс Роулінг виглядала невинною, тим більше у неї є залізне алібі, - відповіла Кетрін, що працювала разом з Олівером.
-Яке ж? - запитав Домінік.
-У ніч викрадення вона була на якомусь форумі, фото на сторінці у Instagram показувала. А ще навіщо людині, яка має новеньку BMW, чужий Mercedes? - відповіла Кетрін.
-Форму? Уночі? - підійняв брову Домінік. 
-Деякі важливі заходи проводяться вночі, у цьому немає нічого дивного, - відповіла дівчина. 
-Зрозуміло... 
-Та де той Даніель, - дивлячись на годинник, мовив Олівер, - скільки можна того хлопця допитувати?
У цей момент якраз під'їхав Даніель. Він вийшов із машини, голосно гримнувши дверкою, та підійшов до решти детективів зі словами:
-Уже все без мене обговорили?
-Ні, ми стояли тут годину і мовчали, - іронічно відповіда Кетрін.
-А ти взагалі язика за зубами тримай, - сказав Даніель.
-Що у тебе там? - вирішивши припинити цей балаган, запитав Домінік.
-Ідемо сядемо в машину, я розповім. 
-На вулиці плюс тридцять, там жарко, наче в казані, ти серйозно? - мовив Домінік.
-Ну давайте будемо тут стояти, це все обговорювати, щоб всі слухали, - сердито відповів Даніель.
Цього аргументу вистачило щоб всі, хоч і неохоче, але таки без лишніх слів сіли в машину. Детектив, зібравшись із думками, почав: 
-Юнак, схоже, не знає жодної інформації. Верніше він її не надав та поводив себе, як мінімум дивно. Плюс на його руці була пов'язка, як він сам сказав, від порізу, і якщо згадати, у Скай було вибите вікно, але це занадто дрібна деталь, аби вважати його причетним до цього, хоча мені не сподобалась його поведінка. Єдине, що він розповів, це що сестра Скай, Ліма Гестер, багато розпитувала потерпілу про її транспорт, і, на думку Ентоні, може бути причетною до цього. Хоча у підсумку у нього нулеве алібі. І за потреби потрібно буде ще раз допитати Гестер. Можливо, Ентоні просто переводить на ню стрілки, щоб зняти із себе підозри, але переконатися варто.
-Зрозуміло, що будемо робити далі? - запитав Олівер. 
-Чекати результатів експертизи. Їх обіцяли дати завтра. Тому зараз ми повертаємося в агентство. 
Повернувшись додому, Даніель та Олівер залишились працювати над документами, а Кетрін та Домінік пішли до себе відпочивати. 
Дівчина, тільки переступивши поріг спальні, хутко переодягнулася та буквально впала на ліжко. Як було приємно нарешті опинитися у спокої, коли тебе ніхто не чіпає. Вона зімкнула очі і невдовзі задрімала. 
Хлопці сиділи на своїх місцях. Даніель складав протоколи допитів, Олівер заповнював інші документи. Між ними майже не виникало ніяких розмов. Але в якийсь момент Даніель важко опустив голову, повільно масажуючи скроні. Олівер, помітивши це, запитав: 
-Що сталося? 
-Голова болить, - протягнув хлопець, - тиск, напевно, знову скочив... 
-Іди відпочивай, я закінчу тут все. 
-Ти не встигнеш доробити це все сам. 
-Я покличу Домініка, вдвох ми... 
-Заспокойся, я все зроблю, - грубо мовив Даніель, а потім, видихнувши, додав: пробач.  Дай води, будь ласка. 
Олівер мовчки підвівся, набравши з кулера води у паперовий стаканчик. Даніель взяв пластинку таблеток, що стояла у шухлядці його столу та, взявши стаканчик з рук Олівера, випив одну пігулку. 
-Я бачив ти сьогодні увесь день якийсь не такий(, - мовив хлопець. 
-Все нормально, це не критично. У мене просто якесь... Дурне передчуття. 
-Дурне передчуття? 
-Так. 
-Ти марно переживаєш. Це легке розслідування, нам потрібно лише дочекатися експертизи і діло в кишені. 
-Ай, забудь. Давай повернемося до роботи. 
Олівер ще кілька секунд протримав свій погляд на ньому, після чого, зітхнувши, продовжив роботу. 
Пройшла, можливо, година-дві, як Кетрін прокинулася. Вона в'яло пролупила очі, голосно прокашлявшись. Першою її думкою було: «Молодець, Тейлор. Проспала дві години увечері, тепер вночі не заснеш(». Дівчина потягнулася до телефону, вирішивши перевірити соц-мережі. Але wi-fi не було. «Як? Мені ж Джейн давала пароль», - подумала Кетрін. Вона вирішила перепідключити wi-fi, але пароль виявився неправильним. Дівчина здивовано округлила очі, будучи в ступорі. Невдовзі Кетрін вирішила піти до Джейн та дізнатись, що сталось із wi-fi. 
Підійшовши до дверей кімнати жінки, дівчина увічливо постукала, на що почула дзвінке: «Увійдіть». Вона зайшла до спальні - Джейн розплутувала свою зачіску. Помітивши її, жінка пожвавішала, промовивши:
-О, Кетрін, як ти вчасно, можеш, будь ласка, допомогти, я не можу останню шпильку у волоссі знайти.
Кетрін підійшла до неї та бережно взяла її густе волосся в руки та акуратно виймала маленьку шпильку, простягаючи її Джейн, зі словами: 
-У тебе гарне волосся). Довге, густе.  Просто мрія). 
-Дякую). У мене всі в родині мають руде, густе волосся. А ти, доречі, щось хотіла?
-Так, що з wi-fi сталось?
-Ой, там сьогодні роутер міняли, попередній вийшов із ладу. Я ще сама нового паролю не знаю. Мені піти дізнатися? 
-Ні, ні, - мовила Кетрін, - я сама розберусь). Дякую). Добраніч). 
-Гаразд. І тобі солодких снів), - мовила Джейн їй на прощання. 
Дівчина вийшла із кімнати подруги та впевнено попрямувала в залу. Кетрін швидким темпом спустилась по сходах. Під її ногами неприємним звуком рипнула нижня сходика. В залі був лише Даніель. Він сидів за своїм столом, підперши голову руками, та про щось напружено думав. Дівчині було всеодно, над чим він замислився та чим займався, вона вперто підійшла до нього, кажучи:
-Пароль, Бейкер.
Він нагородив її своїм найвишуканішим ігноруванням. 
-Пароль, Бейкер! - внятніше повторила Кетрін.
-Не мороч голову, - відмахнувся хлопець, черговий раз помасажувавши скроні. 
-Який пароль від wi-fi?!
-Як ти мене закумарила... - виснажено закинувши голову назад, пробурмотів хлопець. 
-Бейкер, скажи пароль і ми розійдемось!Невже тобі так важко це зробити?! Для чого щоразу розгортати ці незрозумілі дискусії?! 
-А мені здавалося, що тобі подобається щоразу виносити мені мізки. 
Кетрін засміялась, єхидно відповідаючи:
-Як можна винести те, чого немає?)
Його верхня губа роздратовано сіпнулась. Він обурено глянув на неї, промовивши: 
-Будеш принижувати мене? Це всі твої аргументи? 
-Чия би корова та й "му" говорила. Ніби у тебе є вагомі заперечення. 
-Є. Ти поводиш себе не належним чином. І мені це набридло. Після цього ж розслідування ти пишеш заяву про звільнення. Я сказав все. 
Всередині все перевернулось з ніг на голову. Холодний розум не зміг протистояти цій раптовій хвилі обурення, тому емоції знову взяли контроль. Дівчина набрала повітря, аби нагородити його найвишуканішими словами зі свого словникового запасу, та хлопець, йдучи до виходу, перебив її: 
-Краще мовчи, Тейлор. 
Він покинув залу, залишивши Кетрін один на один зі своїми неоднозначними емоціями та чисельними думками. 
Була ніч. Із відчиненої кватирки дув холодний нічний вітерець, кімнату освітлювало лише місячне сяйво, що ледве-ледвеи пробивалося крізь штори. Кетрін не спала. У її свідомості досі крутилися думки стосовно раптової заяви Даніеля, щодо її звільнення. Коли імпульсивність затихла, розум холодно оцінив ситуацію. Все складалося не дуже добре. Це починало бентежити та навіть злегка лякати її. 
Дівчина вирішила піти походити будівлею, може це допоможе їй заспокоїтись та нагнати на себе сонливість. Кетрін, взявши із собою телефон, вийшла із спальні. Вона блукала коридором, ходячи взад-вперед. Та думки не вгамовувались. 
Як тут дівчина побачила, що хтось підіймається по сходах, які були в другому кінці коридору, на дах. «Хто це підіймається вночі на дах? Що за маячня?» - подумала вона. Невдовзі ноги, керуючись лише інтуїцією, самі понесли її до сходей. 
Підійнявшись на дах, Кетрін побачила, як біля самого краю, прямо на підлозі, сидів Даніель. Він виглядав зовсім іншим. О ні, він була ніби інша людина. Не таким злим та холодним, як на людях. Він був якимось... Зламаним? Сумним? Одиноким? Хлопець навіть не помітив чиєїсь присутності тут. Він дивися кудись вдалину, над чимось тужливо роздумуючи. Йому ніби когось, або чогось не вистачало. Не вистачало тієї найважливішої складової. Тієї, яка би робила його самим собою, яка би вела його по життю, зробила його буття кращим. У цей момент дівчина відчула дивне почуття. Щось змішане з приязню, співчуттям, жалем... Щось таке, чого вона раніше ніколи не відчувала. Щось схоже на любов, але не таку, яку вона відчувала по відношенню до батьків, сестри, друзів. Це було щось зовсім інше. Туга, що охоплювала його, ніби холодною хмаркою розповсюдилася і на неї. Дівчина збентежилась та здивувалася своїм раптовим почуттям, але аж ніяк не могла перечити їм. 
Підійти ближче? Чи залишити його в спокої? Дівчина обрала другий варіант. Вона спустилась назад в коридор та побачила перед собою Олівера.
-О, тобі теж не спиться, красуне?) - мовив хлопець, помітивши її.
-Угу... І не мені одні.
-А що, ще хтось гуляє?)
-Даніель на даху сидить. Що він там робить?
-А, я і не здивований, він любить там посидіти.
-Дивний він якийсь та й все.
Хлопець тихо, аби не розбудити інших, засміявся, прикриваючи рот рукою. Та потім його вираз обличчя став більш серйозним і він промовив:
-Ну... Його можна зрозуміти...
Кетрін запитально подивилась на Олівера. Хлопець трохи завагався, а потім сказав:
-Він не такий вже і злий, як можна подумати з першого погляду...
-А який він? Білий і пухнатий, тільки шерстю всередину? - дратівливо запитала дівчина. 
-Кетрін, не потрібно засуджувати людину по першому враженню від неї, - він зробив невелику паузу, - у нього було дуже важке дитинство, та й зараз життя не казка... 
-Олівер, він сьогодні увечері сказав, щоб після розслідування я писала заяву про звільнення(, - ледь не плачучи, мовила дівчина. 
Хлопець затнувся, вражено дивлячись їй в очі. Наступної миті він стримано прочистив горло, кажучи: 
-Я поговорю з ним. Але ти, відверто кажучи, певною мірою сама в цьому винна. Кет, старайся бути м'якшою та тримати язик за зубами. Тоді він сам трохи охолоне і перестане прискіпуватись до тебе. 
Вона відвела сумний погляд, підібгавши ниєню губу. Олівер, помітивши її смуток та сум'яття, підбадьорувально промовив: 
-Не хвилюйся, касуне, все вляжеться, я обіцяю
Кетрін відвела замислений погляд. 
-Ти підеш спати? - запитав Олівер. 
-Не знаю. Напевно ще ні. Я не засну зараз. Я взагалі-то на кухню йшла, води попити. 
-Йдемо зі мною. Нап'єшся води, тоді спати. 
Друзі пройшли до кухні. Кетрін сіла на сиілець, а Олівер потягнувся за чашкою. 
-Ти так впевнено кажеш, що поговориш з ним, - раптом почала дівчина, - невже ти маєш на нього вплив?
-Вплива не маю, але він просто довіряє мені та прислуховується до моєї думки. Ми з Аланом разом вчилися з ним в університеті. 
Кетрін здивовано витріщила очі. 
-Ви з Даніелем разом вчилися? 
-Угу). 
-Я помітила, ви добре спілкуєтесь.
-Так). Але як я довго цього добивався...
-В якому сенсі? 
-А ти думала він отак одразу впустив мене у своє коло спілкування?) Він довго не довіряв мені. Добре спілкуватись ми почали в кінці курсу... другого? Так. Потім ми подружились із Аланом. Після закінчення університету разом працювали у міському вдділку поліції. Даніелю пощастило більше, ніж нам: його майже одразу взяли працювати головним помічником поважного на той час детектива. Через два роки Даніелю вдалось заснувати це агенство. Я допомагав йому, залишив міський відділ поліції та перейшов працювати сюди. Алан залишився працювати у поліції, йому там більше подобалось. 
-Я, чомусь, ніколи б не подумала про те, що ви могли разом вчитись. 
Олівер посміхнувся, потиснувши плечима, та простягнув Кетрін склянку води. 
-Все. Пий і йди спати. Друга година ночі. 
Дівчина кивнула, взявши стакан. 
Вона стояла біля вікна, палячи цигарку. У уяві відтворювалася та сама сцена: «-Що ти забув у моєму кабінеті, Бейкер?! - раптом крикнула дівчина. 
-Не кричи на мене! - гримнув кулаком по столі хлопець, - що це?!  
-Це мій документ! 
Його верхня губа дратівливо сіпнулась.
-Це не документ, а афера! Невже ти...» Белатриса нахмурила брови, тихо пролаявшись. У цей момент почувся стук у двері. Вона пробурмотіла байдуже: «Увійдіть». Наступної миті почулося характерне рипіння, і до кабінету увійшов інтелігенто одягнений чоловік років п'ятдесяти із деяким папером в руках. Він підійшов до Белатриси, промовляючи: 
-Ось, міс Рочестер, я виконав ваше доручення. 
Вона байдуже поклала цигарку в попільницю, прискіпливо передивляючись документ. Через кілька секунд вона коротко всміхнулась, відповідаючи: 
-Чудово. Хоч на когось тут можна покластись. 
-У вас щось сталося? Виглядаєте розлюченими. 
Це була близька їй людина. Річард Адамсом. Він сприяв виконанню її найбрудніших доручень. Белатриса давно знала його, він був ледь не її правою рукою. Тому, не довго вагаючись, вона почала: 
-Та вилізло мені тут боком дещо... 
-Поділіться. 
-Мені потрібно усунути конкурентку. У мене народився просто грандіозний план. Але для цього потрібно викрасти її автомобіль. Я доручила це Сільверу, але той напоровся на поліцію. Причому не звичайне сміття з міського відділку, а на детектива, який може становити для мене загрозу. Звичайно, Ентоні тонка кишка хоча б згадати їм моє ім'я, але я думаю, як би цей жук всеодно раптово не вийшов на мене. 
Річард уважно слухав її, не перебиваючи. Коли Белатриса завершила свою розповідь, він спокійно відповів: 
-Ну тоді так само усуньте його. 
-Усунути? 
-Так, - він злісно всміхнувся, додавши: можете навіть зробити це своїми руками. 
Вона кілька секунд тримала свій погляд на ньому, після чого, зловіще посміхнувшись, почала зароджувати новий план.