ГЛАВА V „ВІДЧУТИ НОВИЙ СМАК“

У приміщенні була напівтемрява. Освітлення давала лише невелика настільна лампа. Вона байдуже палила цигарку, ліниво рахуючи великі суми. Тисяча, десять, тридцять... Єхидно всміхнулася, тихо засміявшись: вдалося. Чергова афера вдалася. Обманути постачальника, заговорити зуби перевізнику, знову обкрутити всіх кругом пальця... Солодка доля бізнесвумен-аферистки. І ніхто їй нічого не зробить: аж надто хитрою та невловимою вона була. Доказів не було, сліду ніхто впіймати не міг. Багато розумних та спритних людей на неї працювало: все маскували, ховали та прикрашали. Не було чітко зафіксовано жодного вбивста, афери, шантажу. 
Але, відкинувшись на спинку крісла і знову закуривши цигарку, її погляд впав інший папір, і тріумфуючий настрій моментально опинився на рівні плінтуса. 
Та в цей момент вхідні двері голосно та різно розчинились навстіж: до кімнати увійшов молодий хлопець. Він впевненою швидкою ходою пройшов у самий кінець кабінету, де за великим дерев'яним столом сиділа та сама розкішна красива дама, так само палячи цигарку; та спершись перед нею руками на стіл, сказав:
-Ти мене кликала, Белатриса. 
-Так, кликала, - злісно дивлячись на нього з-під лоба, промовила дівчина, глянувши на золотий наручний годинник,- але ти запізнився на пів години. 
-Коли мені вийшло, тоді і прийшов. Давай ближче до справи. 
Вона невдоволено хмикнула та взяла папір, який негативно вплинув на її настрій, показавши його хлопцеві. Ентоні глянув на неї, чекаючи пояснень.
-Знаєш її? - запитала дівчина.
-Знаю. Ми місяць тому познайомилися на заправці. 
-Значитьтобі буде ще легше виконати майбутнє завдання, - почала Белатриса, - Скай Смті. Бізнесменша. Дуже успішна бізнесменша. Зараз вона моя найбільша конкурентка, через неї я дуже багато чого втрачаю. Мені потрібно її усунути. 
-Усунути? - піднявши погляд на співрозмовницю, перепитав Ентоні, - яким чином? 
-Ти ж вмієш керувати автомобілем?
-Вмію. 
-Тоді твоя задача викрасти її машину. 
Він протягом кількох секунд пронизливо дивився на неї, не можучи скласти логічну картинку в голові, аж згодом запитавши: 
-Як це допоможе тобі? Хіба не легше просто найняти професійного вбивцю, як попередніх разів? Тобі ж не вперше переходять дорогу. Він зробить усе гарно, без слідів та підозр. А за викраденням автомобіля може вчепитися поліція. 
Вона голосно, зі зловіщими нотками у голосі засміялася, промовивши із єхидною усмішкою: 
-У мене є грандіозний план. Викрадення автівки - лише крапля в морі. 
-Не боїшся правоохоронних органів? Твій інстинкт самозбереження щоразу стає все слабшим. 
-Вони нічого мені не зроблять, - рівнішим тоном відповіла дівчина, а потім знову всміхнулася, - якщо й щось піде не так, автомобіль залишатиметься викрадений твоїми руками). Тому в твоїх ж інтересах зробити все швидко і непомітно. 
Його ніс зморщився, брови гнівно зійшлися на переносиці. Ентоні суворо прошипів:
-Ти думаєш, якщо мене справді спіймають, я тебе не видам, а мужньо візьму всю вину на себе, знову залишивши тебе без жодної пилинки на піджаку? 
Белатриса нахабно шарпанула його за комір сорочки, нахиливши до себе, та низьким голосом промовила: 
-Повір, якщо через тебе до поліції дійде хоч одна чутка про мене - на цей раз я зневажу послугами кілера і своїми ж руками знесу тобі голову з плечей. Тому  думай, що і кому говориш, дорогий. 
Ентоні проковтнув ком в горлі, відвівши погляд. Він знав, на що здатна Белатриса, і які звірства може скоїти, якщо їй хтось буде встромляти палиці в колеса. Стиснутим голосом хлопець запитав: 
-Скільки часу у мене є на це? 
-Один день. 
Вона відпустила його сорочку, кинувши на останок: 
-І нехай тільки до поліції слух дійде про мене. Тобі ясно?! 
-Ясно, - холодно відповів Ентоні, сховавшись за дверима. 
Минуло декілька днів, а можливо вже й більше тижня після успішного завершення справи. Дні йшли легко, час минав, ніби плавно пливучи по воді. Життя відчувалося легким та вільним, але чи на довго це... 
Кетрін, Олівер, Джейн та Домінік разом снідали на кухні. Із відчиненої кватирки дув легенький вітерець, легким, граційним шлейфом розвіюючи шторку на вікні. Навколо стояв приємний, апетитний аромат свіжоприготовленої їжі: млинці, омлет, бекон, сир, кава... 
Команда рідко збиралася на спільний сніданок, адже у кожного був власний ритм життя, звички та особисті справи. Але цей ранок став винятком. 
Джейн поставила останню тарілку на стіл зі словами: 
-Так, ніби все. Пригощайтесь, чого ви чекаєте? 
-Тебе, - відповіла Кетрін, - сідай давай. 
-Все, все, вже йду. 
Жінка, витерши руки рушником та байдуже кинувши його на стільницю, відсунула стілець від столу та сіла поруч з Домініком. Кетрін, поклавши шматочок омлету до рота, із насолодою прикрила очі, протягнувши: 
-М... Джейн, це неймовірно. Скажу, як комплімент: ти обрала не ту професію). 
Жінка розсміялась, відповівши: 
-Дякую, звичайно). Цікава думка, до речі. Я ніколи не уявляла себе в ролі професійного повара, - вона на хвилю замовчала, невдовзі замислено протягнувши, - взагалі цікаво: які б професії нам дісталися, якби не вдалося стати правоохоронцями. 
-Я би була професійною скрипалькою, - замріяно дивлячись в стелю, відповіла Кетрін. 
-Скрипалькою? - здивовано перепитала Джейн. 
-Угу. У мене музична освіта є. А батько композитор і має свій симфонічний оркестр. 
Джейн дивилася на неї зачарованими очима, Домінік ж іронічно запитав: 
-І що тобі заважало продовжувати кар'єру музиканта? 
-Бажання обрати професію правоохоронця мало? 
-Ой, якби не це агентство, - почала Джейн, - він би максимум на стендапах виступав, і то. 
Кетрін розсміялась, Домінік закотив очі, а Олівер, єхидно посміхаючись, промовив: 
-Я навіть знаю, про що би були ті виступи). 
-Браун, не смій! - незадоволено кинув чоловік, роздратовано скривившись. 
-Не були б, Олівер), - мовила Джейн, - у нього відсутнє відчуття самоіронії, він може лише над іншими насміхатися. 
-Тобі би п'єдестал виносили, - продовжував Олівер, - аби тебе із твоїми метр і п'ятдесят сім взагалі на сцені було видно). Якщо тебе до цього не переплутають з підлітком і взагалі до приміщення впустять). 
-Я з тобою не розмовлятиму, - ображено мовив Домінік. 
-Важко голову вверх задирати?) - єхидно запитав Олівер. 
Дівчата черговий раз зареготали. Девіс, відчувши, як його золоту корону черговий раз нахабно зачепили, кинув: 
-Та йди ти... 
-Сів та й плачу, - байдуже мовив Браун. 
-Та годі вам), - посміхнувшись, сказала Кетрін, - Олівер, якби не правоохоронна діяльність, ким би ти був? 
-Перевернув би пів світу і знайшов би будь-який вихід, аби бути детективом. 
-Невже немає альтернативної професії, яка б була тобі до душі? - здивовано запитала дівчина. 
Він заперечливо похитав головою, зробивши ковток кави. 
Після сніданку всі розійшлися по своїх справах. Домінік поїхав у місто, Джейн і Кетрін залишилися прибирати на кухні. 
Після обіду Кетрін та Олівер домовилися про прогулянку. Дівчина гарно прибралась: зробила зачіску, одягнула гарну сукенку, підібрала прикраси. Друзі домовилися зустрітися на вулиці. 
Даніель був один у залі. Він займався нудною документацією. Її було небагато, але, аби зробити цю роботу, потрібно було зосередитися та добре поштурмувати мізки. Детектив робив це не просто через силу: ним перевертало від небажання займатися цією маячнею. 
Та в якийсь момент він почув скрип нижньої сходинки у нього за спиною. Хлопець навмисне обернувся, впіймавши поглядом вже силует Кетрін, що встигла сховатися за дверима коридору. Швидко прочистивши горло, він крикнув: 
-Повернулася сюди. 
Із коридору долинула обурена, нерозбірлива лайлива фраза. Через дві секунди до зали увійшла Кетрін, зі складженими на грудях руками та невдоволеним обличчям. 
-Для тебе є робота, - мовив Даніель, встаючи з-за столу, - термін виконання - до вечора. 
Її нижня губа вражено опустилась, в наступну мить розгнівано підібгавшись догори. Очі злісно заблистіли: вони палали вогнем. Дівчина відповіла: 
-У мене взагалі-то на сьогодні плани є, якщо ти не бачиш. 
-Ти неправильно розставляєш пріорітети. В першу чергу: ти на роботі. Повністю від виконання робочих обов'язків тебе звільняє лише офіційна відпустка, тому зараз у тебе немає жодного алібі, аби ставити свої "плани" вище цього. 
Її імпульсивність вдарила по свідомості, взявши все під свій контроль. Кетрін розлючено зробила крок вперед, ставши впритул до хлопця, і, наче та щіпавка, промовила йому в очі: 
-Ти ж спеціально сказав так, аби лишній раз перейти мені дорогу! 
-Тебе не мають стосуватися мої особисті думки та почуття. І я, схоже, маю нагадати, що ти досі знаходишся на випробувальному терміні. Тейлор. 
Він відштовхнув її від себе, аби дати собі дорогу пройти. Коли Даніель зник за дверима, дівчина розлючено змела канцелярські приладдя та якісь дрібниці з його столу. «А щоб тебе качка копнула! Комендант!» - дратівливо скривившись, подумала вона. 
Як би Кетрін не опиралася одній лише думці, що її всі плани на сьогодні моментально стали анульованими через навмисні підступи зверхнього "коменданта", але у неї не було іншого вибору, як підкоритися та виконувати поставлену роботу. Вона повідомила Олівера про те, що у неї з'явилася незапланована робота, яку потрібно зробити до кінця дня. 
Дівчина сиділа за своїм столом, намагаючись вникнути в те, що її потрібно було зробити. Її настрій був на нулі, моментами хотілося плакати. В якийсь момент почулося, як хтось увійшов до зали. Кетрін обернулася і побачила Олівера, що, співчутливо дивлячись на неї, одразу перейшов до справи: 
-Що це за документи? 
-Ось, глянь. Тут вбитися можна, - невдоволено скривившись, мовила дівчина. 
Олівер підійшов до її столу та, уважно дивлячись на папери, промовив: 
-Я все зроблю. 
Кетрін збентежено глянула на нього, не очікуючи почути таке. Помітивши її сконфкження, Браун голосно розсміявся. Його легкий, заразний сміх заповнив холодну тишу, заставивши дівчину теж посміхатися. 
-Чому ти смієшся? - запитала Кетрін. 
-Нічого, забудь). Занадто мила ти, коли ось так здивовано очима плескаєш). Я зроблю цю документацію, не переживай. Ти лише все своїм почерком заповниш.  
-Я... Не знаю навіть що сказати. Це ж буде якось не чесно. І ти, напевно, планував сьогодні не цим зайнятись. 
-Єдине, чим я планував сьогодні зайнятися, це провести час з тобою. Якщо тебе вже аж так буде мучити совість, можемо зробити це разом. Але одну я тебе тут точно не залишу. 
-Боїшся, щоб я не померла від нудьги?) - посміхнувшись, іронічно запитала дівчина. 
Олівер також всміхнувся, не відповівши на це запитання. 
Ближче до вечора друзі завершили роботу. Олівер солодко потягнувся у кріслі, протягнувши: 
-І ось тут дату допиши. 
-Угу... Все? 
-Так. 
-Дякую за допомогу. Без тебе я б тут до ночі сиділа. 
-Немає за що). Мені лише в радість допомагати тобі). А з Даніелем я поговорю. 
-Стосовно чого? 
-Щоб припинив усю цю маячню, - незадоволено скривившись, відповів хлопець. 
-Так впевнено говориш, ні би він тебе послухає, - байдуже хмикнувши, мовила дівчина. 
-Має прислухаєтись. 
-Слухай, а ти, до речі, завжди так над Домініком підсміюєшся? - згадавши, раптом запитала Кетрін, - мені здається він образився. 
Олівер засміявся, відповідаючи: 
-Девіс і образився?) Не вірю). Він розуміє мій гумор і також неодноразово глузує наді мною, стосовно мого росту. Джейн вже говорила, що у нього відсутнє відчуття самоіронії, зате з інших сміється на кожному кроці. Нехай теж трохи упокориться). 
Дівчина засміялася, прикривши рот долонею. 
-Котра там вже година? - на видиху заритав хлопець. 
-Пів на п'яту. 
-У нас є ще час піти га прогулянку. 
-Напевно вже завтра(, - мовила Кетрін, - я втомилася трохи за цим всім... 
-Нічого страшного, я розумію. Йди відпочивай, красуне). 
-Угу. Ще раз дякую тобі), - йдучи до виходу, відповіла дівчина. 
Олівер усміхнено кивнув, провівши її поглядом. 
Наступний ранок розпочався не з кави, а з розважливої ходьби Джейн залою туди-сюди, що перечитувала черговий запит. Так. Це була нова справа. Від попереднього розслідування пройшло не так багато часу, ніхто не хотів знову втягуватись в роботу. Але обов'язок кликав. 
Жінка, дочекавшись, коли всі притихнуть, увімкнуть увагу та зберуться з думками, почала: 
-Отож... Сьогодні зранку прийшов запит від молодої дівчини - викрадення автомобіля. 
-Є якісь подробиці? - запитав Даніель.
-Ні, чітких подробиць вона не дала. Лише залишила свою адресу проживання, де і сталася пригода.
-Добре. Будь на зв'язку, Джейн. Надішли мені адресу, ми поїдемо до неї, оглянемо місце пригоди і допитаємо потерпілу, - встаючи, мовив Даніель. 
Всі сіли в машину. Даніель та Олівер спереді, а Домінік та Кетрін ззаду. Поїздка відбувалась мовчки. Настрій був похмурий і трохи сонний, але це несильно відчувалося на фоні деякої напруги перед новим розслідуванням та роботою, яку доведеться виконати.
Приїхавши за вказаною адресу, всі покинули авто. Потерпіла знала, що до неї мають приїхати детективи, тому одразу після того, як Даніель припаркував машину, із будинку вийшла жінка. На вигляд їй було біля тридцяти років. Вона мала каштанове волосся, підстрижене під "каре" та була одягнена у дорогі брендові речі. По її зовнішності можна було зрозуміти, що і машина, яку викрали, була теж недешевою. Даніель, як обличчя команди, підійшов до хазяйки будинку зі словами:
-Доброго дня, я детектив Даніель Бейкер.
-Приємно познайомитись, Скай Сміт.
-Ви нам телефонували сьогодні зранку, у вас викрали автівку, правильно?
-Так, ви... Зможете мені допомогти?
Потерпіла поводила себе більш-менш спокійно, що було дивно, адже в таких ситуаціях складно зберігати здоровий розум. 
-Ми зробимо все що в наших силах, - відповів детектив, - можете нам показати місце події?
-Це сталось прямо тут.
-Прямо тут? Ви паркуєте свою автівку просто біля дороги? - недовірливо підійнявши брову, запитав Олівер, який встиг підключитись до розмови.
-У мене в гаражі відбувається ремонт, тому поки що тут, - трохи зніяковіло потиснула плечем міс Сміт. 
-Ми можемо оглянути це місце? - запитав Даніель.
-Так, звісно. Можете оглянути і дім, і задній двір, якщо потрібно.
-Добре, ми повідомимо, якщо це знадобиться зробити.
Даніель обернувся до решти детективів та, трохи подивишись на них усіх, підійшов ближче та тихо запитав:
-Хто допитає потерпілу? 
Кетрін, чекаючи цієї фрази, одразу рішуче відповіла:
-Я.
Даніель набрав в груди повітря, аби щось сказати, але та, насмішливо засміявшись, його перебила: 
-Тільки не говори, що це хотів зробити ти). Не ганьбися). 
Даніель прикусив губу, як здавалося ззовні, ледь не до крові, намагаючись стримати себе. «Колись це має недобре закінчитись», - зітхнувши, подумав Олівер. Кетрін із гордим обличчям обійшла його та підійша до потерпілої та люб'язно промовила:
-Міс Сміт, давайте пройдемо до будинку і ви детальніше розповісте, що трапилось.
-Так звісно, з ким я маю честь розмовляти?..
-Кетрін Тейлор до ваших послуг.
Коли дівчата зникли за дверима будинку, Даніель обернувся назад до хлопців і сказав:
-Чого ви стоїте? Хто буде досліджувати паркінг?
Олівер та Домінік без лишніх слів почали обдивлятись місце для парковки, Даніель ж, недовго замислено постоявши на місці, якось незрозуміло глянув на вхід до будинку, куди зайшли дівчата. Олівер, помітивши це, промовив: 
-Ні. Тільки не говори, що ти знову будеш піддивлятися за її роботу. 
Та його недовіра та бажання помітити будь-який "косяк" були більшими за якісь моральні принципи, і Даніель, недовго думаючи, впевнено направився до будинку. 
-Агов, пане детективе, а ви куди? - здивовано запитав Домінік.
Але той не відповів.
Тим часом дівчата сіли на диван у затишній, проте доволі просторі вітальні у будинку потерпілої. 
-Міс Сміт, коли ви помітили зникнення автівки? - почала Кетрін.
-Сьогодні, близько шостої ранку. Я прокинулась та виглянула у вікно у своїй спальні, з якого видно парковку. Я побачила, що машини немає. Вийшла на вулицю, аби переконатись, і одразу зателефонувала до вас.
-Мг... - записуючи все в блокнот, кивнула дівчина, - коли ви лягали спати, машина ще була на місці?
-Так.
-О котрій годині ви приблизно вчора лягли в ліжко?
-Близько десятої вечера.
-У вас є якісь, можливо... знайомі, сусіди, які могли б щось бачити?
-Ні. Сусіди, ті що справа, поїхали у відпустку, а дім по ліву сторону від будинку зараз пустий, там, поки що, ніхто не живе.
-Хм... Зрозуміло. Яка була марка машини?
-Mercedes-benz в кольорі металік. 
-Добре. Ви сказали, що у вас відбувається ремонт в гаражі, як давно він розпочався?
-Позавчора. 
-Ви вже паркували автомобіль ось так на вулиці?
-Так, один день все було добре, а наступного разу машини вже не було.
-Можливо ви комусь розказували, що плануєте робити ремонт в гаражі і де будете залишати авто?
-Так. Друзям та двоюрідній сестрі.
-Це ваші давні знайомі, чи нові?
-Нові. Я з ними познайомилась місяць назад.
-Як ви думаєте хтось із них може бути причетним до викрадення вашого авто?
-Не впевнена...
-Зрозуміло. Скільком людям ви говорили про подальше місцезнаходження вашої машини?
-Трьом. 
-Можете продиктувати їхні ініціали, контакти та адруси проживання? 
Дівчина трохи зам'ялась, не знаючи говорити, чи ні.
-Не хвилюйтесь, - помітивши її переживання, мовила Кетрін, - все робиться конфіденційно та задля вашої безпеки.
-Ліма Гестер, моя двоюрідна сестра і Аіда Роулінг та Ентоні Сільвер, друзі. 
Скай назвала іншу потрібну інформацію. 
-Дякую... Ви закривали машину наніч? - продовжувала Кетрін. 
-Ну звісно.
-На сигналізацію ставили?
-Ні.
-Чому?
-Забула...
-Добре, може у вас встановлені камери відеоспостереження?
-Так, встановлені.
-І паркінг вони теж охоплюють?
-Так.
-А можете їх показати, - втрутився Даніель, який уже давненько стояв позаду та слідкував за Кетрін.
Дівчина різко обернулась та здивовано подивилась на свого колегу. «А ти що тут забув?! - розгнівано подумала Кетрін, - і тут своїх п'ять копійок вставити прийшов?! А щоб тобі булька з носа вискочила!» Здавалось, вона зараз задушить його поглядом. 
-Так, звісно, пройдемо за мною, - відповіла міс Сміт. 
Вона підвелась та вийшла із вітальні. Кетрін обурено підійшла до Даніеля, характерно злісно блиснувши очима, зі словами:
-Ти наді мною зараз знущаєшся чи глумишся, Бейкер?! Скільки можна?! 
-Слова підбирай, щіпавка, - пробурмотів детектив. 
-А ти повагу та моральні принципи май, комендант! 
Вона розвернулась та попрямувала за міс Сміт. Даніель, стараючись не показувати свого обурення та незадоволення, теж пішов за ними. 
Хазяйка провела двох детективів до кабінету, де стояв комп'ютер. Схоже, це був її робочий кабінет, де вона вела всі свої справи. Дівчина увімкнула його та відкрила якусь чи то папку, чи то програму. На екрані одразу відобразились кілька вікон із відео з різних точок будинку. Одним жестом руки міс Сміт запосила детективів подивитися камери. Даніель перший рванув до комп'ютера, але і Кетрін не збиралась упускати своє. Даніель сів на стілець перед екраном, а Кетрін довелось стояти, на що вона ледь чутно сказала: «Ось так джентльмени пішли». Даніель, звісно, все прекрасно почув, але проігнорував цей коментар.
Хлопець гортав відео і нарешті знайшов потрібний уривок. Відеоролик був нечіткий та темний, тому що його запис відбувався уночі. Але розглянути хоч щось таки вийшло. На відео було видно машину. Потерпіла не збрехала, це дійсно був Mercedes-Benz. Довгий час з нею нічого не відбувалось. Але на записі, приблизно о четвертій годині ранку, біля авто показалась чиясь постать. Було дивно те, що вона з'явилась не від дороги, а з-за будинку, де, за словами хазяйки, був лише задній двір, ніяких доріг чи стежок там не було. Людина дістала ключ із кишені та спокійно, як ні в чому не бувало відчинила двері машини, завела її та поїхала у напрямку міста. На цьому моменті Кетрін акуратно штовхнула Даніеля, та поставила відео на паузу, після чого обернулась до міс Сміт, яка стояла позаду, та запитала: 
-У вас є зараз ключі від авто?
-Є, я залишила їх у коридорі, який веде на задній двір.
-Вони зараз там?
-Так.
Кетрін замовчала, перевівши погляд та дивлячись кілька секунд в одну точку. Після кількасекундної паузи дівчина мовила:
-Можете провести мене туди?
-Так, звісно, йдемо, - відповіла міс Сміт.
Хазяйка вийшла за двері, за нею Кетрін. Детектив хотіла зачинити за собою двері у кімнату прямо перед носом у Даніеля, але він, зрозумівши її наміри, вчасно підставив ногу у дверний отвір, після чого лише прошепотів: «Марно стараєшся, Тейлор». 
Міс Сміт провела детективів до коридорчику. Коли вона відчинила двері у приміщення, то не тільки хазяйка, але і детективи разом з нею округлили очі: вікно у коридорі було повністю розбите, а ключів, які, вірогідно, стояли на тумбочці біля вікна, не було. По підлозі та підвіконнику валялися чисельні осколки, як дрібні та непомітні, так і крупні шматки скла, жалюзі були також порвані. Кетрін та Даніель одночасно глянули на міс Сміт. Із її сконфуженого, враженого виразу обличчя було зрозуміло, що вона сама бачить це вперше. 
Детектив видихнув та підійшов до вікна, стараючись не наступати на осколки, та глянув на розбите скло. Він прищурив очі та помітив на склі краплі яскравої черовної крові. «А це уже цікавенько...» - подумав Даніель. Хлопець почав одягати рукавички, ще раз придивившись до скла. На ньому були ще й відбитки пальців. Детектив зняв відбитки та забрав шматочок скла із, скоріш за все, кров'ю злочинця, поклавши все це до файлу. Кетрін також зацікавлено підійшла ближче, прискіпливо спостерігаючи за подальшими діями хлопця. 
-Скоріш за все людина, яка викрала авто, розбила вікно та просто забрала ключі, - пробурмотів Даніель, - тепер в тому, що постать з'явилась з-за будинку нічого дивного немає. Але так точно вночі розвидіти за склом у кімнаті із вимкненим світлом невеликі ключі на тумбочці, було б нереально. 
-Значить злодій знав наперед що вони точно знаходяться тут, - промовила Кетрін, - це могло відбутись лише в тому разі, якщо ця особа шпигунила за будинком та за його хазяйкою. 
Він суворо та роздратовано глянув на неї. 
-Тебе ніхто не просив сюди лізти, - тихо, щоб не почула хазяйка будинку, яка все ще стояла позаду, промовив Даніель. 
-Тебе також ніхто не просив лізти до мене на допит. Думаєш, тобі все дозволено? 
-Замовчи! - шикнув він, відійшовши від неї.
Довелось знову повертатись до відеоспостереження. Після довгого перегляду усіх камер попередня теорія була підтверджена. Увесь вечір за домом стежила якась невідома особа. Через темний мішковатий спортивний костюм не було навіть зрозуміло стать цієї особи. Ця людина розбила вікно та забрала ключі. 
Детективи порекомендували міс Сміт забрати всі документи та цінні речі із дому та переночувати цю ніч в готелі, а самі відвезли скло із кров'ю та зняті відбитки у лабораторію, після чого поїхали до себе.
Всі одразу зібралися у залі, сівши за центральний стіл. 
-І що ми в результаті маємо? - запитав Даніель суворим поглядом оглядаючи кожного присутнього, особливо Кетрін.
-Ми оглянули паркінг та будинок, - почав Олівер, - біля заднього двору було розбите вікн...
-Ми це бачили, - різко перебив його Даніель.
-Ну і ще на розбитому склі, яке валялось на землі, було трохи крові. Вірогідно, той хто розбивав вікно порізався. Але ти це також знаєш. 
-Ясно... - Даніель трохи зам'явся, незручно сказавши: Тейлор, дай сюди свій зошит.
Дівчина хмикнула, дістала блокнот та красиво шпурнула його Даніелю, при цьому ні разу не подивишись на нього. Від такого ставлення, його губа незадоволено сіпнулась. Хлопець зверхньо взяв блокнот до рук та, відкривши його, сказав:
-Ну і почерк у тебе, Тейлор...
-На себе подивись, Бейкер, я твою писанину в документах ледве розібрала. 
-Перестаньте собачитись, ніби з дитячого садочку вирвались, - теж починаючи дратуватися, мовив Домінік.
Кетрін гордо склала руки на грудях, відвіши погляд, Даніель ж коротко прокашлявся, невдовзі промовивши: 
-Треба зараз знайти та допитати цих її...  "Друзів". У нас є їхні адреси та номера телефонів, тому це не складатиме великої складності. Значить так... Я займуся Ентоні Сільвером, Домінік - Лімою Гестер, а Олівер - Аідою Роулінг. 
Кетрін обурено прочистила горло, тримаючи невдоволений погляд на детективові. Він, закотивши очі, важко зітхнув, байдуже відповівши: 
-Прибийся до когось і не мороч мені голову. 
Вона набрала повітря, аби вивергнути черговий промовистий потік милозвучної лексики, але Олівер м'яко поклав руку їй на плече, повільно похитавши головою. Дівчина видихнула та відвела погляд, обурено склавши руки на грудях.