ГЛАВА XXXVII „ВИРІШАЛЬНИЙ МОМЕНТ”

Машина зупинилися приблизно за сто метрів від закинутого корпусу ферми. Серце колотилося, як скажене, в голові гуділо, у горлі стояв ком. На вулиці смеркало, сонце давно зайшло за горизонт, залишаючи їх напризволяще один на один із грізною ніччю. Разом із ними їхали ще інші працівники поліції, які були у інші машині. План був такий: спочатку Даніель, Алан, Олівер та Домінік мали піти перевірити, що там відбувається та знайти точне місцерозташування Кетрін. Потім вони мають подати сигнал іншим, аби вони прийшли на допомогу.
Даніель виглянув з вікна обдивляючись місцевіть. Побачивши в далині напіврозвалені будівлі, він промовив:
-Все. Далі я не поїду. 
-Далі і не треба, - відповів Алан, - машину помітять. 
-А... Який взагалі наш план дій? - раптом запитав Олівер. 
-Потрібно спочатку дізнатися, де знаходиться сама Кетрін, - відповів Даніель, починаючи ще сильніше переживати, - приміщень багато, її могли залишити де завгодно. Потрібно... Розділитися на дві групи та ДУЖЕ обережно пообдивлятися тут все. Потрібно, щоб бандити якомога довше не знали, що ми тут. 
-Добре... Якщо хтось із нас її знайде, як повідомити іншим? - запитав Домінік. 
-Я.... Не знаю... Може статися будь-що, тому точно визначитися неможливо. 
-Гаразд, будемо дивитися по ситуації, - відповів Олівер, - йдемо? 
-Так, - впевнено відповів детектив. 
Хлопці повиходили із машини, попередньо залишивши там верхній одяг, аби було легше рухатися та видавати менше лишніх звуків, та рушили в дорогу. На вулиці була вже ніч. Дорогу освітлювали вуличні ліхтарі, що були біля траси. Вони відійшли від дороги, ховаючись в тінь, аби їх не помітили. Було вирішено, що Алан буде у групі із Домініком, а Даніель із Олівером. Чим ближче компанія підходила до закинутих корпусів колишньої ферми, тим напруженішим ставало все довкола. Здавалося, навіть зірки почали світити слабше. Наставав вирішальний момент. Вони підібралися до величезного корпуса, з якого долинав ледь чутний шум. Схоже, всі бандити зібралися там. І логічно, десь у тому ж корпусі була й Кетрін. Хлопці розділились. 
Алан та Домінік тихо пробиралися лівішою частиною будівлі. Приміщення мало дуже гнітучу атмосферу. Домінік ішов попереду, уважно дивлячись під ноги та озираючись по сторонах. Алан йшов трохи далі, іноді гублячи свого напарника із поля зору. Це його трошки дратувало та напрягало. Але перешіптуватися із Домініком, кажучи йому, аби він зачекав, теж було не варіантом. Поки що було більш-менш спокійно. Шум, який чувся спочатку, стих, значить у цій частині корпусу, напевно, нікого не було. Алан та Домінік обійшли вже майже всю частину будівлі, яку повинні були. Поліцейський зрозумів, що Кетрін, скоріш за все, вони тут вже не знайдуть, тому дозволив собі трохи видихнути. Раптом він помітив що повністю відстав від Домініка, загубивши його із поля зору. Алан збився з дороги та  не знав куди йти. Чоловік зупинився, оглядаючи приміщення довкола. У пітьмі ночі все виглядало одинаковим. Поліцейський судомно видихнув, намагаючись при цьому не видати жодного звуку. Він обрав напрямок, який здавався йому більш "правильним" та насторожено рушив туди. 
Домінік, йдучи попереду, іноді озирався на Алана. Чоловік сполохано дьоргався від кожного найменшого звуку, який долинав до його вух, щоразу полегшено видихаючи. Зрозумівши, що вони з Аланом обдивились майже всю територію, яку мали оглянути, на серці стало дещо легше. Навіть дихати стало легше. Раптом хтось ззаду грубо закинув йому на шию якусь не то мотузку, не то шмат тканини, притягуючи все його тіло до напіврозваленої колони, яка тримала дах. Гарнчірку почали стискати, не даючи чоловікові дихати. Все це відбулося так швидко, що він не встиг не те що вистрілити, а навіть слова промовити. Чи було нападників двоє, чи один, він теж не зрозумів. Домінік схопився за тканину, намагаючись ослабити хватку та дати собі можливість дихати. Але бандит був сильнішим, тому чоловік лише марно порався. Домінік схопився за шию, відчуваючи, що починає задихатися. В голові почало сильно паморочитись. Він хрипів, безпомічно намагаючись піймати ротом хоч трохи повітря. Якщо хватка не ослабне, йому залишатимуться лічені секунди...
Даніель та Олівер йшли на відстані буквально двох-трьох метрів. Найтихший, ледь помітний та взагалі незначущий шум будоражив розум, заставляючись щоразу затихати та, нервово зупиняючись, прислухатися до нього. У ці миті Даніель переживав, як ніколи. Він відчував одразу з десяток самих різноманітних почуттів, серед яких була злість, паніка, дратівливість, страх, любов... Ця суміш емоцій здавалася дуже незвично і дивно. Раптом Олівер зупинився та, важко дихаючи, не те про щось замислився, не те до чогось прислухався. Даніель, помітивши, що він став на місці, обернувся, запитально дивлячись на друга. Олівер підійняв на нього переляканий погляд. Даніель, зрозумівши, що друг не буде йому говорити щось на відстані, максимально тихо підійшов до нього, аби той сказав, що трапилось. Олівер проковтнув слину і майже беззвучно прошепотів Даніелеві на вухо: «Я чув ще чиїсь кроки». Хлопець підійняв голову, дивлячись на друга величезними очима. Вони обоє прислухались, насторожено тримаючи в руках зброю. Почулося ледь помітне, проте досить чітке шарудіння. А потім ще раз. Це було схоже на чиїсь кроки по розбитому склу та іншому смітті. Звук починав посилюватись - хтось наближався до них. Хлопці насторожилися, будучи готовими до будь-чого. Вони притихли, не рухаючи жодним м'язом та навіть майже не дихаючи. Звук став зовсім близько. Буквально в кількох метрах від них, за наступною стіною з'явилася чиясь тінь. Вона, помітивши двох хлопців, пів секунди насторожено стояла на місці, а потім, висунувши пістолет перед собою, швидким кроком почала йти їм на зустріч. Олівер та Даніель теж висунули зброю вперед, стоячи на місці та морально готуючись до будь чого. Коли постать підійшла ближче до хлопців, вони впізнали в ні Алана. Поліцейський теж одразу впізнав детективів, опускаючи зброю. 
-Ти... Що тут робиш? - прошепотів Даніель.
-Я відстав від Домініка та заблукав, - теж максимально тихо відповів Алан. 
Даніель тихо видихнув, повільно  похитавши головою.  
-Що ви оглянули? - знову прошепотів детектив. 
-Поки були разом, майже всю територію, яку мали, оглянули. Якщо у Домініка все добре, то він вже дійшов до кінця. 
-Він залишився там один, - занепокоєно промовив Олівер, - а якщо з ним щось станеться? Ми ж навіть знати не будемо.
Хлопці перекинулись занепокоємними поглядами.  
-Так, не панікувати, - промовив Алан, - потрібно згадати, куди ми ішли та піти його зна... 
Раптом його слова перервав голосний шорох. Але не такий, який міг періодично чутися раніше. Він був дужий, ніби йшла орда людей. Так і сталося. Із того повороту, звідки вийшов Алан, з'явилося троє кремезних чоловіків у чорних масках, тримаючи в руках вогнепальну зброю. Даніель, Олівер та Алан обернулися до них, автоматично виставили пістолети поперед себе, напружено тримаючи пальці на рукояті, готуючись у будь-який момент стріляти. Чоловіки, чомусь, не йшли близько до них. Вони зупинилися на відстані кількох метрів та просто стояли із простягнутою зброєю. Несподівано за спинами хлопців пролунав короткий єхидний смішок. Даніель, почувши цей знущальний сміх, різко обернувся, побачивши біля стіни Белатрису. Вона теж тримала пістолет, але, замість того, щоб, тою тримаючи його на поготові, аби стріляти, лише байдуже крутила його в руках. Верхня губа Даніеля люто сіпнулась, щелепи стиснулись, у очах заграла дика ненависть. 
-Чому ж ви так агресивно налаштовані?) - промовила бандикта, поправляючи одяг. 
-Що. Ти. Робиш? - крізь зуби запитав Даніель, дивлячись на неї грізним поглядом, намагаючись на місці стерти в порошок. 
Хлопці досі тримали руки висунуті вперед, аби у будь-який момент вистрілити. Бандити Белатриси теж тримали свою зброю на сторожі. Зараз могло статися що завгодно. 
-Позбавляюся від перешкод на своїй дорозі, - відповіла Рочестер, впершись у стіну позаду неї. 
Алан та Олівер повернулися півобертом, аби бичити, що відбувається між Даніелем та злодійкою та паралельно контролювати ситуацію позаду. 
-Ми тобі знову завадили вбити Сміт. І ти знову намагаєшся вирішити свої проблеми, застосовуючи рукоприкладство? - нервово кліпнувши очима, промовив Даніель. 
-На цей раз все мало бути по-іншому! - скрикнула бандитка, - тоді все виконував малодосвідчений юнак, якого я недавно наняла. На цей раз я роботу довірила людині, яка працює на мене роки! Він мав усе зробити ідеально! 
Даніеля осінило. У голові постала та сама сцена із кабінету Белатриси: «Він нашвидкоруч перечитував документ, який взяв зі столу. "Чому він оформлений на іншу людину?! - думав хлопець, - що за Річард Адамсон?! Невже це підробка?!"» Всередині знову зросла ненависть. Але тепер вона була спрямована на самого себе. «Як я міг не здагадатися та не помітити цього?! - промайнуло в голові Даніеля, - безглуздий!»
-Річард Адамсон... Ти на нього протягом десяти років оформляла деякі підробні документи! - злісно крикнув Даніель. 
Злодійка хитро всміхнулась, починаючи повільно знущально хлопати в долоні. Кожен голосний звук від її чергового хлопка голосним ехом лунав, напевно, у всьому корпусі та відгукувався величезним дзвоном в голові. 
-Невже великий детектив нарешті скав у голові правильну картинку). Я думала, ти скоріше дійдеш до істини). 
-А Гестер, тому що вона - спадкоємиця?
-Все таки думати ти вмієш). 
-На відміну від тебе! Ти вирішуєш всі свої негаразди лише силою, замість того, щоб увімкнути голову та нормально підійти до вирішення проблеми! 
-Але поміть, що такий спосіб найефективніший). Доречі, стріляти я навчилася). 
Вона виставила пістолет, який до цього бездумно крутила в руках, поперед себе, та, майже не цілячись, впевнено натиснула на курок. Пролунав дзвінкий постріл, за яким пішов крик. Пуля пролетіла прямо повз Даніеля та попала прямо Оліверу в груди. Хлопець, не до кінця зрозумівши, що сталось, рефлекторно схопився за рану. Різка пекуча біль пронизала все його тіло. З-під його пальців почала витікати кров, стікаючи на світлу сорочку. Він прикрив очі, скривившись. Із його вуст вирвався короткий подих. Олівер впав на коліна, все ще тримаючись за поранене місце, після чого опустився на підлогу. Даніель дивився на це очима повними жаху та відчаю. Обернувшись обличчям до  Белатриси, детектив кілька секунд хижо дивився на неї, після чого тихо промовив:
-Це вже поза правил...
Злодійка лише голосно розсміялась, промовивши:
-Бейкер, це гра без правил), - вона зупинилася, змінивши свій вираз обличчя із єхидного та насмішливого на злий, роблячи особливий наголос на кількох останніх словах, - а переможить у ній той, хто виживе. 
Вона зробила ще один короткий постріл в повітря, який не знайшов своєї цілі. Белатриса зробила незрозумілий жест рукою, після чого чоловіки, які увесь цей час стояли позаду, дико накинулись на Даніеля та Алана. Хлопці швидко відреагували, починаючи відбиватися. Бандити поводили себе дивно: замість того, щоб просто застосувати вогнепальну зброю, яку вони увесь цей час тримали при собі, та швидко закінчити з цим, вони билися руками?.. Для чого? Тут був якийсь злий та підлий підступ, який потрібно було якомога швидше зрозуміти. Белатриса стояла на місці та  дивилася на всю цю бійку із... насолодою? Її навіть не було шкода своїх людей, які вірно на неї працювали. Її серце настільки зачерствіло, жорстокість та ненависть до всіх і всього заполонили її душу, що сцени із побоями та вбивствами людей приносили її задоволення...
Даніель вивернувся із чергової хватки свого нападника, швидко думаючи, як його можна перехитрити та перемогти. Раптом бандит несподівано сильно штовхнув Даніеля і той повалився на підлогу. На цей голосний звук Алан, який вже майже відбився від інших бандитів, різко обернувся, бачучи, що нападник, скориставшись кількасекундною безпомічністю Даніеля, зараз жорстоко вб'є його. «Не дозволю!» - злісно подумав поліцейський направивши пістолет та, потративши кілька секунд на те, щоб прицілитись, вистрілив у бандита. Злодій моментально отримав сильне поранення в плече, безпорадно скрикнувши від болі. Але в цей ж момент Аланвідчув пекелюну біль у зоні живота. Інший бандит, бачучи, що Алан цілиться у його напарника, бездумно кинув у нього ніж, який був до цього у нього за поясом. Поліцейський, випустивши з рук пістолет, впав на підлогу. Із рани моментально хлинула кров, крупними краплями стікаючи на землю, утворюючи кругом нього величезну червону калюжу. Він, розуміючи, що це кінець, почав важко кашляти та хрипіти, захлинаючись власною кров'ю. 
Все це відбулося в один момент. Даніель швидко підвівся, з ноги штурхнувши свого нападника, який ще стояв перед ним, кривлячись від болі. Бандит повалився на землю, починаючи ще сильніше кричати. Даніель занепокоєно підбіг до Алана, але його цієїж миті перехопили два інших злодія, схопивши за руки. Один із них завів руки хлопця назад, міцно стискаючи їх докупи, аби Даніель не міг опиратися, інший приклав дуло пістолета до його віска. У його свідомості до зараз був Алан із пробитим животом та Олівер, який вже майже не дихав. Його друзів тільки що вбили. Тих єдиних людей, які від самого початку були з ним, допомагали, підтримували, переживали, піклувались... Тих, які завжди були поруч, яким можна було довіритись, тих яких він щиро любив та поважав. Це були одні з єдиних рідних йому людей, які зараз лежаль непритомні та безпомічно стікають кров'ю?.. Свідомість дико опиралась, відмовляючись сприймати цей факт, він до останнього не міг в це повірити. 
-Програєш, Бейкер), - всміхнулась Белатриса. 
-Де Кетрін? - раптом видушив із себе хлопець, розуміючи, що у будь-який момент йому самому може прилетіти пуля в голову.
-Ну пішли, заглянемо до неї в гості). 
Кетрін сиділа, як і раніше, дивлячись червоними запухшими від плачу очима в пустоту. Ліва рука сильно нила від болі, яку приніс глибокий поріз біля ліктя. Долоні посиніли, теж нестерпно нагадуючи про себе бридкою біллю. Вона намагалася вибратись, пробувала розв'язати вузол на руках, пробувала знайти спосіб розрізати мотузки, намагалася придумати якусь хитрість, але нічого не виходило. Почувши недалеко від себе знайомі голоси, після яких почали лунати вистріли і крики, дівчина не стримала сліз, розуміючи, що все йде до невтішного кінця. Раптом двері до приміщення голосно відчинилися. Кетрін здригнулася всім тілом, напружено намагаючись передбачити, що зараз станеться. До приміщення гордою ходою увійшла Белатриса, за якою двоє міцних, грізних чоловіків у чорних масках заштовхали у двері не скільки фізично, скільки морально вимученого Даніеля. На його тілі та обличчі було лише кілька незначних синців та царапин. Побачивши Кетрін, наростаюча душевна біль ніби почала ламати йому ребра, не вміщаючись у його серці. Хлопець та дівчина перекинулися поглядами, повними безвиході та паніки, яка щосекунди ставала дужчою та дужчою. Злодійка підійшла до Кетрін, різко взявши її ззаду за волосся, підіймаючи та тримаючи її голову на одному рівні, та приклала ніж до її горла, раптом починаючи говорити нехарактерним їй тоном:
-Значить так, Бейкер зараз ти швидко даєш правдиві відповіді на мої запитання. Ні - у неї злетить голова з пліч. 
Побачивши, як до горла дівчини впритул приставлений ніж, він ледь не зійшов з розуму. Кетрін лише мовчки притискалась до стіни, стиснувшись всім тілом та взагалі не рухаючись. Нарешті все склалось. Кетрін - приманка та спосіб шантажу. Алана, Олівера та, можливо, Домініка вбили, аби вони "не плутались під ногами", а Даніеля залишили в живих, аби дізнатися потрібну інформацію. Детектив думав, як вийти із цієї ситуації, аби не зашкодити дівчині та, по можливості, собі, паралельно борючись із сильною головною біллю та їдкою панікою. 
-Хто веде справу, що до мене та мого бізнесу? - раптом запитала злодійка. 
«Ну звичайно, - подумав Даніель, - я зараз їй скажу, і вона знову буде "прибирати людей з дороги". Я не можу стати зрадником. Потрібно щось придумати!»
-Я не знаю, - видушив із себе хлопець. 
-ЗНАЄШ! Я повторю. Хто. Із поліції чи детективів. Веде. Справу. Щодо мене?! 
-Я НЕ ЗНАЮ, - крикнув Даніель, намагаючись вивільнити руки, які до зараз тримали у нього за спиною два бандита. 
-ЗНАЄШ!!! 
Белатриса замахнулась ножем та провела ним по обличчю Кетрін. Дівчина зажмурилась, скрикнувши диким криком. Даніель різко глянув на ню, розуміючи, що не витримає. Через все її обличчя, від чола з правої сторони і аж до низу лівої щоки, простягалася довга червона рана. Кетрін схлипнула, все ще тримаючи зажмуреним ліве око. По її ніжній шкірі покотилася велика крапля крові, змішуючись із слізьми, які рікою текли з її наляканих очей. У цей момент йому ніби черговий раз пройшлися лезом по серцю, не залишаючи там жодного живого місця. Злодійка знову промовила:
-Я останній раз запитую: ХТО. ВЕДЕ. СПРАВУ?
-Я, - твердо відповів Даніель. 
-Не бреши! 
-Я не брешу. Паралельно із іншими розслідуваннями я вів справу щодо твоїх протизаконних афер. І, схоже, у мене погано виходило вести кілька розслідувань одночасно. 
Белатриса спочатку дивилася на нього розгніваним поглядом, потім, співставивши деякі факти в голові, голосно розсміялась. 
-Який ти дурний... Та наївний... - раптом почала злодійка, - я думала, що ти набагато розумніший, але схоже - навпаки. 
Вона знову показала незрозумілий жест головою бандитам, які тримали Даніеля. Один із них знову притулив дуло пістолета до віска хлопця, напружено тримаючи вказівний палець на куркові. Злодійка приклала ніж до шиї Кетрін, промовляючи:
-А тепер можете сказати одне одному останні слова). 
Це був кінець. Хлопець та дівчина глянули одне одному в очі, розуміючи, що вони бачаться востаннє. У такий момент варто було би сказати одне одному щось важливе та значуще, але всі слова губились. Раптом у голову Даніеля прийшла одна думка. Вона йому не подобалась, але, зважаючи на те, що це було єдине, що прийшло на даний момент в його голову, він промовив:
-У мене є останнє бажання. 
-Як ціка-а-аво). І яке ж?)
Він глибоко вдихнув, вгамовуючи серце, і промовив:
-Я хочу з тобою поцілуватися. 
Запала кількасекундна тиша. Кетрін здивовано не зводила з нього погляду, чекаючи, що він зробить далі. Белатриса черговий раз засміялася та промовила:
-Мені не почулось?) Що ти хочеш?)
-Не вимушуй мене говорити це знову!
-Якщо дійсно хочеш - то скажи). 
-Я хочу поцілунку з тобою, - зітхнувши, повторив Даніель. 
Бандитка, все ще сміючись, махнула рукою чоловікові, аби опустив пістолет. Вона підійшла до Даніеля, взявши його за підборіддя та підійнявши його голову, аби порівняти його обличчя зі своїм. Вона заплющила очі та різко впилась в його губи. Раптом Белатриса скрикнула та відсторонилась, хапаючись за рот. Даніель навмисне сильно вкусив її за губу, аж до крові. У хлопця було кілька секунд. Він, позбавившись загрози у вигляді пістолета біля голови, різко вдарив ногою одного із бандитів. Той скрикнув, хапаючись за місце удару. Даніель схопив пістолет, який випустив його нападник та зробив кілька вистрілів, стріляючи злодіям по ногах. В наступну мить від підійняв із підлоги ніж, який залишила там Белатриса і одним махом перерізав мотузку, якою були прив'язані руки Кетрін. Він швидко взяв її попід руки та вивів із приміщення, прихопивши із собою пістолет і ніж.