ГЛАВА XXXVI „ЗНАЙДИ МЕНЕ”

Вона сіпнулась всім тілом. А потім знов. І знов. Навколо стояв настільки їдкий запах вогкості, плісняви та пилюки, що практично не було чим дихати. У роті був неприємний привкус. Кетрін повільно розплющила очі. Вона сиділа у незвичайні позі: її руки були підняті вгору, зв'язані у неї над ноговою та підвішані до якоїсь залізяки, яка стричала із стіни, а сама дівчина сиділа на холодній підлозі. Руки затерпли, зар'ястя боліли. Вона тихо застогнала, підіймаючи голову. «Ну звісно, де я ще могла опинитись? І кому я вже здалась?» - роздратовано сіпнувши головою, аби забрати з обличчя волосся, подумала Кетрін. Вона обдивилася своє тіло: нічого не виглядало ушкодженим, та й дівчину майже нічого не боліло. Кетрін обвела приміщення уважним поглядом, намагаючись ідентифікувати, де вона приблизно може знаходитись. Воно було невеличким, це було більше схоже на якусь невелику кладовку, чи щось типу такого. У стінах аж під самою стелею були діри. Чи то колись були невеличкі віконичка, чи вони завалились від того, що будівля була старою. Кетрін спробувала злегка підвестись, аби розглянути місцевість за будівлею. На вулиці були глибокі сутінки, щось роздивитися було практично нереально. Там виднілися чорні поля, за якими простягалася довга лінія лісу. «Ліс, - почала міркувати дівчина, - мене не могли відвезти далеко від Лондону. За містом багато лісів, я не зможу конкретно виявити біля якого знахожуся я(. А що там ще є? Це трансформаторна будка? Я не помиляюся?» Раптом великі залізні іржаві двері із голосним скрипом розчинилися. Перед дівчиною постала вона. Із ножем в руках та пістолетом за поясом, злісно і хитро всміхнувшись. У очах Кетрін блиснув розгніваний вогник. Вона невдоволено стиснула щелепи, крізь зуби прошипівши:
-Рочестер... 
-Ну, ну, Кетрін, дорогенька, чому так грубо?)
-Чого ти, знову, щоб твою, добиваєшся?!
-Того, чого не добилась пів року тому, - підійшовши до неї та взявши дівчину за підборіддя, аби та дивилась їй у очі, промовила Белатриса, - не бійся, тебе я чіпати не планую). 
Кетрін злісно сіпнула головою, видьоргуючи своє підборіддя із рук бандитки. 
-Ну звісно... - здогадалася Кетрін, - тобі потрібен Даніель. Я - просто пішак. 
-А ти справді не дурненька). 
-Що ти від нього хочеш? - ще більш недружелюбним тоном, промовила дівчина. 
-Дорогенька, це не твого розуму діло). 
-ЩО ТИ ХОЧЕШ ЗРОБИТИ З ДАНІЕЛЕМ?! - крикнула Кетрін. 
-ЗАМОВЧИ! - вигукнула Белатриса, вдаривши її по щоці. 
Дівчина розпачливо скривила обличчя від різкої болі, тихо застогнавши. Із кишені її куртки із великим грохотом на бетонну підлогу випав телефон. Бандитка глянула на річ та, знову лукаво всміхнувшись, підійняла його з підлоги, починаючи його розблоковувати. Кетрін увесь цей час мовчала, намагаючись вгамувати серце. «Що вона хоче з ним зробити? Що вона не зробила минулого разу? Вона хоче його вбити?!» - нажахано роздумувала дівчина. Раптом злодійка промовила:
-Який пароль? 
-Я... 
-ЯКИЙ ПАРОЛЬ?! - приклавши ніж до горла, голосніше повторила викрадачка. 
-Нуль, сім, одинадцять, нуль, п'ять, нуль, шість, - тихо відповіла Кетрін, намагаючись взагалі не шивелитись. 
Белатриса забрала ніж від її горла, встаючи. Вона гортала телефонну книжку. Побачивши там потрібний її контакт, бандитка промовила:
-Давай зателефонуємо твоєму коханому). Думаю, він буде радий поспілкуватися). 
Даніель нервово ходив по залі, судомно дихаючи. Джейн, Олівер та Домінік тихо сиділи на дивані, спостерігаючи за ним. 
-Та що це твориться?! - раптом крикнув хлопець, - ДЕ ВОНА?! 
-Ша, Даніель, заспокойся, - промовив Олівер, - криком ти нічого не зміниш. 
-Її нігде нема, слухавку не бере, що з нею?! 
Раптом на столі голосно задзвонив телефон Даніеля. Хлопець різко обернувся та швидко підійшов до нього, дивлячись на екран та судомно дихаючи. 
-Це Кетрін! Тихо всі! - вигукнув хлопець, беручи слухавку. 
По інший кінець дроту почувся стиснений голос дівчини:
-Ал-ло?.. 
-Кетрін, щоб тобі добро було, тебе де носить?!
-Я... 
-Кетрін?!
Вона набрала повні груди повітря, після чого дуже швидко промовила:
-Вона мене викрала, я у закинутому приміщенні, тут поле, ліс і трансформат... АЙ! 
Белатриса, почувши, що дівчина говорить лишнього, не задумуючись різко провела ножем по її руці. Із рани рікою почала текти бордова, густа кров. 
-КЕТРІН?! - крикнув Даніель, рефлекторно сіпнувшись всім тілом. 
Від його жестів та крику Олівер теж злякано підвівся, уважно слухаючи та намагаючись розібрати, що говорить Даніелів співрозмовник. 
-Ну і навіщо так кричати?) - почувся єхидний голос. 
Хлопець кілька секунд мовчав, а потім розгнівано промовив:
-Ти?! 
-А ти думав почути когось іншого?)
-Ну звичайно... Хто ж ще міг вбити Сміт, як не її конкурентка, яка вже замахувалась на її життя? 
-Правильно мислиш). 
-От того за нами й шпигунили... Це було твоїх рук діло. 
-Ага). 
-Навіщо тобі Кетрін? ЩО ТИ З НЕЮ ХОЧЕШ ВЧИНИТИ?! 
-Нічого особливого, через що потрібно було б так кричати). Я тебе чекаю Бейкер). 
Вона замахнулась та із усієї сили кинула телефон на підлогу так, що від нього аж розлетілися осколки. 
У слухавці пролунали короткі гудки. Даніель глянув на екран очима, повними жаху, страху та злості. В пориві гніву він розгнівано голосно шпурнув стілець, що стояв біля стола. Хлопець важко, судомно дихав, його погляд бігав залою, руки трусилися. У нього починалася істерика. Олівер бідбіг до друга, намагаючись його заспокоїти. Він взяв його за плечі, промовляючи:
-Чш... Даніель, тихо. Заспокойся, я тебе благаю. Спокійно. Пам'ятаєш, що Кетрін зранку говорила? Потрібно повернути холодний розум, аби не вчинити дурниці. Присядь, заспокойся. У тебе від хвилювання тиск скаче, тихо. 
-Я принесу заспокійливе, - мовила Джейн, встаючи та якомога швидше підіймаючись на другий поверх. 
Його думки сплутувались, не даючи нормально мислити. Навіщо їй Кетрін? Що вона замислила? Чим це все взагалі  закінчиться? У голові починало паморочиться, руки ще сильніше затрусились.  
Буквально через пів хвилини Джейн принесла заспокійливе та чашку води. Даніель випив ліки, невдовзі трохи заспокоївшись. 
-Пробачте мені мої лишні емоції, - раптом промовив хлопець, - давайте будемо її шукати. 
-Я тільки за, - відповів Олівер, - де ви востаннє бачились? 
-Біля лабораторії. Мені зателефонувала Елейн, і сказала, що вона оглянула тіло і попросила, аби хтось прийшов за заключенням. Я доручив це Кетрін. 
-Якою дорогою вона йшла? - запитав Домінік. 
-По проспекту, а потім повернула за ріг стоматологічної клініки. Але якщо її викрали після того, як вона забрала заключення? Як ми дізнаємось, якого дорогою вона поверталась? 
-Зателефонуй Елейн та запитай, чи Кетрін була у неї, - промовив Олівер. 
Даніель мовчки взяв телефон зі столу, який декілька хвилин назад ледь не розбив. Він нашвидкоруч знайшов контакт судмедексперта та почав телефонувати її. Слухавку майже одразу підійняли. 
-Ало? 
-Доброго вечора, міс Берг. 
-Доброго, містер Бейкер. 
-До вас мала сьогодні підійти міс Тейлор та забрати заключення та свідоцтво про смерть Ліми Гестер. Вона приходила? 
-Ні. Я була на роботі рівно до шостої вечора. За цей час до мене ніхто не приходив. 
-Зрозуміло... А... Можливо ви бачили якусь метушнечу на вулиці? 
-Ні. Містер Бейкер, щось трапилось? 
-Зникла міс Тейлор. 
-Коли?! 
-Сьогодні о другій половині дня. 
-Може я зможу чимось вам допомогти? 
-На жаль, поки що нічим. Якщо знадобиться ваша допомога, я обов'язково вам зателефоную. 
-Гаразд. Я буду на зв'язку. До побачення. 
-До побачення. 
Елейн перша поклала слухавку. Даніель відклав телефон та, дивлячись на команду, промовив:
-Елейн сказала, що Кетрін не приходила. 
-Значить її викрали у провулку, - відповів Олівер, - якщо вона завернула за ріг стоматологічної клініки та прямувала до моргу, значить це сталося саме там. 
-Там встановлене відеоспостереження? - запитав Домінік. 
-Я не знаю. Це малолюдний провулок, там, в основному, смітники та задні частини будівель, не думаю, що там можуть бути камери, - промовив Даніель. 
-А раптом? Зателефонуй Алану, - мовив Олівер. 
Даніель знову мовчки взяв телефон, телефонуючи поліцейському. 
Алан та Рейчел лежали на ліжку, мило розмовляючи. Раптом живіт жінки сіпнувся. 
-Ти бачила?) - мовив Алан. 
-Бачила). 
Живіт знову здригнувся. 
-Дивися, знову), - промовив Алан, натягуючи на обличчя щасливу посмішку, та замріяно продовжив: тільки уяви, десь через півтора місяці, ти будеш лежати у палаті пологового будинку, до тебе прийду я, із величезним букетом квітів. Потім нам принесуть нашого маленького Зейна. Ти візьмеш його на руки, заколишеш, поцілуєш, потім дасиш мені. Ми будемо розчулюватись, радіти. Будемо поруч одне з один, разом із нашим крихітним синочком і нам більше нічого не треба буде для повного щастя. 
-Звучить просто прекрасно. 
Він нахилився вперед та м'яко поцілував її живіт. 
-Я вже не дочекаюсь побачити нашого малюка наживо, - промовив Алан, приобіймаючи Рейчел. 
-Ще недовго залишилось). Думаю, шість тижнів ти ще почекаєш). 
Раптом телефон Алана голосно задзвонив, сполохуючи мирну тишу, яка панувала у кімнаті. «Ну хто там ще що у мене хоче?» - зітхнувши, подумав чоловік. Він взяв телефон, підіймаючи слухавку. 
-Ало, - промовив поліцейський. 
-Алан, давай перейдемо одразу до справи, - почав Даніель, - у перевулку, що між стоматологічною клінікою на проспекті та моргом, встановлене відеоспостереження? 
-Тому, де два роки тому сталася пожежа? 
-Так, так. 
-Встановлене. 
-Чудово. Ти не міг би зараз під'їхати у відділок? 
-А... Що, власне, сталось? 
-Кетрін викрали. 
-Що?!.. Хто?! 
-Рочестер. 
-От зараза! - злісно крикнув чоловік, - зараз буду. Подробиці потім розкажеш. 
-Гаразд. Ми теж їдемо.  
Даніель кинув слухавку. Алан скочив з місця та швидко підбіг до шафи, починаючи одягати, що під руку попаде. 
-Що таке? - занепокоєно запитала Рейчел. 
-Кетрін викрали. 
-Дівчину Даніеля? 
-Угу, - дратівливо защіпнюючи ґудзики на сорочці, відповів Алан, - я їду у відділок. Будемо її шукати. 
-Ви відправитесь її рятувати? 
-Я не знаю. 
-Алан, будь обережним. 
-Обов'язково. А ти не хвилюйся лишній раз. Все буде добре. Все, я побіг, бувай. 
Він поцілував її у щоку на прощання та, схопивши барсетку із столу, вибіг з кімнати, паралельно викликаючи таксі. 
Алан перший дістався до поліцейського відділку. Він забіг до будівлі, де окрім охоронця та сонних працівників, які були на нічній зміні, майже нікого не було. Чоловік підійнявся на другий поверх до кабінету, де зберігалися записи із камер міського відеоспостереження. Зайшовши всередину, він нашвидкоруч почав шукати потрібний відеозапис. Через декілька хвилин до кабінету увійшли Даніель, Олівер та Домінік. Даніель перший бідбіг до Алана, який сидів за столом та уже майже знайшов потрібний відеофрагмент. 
-А тепер, поки я ще шукаю, - почав поліцейський, - детально розкажи, що сталось. 
-Перед тим, як їхати до вас шукати Адамсона, я доручив Кетрін піти до моргу та забрати у судмедексперта заключення та свідоцтво про смерть Ліми Гестер. Вона, як ти знаєш, не телефонувала та не підіймала слухавку. Ми думали, що вона вдома, але виявилось, що ні. Невдовзі вона мені зателефонувала і кинула два слова, що знаходиться у закинутому приміщенні, де поруч поле, ліс і, напевно, трансформаторна будка. Потім вона закличала, а в слухавку заговорила Рочестер. 
-Це ж і вона вбивство, скоріш за все, підлаштувала, - скривився Олівер. 
-Вискочка... - пробурмотів Алан, - знайшов! 
Хлопці моментально оточили поліцейського, дивлячись в екран монітора. На відео показалось, як Кетрін швидко йде провулком. Раптом дівчина зупиняється, оглядається та продовжує повільним кроком йти далі. Несподівано на неї ззаду нападає двоє людей: один хапає дівчину за плечі, міцно затуляючи рот та ніс гарнічкою, інший починає хапати її за руки, аби їх, напевно зв'язати. Коли Кетрін знепритомніла, її взяли на плечі та понесли у невідомому напрямку. 
-Шукай, куди її понесли, - судомно промовив Даніель. 
Алан швидко поклацав мишкою, моментально знайшовши наступний запис, де було видно викрадачів.
Вони підійшли до вузької дороги, де стояв їхній автомобіль, і, сполохано озираючись, заштовхали непритомну дівчину у багажник. Потім бандити самі сіли у машину, рушаючи. 
Алан знову перебрав кілька відеозаписів, вмикаючи наступний. Виявилось, що Кетрін вивезли за місто у північному напрямку. 
-Вона говорила що там є трансформаторна будка? - раптом запитав поліцейський. 
-Так, - відповів Даніель. 
-Значить, якщо Кетрін помітила її у напівтемряві, вона досить велика, - припустив Алан. 
-Звичайно... - здогадався Олівер, - я знаю, де Кетрін. 
Усі погляди одразу ж перевелись на нього. 
-За звичайними селами, що під містом, встановлююються трансформаторні будки меншого розміру. Велика встановлена лише за фермою. 
-Якщо там поля... - промовив Домінік, - то вельми логічно. 
-Це та ферма, де тримають багато корів? - перепитав Даніель. 
-Так. Стовідстоково. 
-А хіба там є закинуті будівлі? - раптом запідозрив Домінік. 
-Є, - відповів Олівер, - її три-п'ять років тому перебудовували трохи на інший план, адже попередні приміщення були дуже старі та не підлягали ремонту. Закинутих будівель там море. 
-Значить... - їдемо туди? - запитав Домінік. 
-Так, - впевнено кивнув Даніель.