ГЛАВА XXXV „ПАЗЛИ СКЛАЛИСЬ”

Даніель та Кетрін кинулися від голосного будильника. Хлопець підскочив, вимикаючи настирливий голосний звук, який добряче діяв на нерви. Дівчина сонно протерла очі, закладаючи за вухо розпатлане волосся, промовляючи:
-Навіщо його ставити на найвищу гучність?(
-Аби точно не проспати, - вмикаючи на телефоні Wi-fi, відповів Даніель. 
-Котра година? 
-Восьма ранку. 
-Коли ми вчора лягли спати? 
-Я не пам'ятаю, - чекаючи, поки завантажаться нові повідомлення, промовив хлопець. 
-Даніель, за нами вже два рази намагалися шпигунити. І все за один день. Що це було? Кому ми треба? 
-Можна зараз піти і передивитися камери відеоспостереження. Там і побачимо, що за "містер щасливчик" наважився пхати сюди свого носа... Так. Від мене щось хотіла Ліма. 
-Ліма? - здивовано запитала Кетрін. 
-Так. Причому о першій годині ночі. 
-Що вона написала? 
-Це голосове повідомлення. Зараз. 
Він увімкнув голосове повідомлення, підкрутивши звук на телефоні. Із динаміків почувся нажаханий голос дівчини: «Я у будинку Скай, на мене напали з нож... А!» Вони схрестили погляди: сполоханий та переляканий Кетрін і дратівливий та розгніваний Даніеля. 
-На неї напали?! - запитала дівчина, - хто? 
-Одягайся і збери всіх у залі, - коротко відповів Даніель. 
Через лічені хвилини всі, по стійці струнко сиділи за центральним столом. Навіть Джейн. Хтось, судячи із його обличчя, давно не спав, а хтось тільки пролупив очі. 
-Що вже знову сталось? - невдоволено запитав Домінік, - можна я хоч від попередніх подій подих встигну перевести? 
-Ти тут не один такий, - обурно штурхнула його Джейн. 
-Цієї ночі я отримав повідомлення від Ліми Гестер, - злегка тремтячим промовив Даніель, вмикаючи голосове, яке всіх так сполошило. 
Із динаміків знову пролунав тремтячий голос Ліми: «Я у будинку Скай, на мене напали з нож... А!» Після того, як телефон "замовчав" у залі висіла тиша. Олівер опустив замислений погляд, очі Домініка забігали приміщенням, Джейн лише поклала руку на серце, занепокоєно промовляючи:
-Її... Вбили? 
-Все можливо... - відповів Олівер, - нам зараз потрібно поїхати туди? 
-Напевно, - відповів Даніель, - її, звісно, могли і викрасти, і просто поранити, або вона втекла, вирвавшись із рук злодія, але поїхати та перевірити треба. 
-Щось я навіть здогадуючь хто це був, - невдоволено промовив Домінік. 
-Не факт... - відповіла Кетрін. 
-Чому ти так думаєш? - запитав Олівер. 
Дівчина у відповідь лише потиснула плечима. 
-Це ще не все, - відповів Даніель, - за нами з Кетрін вчора два рази намагалися шпигунити. 
-Шпи... - Олівер здивовано затнувся, - мені не причулось? що робили?!
-Шпигунили, - зітхнувши, відповіла Кетрін, - вчора від бенкетної зали аж до повороту на трасу за нами їхала біла машина, в яку, за словами Даніеля, сідав Адамсон, ну ви це знаєте. А увечері, коли ми були на даху, Даніель помітив, як хтось перелазить паркан на задньому дворі. 
-Відчуваю всім серцем, що скоро має статися якийсь капець, - дратівливо промовив Домінік. 
-Кому ми вже знову заважаємо? - розгнівано запитав Олівер. 
-А може це не стеження було, - припустила Джейн, - машина - збіг, а паркан білка перестрибнула, чи то була пташка якась. 
-Якщо так, - відповів Даніель, закусивши верхню губу, - то мені дорога тільки до психотерапевта. 
-Так, - раптом промовила Кетрін, - нам всім потрібно заспокоїтися та повернути собі холодний розум. 
-Вона права, - погодився Олівер, - із таким настроєм ми тільки гірше всім зробимо. 
-Гаразд, - відповів Даніель, - зараз я, Кетрін та Олівер, поїдемо до будинку Скай, аби подивитися, що там відбувалося. Джейн, переглянь відеозаписи із наших камер, та подивися що там шаруділо заднім двором. Домінік, ти йди ретельно оглянь задній двір. Тільки будь обережним. 
-Гаразд, - відповів чоловік, встаючи та виходячи у двері. 
Джейн одразу сіла за комп'ютер, починаючи виконувати свою роботу. Олівер, Кетрін та Даніель, взявши потрібні речі, сіли в машину, поїхавши до будинку міс Сміт. Дівчина, непомітно для себе, увесь час нажахано спостерігала, чи ніхто не їде за ними. Даніель зупинив автомобіль біля будинку Скай, на тому ж місці, де залишав його минулого разу. Детективи, навіть не дочекавшись вказівки свого керівника, вийшли назовні, прямуючи до паркану. Олівер, вже одягнувши рукавички, дьоргнув за ручку хвіртки - вона була зачиненою. 
-У мене погані новини, - промовив хлопець, - він перелазив паркан. Нам, схоже, теж доведеться(. 
Даніель важко зітхнув, запитуючи:
-А може десь є інший хід? 
-Немає. Ми ж тут все по два рази оглядали. 
-Може ми просто зламаємо замок? - запропонувала Кетрін. 
-Доречі, як варіант... 
-Шпильку дати?) - запитала дівчина. 
Олівер лише усміхнувся, Даніель ж промовчав, не розуміючи, про що вона говорить. Олівер пішов до машини та приніс звідти певнві інструменти. Хлопець лише запхав потрібний інструмент у замкову щілину, як замок тут ж піддався. 
-Т... Так просто? - здивовано промовив Олівер. 
-Можливо, і вхідні двері на відеозаписі так швидко піддалися, - припустила Кетрін, - тому ми й подумали, що їх відімкнули ключем. 
-А чому він тоді не зламав хвіртку? - запитав Даніель. 
-Може... - протягнула дівчина, - щоб не привертати увагу з вулиці? Хвіртка собі зачинена і все, і тут нікого нема. А якби вона була навстіж розчинена, виглядало б трохи підозріло. 
Даніель промовчав. 
Олівер заніс інструменти в машину, після чого детективи пішли в будинок. Вони розділилися, аби швидше знайти Ліму, якщо вона тут є. Кетрін та Даніель пішли оглядати перший поверх, а Олівер - другий.
Хлопець ішов довгим коридором, заглядаючи у кожну кімнату. Раптом Олівер відчув, чо відчувається сильний запах крові. Раніше він, чомусь, не звертав на нього уваги. Хлопець почав іти на запах, чуючи, що йому стає погано. Він дійшов до спальні Скай, де детективи знайшли раніше її тіло і побачив там на підлозі мертву Ліму. Вона була, як і Скай, із перерізаним горлом. У кімнаті був неймовірний безлад: розбиті речі, зірваний карниз, порвані документи власності на підлозі. Олівер розчаровано дивився на цю картину, розуміючи, що вся ситуація загострюється та потрохи виходить з-під контролю. Він не став чіпати тіло, навіть не підходив до нього, а лише одразу  зателефонував Даніелю, повідомити про свою знахідку. 
Даніель сказав зателефонувати Елейн, аби приїхала оглянути тіло. Олівер пішов її зустрічати, а Кетрін та Даніель продовжили оглядати будинок, в надії знайти ще якісь зачіпки. Нічого не знайшовши, вони сіли на диван у вітальні, де, зазвичай, проводили допити, будучи зануреними у свої роздуми. Чомусь почала наростати настирлива, неприємна паніка, від якої все тіло ніби вивертало навиворіт. 
-Даніель, - раптом мовила Кетрін. 
-Що? 
-Потрібно швидко забирати результати з лабораторії, шукати Адамсона та закінчувати з цим. Ситуація починає роз'ятрюватися. 
-Я ніби проти, - відповів хлопець, - але мені з лабораторії ще ніхто не телефонував, значить результати не готові. 
Кетрін глибоко зітхнула. Вона ще хотіла дещо сказати, як двері відчинилися і на порозі з'явилися Олівер та Елейн. На цей раз судмедексперт була без свого помічника. Вона помітила понурий та збудоражений настрій детективів та промовила:
-Доброго ранку... Невже все так погано? 
-Він, на жаль, не добрий, міс Берг, - відповів Даніель, - що ви знаєте? 
-Мені лише сказали, що тут знову відбулося вбивсто. А хто, кого, коли, за яких обставин вбив я не знаю. 
-Сьогодні вночі вбили Ліму Гестер. Двоюрідну сестру Скай Сміт, яка викликала нас, коли знайшла у будинку мертву сестру. Я отримав від неї голосове повідомлення, в якому чона говорить, що на неї хтось напав, після чого запис обірвався. Ми приїхали сюди вранці, аби подивитися, що тут сталось, і знайшли у спальні, в які вбили міс Сміт, мертве тіло Ліми Гестер. 
-Ясно... - протягнула Елейн, - можете мене, будь ласка, провести до кімнати, в якій це сталось? 
-Так, звичайно, відповів Даніель, - йдемо. 
Детективи та судмедексперт попрямували до спальні, де знайшли мертву дівчину. Кетрін та Олівер залишились стояти біля входу, не бажаючи йти далі. Елейн ж та Даніель, як попереднього разу, підійшли до тіла. Патологоанатом присіла біля мертвої дівчини, поверхнево розглядаючи її. Дівчина лежала на одному боці, тому Елейн обережно розвернула її та вложила на спину, аби роздивитися розріз на шиї. Кілька секунд пораючись над закровавленою раною, судмедексперт промовила:
-Поріз майже такий ж, як і був на тілі попередньої жертви. Він теж зроблений більш менш рівно, але не зовсім. Судячи із того, що тіло лежить на підлозі, жертва дуже активно опиралася, тому у нападника зробити акуратний розріз не вийшло. Але мені всеодно потрібно забрати тіло, аби ретельніше його оглянути. 
-Зрозуміло... - відповів Даніель, - Кетрін, йди глянь камери відеоспостереження, чи вони працювали, і якщо так, то подивись, як це відбувалося. 
-Добре. 
Дівчина моментально зникла за стіною кімнати. 
-Містер Бейкер та містер Браун, ви би не могли мені допомогти? - запитала Елейн. 
Хлопці, в душі не бажаючи цього робити, синхронно кивнули та підійшли до судмедексперта. Раптом телефон Даніеля задзвонив. Хлопець глянув на екран - телефонували з лабораторії. Він, трохи оживившись, вибачився та відійшов у сторону, із надією в серці беручи слухавку. По інший кінець дроту знову почувся той самий характерний жіночий голос, який промовив:
-Доброго ранку, містер Бейкер. Результати експертизи готові, можете приїхати та забрати їх. 
-Гаразд. Дякую, - коротко відповів детектив, кидаючи слухавку та повертаючись до Елейн та Олівера. 
Невдовзі зателефонувала Кетрін і повідомила, що на момент вбивства всі камери відеоспостереження у будинку були вимкнені. Елейн поїхала до моргу, а  Кетрін, Даніель та Олівер до лабораторії, щоб забрати результати експертизи. По дорозі до лабораторії ніхто не проронив ні одного слова. Атмосфера була максимально напруженою. 
Вони швиденько вийшли із машини, ледь не біжучи до будівлі лабораторії. Олівер вирішив залишитися в автомобілі, адже погано себе почував. Одразу за входом їх перестріла мила жіночка середніх років, яка ніби спеціально їх тут чекала. Вона одразу ж впізнала детективів та промовила:
-Доброго ранку, містер Бейкер та... 
-Міс Тейлор, - відповіла Кетрін, трохи віддихуючись. 
-Та міс Тейлор. Пройдемо за мною, я віддам вам заключення та розповім що до чого. 
Кетрін та Даніель, не вагаючись, пішли за жінкою. Вони підійнялися на другий поверх та пройшли трохи коридором, зайшовши до одного кабінету, де, схоже, і працювала ця жінка. Вона зачинила за ними двері, аби ніхто зайвий нічого не почув. Жінка зібралась з думками та промовила:
-Ми дослідили волос та прикрасу, які ви нам принесли. Ми виявили, що вони належать чоловікові на ім'я Річард Адамсон. 
Кетрін та Даніель переглянулися, кинувши одне на одного незрозумілі погляди, повні самих різноманітних емоцій. 
-Гаразд, - невдовзі видушив з себе Даніель, - а чому так довго затримувалися результати? 
-Стався збій у базі даних. Приносимо свої вибачення. 
-Добре. Заключення? 
-Так, звичайно. 
Жінка простягнула Даніелеві кілька  папірців із печатками. Він взяв їх до рук, навіть не роздивляючись. 
-Дякую вам, до побачення, - промовив хлопець, виходячи з кабінету. 
Поки Кетрін та Даніель йшли до машини, до детектива зателефонувала Елейн. Хлопець, починаючи дратуватися, взяв слухавку. 
-Ало? Містер Бейкер? 
-Так, міс Берг, я слухаю. 
-Я оглянула тіло. Ніяких деталей більше не знайдено, тому ви можете приїхати та забрати заключення. 
-Добре. Зараз міс Тейлор підійде. 
-Гаразд, чекаю. 
-Куди вже міс Тейлор підійде? - одразу  запитала Кетрін, впираючись руками в капот їхнього автомобіля. 
-До моргу, - відповів Даніель, ховаючи телефон та сідаючи за кермо, - забереш заключення у Елейн. 
-Ах, добре, - зітхнула дівчина, йдучи у протележному напрямку. 
Даніель провів її люблячим поглядом, аж поки та не сховалася за рогом однієї будівлі. Дівчина вирішила скоротати дорогу та пішла нелюдним, майже що закинутим провулком. Вона йшла швидко, ні на що не звертаючи уваги. Думок у її голові ніяких не було, емоції плутались. Відчувалася і деяка радість, адже справа майже була завершена. Але разом з тим закрадалися тривога та ще деякі переживання. Чомусь це розслідування мало дуже пригнічуючу та напружену атмосферу. Кетрін зупинилася, аби трохи віддихатись, адже йшла вона у дуже швидкому темпі. Несподівано позаду неї почулося якесь шарудіння. Дівчина нажахано обернулась, пильно дивлячись на дорогу: там нікого не було. Вона із деякою підозрою обернулась назад та продовжила йти, щоправда трохи повільніше, ніж до цього. Раптом хтось схопив її ззаду за плечі, прикладаючи до рота та носа пропітану чимось ганчірку. Кетрін почала барахтатись в руках нападника, намагаючись вивільнитись. Вона відчула, як дихати стає важко. Тіло стало ватним, її руки обвисли. Дівчина втратила свідомість. 
Даніель та Олівер поїхали до поліцеського відділку. Там вони, разом із іншими працівниками, знайшли адресу проживання Річарда Адамсона та поїхали туди. Чоловіка одразу звинуватили у вбивстві Скай Сміт та Ліми Гестер, арештували та доставили до поліцейського відділку. Все це відбулося настільки швидко та відчувалося на одному диханні, що Даніель й опам'ятатися не встиг. На душі заграла приємна легкість та радість. Тривога, переживання, все це відступило. Нарешті все було закінчено. Навіть настрій дещо піднявся. Олівер,  Даніель та Домінік постояли ще трохи біля поліцейського відділку, невимушено розмовляючи з Аланом:
-...А де ви, доречі, Кетрін загубили? - запитав Алан, викликаючи собі таксі. 
-Вона мала забрати заключення у Елейн та свідоцтво про смерть, - відповів Даніель. 
-Забрала? - запитав Олівер. 
-Не знаю. Вона мені не телефонувала. 
-Дивно, - промовив Олівер, - знаючи її, вона би про це повідомила. 
-Можливо, вона втомилася і поїхала додому? - припустив Домінік. 
-Може бути, - промовив Даніель, - зараз я її зателефоную. 
Хлопець дістав телефон і почав набирати контакт дівчини. 
-Алан, ти чому таксі викликаєш? - раптом запитав Домінік, - де твоя машина? 
-На автосервісі, - відповів поліцейський. 
-А що вже сталось? 
-Гуму міняю на літню. 
-Так рано?! - здивовано запитав чоловік. 
-Потім будуть великі черги, я зі своїм графіком роботи не проб'юся. 
-Не бере слухавки, - відповів Даніель, підійшовши до хлопців. 
-Заснула, напевно, - припустив Алан. 
Даніель потиснув плечима. 
-Гаразд, їдемо додому, - промовив детектив, - Алан, сідай, ми тебе підвеземо. 
-Та не треба, ви втомлені, як коні. Їдьте, я вже таксі викликав. 
-Ти добре подумав? - перепитав Олівер. 
-Так). 
-Ну гаразд). 
Хлопці попрощалися та поїхали додому, іноді розмовляючи по дорозі.
Вони разом зайшли до зали, втомлено передчуваючи, як зараз ляжуть відпочивати. У залі сиділа Джейн. Побачивши хлопців, вона привітно посміхнулась, промовляючи:
-Доброго дня). Арештували? 
-Угу. Нарешті, - кивнув Даніель, - О, доречі, що стосовно того "шпигунства"? 
-Нічого. Я перевірила камери, Домінік оглянув двір. Відео показало, що в кущах була пташка, напевно, ворон. 
-На дворі я нічого не знайшов, - додав Домінік. 
-Чудово. Значить ми просто себе накрутили, - промовив Даніель. 
-І добре, - мовив Олівер, - хіба було б краще, якби за нами дійсно шпигунили? 
-Таж так, - відповів Даніель, - Джейн, Кетрін вдома? 
-Ні... Я думала вона з вами. 
Повисло напружене мовчання. 
-А... Де вона тоді? - запитав Олівер.  
Очі Даніеля раптом злякано забігали приміщенням, ноги підігнулися. Помітивши його реакцію, Олівер промовив:
-Так, так, тихо, заспокойся. Може вона зайшла так, що Джейн не помітила? 
-Може бути, - підтримала жінка, - я постійно була на кухні, аж зараз в залу спустилась. 
-Йдемо пошукаємо її будівлею, - запропонував Домінік. 
Вони перевернули у пошуках подруги усю будівлю - дівчини нігде не було.