ГЛАВА XXXIII „ПОЧАТОК КІНЦЯ”

Минуло два місяці. Увесь цей час у місті було більш-менш спокійно. За цей час майже нічого значущого не сталось. Було проведено всього кілька дрібних,  неважливих та навіть трохи нудноватих  розслідуань. Таке затишшя трошки насторожувало. Вже кілька днів, як був березень, хоча погода відмовлялася це усвідомлювати, підкидаючи жителям Лодноду черговий холодний дощ. 
Кетрін лежала на ліжку, інтенсивно шукаючи щось в інтернеті. Даніель сидів поруч, із підручником італійської мови та зошитом. Він черговий раз зітхнув, опускаючи голову. Дівчина, почувши його глибоке зітхання, відклала телефон, запитавши:
-Що таке? 
-Я не можу цю граматично основу зрозуміти... 
-Ту, яку я тобі кілька хвилин тому пояснювала? 
-Угу. 
-Її не всі італійці до кінця розуміють. Просто пропусти цю тему. 
-Як я її маю зрозуміти, якщо її італійці не розуміють?
Кетрін дзвінко розсміялась. 
-Я ж сказала: її розуміють, але не всі. Не розуміє неосвідчена частина суспільства, яка в школі вчилася на двійки. Не мучся, пропусти цю тему. Через деякий час до неї повернемось. 
-Як скажеш, Signorina Taylor). 
Вона посміхнулась, мило закотивши очі, та знову взяла телефон, продовжуючи щось шукати. 
-Що ти так відчайдушно шукаєш? - запитав Даніель. 
-Я пісню класну почула. Хочу її ноти у викладі для скрипки знайти. 
-Бачу, успіхи не дуже?
-Угу, - зітхнула дівчина, - лише для фортепіано або гітари. Як це дратує...
-Червнева півонія, не нервуйся через дрібниці. Знайдеш ще. 
Раптом її очі округлились, губи простягнулись у задоволеній посмішці. Даніель, помітивши її міміку, запитав:
-Знайшла?)
-Знайшла). Йду роздрукую. 
-Бачиш, а ти дратувалась). Біжи друкуй). 
Дівчина піднесено підвелась та швидкою ходою попрямувала до дверей, вийшовши в коридор. Вона спустилась до зали. Під її ногами рипнула нижня сходинка. У приміщенні нікого не було, за виключенням Олівера. Хлопець сидів за комп'ютером, переглядаючи якісь папки з документами. Кетрін підійшла до нього, промовивши:
-Привіт). Що робиш?)  
Він обернувся та усміхнено відповів:
-Привіт). Пам'ять на комп'ютері вирішив почистити, поки роботи ніякої немає, - поправляючи срібний браслет, відповів Олівер, - а ти?)
-Мені потрібно два аркуші роздрукувати. 
-Зрозуміло. 
-А де, доречі Джейн? Я її з самого ранку не бачила. 
-Вони ж з Домініком у лікарню на планову УЗД поїзали, дізнаватия стать дитини. 
-А-а-а, - протягнула дівчина, - точно, я забула. 
Вона замовкла, про щось замислившись, а потім додала:
-Капець... Так швидко час іде... 
-Не те слово). 
-Недавно, наче, тільки листопад був, а вже березень. 
-А у мене ще літо минулого року, наче вчорашній день). 
-Теж таке є). 
-А що ти, доречі, друкуєш? 
-Ноти). 
-На вас з Даніелем поїздка до Італаії позитивно вплинула). Ти знову почала захоплюватись музикою, а він італійську мову вчити). 
Кетрін посміхнулась, клопочучись біля принтера. 
-Котра година? - невдовзі запитала дівчина. 
Олівер глянув на табло в кутку екрана та промовив:
-П'ята вечора. 
-Уже?!
-А ти думала скільки?
-Я думала четверта... Де тоді Джейн і Домініка так довго носить? 
-Тобі теж так нетерпиться дізнатися стать майбутньої дитини?)
-А тобі ніби ні). 
 Хлопець посміхнувся, потиснувши плечем. Принтер знову завис, відмовляючись працювати. 
-Ну давай... Чому ти не хочеш друкувати, - розчаровано примовляла Кетрін, - а... Ну так... Фарба закінчилась, звичайно... 
-Вже закінчилась? - здивовано обернувся Олівер, - я ж нещодавно заправляв. 
-Ну. Закінчилась. Хіба, можливо я в принтерах не дуже розбираюсь. 
Хлопець встав та підійшов до принтера, щось в ньому роздивляючись. Невдовзі Олівер промовив:
-Дійсно закінчилась... Хто ж це так багато цими днями друкував? 
Кетрін потиснула плечем, запитавши:
-Коли ти зможеш заправити фарбу? 
-Увечері. 
-Добре. Дасиш мені знати). 
У цей момент почувся ще один скрип нижньої сходинки: до зали спустився Даніель, одразу запитуючи:
-Роздрукувала? 
-Ні(. Фарба у принтері закінчилась. 
-Справді? - здивовано підійняв брови хлопець. 
-Угу, - кивнув Олівер. 
-Давайте я тоді заправлю, - запропонував Даніель. 
-Заправляй, - одразу ж погодився Олівер, йдучи назад до свого комп'ютера, - фарба у шафці. 
Кетрін сіла на диванчик, відкинувши голову назад та слухаючи розмову хлопців. 
-Ти замовив нові? - запитав Даніель, підійшовши до шафки та роздивляючись баночки із фарбою. 
-Ага. Причому давно. 
-Де ти її замовляв? 
-На сайті магазину, в якому ми завжди її купували. 
-І вони поштою доставляють? - вражено запитав Даніель. 
-Так. 
-Нічого собі... Я й не знав... - виймаючи старі картриджі із принтера, протягнув хлопець. 
Олівер тільки встиг набрати в груди повітря, аби щось сказати, я вхідні двері до зали відчинилися. На порозі показалися Джейн та Домінік. Жінка була трохи збентежена, на її обличчі красувались різні почуття, але, однозначно, всі позитивні. Чоловік ж широко посміхався на всі зуби, не приховуючи своїх емоцій. Кетрін, Даніель та Олівер очікувально глянули на пару, чекаючи ініціативи з їхньої сторони. Через кілька секунд незручної, нетерплячої тиші, Кетрін протягнула:
-Ну?.. 
-А ти як думаєш?) - гордо склавши руки на грудях, запитав Домінік.
-А хто знає, що приховує твоя задоволена усмішка, - мовила дівчина, - не тримайте інтриги, говоріть вже. 
-Хлопчик), - ще ширше посміхнувся чоловік, вимовляючи це слово із гордим обличчям. 
-Справді?! - теж почала посміхатися Кетрін. 
-Так), - кивнула Джейн, погладивши рукою вже немаленький животик. 
-Ну все, друже, вітаю, - мовив Даніель, потиснувши руку Домінікові. 
-Бачиш, все так, як ти хотів), - додав Олівер. 
-Він спочатку не повірив словам лікаря), - почала жінка, - мій лікар така як Домінік, на приколі, ми це давно помітили. Під час УЗД вони вдвох іноді вступали в дискусії, іноді жартували між собою, я лише зрідка  сміялась...
Домінік, не відриваючи погляду від лікаря, іронічно відповів:
-...Ага, звичайно, місіс Кхан, хто би говорив). 
-Містер Девіс, я б на вашому місці не огризалась), - відповіла молода жінка, дивлячись на екран. 
-Серйозно? - підійняв брови чоловік, після чого закотив очі, - ви взагалі-то перші почали цю дискусію. 
-Перша почала і перша закінчу). У вас хлопчик. 
-Хороша спроба, - хмикнув Домінік. 
-Що? - здивовано обернулась місіс Кхан. 
-Що? - теж злегка збентежившись, перепитав чоловік. 
-У вас народиться хлопчик, - ще раз повторила лікар. 
Він зніяковіло замовк, кілька секунд щось напружено обдумуючи. 
-Стоп, це... Було тільки що серйозно? - кинувши паралельно ще більш здивований погляд на Джейн, запитав Домінік. 
-Містер Девіс, було схоже, що я жартую? -  із серйозним обличчям промовила місіс Кхан рівним тоном. 
-У мене народиться син?! - ще раз вражено перепитав чоловік. 
-У нас, егоїст, - промовила Джейн. 
-Серйозно?! 
-Так), - відповіла лікар. 
На його обличчі постала щаслива посмішка, погляд радісно забігав. Він   прикрив обличчя руками, ховаючи свою задоволену посмішку. Домінік присів навпочіпки поруч із Джейн, м'яко та ніжно цілуючи її руку, і, ледь не плачучи від радості промовив:
-Джейн, у нас буде син! Ти чула?!
-Чула), - теж починаючи посміхатися, відповіла жінка. 
-...його щасливе обличчя потрібно було бачити), - закінчила Джейн. 
-Я й не здивований), - засміявся Олівер. 
Домінік теж збентежено посміхнувся, починаючи тихо сміятись та відвертаючи обличчя в сторону. 
-Що таке? - запитав Даніель, також всміхаючись. 
-Я досі не можу повірити... - замислено почав чоловік, крутячи обручку на пальці, та починаючи розчулюватись від власних слів, - я стану батьком... В мене буде син... Отаке малесеньке, манюнє, миле немовлятко. 
-Я подивлюся, що ти будеш говорити, коли він покричить пів ночі), - мовила Джейн, сідаючи на диван. 
Всі засміялися. 
-А як його назвати? - не звернувши увагу на коментар дружини, продовжував Домінік. 
-Нехай теж Домініком буде), - посміхнувся Олівер. 
-Ну ні, це занадто банально, - махнув рукою чоловік. 
Кетрін замислено підібгала нижню губу, після чого запитала:
-А ви яке ім'я хотіли би? Щось більш сучасне, чи старовинне? Якесь складне і рідкісне, чи розповсюджене? 
-Красиве), - відповіла Джейн. 
-Було б дивно, якби погане), - всміхнувся Даніель. 
Знову сміх. 
-Потрібно щось особливе, щоб одразу запам'ятовувалось, щоб його не можна було з чимось сплутати і перекривити. Короче, потрібно ще дуже довго думати, закінчив Домінік. 
-Ну, у вас є ще чотири місяці на роздуми), - мовила Кетрін. 
-Чотири місяці... Навіть не знаю багато це, чи мало...
-Пролетить, як один день, побачиш), - промовив Олівер. 
Чоловік лише криво посміхнувся. 
Увечері всі розійшлися по своїх справах. Джейн приготувала на всіх вечерю та залишила їжу на плиті, адже повечеряти разом сьогодні не вийшло. Насувався черговий дощ. Даніель, позаймавшись ще трохи граматикою, вирішив піти на кухню зробити собі гарячої кави, та вийти на дах, аби подихати свіжим, вечірнім, дощовим повітрям, адже він сьогодні навіть не виходив на вулицю. Хлопнць, будучи занурений у свої думки, зайшов на кухню, де за столом наодинці вечеряв Домінік. Чоловік, помітивши друга, запитав:
-Теж зголоднів? 
-Ні. Кави хочу. 
-Перевчився?)
-Можливо), - ставлячи чайник, відповів Даніель. 
-Вивчити італійську справді було твоє бажання? Чи це не обійшлось без впливу Кетрін?
-Ні, це було моє бажання. Мені трохи незручно заставляти її рідню щоразу переходити на англійську. Та й італійська, поки що, для вивчення здається не дуже складною. 
-Зрозуміло, - задумано відповів Домінік. 
-Ти... Досі виглядаєш збентеженим. Настільки перейнявся сьогоднішнім походом з Джейн до лікаря?
-Часково так, але... Не зовсім, - бездумно стукаючи виделкою по тарілці, відповів чоловік. 
-Що сталось? 
Домінік на хвилинку замовк, думаючи: чи варто це розповідати. Невдовзі чоловік почав:
-Я... Навіть не знаю як сказати. Я, звісно, дуже щасливий. Знаєш, не кожному чоловікові щастить мати справді хорошу сім'ю і дітей. Але останнім часом мене почали спіткати сильні сумніви на рахунок народження дитини. Справа там не в тому, що я не хочу і не люблю дітей, чи у Джейн, чи ще в чомусь, ні. Я починаю сумніватися у собі. Відчуваю на собі величезну відповідальність. Я ж... Маю піклуватися про сина, забезпечувати його. Виховати в кінці кінців. Причому гарно виховати, щоб з нього не виросло якесь безглуздя, і щоб, паралельно з цим, не застосовувати крайні міри, не кричати там на нього. Думаю: а може я ще не готовий мати дитину? Може я не зможу бути хорошим батьком?
Даніель мовчки слухав друга, не перебиваючи його. Він не знав, що зараз відчуває Домінік, як це, готуватися до народження дитини і так далі. Але у нього вийшло приблизно зрозуміти його почуття. Хлопець відвів погляд у сторону, про щось замислившись, а потім, глянувши на Домініка, промовив:
-Я... Не знаю точно, які емоції зараз ти відчуваєш, але можу точно сказати тобі, що все буде гаразд. Ти станеш хорошим батьком, люблячим, веселим; зможеш виховати із своєї дитини справжнього чоговіка. Твій син буде тебе любити, поважати і слухатись. Я тебе запевняю. 
-Дякую... Приємно чути, але всеодно деякі переживання залишаються. 
-Я розумію. Це досить відповідальний крок, тому деякі переживання всеодно з тобою залишаться. Це нормально). 
Домінік повільно кивнув, посміхнувшись краєм губ. 
-Ще раз дякую за підтримку і за те, що вислухав. Для мене це дуже дорого. Я... Піду. 
Він встав з-за столу та вийшов за двері. Даніель, заливши заварку окропом, теж невдовзі вийшов із кухні, вимкнувши за собою світло. 
Наступного ранку Кетрін та Даніель пробудились від голосного телефонного дзвінка від Джейн: всім терміново потрібно було бути в залі. Була лише дев'ята година ранку. Даніель швидше зібрався та пішов до зали, Кетрін ж трохи забарилась, вкладаючи волосся.
Дівчина спустилася до зали, переступаючи нижню сходинку, аби лишній раз не дражнити Джейн. Всі уже були там. Кетрін привіталась, пробубнівши байд`уже «Доброго ранку», та сіла на своє місце, потираючи кутик ока. Жінка посумніло обвела усіх поглядом та, зітхнувши і зібравшись з думками, промовила:
-Ми маємо нову, на мою думку, складну справу, - вона зупинилась, аби хтось поставив якесь питання, але всі промовчали, тому Джейн продовжила: цієї ночі вбили Скай Сміт. Пам'ятаєте? Ту, в якої пів року тому машину викрали? Тільки що зателефонувала дівчина, яка виявилась сетрою постраждалої. Вона не дала ніяких подробиць, лише коротко розповіла, що знайшла Скай зранку із перерізаним горлом у власному будинку, та залишила адресу. 
Жінка замовкла. У залі повисла напружена тиша. 
-Це все, що сказала тобі дівчина по телефону? - обдумавши слова Джейн, запитав Даніель. 
-Так. 
Хлопець важко зітхнув, рівним, строгим тоном промовивши:
-Гаразд. Даю вам рівно п'ятнадцять хвилин на збори, не більше. Джейн, зателефонуй судмедексперту `Елейн Берг, нехай теж приїде на місце пригоди. 
-Гаразд. 
Детективи зібрались швидше, ніж за п'ятнадцять хвилин та, навіть не поснідавши, відправились до будинку міс Сміт. Через пів години дороги показався уже знайомий будинок, але тепер уже з височенним парканом та гаражем. Даніель зупинив автомобіль біля паркану,  поставивши його на стоянкове гальмо. Він, уявляючи, що йому зараз доведеться побачити, на кілька секунд закинув голову назад, після чого кинув коротке: «Ідемо» своїй команді. Детективів одразу зустріла трохи повновата дівчина із світлим блондом, яка, виглядала, цілком спокійною, та, напевно, їх і викликала. 
-Це ви детективи? - запитала вона рівним тоном. 
-Так, - відповів Даніель, як зазвичай вийшовши вперед, - Даніель Бейкер. 
-Я Ліма Гестер, двоюрідна сестра Скай, - сьогодні вранці...
-Давайте ми, краще, пройдемо до будинку, - запропонував Даніель, - не думаю, що такі речі варто обговорювати на вулиці, правильно? 
-А... - вона обернулась на будинок та промовила: гаразд. Йдемо за мною. 
Команда рушила за Лімою. Раптом Даніель відчув, що його хтось дьоргнув за плече. Він обернувся, побачивши позад себе Домініка. Чоловік прошепотів:
-Тільки що телефонувала Джейн. Міс Берг запізниться. 
Хлопець промовчав, коротко кивнувши. 
Дівчина провела детективів до будинку. Ще з коридору починав відчуватися неприємний запах заліза. Ліма завела команду у вітальню, ту саму, де вони допитували хазяйку будинку, яка зараз була вбитою. На душі були дивні почуття, але явно не самі приємні. Кетрін та Даніель залишилися допитувати дівчину, а Домінік та Олівер пішли за ворота, аби зустріти судмедексперта. 
Детективи та Ліма сіли навпроти. Дівчина, на диво, тримала обличчя. Було важко сказати, що вона перейнялася загибеллю сестри. Ліма таким ж рівним та спокійним тоном запитала:
-З чого мені почати? 
-З самого-самого початку, - відповів Даніель. 
Дівчина важко зітхнула, починаючи свою розповідь:
-Два дні назад ми домовились, що сьогодні поїдемо у місто, вона вирішить свої робочі справи, після чого погуляємо разом. Учора вечером я її зателефонувала. Вона була бадьора і підтвердила, що ми сьогодні зустрінемось. Сказала, щоб я приходила сюди о пів на восьму ранку. Я так і вчинила. Подзвонила у дзвінок на хвіртці - мені ніхто не відчинив. Подзвонила ще раз, і ще. Вирішила їй зателефонувати. Слухавки вона, логічно, не підійняла, що здалося мені дуже дивним. Скай була дуже комунікабельною, вона завжди моментально відповіда на дзвінки та повідомлення. Скай мені довіряла, тому дала мені ключі від цього будинку. Я дуже схвилювалася і вирішила зайти до будинку. Вхідні двері були зламані, а її нігде не було. Лише зайшовши до спальні, я побачила в ліжку Скай із перерізаним горлом та всю в крові. Після чого одразу зателефонувала вам. 
-Ви уже говорили родичам про загибель сестри?
-У неї, окрім мене, немає ніяких родичів. Батька у неї не було, мати померла два роки тому від раку, сестрер, братів, тітоньок, дядьок теж немає. 
-Зрозуміло. Можливо... Міс Сміт вам до цього говорила щось? Чи її поведінка була підозрілою, незвичайною? 
-Та... Ні. Вона поводила себе як зазвичай. Говорила... Теж ніби нічого. Казала лише, що вдало купила деякі акції, від чого її капітал взлетів до небес. Ах! - вона демонстративно взялась за груди, витріщивши очі, - а може хтось хотів її грошей?! 
Детективи знову переглянулись. 
-У вас є причини так думати? - запитав Даніель. 
-Я... Ну... Не знаю. Напевно ні. Але в неї вже крали машину, тому можливо... 
Даніель затнувся, вражено переварюючи у голові припущення Ліми. Дійсно. У Скай вже крали автівку. Причому, він чітко знав хто це був. Кетрін, припинивши писати, теж зніяковіло підігнула ноги. По спині пройшлися мурашки. Почали підкрадатися нев'язливі думки. А якщо це Белатриса?.. «Ні, стоп! - заспокоїв себе хлопець, - поки не знайду цьому підтверджень - не повірю!» Раптом до вітальні увійшов Домінік, показавши Даніелеві, що судмедексперт приїхала. Детектив кивнув йому та промовив:
-Добре, міс Гестер, якщо ще щось знадобиться - ми вам скажемо. Можете, будь ласка, нас провести до спальні потерпілої, аби ми оглянули приміщення та тіло? 
-Так. Звичайно. Йдемо.
«Чому її спокійна поведінка мене так напрягає?!» - подумав хлопець. Даніель обернувся на вхідні двері - там нікого не було. Хлопець зітхнув, ледь помітно злісно закочуючи очі, та промовив, встаючи:
-Зачекайте, будь ласка, секунду. Зараз підійде судмедексперт. Я перепрошую. 
Він підвівся та вийшов за двері. На вулиці стояв Олівер, Домінік, низенька жінка на окулярах із каштановим волоссям, схоже, міс Берг, та плечастий чоловік, її помічник. Детектив незадоволено підійшов до компанії, намагаючись не показувати свого обурення. 
-Доброго ранку, міс Бегр, та... 
-Та містер Гілмор, - моментально, ледь не перебивши Даніеля, відповіла Елейн, - це мій новий помічник. Доброго ранку). 
-Йдемо до будинку, хазяйка чекає.
-Так, йдемо, - відповіла Елейн. 
Компанія зайшла до вітальні. Міс Гестер, побачивши стільки людей, трохи напряглась, але виду не подала. Вона підвелась із дивану, розправивши плечі та намагаючись вести себе гідно перед поважними людьми. Дівчина провела команду по сходах на другий поверх до спальні. Чим вище підіймалися по сходах і чим ближче підходили до кімнати, тим більше починав посилюватися неприємний запах крові. Ліма, дивлячись  на детективів, зупинилася біля одних дверей, промовивши:
-Ось спальня Скай. Я буду у вітальні. Якщо виникнуть питання - звертайтесь. 
-Гаразд, дякую вам, міс Гестер. 
Ліма кивнула та, розвернувшись, гордою походкою спустилась вниз по сходах. Даніель обернувся на свою команду. Всі очікувально дивилися на нього. Сталася незручна ситуація. Ніхто не горів бажанням першим відчиняти двері до кімнати. Даніель непомітно зітхнув, зрозумівши, що це, як головному, доведеться робити йому. Він обернувся до дверей та, не задумуючись, впевнено дьоргнув ручку. Якби не закровавлене тіло у ліжку та запах заліза, який почав викликати тошноту, кімната би виглядала цілком нормально. Детективи пройшли в спальню. Кетрін похитнулась, ледь не задихаючись від цього противного запаху. Вона відчула, що їх почало нудити. Стан інших детективів, схоже, був такий самий. Даніель кивнув Оліверу, Домініку та Кетрін, щоб ішли оглядати всю кімнату. Елейн ж та сам Даніель підійшли до тіла. На тендітній шиї був глибокий, чіткий, закровавлений поріз. Вся простинь, подушка та частково ковдра була наскрізь пропітані кров'ю.  Ковдра, якою була накрита вночі Скай, була збурена, як і простинь. Сама жінка лежала у неприродній для сну позі, схоже, вона намагалася опиратись. Елейн уважно глянула на глибокий поріз на шиї, розумно поправивши окуляри та замислено і навіть трохи здивовано промовляючи:
-Такий рівний?.. І... Незнаю, чи це слово підійде... Правильний? Так кожен другий тобі не переріже, враховуючи те, що вона, напевно, опиралась.  
Даніель лише промовчав. Раптом його увагу привернула нехарактерна річ у руці мертвої жінки. Він, одягаючи рукавички, 
мовив:
-А це що? 
-...золотий ланцюжок? - придивившись до прикраси, припустила Елейн. 
Детектив акуратно вивільнив річ із холодних, посинілих пальців. Це справді  виявилась золота прикраса. Чомусь хлопцеві здалось, що вона належала не Скай. 
-Можливо... - ніби прочитавши його думки, почала Елейн, - вона опиралася і зірвала її зі свого нападника? 
-Може бути. Потрібно подивитися камери відеоспостереження. Тоді напевне дізнаємось. 
-А ви впевнені, що вони тут є? 
-Ми тут уже були. 
-Що? В якому сенсі? - підійняла брову Елейн. 
-Пів року назад у цієї жінки виклари машину, - мовив Даніель, кладучи ланцюжок до файлу, - ми це розслідували і вона показувала нам відеозаписи із камер. 
-Справді? - здивувалася жінка, - от бідолага(. У неї таке, схоже, регулярно відбувалося. 
Даніель зітхнув, обертаючись до Олівера та Домініка. 
-Що у вас? - запитав детектив. 
-Біля вхідних дверей валявся волосок, - промовив Олівер, - але ми не знаємо: належить він потерпілій, чи нападнику. 
-Покажіть. 
Олівер дістав файл із коротким волоском, не більше як п'ять сантиметрів завдовжки. Даніель, не беручи файл до рук, кілька секунд розглядав волосок, невдовзі промовивши:
-Нападника. Скай має темно-каштанове волосся, а цей волосок свілого блондинистого кольору. 
Олівер мовчки заховав файл, прикро  розуміючи, що не помітив елементарної та логічної деталі. 
-Все? - запитав Даніель. 
-Так, - відповіла Кетрін, - все виглядає недоторканним та на своєму місці. Я не думаю, що далі злодій взагалі йшов. 
-Ясно... 
-Містер Бейкер, - промовила Елейн, - я заберу тіло до моргу. Там я зможу детальніше все розглянути та, можливо, знайти деякі зачіпки. 
-Гаразд. Дасте нам знати. 
-Обов'язково. 
Детективи, зрозумівши, що огляд кімнати їм більше нічого не дасть,  вийшли із спальні, йдучи у вітальню, аби міс Гестер провела їх до кімнати із відеоспостереженням. Домінік залишився із Елейн та містером Гілмором, аби допомогти їм. По дорозі до вітальні Олівер розчаровано проронив: «Поки що негусто(».
Кетрін та Даніель лише підтримали його слова синхронними зітханнями.
Ліма сиділа на дивані спиною до сходей, які вели на другий поверх, та бездумно гортала соцмережі, спершись на спинку. Дівчина навіть не помітила детективів. Даніель підійшов ближче до міс Гестер, м'яко та тихо починаючи говорити:
-Міс Гестер? 
Вона сполохалась, обернувшись на грубий голос хлопця. 
-Так? 
-Ви... Не знаєте, у якій кімнаті цього будинку можна подивитися камери відеоспостереження? 
-Так, звичайно. Йдемо, я вас проведу. 
Дівчина моментально підвелась, нехотя йдучи у потрібному напрямку. Кетрін, Даніель та Олівер, не задумуючись, впевнено пішли за нею. Ліма привела своїх "гостей" до тієї самої кімнатки, куди їх приводила міс Сміт. Дівчина відчинила двері перед детективами, промовивши:
-Там на комп'ютері є одна вкладка. Її і відкриєте. 
-Гаразд, - відповів Даніель, - дякую. 
Міс Гестер проігнорувала його слова, розвернувшись та знову йдучи назад до вітальні. Вона виглядала гордою та навіть трохи зухвалою. Не проявляла жодної емоції. Вона... Ніби хотіла цієї смерті? Даніель замислено провів дівчину поглядом, аналізуючи її поведінку. Зітхнувши, він обернувся до Кетрін та Олівера, зі словами: «Йдемо». Перед компанією постала знайома кімната. Кетрін, згадавши, як вони з Даніелем пів року тому ледь не билися за комп'ютер, посміхнулась, стримуючи хвилю сміху. Даніель, зрозумівши, про що вона думає, лише промовчав. Він знову перший пройшов до комп'ютера, починаючи нашвидкоруч його вмикати та шукати потрібні відеозаписи. Олівер та Кетрін підійшли до нього, ставши ззаду та очікувально пиляючи його поглядом. Детектив довго шукав потрібний відеозапис із спальні постраждалої, але його не було. Його верхня губа роздатовано сіпнулась, пальці стиснулись на мишці. Помітивши його реакцію, дівчина запитала:
-Що таке? 
-Запису немає. Камеру вимкнули, - дратівливо відповів Даніель. 
-Та невже? - іронічно зітхнув Олівер. 
-Може у спальні просто відеоспостереження не встановлене? Це особистий простір, як не як... - припустила Кетрін. 
-Ні. Ось вчорашній запис. Ось Скай лягає в ліжко, вкривається ковдрою, бере телефон.
-Серйозно?! - здивувалася дівчина, - відеоспостереження у спальні?! Мда...
Даніель придивився до дівчини на відео і промовив: 
-І на ній, доречі, немає жодних прикрас. Значить ланцюжок належить нападнику. 
-І на ньому могли залишитися частинки його шкіри, - мовила Кетрін, - ще одна зачіпка. 
-Угу, - кивнув Даніель. 
-Слухай, - почав Олівер, - інші камери працювали? Чи лише ця була вимкнена? 
-Зараз гляну... Працювали. 
-О, - вигукнула Кетрін, - може глянемо на злодія, поки він ішов до спальні? Ліма говорила, що він зламав двері, значить до кімнати Скай ішов тією дорогою, що й ми. 
-Потрібно буде ще оглянути ту "дорогу", - пробурмотів Олівер. 
-Секунду... 
Даніель швиденько поклацав мишкою та увімнкув відеозапис із камери, що розташована на вулиці над вхідними дверима. Близько третьої години ночі до дверей підійшла постать середнього зросту, напевно, попередньо перелізши  паркан. Вона була одягнена у чорний  мішковатий одяг, на обличчі була маска, а на голові капюшон, звідки виглядало лише кілька блондинистих пасом волосся, тому розпізнати із відеозапису стать злодія було неможливо. Тінь почала впевнено клопотатися біля замка. Постать затулила собою двері, тому на відео не було видно, що конкретно вона робить. Скоріш за все - зламувала двері, але згодом це припущення почало викликати деякі сумніви. Двері дуже швидко піддалися, ніби їх відчинили ключем. Даніель напружено нахмурив брови, співставляючи всі факти в голові.  Постать пройшла в дім, прикривши за собою двері. Даніель увімкнув наступне відео, з камери, що у невеличкому коридорі, який розташований перед вітальнею. Постать раптом зупинилася біля електрощитка, починаючи там щось перемикати. Кетрін здивовано запитала:
-Що... Він... Чи вона робить? 
-Вимикає електропостачання до спальні, аби не працювала камера відеоспостереження, - відповів Олівер, злісно скривившись, - ти диви, яке воно розумне...
Злодій впевнено рухався будинком, враховуючи те, що у кімнатах була темрява, хоч в око стрель. Постать підійшла до дверей спальні та, тихо відчинивши їх, зайшла до кімнати. Даніель раптом поставив відео на паузу та промовив:
-Це, напевно, вчинив хтось із її знайомих. Причому дуже близьких.  
-Чому ти так вирішив? - запитав Олівер. 
-Ти бачив як нападник впевнено рухається будинком? Не боявся на щось наткутися, чи розгублено блукав коридорами, враховуючи те, що світло було вимкнене, а будинок немаленький, зовсім ні. Він, схоже, бував тут багато разів, тому знає розташування кімнат та речей у них. Це раз. А два: ви помітили, як швидко піддались вхідні двері? Їх зламували або дуже-дуже вмілі та вправні руки, або ж у злодія був ключ... 
-...У Ліми є ключ, - невдовзі тихо промовила Кетрін. 
-Хочеш сказати, це зробила вона? - запитав Олівер. 
-Ні, у нас ще немає ніяких підстав так думати, але поводить вона себе теж не так, як би поводив би себе будь-хто за втрати рідної людини. На її обличчі не було жодної емоції, ви помітили? 
-Так, - відповів Даніель, - але у всіх людей різний характер, Кет, кожен би повів себе по-різному. 
-Знаю, але... Всеодно в її поведінці щось не так. Інтуїція підказує. 
-Волос, який ми знайшли, як і волосся Ліми, теж блондинистого кольору, - промовив Олівер. 
-Доречі... - згадала дівчина, - вона, по суті, єдина спадкоємиця всього бізнесу Сміт! Якщо розібратися у лініях отримання спадку, то вона, через відсутність інших близьких родичів, є прамим спадкоємцем багатомільйонних статків! 
Всі трійка переглянулася. Кетрін мала рацію. Уся підозра упала на Ліму Гестер. Після короткої тиші, Олівер перепитав:
-Тобто ти вважаєш, що це зробив хтось, з ким Сміт була у близьких стосунках? 
-Скоріш за все. 
-А як ми дізнаємось, хто добре з нею ладив? - запитала Кетрін. 
Даніель помовчав, а потім промовив:
-Потрібно піти на похорон Скай. 
Кетрін та Олівер мовчали, дивлячись на нього великими від здивування очима. 
-Не дивіться так на мене, - почав пояснювати Даніель, - там не буде родичів, можливо лише Ліма та рідня із її сторони. В основному, на мою думку, там будуть лише знайомі та непрошені бізнес-партнери, які прийдуть, скоріш за все, не лише за тим, щоб поспівчувати та попрощатися зі Скай. Ми зможемо злитися із купою незнайомих людей і пороздивлятися, хто є хто. Можливо, помітимо щось ще. 
-А якщо вбивця не прийде на похорон? - запитав Олівер. 
-Прийде, - відповіла Кетрін, зрозумівши хід думок Даніеля, - якщо це дійсно була близька людина для постаждалої, то вона навпаки прийде на похорон та, вірогідно, буде себе дуже засмучено,  понуро та навіть награно поводити, аби не викликати підозри. 
Даніель промовчав. Він кілька секунд дивився в одну точку, про щось розмірковуючи, та невдовзі мовив:
-Йдемо. Нам тут немає більше чого робити. Потрібно оглянути дорогу до спальні, після чого завезти волос і ланцюжок на експертизу та поїхати до Елейн. Думаю, за цей час вона встигне справитись. Кетрін, знайди Домініка та огляньте з ним територію, на яку заходила вбивця, на першому поверсі. Ми з Олівером візьмемо на себе другий поверх. 
-Гаразд, - відповіла дівчина, йдучи до виходу. 
Ліма, почувши, що їй доведеться покинути будинок для огляду, трохи обурилася, навіть починаючи огризатися, але, трохи заспокоївшись, незадоволено  вийшла із будинку, чекаючи у альтанці на вулиці. Огляд будинку не приніс ніяких плодів. Команда, трохи розчарувавшись цим, поїхала далі по справах. Домінік пішов віднести волос та ланцюжок на експертизу, Кетрін та Даніель пішли до Елейн, а Олівер, виявивши, що у машині пальне на нулі і їм не вистачить доїхати потім додому, невдоволено поїхав на заправку. 
У морзі було дещо прохолодно. Атмосфера навколо дуже пригнічувала. Даніель впевнено пішов до одного, так званого, кабінету, де працювала Елейн. Він зупинився біля дверей, увічливо постукавши. Невдовзі звідти почулося ліниве «Заходьте». Хлопець дьоргнув ручку дверей. Детективи увійшли до кабінету, побачивши за столом заспану Елейн, яка, схоже, відпочивала. Жінка кинула незручний погляд на своїх "гостей", промовивши:
-Хвилинку, я знайду окуляри, дуже перепрошую. 
-Міс Берг, у патологоанатома має бути стовідсотковий зір, - жартівливо підколола її Кетрін. 
-Все правильно, у мене в окулярах сто відсотків зору, - знайшовши річ та одягнувши її, відповіла Елейн. 
-Ви оглянули тіло? - запитав Даніель. 
-Так. Мою увагу сильно привернув поріз на горлі. Рівно та головне акуратно розрізана шкіра, сонна артерія... Не всі хірурги навіть так розріжуть... 
Даніель та Кетрін переглянулись. 
-Це все? - запитав детектив. 
-Так. Ніяких болячок у потерпілої не було, вагітною вона теж не була. Доречі, я забула сказати. Той ланцюжок, що був у руках жертви, не золотий. Це всього лиш біжутерія. 
-Як ви зрозуміли? - запитала Кетрін. 
-На ньому немає природнього блиску і виглядає потрьопано. 
-Ясно... Це все? - мовив Даніель. 
-Так. Ось ваше заключення, - промовила Елейн, простягаючи йому невелику, так звану "довідку". 
-Дякую за співпрацю, міс Берг. 
-Немає за що, містер Бейкер та міс Тейлор, звертайтесь). 
Кетрін посміхнулась на прощання жінці, Даніель ж просто промовчав. Вийшовши із кабінету, хлопець одразу запитав:
-Ти знайома з Елейн? 
-Так. Хто з нею не знайомий?
-Ясно. 
-А чому ти запитуєш? 
-Просто для мене, чомусь, це було трошки неочікувано. 
Кетрін потиснула плечима та промовчала. «Так не люблю, коли він в такому настрої(, - подумала дівчина, прикро перевернувши брови, - знову буде понурий та замислений цілими днями, не буде пів ночі спати(. Так шкода його... І що найбільше дратує, що я з цим зробити нічого не можу». Біля будівлі уже стояв Домінік, Олівера ще не було. Кетрін та Даніель підійшли до нього. Детектив одразу запитав:
-Віддав? 
-Угу, - кивнув Домінік, - результати будуть готові завтра увечері. 
-Гаразд. Олівер де? 
-На заправці ще. 
-Йому ще довго? 
-Не знаю. Напевно ні, він поїхав давно, а заправка недалеко. 
-Ясно. Ви його чекайте, їдьте до дому і займіться документами. Я зараз візьму таксі. Мені потрібно ще в одне місце заглянути. 
-Куди? - одразу запитала Кетрін. 
-У поліцейський відділок. 
-Навіщо? 
-Потрібно дещо узгодити... Довго розказувати. Я пішов. 
Він коротко приобійняв та м'яко поцілував Кетрін у голову, аби трохи втихомирити її обурення, і одразу пішов у протилежну сторону швидкою ходою. Дівчина й слова не встигла вставити. 
-Ну і що це робиться? - роздратовано промовила Кетрін. 
-Сумні і складні часи настали, Кет(, - нахнюпився Домінік, - він пом'якне аж після суду. 
Дівчина важко, посумніло зітхнула. 
-Я знаю(... 
-Ну... Не ний. Я думаю, ми швидко це розслідуєм. Особисто мені все, чомусь, виглядає дуже просто та елементарно. Навіть підозріло просто... 
Кетрін потиснула плечима, вкотре за сьогоднішній день зітхнувши. 
Даніель викликав таксі та відносно швидко дістався до поліцейського відділку. Думки плуталися, голова боліла, а підсвідомість починала накручувати фантазію, неприємними голками встромляючи у душу бридкі та моторошні почуття. Він впевнено підійнявся до двісті сьомого кабінету та, зупинившись біля його дверей і трохи віддихуючись, голосно постукав у двері. Із другої сторони почулося знайоме «Увійдіть» із характерним акцентом. Детектив зайшов до кабінету, зачиняючи за собою двері. За столом сидів Алан, як зазвичай клацаючи мишкою, поруч був Девід, перебираючи якісь документи. Вони невимушено про щось розмовляли між собою, п'ючи чай. Алан, помітивши друга, широко посміхнувся, промовляючи:
-Ого, які люди). Давненько тебе не бачив тут). Як справи?)
Девід, бачучи уже більш-менш знайому йому людину, привітно посміхнувся, кивнувши у якості привітання. Детектив теж посміхнувся йому у відповідь. 
-Привіт, поки що піде. А у тебе як? Заміну собі готуєш?) - кинувши погляд на Девіда, жартома запитав Детектив.
-Даніель, ну ти що? Рано мені ще заміну. Мені двадцять вісім, а не шістдесят). 
Даніель посміхнувся. 
-Рейчел через півтора місяці народжувати, - замріяно промовив Алан. 
-І?)
-Хвилююся дуже. Але такий щасливий). 
-А ім'я для хлопця придумали? 
-Ще сперечаємось). Я хочу, щоб був Зейном. Мені д-у-у-уже подобається це ім'я. Прямо... До глибини душі. А Рейчел вперлась, мов, давай його в твою честь теж Аланом назвемо. Я не хочу. Як це: два Алана в сім'ї? 
Даніель вперше за цей день розсміявся. Девід теж посміхнувся, прикриваючи рот рукою. 
-А ви що, знову щось розслідуєте? - запитав Алан. 
-Так, - серйознішим тоном відповів Даніель, - вбивство. 
Поліцейський зміряв друга серйозним, похмурим поглядом. 
-Вбивство? - перепитав Алан. 
-Так. Вбили бізнесменшу. 
-М-м-м... Тобі потрібне міське відеоспостереження? 
-Ні. Я взагалі не через це прийшов. 
-А через що? - здивовано запитав Алан. 
-Кому передали вести справу, щодо Белатриси Рочестер? 
Алан відвів погляд, напрягаючи пам'ять. 
-Там якась тоді така плутанина у вересні була. Кому ж її зрештою передали?.. А. Лайтвуду. 
-Кіліану? 
-Так. 
-Угу, зрозумів. Дякую. Який його кабінет? 
-Двісті двадцятий. 
-Дякую. 
Даніель уже направився до дверей, але Алан, аж зараз збагнувши, зупинив його:
-Стій, а навіщо тобі це?
Детектив зупинився, швидко думаючи, що відповісти. 
-Просто, для себе. 
-Ні, Бейкер, - із строгими нотками у голосі мовив поліцейський, підвівшись з-за столу, - говори. 
-Я ж сказав: для себе. 
-Девід, можеш, будь ласка, вийти? 
Юнак моментально підвівся та вийшов за двері. 
-Даніель, - продовжив чоловік, дивлячись йому в очі, - ти б "просто так для себе" не увірвався б у мій кабінет серед білого дня та почав розпитувати про те, у кого зараз справа Рочестер. Кажи, що сталось. 
-Алан, правда нічого. Це особисті підозри. Якщо станеться щось реально серйозне - я тобі обов'язково скажу, правда. 
Поліцейський протягом кількох секунд дивився на нього поглядом повним переживань та деякого незадоволення. Невдовзі Едеван відповів:
-Гаразд. Повірю. Тільки нічого не приховуй від мене, я тебе благаю. Якщо щось трапиться - говори, я тобі допоможу. 
-Добре. Обіцяю. Дякую тобі. 
Алан злегка полегшено посміхнувся, знову сідаючи за стіл. 
-Бувай, я тобі ще напишу, - мовив на прощання Даніель, виходячи з кабінету. 
-Угу. Не пропадай. Я буду на зв'язку. 
Детектив вийшов із одного кабінету, прямуючи до іншого. Він знову голосно і впевнено постукав у двері, чекаючи відповіді. Коли почулося чоловіче «Звходьте», Даніель увійшов до кабінету, одразу привітавшись:
-Доброго дня, містер Лайтвуд. 
-Доброго, містер Бейкер, - відповівв кремнзний чоловік сорока років, що стояв біля вікна, - радий вас бачити. 
-Взаємно.
Вони потиснули один одному руки, після чого Даніель, вирішивши перейти одразу до справи, промовив:
-Я прийшов до вас через робочі питання.  Ви ведете справу, щодо Белатриси Рочестер?
-Так, я. 
-Вона останнім часом нігде не з'являлася? 
-Ні. Як у вересні зникла, так її і ніхто нігдене помічав. Як та лисиця всі сліди хвостиком панночка підмітає, щоб їй добро було. 
-Зрозуміло... Дякую вам. Гарного дня. 
-Будь ласка. До побачення, містер Бейкер. 
Даніель вийшов із кабінету містера Лайтвуда, прямуючи до виходу та паралельно викликаючи таксі додому. Він багато разів перекручував у голові їхній діалог з Лайтвудом. Слова Кіліана, про те, що Белатриса не з'являлася, його дещо заспокоїли та заглушили настирливі картинки, які малювала фантазія. Хоча інтуїція та підсвідомість всеодно не хотіли вгамовуватись, постійно дратуючи розум. 
Кетрін та Олівер поїхати додому одні, адже у Домініка ще з'явилися справи. Спочатку між ними панувало горде мовчання, а можливо вони просто розмірковували над сьогоднішніми неоднозначними подіями. Раптом Олівер запитав:
-Елейн оглянула тіло? 
-Угу, - навантажено кивнула дівчина. 
-І що? 
-Її бентежить рівний поріз на шиї. Сонна артерія перерізана досить вміло та рівно. Так навіть, за її словами, не всім хірургам вдається. 
-...Думаєш Ліма би змогла так перерізати? - невдовзі запитав Олівер, пильно дивлячись на дорогу. 
-Ти думаєш, що це вона? 
-Я не знаю, але... Поки що все вказує саме на неї, ти ж сама це бачиш. Звісно, поки не будуть готові результати експертизи ми не можемо нічого точного гадати, і ми щи замало розібралися у цій справі, але, на мою думку, це зробила вона. Коли, доречі, будуть готові результати? 
-Завтра увечері. 
-Чому так довго? Вони, зазвичай, швидше приходять, - незадоволено нахмуривши брови, промовив хлопець. 
Дівчина лише потиснула плечима. 
-Я би взагалі після цього усього ще раз її  допитав, - продовжував міркувати Олівер. 
-Ліму? 
-Так. Але Даніель зараз, як зазвичай, почне крутити носом. 
-Може це можна буде зробити завтра на похороні, або після нього? Відвести її в сторону і поставити кілька запитань?
-Можливо. Але там, вірогідно, буде багато так званих "щурів", які прийдуть позбирати плітки, тому потрібно зробити все дуже акуратно. Доречі, куди Даніель ще поїхав? 
-У поліцейський відділок, а для чого не сказав. Я лишень встигла запитати, навіщо, а він тільки поцілував мене в голову і швиденько пішов, щоб уникнути моїх допитів. 
-Що він знову приховує? - вкотре обурено скривився хлопець. 
-Я без поняття, але... Він веде себе, чомусь, дуже насторожуюче. Він завжди під час розслідувань, особливо складних та запутаних, понурий, але сьогодні він був, чомусь особливо пригнічений(...
-Він не любить розслідувати вбивства. 
-А хто любить? - хмикнула Кетрін, притуляючи голову до вікна. 
-Ні, ти не зрозуміла. Він не просто не любить, він скоріше ненавидить та не переносить цього. 
-А чому тоді просто не відмовився від нього? 
-Кетрін, це не професійно та низько. Не переживай. Ми швидко це завершимо і все стане на свої місця. Потрібно лише трохи підметушиттсь). Я обіцяю.
-М-м-м... - замислено протягнула дівчина, - береш на себе таку відповідальність?
Олівер лише всміхнувся. 
Даніеля та Домініка не було вдома до вечора. Увесь цей час Олівер та Кетрін займалися документами, протоколами і іншою нудною роботою. Джейн готувала вечерю. 
Домінік та Даніель повернулися додому разом, близько п'ятої години вечора. Вони майже беззвучно зайшли через вхідні двері до зали, де досі сиділи давно  втомлені Кетрін та Олівер. Дівчина, із недбало зібраним у пучок волоссям та розстібнутою сорочкою, з під якої виглядала біла футболка, виснажено перечитувала документ на екрані монітора. Олівер ж щось писав на папері. Помітивши друзів, вони синхронно обернулися. Кетрін одразу ж запитала:
-Де ви так довго були? 
-Я був біля банкомата - знімав із картки гроші, бо вся готівка закінчилась, - відповів Домінік, - потім в продуктовий магазин зайшов, Джейн зателефонувала і сказала, що продукти закінчуються. 
-А ти? - кинувши трохи невдоволений погляд на Даніеля, запитала Кетрін. 
-Я тобі говорив: у поліцейському відділку. Ви розібралися з документами? 
-Майже, - відповів Олівер, продовжуючи щось інтенсивно писати. 
-Добре. Дописуйте, і на сьогодні буде все. 
Даніель піднявся по сходах на другий поверх, Домінік залишився стояти на місці, запитуючи:
-Може вам чимось допомогти? 
-Ні, дякуємо, але вже самі справимось, - відповіла дівчина, - тут довго потрібно вникати, а сенс, якщо ми вже майже закінчили. 
-Зрозуміло. Я тоді йду. Джейн де, доречі? 
-На кухні.
-Гаразд. 
Він теж підійнявся нагору, переступаючи нижню сходинку. 
Завершивши роботу, Кетрін пішла до себе в кімнату, аби, нарешті, відпочити. Відчинивши двері до спальні, вона побачила Даніеля, який стояв біля вікна, як завжди будучи повністю зануреним у свої роздуми. Дівчина підійшла до нього та запитала:
-Чому ти тут стоїш? 
-Просто. 
-Чому ти ходив у поліцейський відділок?
-Ах... Ти від мене не відстанеш? - зітхнувши, запитав Даніель. 
-Звісно. 
-Хотів впевнитися у нашій безпеці. 
-Ти боїшся, що з'явиться вона? - запитала дівчина, обіймаючи його руку. 
-"Боюся" не підходяще слово. Переживаю - так. 
-І?
-Я пішов до особи, яка веде її справу і запитав, чи вона не з'являлася. Мені відповіли, що з вересня її не видно. Тому мені стало трохи спокійніше. 
-А хто конкретно веде цю справу? 
-Тобі корить все знати до найменших дрібниць? 
-Угу. 
-Кіліан Лайтвуд. Тільки про це не балакати на всі боки. 
-За кого ти мене взагалі маєш?! - незадоволено склала руки на грудях Кетрін. 
Він кілька секунд дивився на її розгніване обличчя, а потім рівним, спокійним тоном промовив:
-За дуже красиву, розумну, сильну та досить наровливу півонію. А ще за чудового детектива, звичайно. 
-Надіюсь, ти нігде не прибрехав). 
-Надійся), - хмикнув Даніель. 
Вечір пройшов без пригод. До вечері  ніхто навіть не торкнувся. Всі втомлені полягали спати, адже завтрашній день має бути не менш складним за сьогоднішній.