ГЛАВА XXXI „РІЗДВО - СІМЕЙНЕ СВЯТО”

Минуло кілька днів. За цей час сім'я встигла побувати біля самого моря, сходити у кінотеатр та у ресторан. Вони постійно проводили час разом, завжди знаходячи чим зайнятися. Даніель ще більше зблизився з батьками Кетрін, щиро полюбивши їх. Він відчував тепло, любов та турботу з їхньої сторони. Марко ж та Амелія прийняли хлопця, наче свого власного сина.
Кетрін у ці дні нерідко кудись відлучалася, часто сиділа за ноутбуком. Але як тільки Даніель не намагався дізнатися причину її такої поведінки, дівчина щоразу лише байдуже відмахувалась, одразу переводячи тему. Також протягом всього цього часу дівчина тренувалась грати на скрипці. 
До Різдва залишався один день. Кетрін та мама готували вечерю, батько розпалював камін у вітальні, а Даніель та Лія займались математикою. 
-Katherine, hai tagliato l'insalata? (Кетрін, ти нарізала салат?) - запитала Амелія. 
-Quasi. (Майже.)
-Ok... Ci sono ancora dei funghi, e poi è tutto pronto. (Добре... Ще залишились гриби, і тоді все готово.)
-Quali funghi? (Які гриби?)
-Faccio stufare i funghi. (Я гриби тушкую. )
-E penso: che tipo di odore? (А я думаю: що за запах?)
-Non ti piace? (Тобі не подобається?) 
-No, al contrario)... Tutto.  L'insalata è pronta. (Ні, навпаки)... Все. Салат готовий.) 
-Perfettamente.  Portalo in tavola. (Чудово. Неси на стіл.)
-Abbiamo anche bisogno di piatti, forchette e bicchieri. (Ще тарілки, виделки та склянки потрібні.) 
Мати здивовано обернулась на дочку, запитавши:
-Non hai ancora apparecchiato la tavola? (А ти хіба ще не сервірувала стіл?)
-NO. (Ні.) 
-Bene, sbrighiamoci! (Ну то давай швиденько!)
-OK, sto correndo. (Гаразд, біжу.) 
Кетрін "залізла" в тумбочку і дістала п'ять тарілок та стільки ж склянок, після чого взяла виделки із шухлядки та, поставивши увесь посуд на піднос, а поруч із ним тарілку із салатом, понесла це все у вітальню. Батька там уже не було. Дівчина поставила піднос на стіл, видихнувши та радіючи, що вона нічого не перевернула та не розбила. Вона красиво порозкладала посуд на столі. Серце будь-якого перфекціоніста, побачивши цю сервіровку, тьохнуло б від радості. Раптом до вітальні увійшла і мати також із підносом в руках. Вона принесла деякі страви. Поклавши тарілки із їжею на стіл, дівчата покликали всіх вечеряти.
Невдовзі вся сім'я була за столом. Містер Тейлор розливав усім напої, Амелія обдивлялась: чи усім вистачає столових приборів, Лія тихенько співала собі під ніс різдвяні пісні. Кетрін просто тихо сиділа та, тримаючись з Даніелем за руки під столом, милувалась всією цією милою, теплою, домашньою обстановкою. Давненько вона не святкувала свят у сімейному колі. У каміні палахкотіло полум'я із приємним на слух потріскуванням дров. Різдвяна ялинка яскраво світилася різнокольоровими вогниками, залишаючи барвисті відблиски на стінах та стелі. У кімнаті приємно пахнуло живою ялиною, свіжою випічкою.  Вітальня була наповнена як фізичним, так і моральним теплом. Несподівано напівтишу перервав гучний голос матері, яка запитала:
-Ну що? У всіх все є? Можна вже сідати за стіл? 
-Так, - відповіла Кетрін, - прибори у всіх є, напої, всі страви теж тут. 
-А знаєте що? - раптом промовила Лія. 
-Що, доню? - запитала мати. 
-Я на мистецтві у школі вчила тралиції різних країн світу, і у східноєвропейських країнах є дуже гарна різдвяна традиція. 
-І яка ж? 
-Під час вечері за день до Різдва на столі має горіти свічка. 
Амелія задумалась, відвівши погляд. Вона кілька секунд обдумувала слова молодшої доньки, після чого сказала:
-Чудова традиція. Ти хочеш покласти свічку на стіл? 
-О, а у нас є? Так, звісно хочу!
-У мене десь була гарна свічка, - промовив батько, - зараз принесу, я швиденько. 
-Давай, - мовила мати, - милий, тільки не барись, будь ласка. 
-Добре. 
Батько, як і сказав, повернувся досить швидко. Свічка, яку він приніс, дійсно була красива. Її, схоже, майже не використовували. Амелія запалила свічку та, розсунувши тарілки, поклала її в центр столу. 
Сім'я розпочала вечеряти. Всі страви, які приготувала Кетрін та її мати, на смак були неперевершені. Вони невимушено розмовляли між собою на прості та легкі  теми. 
-Мам, тату, - почала Кетрін, - а пам'ятаєте, як за такою самою вечерею, я сказала вам, що хочу після школи їхати в Лондон та поступати на юридичний факультет?)
-Таке не забувають, доню, - промовив чоловік. 
Дівчина засміялась. 
-Я думала, у мене тоді інфаркт станеться, - промовила мати. 
-Чому?)
-Будуть свої діти - зрозумієш. 
-А як ти піднесла батькам цю інформацію, що вони так згадують про це? - запитав Даніель. 
-О-ой... - зітхнула Кетрін, - було мені шіснадцять років... 
За столом, вечеряючи, сиділа сім'я: молодий батько та мати, старша шіснадцятирічна донька та молодша, якій недовно тільки виповнилось п'ять років. На наступний день мало бути всіма улюблене свято - Різдво. Всі, як завжди, розмовляли між собою, будучи у піднесеному настрої. Тільки Кетрін сиділа, злегка притихши та опустивши вниз голову, над чимось інтенсивно роздумуючи. Невдовзі дівчина, зібравшись з духом, почала:
-Мам, тату, я... Хотіла дещо вам сказати. 
Усі погляди перевелись на ню. 
-Що? Щось сталось? - занепокоєно запитала мати. 
-Ні... Все гаразд. Просто... Я визначилась із своєю майбутньою професією). 
-Справді?) - піднесено перепитала Амелія. 
-Так). 
-Давно пора, ти цього року вже школу закінчуєш, а визначитись до зараз не могла). 
-І ким ж вирішила стати моя старша донечка? - запитав батько. 
-Я... Зрозуміла, що хочу стати правоохоронцем і... - вона вдихнула, - поїхати на навчання до Лондону. 
У вітальні повила тиша. 
-...куди ти хочеш поїхати? - запитала мати, поклавши долоню на груди. 
-До Лондону. Там... Престижні університети, хороші юридичні факультети... 
-О-ох, - зітхнула мати, похитавши головою. 
-Мам, ну... Чого ти? 
-Кетрін, тобі шіснадцять! Який Лондон?! - злегка підвищеним тоном промовив батько, - невже у Катанії немає нормальних університетів?! 
Лія, яка у цей час колупала виделкою шматок пирога, зніяковіло притихла. 
-Тату, будь ласка, не кричи. Я не маленька дівчинка, це обдумане рішення. 
-Якраз таки маленька, Кетрін, - мовила мати, - що ти там будеш робити? Інша країна, чужі люди, ти будеш сама. 
-І нічого. Є діти, які ще у молодшому віці їдуть навчатися за кордон. 
-Ти розумієш, що будь-яка робота правоохоронця небезпечна?! - промовив батько. 
-Розумію. Але мені подобається робота такого виду. 
-Бачиш, - почала Амелія, звертаючись до свого чоловіка, - це все твої детективні книжки. Я казала, що вони мають на неї поганий вплив. 
-Мамо! Детективні романи, які я читаю, тут ні до чого! Це МОЄ, ОБДУМАНЕ рішення. 
-Я побачу, яким воно буде обдуманим, коли ти в сльозах із гуртожитку нам телефонуватимеш. Що тобі заважає навчатися в Катанії? Жити вдома, с зім'єю, продовжувати займатися музикою, грати в оркестрі. 
Кетрін не витримала. Вона знала, що реакція батьків буде не дуже позитивною, але не на стільки. Дівчина підвелась зі свого місця та вийшла за двері. 
-...І як тебе відпустили на навчання? - запитав Даніель. 
-До кінця дня ми не спілкувалися. На наступний день ми ще раз поговорили. Але батькам всеодно не подобалась ця ідея. 
-А далі вона щодня діяла нам на мізки, - продовжила мати, - і ми зрозуміли, що опиратися марно, тому просто вимушені були змиритися. 
-Бачу, вона вам добре нерви тріпала), - мовив хлопець. 
Кетрін невдоволено закотила очі. 
-Ой, не те слово, - погодилась Амелія. 
-Я досі проти цього, - мовив батько, - коли вона більше, ніж годину не відповідає на повідомлення, у мене в голові одразу постає картина, де вона в лікарні із пробитими грудьми чи животом лежить. 
-Тату! Я ж не займаю посаду голови мафії! Я всього лиш працюю детективом!
-Судячи із твоїх розповідей, я би не був таким спокійним. 
Даніель посміхнувся, прикривши рот рукою. 
-Ой, все, перейстань. 
-А якби ти...
-Не починай. Лія, принеси, будь ласка, скрипку з моєї кімнати. 
Дівчинка оживилась та, підвівшись з-за столу, вибігла за двері. Батько лише мовчки провів її поглядом з голови до ніг. Через кілька хвилин Лія повернулась до вітальні із скрипкою в руках. Кетрін, побачивши сестру, підвелась з-за столу, взявши інструмент з її рук. 
-І прямо зіграєш? - із прихованою зверхністю в голосі, запитав містер Тейлор. 
Кетрін лише хмикнула, хитро всміхнувшись. Вона вирівняла спину,  поклала скрипку на ліве плече. Кілька секунд потративши на налаштування інструменту, вона прикрила очі, зосереджуючись. Через одну мить смичок торкнувся скрипки, пальці спритно, жвачо забігали по струнах. Вітальню заповнила дзвінка мелодія, усім відомої музичної композиції Антоніо Вівальді. Її гра була впевненою, професійною, були присутні усі штрихи, динамічні відтінки, швидкий темп. Лія та Даніель слухали із захопленням, пишаючись своєю любою сестрою та коханою дівчиною. Мати радісно  насолоджувалась грою своєї доньки, дивлячись на неї із деяким здивуванням. Батько ж спостерігав за нею із суворим, кам'яним обличчям, яке згодом пом'якшало. Він дивився на дочку враженим поглядом, явно не очікуючи такого повороту подій. Коли дівчина востаннє провела смичком по струнах, поступово виходячи на піано, всі голосно захлопали в долоні. Лише Марко продовжував непорушно сидіти на місці, все ще дивлячись на доньку. Кетрін широко посміхнулась та низько  вклонилась, відчуваючи неабиякий тріумф та невелику "хвилину слави". Підвівшись вона кинула злегка зухвалий та гордий погляд на батька, чекаючи його реакції. Вони кілька секунд дивилися одне одному в очі, після чого чоловік сказав: 
-Зізнаюсь чесно, ти мене здивувала. Я справді такого не очікував. 
Дівчина задоволено посміхнулась. Раптом батько щось згадав і, спохватившись, підвівся та підійшов до фортепіано, яке стояло під стіною. Відкриваючи кришку, він промовив:
-А ти пам'ятаєш партію тієї музичної композиції, яку ми грали вдвох? Я на фортепіано, а ти на скрипці? 
-Так). Я теж її згадала. 
-Не хочеш зіграти? 
-Ну... Давай). 
Чоловік сів за інструмент, ставлячи перед собою папку із нотами, знайшовши там потрібний твір. 
-Тобі потрібні ноти? - запитав батько. 
-Ні, я напам'ять знаю). 
-Молодець... - хмикнув чоловік. 
Кетрін глянула на тата, чекаючи поки він махне їй, коли можна вступати. Він, налаштувавшись на гру, кивнув дівчині. Вона почала плавно водити смичком по струнах. Мелодія виходила ніжна, мінорна. Вона пробирала до самого серця, пробуджуючи трепетні, злегка сумні та тужливі емоції. Із наступних тактів вступило фортепіано. Яскраві акорди і чисті октави чітко длповнили зв'язну гру скрипки, прикрашаючи мелодію чіткими акцентами, заповнюючи пусті прогалини потужним звучанням акомпонименту. Спочатку характер музичного твору був тихий, сумний, зажурливий. Та потім він змінився на впевнений, відчайдушний, хоробрий та бойовий. Емоції були настільки добре передані, що душа пробуджувалась. Вона хотіла кричати, співати. Вона горіла, до кожної своєї частинки пробираючись цими почуттями. Навіть міміка та дрібні рухи головою, тулубом, ногами артистів відповідали характеру твору. Музиканти ніби стали одним цілим зі своїми інструментами, ніби прониклися цим музичним твором, ніби потонули в ньому... Партії скрипки та фортепіано тісно переплітались між собою. Вони по черзі грали соло, робили перекличку, підтримували одне одного. Раптом, після гучного квартсекстакорду, фортепіано замовкло. Скрипка наодинці заграла тужливу мелодію, з якої розпочинався твір, виводячи її на рітенуто. Коли із-під смичка вирвався останній мінорний звук, у вітальні повисла тиша. Амелія, Лія, і, особливо, Даніель вражено дивилися на Кетрін та Марко, все ще не можучи відійти від тих емоцій, які огорнули їхні серця із звучанням цієї композиції. Лія, задоволено дивлячись у сторону артистів, повільно почала хлопати в долоні. Хлопець та мати одразу ж підримали її, непомітно для себе починаючи здивовано посміхатися. 
-Це було неперевершено! - промовила Амелія. 
-Браво!!! - вигукнула Лія. 
Кетрін та батько вклонились своїм глядачам, будучи приємно здивованими самі собою. Даніель увесь цей час лише вражено дивився на дівчину. Він тільки що відкрив для себе нову Кетрін. Не ту, яка ладна була дати комусь по голові та лазити в болоті, а чутливу, творчу, талановиту особу. Після вечері всі разом зібрали зі столу та прибрали. 
Кетрін, прийнявши душ, вже сиділа в ліжку, намащуючи руки та обличчя кремом. Даніель лежав поруч, гортаючи соц-мережі. Раптом хлопець пузіхнув, прикриваючи рот рукою. 
-Що, пузіхаєш вже?) - запитала Кетрін, - спати лягай, у тебе очі докупи злипаються. 
-Я тебе чекаю. 
-А без мене ніяк?)
-По-перше ти зараз будеш вмикати світло і шарудіти шухлядками. 
-А по-друге?)
-А по-друге мені буде холодно без твоєї руки на плечі). 
-Залізний аргумент. Гаразд, я маже закінчила, вже лягаю. 
-Ти бачила, - почав Даніель після короткої тиші, - новий пост Олівера у Instagram?
-Ні. А... Що там?
Хлопець всміхнувся, показуючи Кетрін фото. На ньому було біля тридцяти осіб, усі схожі на обличчі, серед яких дівчина швидко впізнала самого Олівера та Меган. Вона здивовано витріщила очі, глянувши на Даніеля. 
-Це його родина?! - вражено запитала Кетрін. 
-Так. Ось сам Олівер та біля нього Меган, ось це ще його дві рідні сестри Ліма та Ембер, на руках у яких його маленькі племінник та племінниця. Біля них їхні чоловіки. Це два рідні брати Габріель та Брайан. Ось мама з татом. Це три двоюрідних брата, це двоюрідні сестри, у одної з яких на руках його похресник. Тут дві тітоньки та три дядька. Ось тут з краю бабусі та дідусі. Ніби все... - придивляючись до фото, закінчив хлопець.  
Кетрін кілька секунд мовчки дивилася на екран, а потім промовила:
-Їм, напевно, дуже весело...
-Я у цьому навіть не сумніваюся), - засміявся Даніель. 
-Ось що мав на увазі Домінік, коли сказав, що на подарунки для його сім'ї потрібно дві зарплатні потратити). 
-Так). Ти все? 
-Угу. Вже йду. 
Дівчина поклала на тумбочку біля ліжка баночку з кремом та, вимкнувши настінну лампу і закутавшись ковдрою ледь не з головою, вмостилась біля Даніеля, обіймаючи його за руку. 
 Настав день святкування Різдва. Той самий довгоочікуваний день, якого всі так чекали, до якого так трепетно готувались. Чомусь, у цей день відчувалося щастя, душевне умиротворення, тепло та радість. Відчувалася незрозуміла легкість, піднесеність та щастя. Кожен перехожий був усміхнений, веселий, привітний. Погода сьогодні була теж хорошою. Був легкий морозець, м'яке вологе повітря та легке сонячне проміння, яке пробивалося крізь пухнасті хмари. Цей день, це свято об'єднувало міліони людських душ, заставляючи серце лікувати, співати. Це був один із найприємніших та найтепліших днів у році. 
Сім'ї увесь ранок не було вдома. Повернулися вони лише під обід. Мати одразу пішла на кухню, швиденько готувати щось поїсти.
Кетрін та Даніель, привітавши всіх рідних зі святом та подарувавши подарунки, пішли до своєї кімнати, аби перевдягнутись. Одягнувшись в інший одяг, вони, думаючи про одне й те саме, дістали кожен по пакунку та ринули одне до одного, рефлекторно позаховувавши подарунки за спини. Посмішка сама просилась на обличчя. Вони стали одне навпроти одного, посміхаючись на всі зуби. 
-Давай, ти перший), - мовила Кетрін. 
-Ні, ти перша). 
-Ні ти!)
-Добре, вмовила, - він видихнув, після чого промовив, простягнувши дівчині невелеку коробочку, обмотану крафтовим папером, - з Різдвом Христовим! 
Вона, закусивши нижню губу від нетерпіння, почала обережно розривати папір. За ним показався розкішний бархатний футляр, світло-блакитного кольору. Дівчина підійняла незрозумілий погляд на Даніеля, починаючи, непомітно для себе, посміхатись. Хлопець засміявся, промовивши:
-Чому ти зупинилась?) Відкривай). 
Кетрін потиснула плечем та відкрила футляр. Її ледь не осліпив яскравий блиск білого золота в перемішку із розкішними блискучими фіанітами. У футлярі лежало прекрасне кольє та пара сережок. Її очі округлились, збільшившись у два рази. Вона прикрила долонею рот, який злегка привідкрився. Дівчина знову підійняла погляд на нього. У її очах змішалася ціла палітра емоцій. 
-Ти... Даніель... Це ж... Воно прекрасне! 
-Приміряй). 
-Ти... Тому й не хотів мене брати з собою у ювелірний?)
Хлопець розсміявся. 
-Угу). 
Кетрін обережно дістала прикраси із футляру. Даніель перехопив її руку, у якій вона тримала золоте кольє, зі словами:
-Дозволь я?)
Дівчина посміхнулась, віддаючи хлопцеві прикрасу, обернувшись до нього спиною. Він обередно взяв ювелірний виріб, забираючи м'яке, наче шовк, волосся із її плачей. Даніель поклав кольє її на груди, защіпнувши защіпку у неї за спиною. Цей комплект на ній виглядав просто чудово. Прикраси пасували її до очей, гармонійно поєднувалися із кольором волосся та тоном шкіри. 
-Як я й думав... Виглядає шикарно, - заворожено милуючись нею, тихо промовив Даніель. 
Вона глянула на себе у дзеркало, переконуючись у його словах. Повернувшись обличчям до хлопця, вона промовила:
-Це неперевершено... Мені... Й немає, що сказати. Я... Просто дякую. 
Із цими словами вона кинулась йому на шию, міцно-міцно любляче обіймаючи. Розімкнувши обійми вона метнулась до ліжка та взяла звідти величенький пакунок, який вона туди поставила, коли розпаковувала свій подарунок, та, підбігши до Даніеля, промовила:
-З Різдвом Христовим! Це тобі). 
Він всміхнувся, взявши до рук пакунок, який простягала йому дівчина. Він роздер пакувальний папір та побачив гарненьку палітурку, дизайн якої був виготовлений у стилі прапорів двох країн.   Він зробив незрозумілий вираз обличчя, але, прочитавши назву книги, голосно розсміявся, невдовзі промовивши:
-Граматика італійської мови?) Книга для іноземців? 
-Ти ж говорив, що мову вивчити хочеш?) Ні?)
-Ні, ні, все правильно). Я просто трошки цього не очікував). Будеш мене тепер вчити). 
Даніель повністю звільнив підручник від паперу і виявилось, що це була не єдина книга у пакунку. Під підручником була ще одна книжка. Забравши підручник, він побачив знайому палітурку, від чого його обличчя вражено витягнулось. 
-Це що... Те, про що я думаю?..
-Ну я ж не знаю, про що ти думаєш). 
Хлопець зірвався з місця та підійшов до стелажу із книгами, швидко знайшовши там потрібну. Він взяв раритетний детективний роман із полиці та поставив поруч книгу, яку подарувала Кетрін. Вони були повністю одинакові, лише на одній назва була італійською мовою, а на іншій, яку подарувала дівчина, англійською. 
-Ти серйозно зараз?! - вражено промовив Даніель, - ти... Де її взагалі дістала?! 
-Викупила у попереднього власника). Тому вона трохи пошарпана, але думаю це не проблема. Проте, там, доречі, всередині на форзаці є ще один невеликий приємний сюрприз). 
Він повільно розгорнув книжку, глянувши на форзац, де чорним маркером красувався розпис автора. Його очі вкотре округлились. Хлопець підійняв на дівчину вражений погляд та промовив:
-Ке-е-етрін, вона ще й з автографом! Ти за яку ціну її викупила?! 
-Тебе це не має хвилювати). 
-Це неймовірно. Ти... Просто здійснила одну із мрій мого життя. У мене немає слів. Дякую. 
Він підійшов до Кетрін і, не відриваючи від неї погляду, поставив книгу на ліжко. Даніель м'яко обійняв її за талію, насолоджуючись її глибокими,  принадливими, великими, наче двома сапфірами, очима. Несподівано дівчина, привстала навшпиньки, схопила хлопця за комір і різко приятягнула до себе, порівнюючи його обличчя зі своїм, та коротким ривком жадібно впилась в його губи. Даніель, від несподіванки, різко вдихнув, прикриваючи очі. Його пальці повільно стиснули її талію, притискаючи дівчину до себе. Одна її рука опинилась у нього на грудях, а інша обіймала ззаду за шию, кожним своїм дотиком обпікаючи його шкіру жарким вогнем. Раптом вони на мить відстронились одне від одного, вгамовуючи серце, яке билося у шаленому темпі, та зачаровано дивлячись одне на одного. Кетрін спокусливо облизнула пухкі губи, які розтягнулись у хитру, підлесну посмішку.  В її заворожуючих очах блиснув звабливий, навіть злегка знущальний вогник. Через секунду він впевнено накрив її губи своїми, не бажаючи припиняти. Він цілував її наче востаннє, наче у передсмертній агонії, виплескуючи усі почуття, які накопичились за останні дні. 
Невдовзі був готовий сніданок. Точніше, судячи з часу, який показував годинник, це був обід. Кетрін та Даніель спустились до вітальні, звідки долинав дзвінкий голос Лії, яка щось емоційно говорила, та спокійні розмірені голоси батьків. Пара зайшла до кімнати, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається. Лія, побачивши свою сестру та її хлопця, швидко промовила:
-Ну нарешті ви прийшли! Мама і тато якийсь там с... - вона затнулась, помітивш на Кетрін нові сяючі прикраси, - Ке-е-етрін, яка краса! Це тобі Даніель подарував, так?)
Дівчина опустила погляд на свої груди, де красувався шикарний ювелірний виріб, відповівши:
-Так). 
-Дійсно краса, - підійшовши до дочки та розглядаючи її прикраси, промовила мати, - Даніель знає, як підкреслити твою красу. 
Хлопець лише гордо посміхнувся, обмінявшись поглядами із містером Тейлором. 
-То що там мама і тато зробили? - запитала Кетрін. 
-Вони тільки що проговорились мені, - почала Лія, - що приготували якийсь там сюрприз, але розповідати що це відповились, бо чекали вас. 
-Сідайте за стіл, - промовила Амелія, хитро посміхнувшись, - зараз все розкажемо, не переживайте). 
Кетрін та Даніель сіли за свої місця, перекидаючи погляд то на мати, то на батька. 
-Ну? - нетерпеливо мовила Лія, - вони вже тут, говоріть! 
Амелія засміялась та підкликала Марко, надаючи йому "честь" розповісти про сюрприз, який всіх сполошив. 
-Ми з мамою вирішити замовити на завтра для всіх екскурсію на Етну. 
Очі Лії заохочено загорілись, Кетрін здивовано хлопнула віями, а Даніель старався тримати обличчя. 
-На Етну?! - вражено перепитала дівчинка. 
-Так), - посміхнулася мати. 
-Трохи неочікувано, - мовила старша сестра. 
-Звісно неочікувано, це ж сюрприз), - відповів батько. 
-Це ж... - промовила Лія, - ми і на джипах покатаємось, і на кратери прдивитись, і на Катанію всю згори подивитись, і... І сніг там є? 
-Є), - кивнув Марко. 
-Ва-а-ау! - задоволено крикнула дівчинка, - це буде неймовірно! 
-Я щось чую, що сюрприз сподобався лише Лії, - мовила Амелія. 
-Ні, мамо, що ти? - промовила Кетрін, - ми теж дуже раді). Просто це вийшло максимально неочікувно. Я була налаштована почути будь-що, але точно не це). В кращому сенсі). 
-Зрозуміло), - відповіла мати, знаючи, що Кетрін дасть приблизно таку відповідь. 
-А сьогодні чим займемось? - запитала Лія, - сьогодні Різдво, не хочеться вдома сидіти(. 
-Можемо піти погуляти до моря, - запропонував батько, - там сьогодні буде святкова ярмарка. 
-О-о-о, давайте! - захлопала у долоні дівчинка, - я забула, що сьогодні ярмарка! Кетрін та Даніель там ні разу навіть не були! 
-Що за ярмарка? - запитала дівчина. 
-Її почали щорічно влаштовувати три роки тому, майже на самому березі моря, - почала мати, - там немає нічого особливого, звичайна ярмарка у різдвяному стилі. 
-Ну то ми підемо? - запитала Лія. 
-Підемо, - відповів батько, - о четвертій годині вечора потрібно бути готовими. Ярмарка відкривається о п'ятій. 
-Клас! - вигукнула Лія. 
-Так, ану-но подоїдайте все, що я приготувала, - раптом мовила Амелія, - дивіться, тарілки ще наполовину повні! 
-А я би сказала, що вона наполовину пусті... - мовила Кетрін. 
-Не мудруй, - сказала мати, розрізаючи м'ясний стейк. 
Дівчина лише, наче мала дитина, закотила очі. 
Морозець обпікав щоки, легенький вітер лоскотав ніс. Повітря було м'яким, вологим, приємним. На вулицях було досить людяно: хтось спішив в гості, хтось колядував, хтось просто гуляв, а хтось, як сім'я Тейлорів, йшов на різдвяну ярмарку. Все місто було прикрашено яскравими різнокольоровими ліхтарями. Двері магазинів, кафе, ресторанів, приватних будинків були прикрашені у тематичні прикраси. На вікнах майже кожної будівлі зсередини висіли гірлянди, яскраво виглядаючи з вулиці. Відчувався слабкий, ненав'язливий, але помітний приємний аромат свіжої, запашної випічки; солодкої карамелі та шоколаду. Кетрін та Даніель, взявшись за руки, ішли попереду разом із Лією, Амелія та Марко - ззаду. Дівчинка щось жваво розповідала, час від часу сміючись, сестрі та її хлопцю, які іноді відповідали на її запитання. Щоки та ніс Лії розчервонілися, коли вона говорила, з рота клубами йшла тепла пара, що виглядало дуже мило. Через хвилин тридцять-сорок сім'я двсталася до місця проведення ярмарки, яке було розташоване, як і сказала мати, на березі моря, майже що біля самої води. Саме місце виглядало дуже атмосферно: нічне небо; ліхтарі; прикраси; гірлянди; маленькі милі дерев'яні прилавочки; запах свіжоприготованої їжі, як солодкої, так і соленої та гострої; приємні мажорні співи та музика на фоні; шум води та фантастичний вигляд на море. Навколо була метушня, відусіль чулися швидкі піднесені розмови італійською. 
-Як тут красиво... - промовила Кетрін, зачаровано розглядаючи все навкола. 
-А ще б тут було не красиво!) -  посміхнулась Лія. 
-Ну? - мовив батько, - чим займемось, куди підемо? 
-Я хочу карамелі! - вигукнула дівчинка. 
-Я б теж не відмовилась), - підтримала Амелія. 
-Тоді пішли за карамеллю, - промовив Марко, ведучи сім'ю у потрібному напрямку. 
Чоловік йшов дуже швидко, потрібно було добре постаратися, аби не відстати. Раптом він зупинився біля прилавка, звідки долинав насичений, солодкий та навіть трохи нудкий запах карамелі. Черги, на диво, не було. Уже через кілька хвилин Лія залюбки смоктала величезну цукерку на паличці, задоволено посміхаючись. Невдовзі Кетрін та Амелія теж тримали по одній карамельній цукерці в руках не малого розміру. Сім'я гуляла між рядами з прилавками, розглядаючи різні дрібнички, які продавались. Вони вийшли на чималий оглядовий майданчик із фантастичним виглядом на море, де стояли лавочки та столики. Там було, щоправда, трохи людно, але величезного натовпу не було. На фоні грала музика. Іноді це були просто різдвяні пісні, а іноді звичайна музика для танців. Дехто з людей танцював, дехто сидів за столиками, куштуючи їжу, куплену на ярмарці, дехто стояв біля парканчику та милувався краєвидом. Лія, Амелія та Марко сіли за столик, тому що батьки трохи втомилися ходити, а Кетрін та Даніель в обнімку стояли неподалік біля паркану, розмовляючи між собою:
-...тобі подобається ярмарка?) - запитала Кетрін, поправляючи капюшон. 
-Угу), - він придивився до її обличчя та, посміхнувшись, промовив: ти карамеллю замастилась). 
-Що?.. Де? 
-Зачекай... 
Він дістав серветку із кишені та акуратно витер карамель із щоки дівчини. 
-Все. 
-Дякую). Чому ти, доречі, відмовився цукерку брати? 
Хлопець потиснув плечима. 
-Не знаю...
-Не хочеш скуштувати?) - простягуючи йому свою цукерку, запитала Кетрін. 
-Ну давай. 
-Ого, навіть не опирався?) Хто ти такий і куди дів мого Даніеля?) 
-З'їв), - розсміявшись, відповів хлопець. 
Він, не забираючи цукерку із її рук, облизнув один кінчик карамельного виробу. 
-Смачна. Але дуже солодка. 
-Ну на те вона і цукерка, Даніель). 
-Ти знаєш: я не дуже люблю солодке, - обійнявши її ззаду за талію, мовив хлопець. 
-Дарма). 
Вони кілька хвилин мовчали, насолоджуючись присутністю одне одного та приємною атмосферою навколо. Раптом, після веселої різдвяної пісеньки, черговий раз заграла ритмічна музика для танцю. Люди, які до цього танцювали, знову вийшли на вільну частину майданчика, починаючи весело кружляти. 
-Десь я вже це бачила... - замислено промовила Кетрін, дивлячись на танцюючих людей. 
-На мене теж нахлинула ностальгія), - також обернувшись на кружляючі пари, промовив хлопець, - хочеш повторити?)
Вона обернулась до нього та, звабливо глянувши йому в очі, хитро запитала:
-А ти наполягаєш?) 
-Так. Я наполягаю, - впевнено взявши її за руку та повівши в центр майданчика до танцюючих людей, відповів Даніель. 
Уже із наступного такту вони кружляли разом із всіма. Музика була веселою, рухливою та приємною на слух. Звідусіль, як зазвичай, чувся сміх, піднесені розмови. Кетрін і Даніель нічого не помічали навколо себе. Лише сяючі, прекрасні очі та щасливі посмішки одне одного. Які це були дорогоцінні миті, коли лише він і вона, коли ніхто не заважає, коли не потрібно вирішувати проблеми та тікати від небезпек. Він спритно обкрутив її кругом своєї осі, знову поклавши руку їй на талію. 
-Ти така красива, - прошепотів хлопець. 
-Що?)
Вона знову покрутилась, після чого поклала руку йому на плече. 
-Ти красива, - голосніше повторив Даніель. 
-Ти кращий), - тихо відповіла Кетрін. 
Хлопець мило розміявся, знову обкрутивши її тендітну фігуру кругом себе та обійнявши за талію. 
-А я з цим не погоджуюсь. 
-І чому ж?)
Вони прокружляли кілька тактів мовчки, милуючись одне одним. Невдовзі, коли музика і танець стали спокійнішими, хлопець промовив серйозним тоном, притягнувши її ближче до себе:
-Тому що я тебе кохаю, Кетрін. Для мене ти довічно будеш кращою за всіх і кожного, навіть за самого себе. 
Вона черговий раз обвертілась кругом нього, міцно тримаючи його за руку. 
-А я кохаю тебе, - мовила дівчина, не відриваючи погляду від його льодяних, але таких теплих та люблячих очей, - і для мене найкращим, завжди та незалежно від обставин, будеш ти. 
Вони зачаровано дивилися одне на одного. Їх почали огортали безліч приємних почуттів: тепло, радість, любов... Під впливом цих емоцій все довкола ніби переставало існувати. Свідомість заповнював лише один, той самий єдиний коханий образ. Він притягнув її ближче до себе, сильніше стиснувши руку на її талії. Відстань між їхніми обличчями зменшилась до якихось кількох міліметрів... 
-Поцілуй мене, - впевнено прошепотів хлопець. 
-Що?.. - здивовано хлопнула віями дівчина. 
-Танець майже закінчений, червнева півонія. Я хочу твої губи. 
Вона кілька секунд не ворушила жодним м'язом на обличчі, ніби застигши, але раптом, не вагаючись, стала навшпиньки, та, все ще заворожено тонучи в його очах, підлесно торкнулась його холодних, сухих губ своїми. Цей дотик... Він був ніжний, легкий і такий бажаний... Вони міцніше обійняли одне одного, насолоджуючись цією миттю. Поцілунок виявився коротким, недовгим, але настільки насиченим та приємним, що не передати словами. Розімнкувши обійми, вони ще кілька секунд дивилися одне одному у самісінькі очі. 
-Дякую за цей неперевершений танець, міс Тейлор), - мовив Даніель, галантно вклонившись та ніжно поцілувавши її руку. 
Вона зніяковіло почервоніла та мило посміхнулась, все ще будучи під впливом тих емоцій, які так запаморочили свідомість. Заграла чергова пісня на святкову зимову тематику. Кетрін та Даніель, тримаючись за руки, підійшли до столика, за яким сиділи Амелія, Марко та Лія. Мати та дівчинка зустрічали їх приємно враженими поглядами, батько ж дивився із деяким осудом та незадоволенням. Як тільки пара підійшла до столу, Амелія промовила:
-Ой, як ви гарно танцювали). Так... Вміло... Ніжно, душевно). 
-Ага, - підтримала Лія, - я й не знала, що Даніель так гарно танцює). 
-Я не такий вже й вмілий танцюрист, але дякую), - посміхнувся хлопець. 
-А ти чому мовчиш, тату?) - запитала дівчина. 
-Нічого, - відмахнувся чоловік. 
-Куди ми підемо далі? - запитала дівчинка. 
-А ти куди б хотіла? - мовила мати. 
-Не знаю... Можливо... О, а давайте підемо до міської ялинки?)
-До отої вкликої, що щороку встановлюють в різних куточках міста? - перепитала Кетрін. 
-Так! Вона цього року недалеко звідси встановлена). Ну дава-а-айте підемо. 
-А звідки ти знаєш, де вона цьогоріч знаходиться? - холоднокровно запитав батько. 
-Новини, на відміну від інших читаю! І взагалі, чому ти такий хмурий(, - розчаровано запитала Лія, - таке свято сьогодні, всі радісні, усміхнені, а ти...
-Нічого, все гаразд. Замислився просто, не переживай, доню). Де конкретно цього року встановлена міська ялинка? 
-На площі, що біля готелю "Захід сонця". 
-Справді недалеко... Ну... Давайте підемо, якщо ніхто не проти, - обвівши всіх поглядом, мовив Марко. 
-Мені подобається ця ідея), - всміхнулась Кетрін. 
-Я не проти), - підтримав Даніель. 
-Я теж за!) - відповіла мати. 
-Ну тоді йдемо, - встаючи з-за столу, промовив батько. 
Сім'я досить швидко дісталась до площі, враховуючи те, що йшли вони не дуже швидко. Уже здалеку почала виднітися величезна ялинка, виблискуючи тисячами прикрас та гірлянд. Вона була височенна. Метрів... Сім? Вісім? На ялинці висіли прикраси лише двох видів: великі білі кулі та червоні бантики. Гірлянда та підсвітка також були у білих та червоних тонах. На площі були невеликі натовпи людей, але менші, як були на ярмарці, які теж прийшли помилуватися цією красою. 
-О-ой, яка вона гарна... - захоплено промовила Лія, вражено зітхнувши, - краща, ніж на фото, у разів сто! 
-Так, дійсно прекрасна, - підтримала Кетрін. 
-І людей тут менше, ніж на ярмарці, - умиротворено мовив батько.
-Кетрін, Лія, - почала мати, - ставайте бігом біля ялинки, поки людей не дуже багато, я вас сфотографую. 
Дівчата слухняно стали там, де сказала Амелія та, дружньо приобійнявши одна одну, широко щиро посміхнулися. Мати зробила декілька кадрів на свій телефон, примовляючи:
-Мої дівчатка... Красуні... Принцеси... Найкращі! 
-Ну Кетрін, судячи з її професії, не зовсім принцеса, - промовив Марко. 
-Тату! - незадоволено закотила очі дівчина. 
-Ні, обидві принцеси), - мовила мати, - все! Кетрін, Даніель, ставайте тепер ви вдвох). 
Лія підійшла до мати, ставши поруч із нею та заглядаючи в телефон, Даніель ж підійшов до дівчини, яка одразу, хитро всміхнувшись, пошепки запитала:
-Знову будеш брати мене на руки?)
Він тихо засміявся і теж пошепки відповів:
-Ну... Якщо тобі дуже кортить...) 
Вона без лишніх слів застрибнула йому на спину, міцно, аби не впасти, обхопивши його плечі руками. Хлопець спритно піймав її, взявши попід ноги. 
-Які милі... - знову примовляла Амелія, - наче два закохані лебеді... 
Даніель, почувши таке порівняння, трохи збентежився. 
-Молодість... - демонстративно хмикнувши, пробурмотів під ніс батько.  
Згодом чоловік продовжив із явним сарказмом в голосі:
-Ви поцілуйтесь ще на камеру. 
Даніель вкотре зніяковіло видихнув, Кетрін ж знову невдоволено крикнула:
-Тату! 
Дівчина кинула на нього злісний погляд, після чого, раптом, хитро посміхнулась та  впевнено мовила:
-А знаєш що? А от візьмемо і поцілуємось! 
Кетрін взяла хлопця однією рукою за підборіддя, повертаючи його обличчя до себе. Даніель здивовано та збентежено  підійняв брови, але не встиг і слова промовити - вона, все ще тримаючи його за підборіддя, м'яко упилась в його губи, заплющивши очі. У цей момент на нього нахлинули такі переживання, ніби він цілував її вперше в житті. Хлопець теж повільно прикрив очі, відчуваючи незрозумілу суміш емоцій. Розімкнувши губи, вони кілька секунд дивилися одне на одного, Кетрін - з деякою гордістю та її характерною хитрою іскрою в очах, Даніель - трохи розгублено та здивовано, явно не очікуючи такого повороту подій. Він обережно спустив дівчину на землю, все ще дивлячись на неї поглядом, без слів кажучи ним: «Ти б ще що зробила?» Кетрін засміялась, потиснувши плечем. Батько зніяковіло провів пару поглядом, піймавши ту саму хитру іскру Кетрін на собі. Мати та Лія усміхнено передивлялися фото. Дівчина підійшла до них, зазираючи в екран. 
-Ой, які ви тут гарні вийшли), - промовила Амелія. 
-Дійсно...) - посміхнулась Кетрін, - Даніель, йди глянь). 
Він теж підійшов до дівчат, дивлячись в телефон. Побачивши на екрані себе та свою дівчину, які обіймалися, цілувалися та просто були щасливі поруч одне з одним, хлопець мило всміхнувся і промовив:
-Так, гарні). 
-Мам, тату, давайте я вас сфотографую), - запропонувала Кетрін. 
-О, давай), - погодилась Амелія. 
Чоловік промовчав та, взявши свою дружину за руку, підвів її до ялинки. Вони, ставши поруч одне з одним, обійнялися, усміхнено дивлячись в камеру. Дівчина кілька разів клацнула по екрані, після чого кивнула, показуючи, що фото готові. Батьки підійшли до неї, роздивляючись фотографії. Мати забрала свій телефон зі словами:
-Все дуже гарно вийшло). Йдемо прогуляємося вздовж площі). 
-Пішли), - одразу ж погодилась Лія. 
-А може краще просто посидимо? - запропонував батько, - зайдемо до якогось кафе, чи ресторану, нормально повечеряємо? 
-Теж можна, - потиснула плечем Кетрін. 
-Ну то вирішуйте: ресторан, чи прогулянка, - мовила мати. 
-Давайте краше в ресторан, - сказала дівчина. 
-Я, напевно, теж не відмовився б від вечері, - промовив Даніель. 
-Ну... Я хотіла погуляти нічним містом... - трохи нахнюпившись, пробурмотіла Лія, - ах... Гаразд, пішли повечеряємо. 
-Я навіть знаю, куди ми підемо), - посміхнувся батько. 
-І куди ж? - запитала Кетрін. 
-Сюрприз). Але вам сподобається. Йдемо, звідси недалеко. 
Всі слухняно пішли за батьком, повністю довірившись його вибору. На вулиці помітно похолоднішало, почав дути вітерець. Раптом, з неба почали падати легкі білі пухнасті сніжинки. Спочатку потрохи, непомітно. Але згодом, снігопад почав набирати оберти. Лія здивовано подивилася на рукави своєї куртки, радісно промовивши:
-Сніг іде! Ви бачите?! Сніг іде!)
-Так, бачимо), - дивлячись на світло фанарів, на якому було добре видно падаючі сніжинки, мовила мати. 
-Перший раз за цю зиму! - захоплено продовжувала дівчинка, - клас! Неймовірно! 
-В Лондоні снігу теж цієї зими ще не було, - замислено промовив Даніель. 
-А що ж? - запитав Марко, - дощі лише? 
-Угу, - кивнув хлопець, - дощі, тумани... 
-А на дорогах через погоду як? - продовжував запитувати містер Тейлор. 
-Не дуже солодко... Заторів багато, іноді навіть аварії трапляються(. 
-Мда... За поганих погодних умов на дорозі потрібно бути дуже обережним. 
-Давайте зімнимо тему, - мовила Лія, - затори, аварії... Нудно це все, сумно, і... 
Вона затнулась, незручно прикусивши нижню губу. Кетрін, побачивши суміш неприємних емоцій та спогадів на обличчі сестри, швиденько підметушилась та промовила:
-А давайте тато нам, краще, розкаже куди нас веде. 
-Ні. Це сюрприз, - твердо відповів батько. 
-Тату, серйозно? - продовжувала Кетрін, - тут через двадцять метрів закінчується вулиця, впираючись в проспект. На цьому шматочку розташований ювелірний магазин, піцерія, магазин взуття, ресторан японської кухні та ще два якихось нещодавно відкритих магазини. Круг дуже звузився, ми скоро й так здогадаємось, тому тобі немає сесну опиратися). 
-Не дурно тебе у детективи взяли... - замислено промовив чоловік, після невеликої паузи. 
Даніель всміхнувся, м'яко взявши Кетрін за руку. 
-Серйозно?) - теж взявши хлопця за руку, промовила дівчина, - ще вчора ти був проти цієї професії). 
-Ми йдемо у піцерію. На мою думку, це краще, ніж ресторан. Там вийде трохи дешевше і наїстися можна більше. 
-О... Чудово), - посміхнулась Кетрін, - я давненько піци не їла). Тим більше італійської). 
-А хіба італійська піца чимось відрізняється від інших? - запитав Даніель. 
-Звичайно! - вигукнула Лія, - піцу, яку готують в Італії, не зможуть приготувати в будь-якій іншій країні). 
-Добре, вірю. 
-А тобі і не доведеться вірити на слово, зараз сам все зрозумієш), - мовила Кетрін. 
-Я буду замовляти Маргариту), - посміхнулась Лія. 
-Маргариту? Серйозно? - здивовано перепитала дівчина, - коли ти її встигла полюбити? 
-Коли ти у Англії вирішувала "дорослі питання", - закотила очі дівчинка. 
-Я взагалі Маргариту не люблю, - покривилась Кетрін, - я буду замовляти або пепероні, або чотири сири. 
-А мені подобається з морепродуктами), - промовив Даніель. 
-Фу, - пробурмотіла Лія. 
-Нічого не "фу", - почувши коментар дівчинки, відповів хлопець. 
-Даніель, ти любиш морепродукти? - запитала Амелія. 
-Так). Якщо чесно, це моя улюблена їжа). 
-У цьому ми з тобою схожі), - посміхнулась мати. 
-А як на рахунок гавайської?) - запитав батько. 
Кетрін похитала головою, знову скривишись. Лія теж зморщила носик. 
-Я б не відмовилась), - мовила Амелія. 
-Я її взагалі ніколи не куштував. Чув, що вона якась екзотична і незвичайна на смак, - сказав хлопець, - але, судячи з реакції Кетрін та Лії, так і є). 
-Трохи є), - всміхнулась мати, - але не така вона вже й противна. Просто зі своєю особливою родзинкою. 
-О, а я вже бачу піцерію), - промовила Лія. 
-Ага, - кивнув батько. 
-Сподіваюся, там будуть вільні столики, - мовила дівчинка, пришвидшуючи темп. 
Сім'я Тейлорів повечеряла у піцерії. Кожен замовив піцу, яка була йому до смаку. Італійська піца справді була якась... Особлива? Її смак був незвичайний та своєрідний, не схожий на піцу, яку готували у Британії. Він був м'якший та набагато насиченіший. Сьогоднішній день був чарівний та незабутній. Сім'я провела час разом. Кожен дізнався багато чого нового одне про одного. Цей різдвяний день подарував усім неперевершені враження та спогади, які залишатимуться у кожного в пам'яті все життя.