ГЛАВА XXVIII „ПОСТАВИТИ КРАПКУ”

Наступного ранку Кетрін та Даніель направились у поліцейський відділок. Детективи підійнялись на другий поверх та пройшли до двісті сьомого кабінету. Зайшовши туди разом із стуком, вони побачили Алана та Девіда, які сорторували якісь папери. Побачивши друзів Алан помітно повеселішав, привітавшись:
-Доброго ранку). Вже на ногах?
-Ага, - відповів Даніель, тиснучи йому руку - на допит прийшли. 
-На допит? - перепитав поліцейський, - кого знову мучимо?
Детектив засміявся. 
-Еванса. 
Алан здивовано вигнув брову. 
-Знову?
Даніель згадав, що нічого не розказав другові про вчорашні пригоди Меган. Він коротко розповів Аланові про те, що вчора дізналась дівчина. Коли Даніель закінчив розповідь, поліцейський промовив:
-Тобто ви будете зараз заставляти Еванса розказати правду? 
-"Заставляти розказати" занадто голосно звучить, - мовила Кетрін, - ми його просто акуратно наштовхнемо до цього. 
-Зрозуміло. Сподіваюсь, дурниць ви не наробите?)
-Сподівайся), - відповіла дівчина, посміхнувшись. 
-Дуже обнадійливо звучить. 
Компанія тихо засміялась, аби не заважати іншим працювати. У цей момент телефон Даніеля голосно задзвонив. Він нашвидкоруч глянув на екран та, кивнувши Кетрін, направився до виходу, махнувши Алану рукою на прощання. Детективи направились до кімнати для допитів. 
Вони сіли за стіл навпроти підозрюваного. Тільки Даніель набрав повітря, щоб почати говорити, як Ноел випередив його:
-Навіщо ви ще раз викликали мене на допит? Я ж говорив, що нічого не знаю і не бачив. 
Даніель з-під лоба глянув на нього, ніби намагаючись загіпнотизувати чоловіка. 
-Справді нічого не знаєте? - перепитав детектив, - може, все таки, щось згадається? 
-Я. Нічого. Не знаю, - повторив актор. 
Даніель недовірливо хмикнув. 
-У ході розслідування ми з'ясували, що хтось проник на балки під стелею у концертній залі вашого театру. Там ми знайшли дуже цікаву річ. Міс Тейлор? 
Кетрін слухняно дістала із рюкзачка файл із тим самим брелком, який знайшов Даніель. Детектив поставив його на стіл, пальцем присунувши брязкальце до Ноела. 
-Ваш? - запитав детектив, дивлячись на чоловіка. 
Ноел зблід, у його очах засвітилась наростаюча хвиля жаху. 
-Містер Еванс? - повторився Даніель. 
-...Мій, - зрозумівши, що більше немає сенсу брехати, тихо видушив із себе актор. 
Він опустив погляд, прикро прикусивши нижню губу. 
-То може ви нарешті детально розкажете те, що мали розказати ще три дні тому в театрі? - мовив Даніель, все ще пиляючи його поглядом.
Ноел витримав невелике мовчання, після чого, тихим, спокійним, але трохи схвильованим голосом почав:
-Протягом кількох днів до вистави, я почав помічати, що якийсь чоловік ніби шпигунить за театром. Я не придав цьому значення і просто не звертав уваги. За два дні до вистави я допізна затримався у театрі. Актори, персонал, навіть директор пішов додому. Залишився лише я, кілька прибиральниць та охоронців. Я вже зібрався йти, але вирішив ще зайти до вбиральні. Зайшовши у приміщення, я одразу почув, що у одній із кабінок хтось говорить по телефону. Мене збентежив його незнайомий мені голос. Я давно працюю у цьому закладі, тому увесь персонал аж до прибиральниць. Я тихо став при вході та почав підслуховувати. Чоловік говорив щось про крах репутації, втрату авторитету і все таке. Спочатку я нічого не розумів, але потім голос заговорив про свій зловіщий план. Я хотів втекти звідти та розказати про все містеру Уайту, але раптом я, несподівано для себе, чхнув і із кабінки моментально вибіг чоловік в чорній масці, точно той, якого я бачив протягом кількох днів біля театру, той самий який шпигунив. Він схопив мене за комір та притиснув до стіни, випитуючи мене, що я тут робив, і чи все чув. Коли я захотів вирватись він дістав розкладний ніж та почав мені погрожувати. На його запитання чи чув я його розмову, я кивнув, адже сильно перелякався. Почувши це, чоловік хотів мене вбити на місці, але, чомусь, раптом передумав. Він почав вимагати мою адресу електронної пошти, все ще погрожуючи ножем та кулаками. Я, не змігши чинити йому опір, підкорився та виконав все, що він просив. У якийсь момент його хватка ослабла і я зрозумів, що можу вирватись, що й зробив. Злодій не став мене доганяти, а лише крикнув мені в слід, аби я нічого нікому не розказував, інакше у мене "злетить голова з плечей". Прийшовши додому, я помітив повідомлення на своїй електронній пошті. Це було повідомлення від нього. Там він написав, що я тепер мушу йому допомагати та робити все, що він скаже та ні в якому разі нікому не розказувати, уже пригрожуючи мені моєю дружиною та новонародженою донькою. Я злякався. Згадавши, як він мене ледве не вбив у вбиральні, я зрозумів, що він без лишніх вагань зможе завдати шкоди моїй сім'ї, тому, ледь не кричучи від безвиході, зкорився. Він змусив мене дати йому мій номер телефону,  аби він міг зі мною зв'язуватись. Я навіть не знаю його імені. Чоловік сказав до нього звертатись просто на "містер". В один момент, коли він наказав дати йому ключ від дверей, які ведуть до виходу на балки, я не витерпів та почав кричати до нього, запитуючи навіщо він це робить, звертаючись на "ти". Він, почувши грубість у свій бік, почав погрожувати мені всім, чим міг, добре, що це було по телефону, наживо, він би мене прибив, не задумуючись. Ключ, як ви зрозуміли, я йому дав. Через всі ці погрози та постійний тиск я боявся будь-що будь-кому говорити. Я боявся, що моїй сім'ї завдадуть болі. Я... Боявся всіх і всього...
Ноел опустив голову, судомно видихаючи. Даніель та Кетрін переглянулись. 
-Опишіть людину, яка вам погрожувала, - мовив Даніель. 
-Я точно не скажу. Русе волосся, худа статура. Риси обличчя біля очей трохи нагадують азіатські. Очі карі. 
Кетрін мовчки дістала блокнот, записуючи кожне слово актора.
-Можете дати номер, з якого він вам телефонував та його електронну адресу? - продовжував детектив. 
Очі Ноела нервово забігали. Даніель, бачучи його щирий страх, недовіру та переживання, промовив:
-Не бійтеся. Нам можна довіряти. Ми знайдемо його, посадимо за ґрати, і вам та вашій сім'ї нічого не буде загрожувати. 
Чоловік ще раз глибоко видихнув. 
-Гаразд. Вам... Дати переписати номер телефону та електронну адресу? - глянувши на Кетрін, запитав Ноел. 
-Так, будь ласка. 
Він мовчки дістав телефон, відкривши потрібен контакт і, у фоновому режимі, електронну адресу, та простянув гаджет дівчині. Вона, вдячно кивнувши, переписала номер телефону і пошту, яка в детективів вже була, та віддала телефон назад. 
-Може ви запам'ятали якісь його характерні ознаки? Щлсь незвичне? Шипилявість, кульгавість, чи ще щось? 
-Мова у нього без акцентів. Голос грубий та низький. Нічого незвичайного. 
-Гаразд. Він знає вашу адресу проживання? 
-Ні. 
-Добре. Можете йти. Але прохання: будьте на зв'язку. Якщо щлсь трапиться: можете нам телефонувати. Я обіцяю: ми знайдемо його і ви повернетесь до нормального життя. 
-Добре... Сподіваюсь. Дякую і... Пробачте, що одразу всього не розповів. 
Даніель кивнув, встаючи. 
-До побачення, - мовив Ноел. 
-До побачення, - відповіла за двох Кетрін.  
Попрощавшись із актором детективи знову зайшли до Алана. На цей раз поліцейський був сам у кабінеті. Вони розповіли йому все, що дізнались від Ноела. Алан уважно слухав, беручи  кожну деталь до уваги та не перебиваючи. Коли розповідь закінчилась, поліцейський промовив:
-Тобто у нас є його електронна адреса та номер телефону?
-Так, - відповіла Кетрін. 
-Це ж чудово! За цими даними ми зможемо його вичислити. 
-Угу, - кивнув Даніель, - потім знайти його за припискою і все. 
-Прекрасно. 
-Знаєте що, хлопці? - раптом мовила Кетрін, - мені його жаль. Стільки чоловік натерпівся(. 
-Тут ми вже нічого не поробимо, - розвів руками Алан. 
-Він сам винен, - промовив Даніель, - його погубила його зайва цікавість. 
-Ніби ти не такий, - мовила дівчина, схрестивши руки на грудях, - б'юся об заклад, ти б теж став на його місці став підслухувати. 
Даніель промовчав, розуміючи, що справді так би вчинив. 
-Будете чай?) - раптом запитав Алан, - чи, як завжди, спішите кудись?(
-Ну давай, - відповів Даніель, - тільки швидко. 
-Обов'язково). 
-А куди Девід подівся? - запитала Кетрін. 
-Йому зателефонували, і він вийшов. Зараз повернеться. А що?
-Нічого, просто запитую. Він останнім часом хвостиком за тобою ходить). 
Алан засміявся. 
-Точно). Але він, хочу сказати, дуже старанний. Завжди про все запитує, для чого те чи інше робиться, як краще поступити, постійно хоче навчитися новому та все знати). 
-Ну то це ж добре). 
Якраз у цей момент до кабінету зайшов Девід, кивнувши детективам у якості привітання. 
-Девід, чай пити будеш? - запитав поліцейський. 
-Так, будь ласка. 
Чомусь Кетрін здалося, що юнак чимось засмучений. 
-Девід, все гаразд? - запитала дівчина. 
Хлопчина кинув на неї злегка здивований, але стриманий погляд. 
-Так. 
-А мені здається, що ти виглядаєш засмученим. Що трапилось? 
-З дівчиною посварився, - неохоче пробурмотів помічник. 
-А, нічого страшного, - втрутився Алан, - як посварилися, так і помиритесь, не переживай). 
Девід припідійняв кінчик губ у посмішці. 
-Сподіваюсь...
-А через що посварились? - запитала Кетрін. 
-Ревнощі, - відвівши погляд, відповів юнак. 
-Ненавиджу ревнощі, - пробурмотів Алан. 
-Я тебе благаю, - мовив Даніель, - коли ти із Рейчел почав зустрічатися, ти ревнував її до кожного перехожого. 
Кетрін тихо засміялась. Девід теж посміхнувся. 
-Ти би це ще голосніше розказав. Так, щоб увесь відділок почув, - незадоволено сказав поліцейський. 
Даніель засміявся, відкинувшись на спинку стільця. 
Невдовзі чай був готовий. Друзі ще трохи побазікали та випили чаю, після чого відправили електронну адресу злодія та його номер телефону певним експертам, щоб ті за цими даними вичислили потрібну особу, та поїхали додому. 
Частина дня пройшла спокійно та без пригод. Детективи чекали результату роботи експертів. Джейн стало трохи краще, вона знову почала експерементувати на кухні, залучивши до цього заняття Домініка. Кетрін та Даніель читали у себе в кімнаті. Олівера не було видно увесь день. 
Кетрін і Даніель лежали в ліжку, кожен читаючи свою книжку. Несподівано дівчина, не відриваючи погляду від слів, поміняла своє положення, лягши на Даніеля та поклавши голову йому на груди. Хлопець здивовано виглянув з-за книги і промовив:
-Ти б ще як лягла?
-Ну мені так зру-у-учно). 
-А до цього був повний дискомфорт?
-Так). 
-Ну тоді лежи. 
Кетрін хитро та по-дитячому посміхнулась. Раптом вона щось згадала і запитала:
-А куди Олівер дівся?
-Він нікуди не дівся. Є у своїй кімнаті. 
-А чому його не видно цілий день?
-Він простудився. У нього підійнялась температура, болить горло і нежить. 
-О-о-у... - посумнішим тоном пробурмотіла дівчина, - потрібно піти його провідати. 
-Йди. 
Кетрін підвелась, глянула у дзеркало та, поправивши волосся, вийшла за двері. Йти було недовго, кімната Олівера була сусідньою. Вона стала біля дверей та терпеливо постукала. Почувши неголосне "заходьте", дівчина відчинила двері. У ліжку, накрившись двома ковдрами, лежав заспаний Олівер. По ньому було видно, що він нездоровий. Побачивши дівчину, хлопець посміхнувся та тихим захрипшим голосом промовив:
-Привіт). Даніель вже розказав?)
-Угу. Як ти себе почуваєш?
Олівер потиснув плечима. 
-Не найкращим чином, але піде. 
Кетрін сіла поруч на ліжко та приклала зовнішню сторону долоні до його чола, яке виявилось злегка гарячим. 
-Почнеш зараз мене обходити? - запитав Олівер. 
-Звичайно. Коли ти міряв останній раз температуру? 
-Зранку, коли прокинувся і відчув що щось не так. 
-Зміряй ще раз, - мовила Кетрін, даючи йому термометр, який стояв на тумбочці, - горло?
-Болить, - кивнув хлопець.
-Що ти пив від болі?
-Нічого. Я пшикав горло ось тим припаратом, - показавши на пляшку із характерною "пшикалкою" на тумбочці, відповів Олівер. 
-Зрозуміло. Пшикай ним далі, це хороші ліки. Ніс?
-Я теж закапав каплями. 
-Температуру збивав?
-Угу. 
-Чим?
-Ось цим, - знову вказавши на пластинку на тумбочці, відповів хлопець.
-Добре, нехай буде. Їв щось сьогодні? 
Він похитав головою. 
-Погано. Що будеш їсти? Я попрошу Джейн, вона приготує. 
-Мені всеодно. Вибери замість мене. Я тобі довіряю. 
-Добре. Зараз я її напишу. 
-Ви з Даніелем зранку допитувалаи Ноела? - запитав Олівер,  злегка закашлявшись. 
-Так. 
-І?..
-Він розповів, що випадково дізнався про план злодія, який почав йому погрожувати спочатку життям, а потім сім'єю. Ноел підтвердив, що давав злочинцеві ключ, і сам розповів про того листа. Також він дав нам електронну адресу та номер телефону, з якого йому телефонував злодій. Той телефонний дзвінок, про який Агата Гейл розказувала, пам'ятаєш? Ми відправили ці дані певним експертам, аби вони вичислили за ними потрібну особу, і тепер чекаємо результату. 
-Тобто до кінця дня ми будемо знати, хто конкретно є зловмисником?
-Сподіваюсь. 
-Чудово. Хоч якась гарна новина за сьогодні. 
-Повністю погоджуюсь, - вона глянула на екран телефону, дивлячись години, і промовила: п'ять хвилин пройшло. Діставай термометр. 
Олівер слухняно дістав термометр з-під пахви та сам глянув на табло. Він посумніло зітхнув та, віддаючи річ дівчині, сказав:
-37.6...
-Погано... Випий ліки. А я скоро повернусь. 
Вона підвелась та вийшла за двері. Кетрін попрямувала на кухню, аби попросити Джейн приготувати Оліверу щось поїсти, адже жінка не бачила повідомлення. Переступивши поріг кухні, дівчина побачила там Джейн, яка "крутилась" біля плити,  і Домініка, що мив посуд. Жінка, побачивши подругу, привітно посміхнулась. Домінік і вусом не повів. 
-Привіт), - привіталась Джейн, - зголодніла, чи що?)
Кетрін посміхнулась і відповіла:
-Привіт). Можливо). Але я не їсти сюди прийшла. 
-А чому ж?)
-Олівер простудився(. Хотіла тебе попросити, щоб ти щось приготувала йому поїсти, якщо тобі не складно. 
-О-ой, шкода(. Звичайно я приготую. Що?
-Я не знаю. Зроби щось на свій розсуд. 
-Добре. Зачекай хвилин двадцять. 
Джейн відклала своє заняття та полізла за каструлькою. Кетрін сіла на стілець і запиталв:
-А що ти тут робила?
-Знайшла в інтернеті цікавий рецепт бісквіту. Ось вирішила спробувати приготувати. Якщо все вийде - увечері будемо їсти тортик). 
-А якщо не вийде?)
-Значить я перевела половину продуктів, - закотивши очі, відповіла Джейн, явно кривляючи чиїсь слова. 
-Зрозуміло). 
Кетрін перевела погляд на Домініка, який не зволив і слова сказати. 
-Містер Девіс, вас не вчили вітатись?- запитала дівчина, прискіпливо пиляючи його поглядом. 
-Доброго дня, - пробурмотів Домінік. 
-Що тобі вже сталось?
-Ти колись пробувала відмити здоровенну миску від липкого і густого тіста?
-Ні). У мене вдома завжди цим мама займалась).
-Ото тоді мовчи і не мудруй. 
Пунктуальна, як годинник, Джейн приготувала їжу рівно за двадцять хвилин. Кетрін, склавши все на піднос, подякувала подрузі та знову направилась до кімнати Олівера. 
Хлопець, собі на подив, усе з'їв, хоча їсти взагалі не хотів. 
-Тобі краще? - запитала дівчина. 
-Трохи. Жарко дуже. 
-Це добре). Значить жар спадає). 
Олівер віддав піднос Кетрін і вмостився назад в ліжко. Дівчина підійшла до дверей, як хлопець промовив:
-Кетрін, я... Дякую за турботу). 
Вона трохи зніяковіло обернулась та, посміхнувшись у відповідь, вийшла із кімнати. За дверима вона обличчям до обличчя зустрілась із Даніелем, який, схоже, теж вирішив зайти до друга. Вони ледь не зіштовхнулися, і якби не швидка реакція Даніеля - посуд був би на підлозі. 
-Вже й нагодувала його), - мовив хлопець. 
-Угу. Ти до Олівера? 
-Так. Теж хочу його провідати, і хотів тебе забрати. Я тобі телефонував, а ти слухавку не брала. 
-Я, напевно, телефон на кухні залишила... А що вже сталось?
-Прийшли результати від експертів. 
Кетрін моментально повеселішала. 
-Прекрасно. Ти... Йди провідай Олівера, а я ось це на кухню віднесу. Тоді ми?..
-Тоді ми дивимось результати, телефонуємо Алану, розповідаємо йому все, а далі їдемо до "містера щасливчика" в гості. 
-Добре. 
Кетрін направиалсь на кухню, а Даніель - до Олівера. 
Результат показав, що електронна адреса та номер телефону належаль одній і тій самій особі. Це був чоловік, який точно підходив під опис Ноела. Його звали Джейкоб Вільямсон. 
Цього ж вечора його арештували. Допитати злодюгу було не так легко, він тримався як кремінь, але згодом Джейкоб все таки здався. Він розповів, що хотів потопити репутацію директора та самого театру, для чого - говорити не хотів. Через день відбувся суд, де детективам вдалось довести вину Вільямсона. На судовому засіданні також були присутні Ноел та містер Уайт. На цей раз актор тримався гідно і впевнено, знаючи, що йому більше нічого не буде загрожувати. Після суду директор подякував детективам за їхню роботу. Ноел ще раз вибачився за доставлені ним незручності. 
Ще одна справа була успішно завершена.