ГЛАВА XXVII „ПРОДОВЖИТИ У СПОКОЇ”

Наступного дня обстановка для праці була кращою. Людей у театрі майже не було, за виключенням директора, декількох охоронців та інших службових працівників. Не було метушні, натовпів, шуму. До театру також приїхав Алан із Девідом. Вони багато чого дізналися за вчорашній день, та й лишні руки ніколи не завадять у будь-якій роботі. Детективи зібралися біля головного входу. 
-Так, - почав Даніель, - сьогодні потрібно розібратися із проданими квитками та дослідити балки, що в залі під стелею. 
-Стій, - промовив Алан, - а при чому тут квитки?
-Містер Уайт казав учора, - мовив Даніель, - що під час вистави було у першому ряді було два вільних місця. Його це насторожило, тому що, за його словами, квитки на передні місця розлітаються дуже швидко. Я хочу дізнатися, чи квитуи на іі місця хтось купував, чи ні. 
-Зрозуміло. 
-Домінік, ти зараз розберешся із квитками, а ми підемо до балок. Коли закінчиш - зателефонуєш. 
-Добре, - відповів чоловік.  
Домінік пішов на касу, а всі решта: до містера Уайта. Зустрівшись із директором, детективи пішли до дверей, які виводили на ті самі балки, що під стелею у залі. Виявляється, до них є повноцінний хід, вони міцні та надійні, зможуть витримати до декількох людей. Вони простягались до самої сцени. Ними часто користувалися, коли потрібно було поміняти лампочку в люстрі, подивитись до апаратури над і біля сцени і так далі. 
Директор почав відмикати двері. Даніель замислено спостерігав за ним, обдумуючи все, що тільки що розказав містер Уайт про балки у концертній залі. 
-Містер Уайт, - почав Даніель, - двері, які ведуть до виходу на балки, завжди зачинені на ключ? 
-Так, орле. 
-І під час останньої вистави вони теж були замкнені?
-Так. Якби вони були відчинені, всі би почули. Якщо двері не замикати на ключ - вони будуть постійно відставати від дверного отвору і, через протяги, голосним скрипом відкриватися навстіж. 
-Значить, - почав Олівер, дивлячись на Даніеля, - якщо хтось зайшов на балки під час концерту, у нього був ключ, адже, під час вистави ніяких звуків, як я розумію, не було. Злочинець відчинив двері, зайшов,  і знову замкнув їх.
Даніель задумався. Невдовзі він запитав:
-Містер Уайт, у кого із персоналу є ключ від цих дверей?
-Не в багатьох. Можна на пальцях перерахувати. У мене, - загинаючи пальці, почав директор, - у мого заступника, у відповідального за технічне обладнання та у двох осіб із акторського складу. 
-Їхні ініціали? - втрутилась в розмову Кетрін.
-Заступник Фредерік Ларенс, він зараз є на роботі. Відповідальний за техніку Адам Нільсон, а актори Агата Гейл та Ноел Еванс. 
Почувши уже знайомі ім'я та фамілію, Даніель незрозуміло підійняв брову. Детектив запитав:
-Де ми зможемо знайти вашого заступника?
-Поряд із моїм кабінетом. Його кабінет виділяється, там недавно були замінені двері.
-Містер Нільсон та міс Гейл можуть зараз приїхати сюди?
-Так. Тільки місіс Гейл). 
-Добре... Зателефонєте мені, коли вони будуть на місці. 
-Гаразд. Я... Піду?
-Так, можете йти. 
-Я буду у своєму кабінеті. 
Даніель кивнув, проводжаючи містера Уайта поглядом. Коли директор зайшов за ріг, детектив обернувся до команди. Пильно оглядаючи кожного, він промовив:
-Я і Олівер дослідимо ту частину балок, де висіла сама люстра, і залишилися частини кріплень. Кетрін та Алан - все інше. 
Усі синхронно кивнули. Девід, почувши, що йому не дали ніякої роботи, похмуро опустив погляд. Побачивши його посумнілий вигляд, Даніель додав:
-Девід, ти чекай при вході. Якщо нам знадобиться твоя допомога - ми тебе покличемо. 
Юнак стримано, повільно кивнув. Команда детективів пройшли у двері. Балки були вузькі та простягалися під самою стелею. Даніель та Алан торкалися головами стелі, а Оліверу взагалі доводилося пригинатись. Кетрін та Алан залишились майже при вході, а Олівер та Даніель повільною ходою пройшли до середини, до того самого місця, де висіла люстра. Олівер присів та прийнявся ретельно обдивлятись залишки кріплення, щоб зрозуміти: як саме воно було зламано. Даніель прийнявся обдивлятися все довкола. Раптом його увагу привернуло невелике брязкальце, яке лежало майже що на краю. Детектив нагнувся та зацікавлено взяв річ до рук. Це виявився брелок, скоріш за все, для ключів, адже він був маленький. «Кетрін та Домінік говорили, - почав роздумувати Даніель, - що злодій, зробивши свою "роботу", швидко метнувся до виходу...  Вірогідно, тоді й він загубив брелок. І не дивно, тут сильно розхитана защіпка. Ледь не зламана». Покрутивши його в руках, хлопець помітив випуклий напис на одній із його сторін. «Noel». Він недовірливо придивився до напису. Детектив нахмурив брови, поклавши знахідку у файл. Даніель зітхнув та обернувся до Олівера, який все ще роздивлявся залишки кріплень. Він підійшов трохи ближче до друга, запитавши:
-Як твої успіхи?
Олівер потиснув плечима. 
-Я зрозумів принцип, за яким його зламали. Таке можна зробити лише спеціальними інструментами і... Дуже вмілими руками. 
-В якому сенсі?
-Я думав тут все простіше. Але саме кріплення дуже складно побудовано. Щоб добитися такого чіткого падіння, потрібно було добре все розрахувати та продумати.
Даніель відвів замислений погляд. 
-А ти? - очікувально запитав Олівер. 
-Знайшов брелок від ключів. 
Хлопець здивовано вигнув брову. 
-Не дивись так на мене, - продовжив Даніель, - він, схоже, належить втікаючому злодієві. На ньому навіть написане дуже знайоме мені ім'я: Ноел. 
-А, це ім'я того "недоактора", якого ти вчора допитував?
-Угу. 
Олівер відвів погляд, над чимось роздумуючи. 
-Добре, йдемо, - мовив Даніель, - схоже, Алан та Кетрін вже закінчили. 
Детективи вийшли у коридор, замкнувши за собою двері на ключ, який їм залишив директор. Там їх уже чекали Алан, Кетрін, Девід та Домінік. Хлопці підійшли до друзів. 
-Ну? - із надією в голосі мовила Кетрін, дивлячись то на одного, то на другого. 
Даніель кивнув другу, щоб той перший розповів те, що дослідив та зрозумів. Олівер переповів іншим все, що розказував п'ять хвилин назад Даніелеві. 
-Значить злодій добре знайомий із такими речами, - припустив Домінік, - інакше, він би не міг так спритно і швидко все влаштувати...
-Я знайшов дещо із його особистих речей,   - промовив Даніель. 
Усі погляди перевелись на нього. 
-Це брелок, - продовжив дететив, - на ньому написане ім'я його власника. Ноел. 
Повисла пуста тиша. Невдовзі Кетрін сказала:
-Мені здається, чи це ім'я нас переслідує?
Даніель потиснув плечима, знову перевівши мову:
-Домінік, що у тебе?
-Я поспілкувався із жінкою, яка продає квитки, - почав Домінік, - одне місце в першому ряді було вільно через те, що його власник не прийшов на виставу. Інше місце, за словами касира, мало б бути зайняте, адже чоловік, який купував цей квиток, був присутній на виставі.
-Значить він вийшов із зали? - припустив Алан. 
-Або взагалі не заходив туди, - мовила Кетрін. 
-А для чого тоді взагалі купувати квиток? - запитав Олівер. 
Даніель відвів напружений погляд, глибоко вдихнувши. Всі інші теж позамовкали, обдумуючи недавно отриману інформацію. Раптом чийсь телефон голосно задзвонив. Даніель помацав себе по кишені і дістав смартфон, беручи слухавку. Він перекинувся кількома фразами із своїм співрозмовником, схоже, містером Уайтом, та, заховавши телефон, промовив:
-До театру приїхали ще двоє людей на допит. Алан і Девід, ви допитаєте Адама Нільсона, відповідального за техніку. Олівер та Домінік - Заступника директора Фредеріка Ларенса. А я і Кетрін - акторку Агату Гейл. Це все люди, які мають ключ від виходу на балки. Тому окрім стандартних питань про сам інцидент можете розпитати про вихід на балки та ключі від дверей. 
Детективи розійшлись на чергові допити. Агата привітно та стримано зустріла Кетрін та Даніеля. Схоже, вона була серйозно налаштована на допит. Жінка провела детективів до своєї гримерки, щоб поговорити у спокійній обстановці, без лишніх вух. По дорозі вони встигли познайомитись, тому церемонитися вже ніхто не став. Вони сіли одне навпроти одного. Зробивши невелику паузу, Даніель втомлено запитав: 
-Ви бачили момент падіння люстри? 
-Ні. Я була у гримерці. Переодягалась. Лише почула глугий грохіт і як сполохались люди. Вийшла із гримерки, і тоді мені розповіли, що сталось. 
-Ніяких дивних речей перед цим не помічали? 
-Та... Ні, ніби...
-Ніби?
-Я... Не хочу займатися стукацтвом, але перед виставою я випадково підслухала одну телефонну розмову, і вона здалась мені трохи дивною. 
Даніель склав руки в замок, поклавши їх на коліна і запитав:
-Ви чули хто і з ким розмовляв?
-Розмовляв Ноел Еванс, наш актор, а з ким я не почула. 
Детективи схрестили погляди: хмурий Даніеля та підозрілий і злегка дратівливий Кетрін. 
-Про що була розмова?.. - запитала Кетрін.
-Я не пам'ятаю точно. Та й усього діалогу не чула, тільки окремі фрази. Щось типу... «Навіщо вам це?», «Подумайте, що ви робите».
-Добре... - мовив Даніель, - скажіть ще, будь ласка, таке: на балки, що під стелею у концертній залі, може вийти кожен, хто має ключ?
-Ну... Так.
-Ви свої ключі не губили і нікому їх не позичали? 
-Ні. На момент вистави я забула ключі вдома. А от Ноел їх таки загубив. 
-Загубив?
-Ага. Як я сказала, свої ключі забула вдома. Перед виставою потрібно було відчинити свою гримерку. Ключ від неї є у Ноела, тому я попросила його в нього, на що він мені відповів, що загубив театральну в'язку ключів. 
-Як це "театральну в'язку"?
-Він перфекціоніст. У нього дві в'язки ключів: одна "домашня", на якій висять виключно ключі від домашніх замків, а іншу він називає "театральною" або ще "робочою".
-Всеодно все приводить нас до цього Еванса, - пошепки сказав Даніель Кетрін.
-Він взагалі дивний якийсь перед останньою виставою був, - почувши краєм вуха настороження Даніеля, продовжила Агата, - якби він не був у момент падіння люстри поруч, я б подумала, що то він її зкинув. 
-Справді? - вирішивши скористатися говірківістю акторки, продовжував Даніель, - що ж такого незвичного було в його поведінці? 
-Він був злий, роздратований, неуважний. Під час вистави навіть свої слова забув. 
-Можливо, ви знаєте причину його поганого настрою?
-Ні. Я запитувала, але він говорив, що "це особисте". Може із дружиною посварився, не знаю...
«Що ж у тебе там таке "особисте"?» - подумав детектив.
-Він одружений? - запитала Кетрін. 
-Так. У нього ще дитина недавно народилась. Дівчинка, ніби. 
-Ясно... А ви із ним близько спілкуєтесь? 
-Ні. У нас суто робочі стосунки.
-Більше нічого такого не було? - перепитав Даніель.
-Та ніби так. 
-Гаразд. Дякуємо вам. Можете бути вільними. 
-Вам дякую). Гарного дня, до побачення). -До побачення, - відповіла Кетрін, виходячи за Даніелем із гримерки.
По дорозі до зали, де всі домовилися зустрітися після допитів, Кетрін та Даніель взагалі не спілкувалися, витримуючи між собою злегка різке та мовчання. Домінік та Олівер вже були там, Алан та Девід ще не прийшли. Пара підійшла до хлопців, які щось бурно обговорювали. 
-Про що знову сперечаєтесь? - запитала дівчина. 
-Ми не сперечаємось, красуне, - відповів Олівер, - просто обговорюємо інформацію, яку випитали у заступника. 
-І що ж ви випитали? - запитав Даніель. 
-Давайте, краще, дочекаємося Алана і Девіта, - промовив Домінік, впершись плечем в стіну та склавши руки на грудях.
-Гаразд, - мовив Даніель. 
-Чому ти такий напружений та замислений? - запитав Олівер, - ніби ж все більш-менш добре, поки що.
У відповідь він лише махнув рукою. 
Невдовзі прийшли поліцейські. Сівши на глядацькі місця в кінці зали, компанія прийнялась ділитися та обговорювати нову інформацію. 
-...Тобто він нічого не бачив і не знає, - розповідав Алан, - впринципі, йому можна вірити. Він відповідальний за техніку і спецефекти, йому під час вистави зовсім не до того було. 
-Ясно, - коротко відповів Даніель, - Олівер?
-Фредерік бачив, як під час вистави хтось заходив на балки, - почав Олівер, - це не міг бути хтось із акторів, чи директор, чи відповідальний за технічне обладнання, адже всі вони зайняті під час вистави. Він гукнув того чоловіка, але той проігнорував його і зачинив двері прямо у нього перед носом. Заступник не став йти дивитися хто це, адже, за його словами, дуже спішив. Але він запам'ятав деякі риси обличчя та зовнішності злодія. Він худий, не дуже високий. Волосся русого кольору. 
-Чому ж він раніше цього комусь не сказав, а лише коли його почали допитувати? - запитав Алан. 
-Нам теж одразу прийшла на розум ця думка, - відповів Домінік, - я запитав у нього про це, на що він відповів що просто запрацювався та забув про цю деталь. 
Він на секунду замовк, а потім промовив:
-Давайте, пане детективе, ваша черга. 
Даніель підійняв важкий погляд та розповів все, що розказала Агата Гейл. Після його доповіді, Домінік одразу ж промовив:
-Цей "недоактор" не чистий. Він сто відсотків щось приховує, можливо, навіть те, що могло б у цей момент покласти на всьому крапку. 
-Може, він не хоче розказувати це чужим людям, які мають відношення до театру та розслідування, боїться, чи що... - припустила Кетрін, - можливо, близькій людині, які він довіряє, та  яка не замішана у цьому всьо, він би розказав. 
-Може буди... - так само замислено відповів Даніель. 
-Слухайте, може ми можемо спробувати? - почав Алан, - знайти людину з якою він тісно спілкується... 
Даніель його одразу перебив:
-Ні. Цей метод якийсь варварський та  непрофесіональний. 
Домінік докірливо та насмішливо глянув на нього, явно згадуючи те, що команда витворяла у Єгипті. Детектив закотив очі, зрозумівши, про що той думає. 
-Ну добре. Як ти це уявляєш? - запитав Даніель, - ми знайдемо його друзів у соцмережах, не знаючи хто вони такі, як вони відреагують на це, будемо їх примушувати вибивати із Евенса зізнання? 
-Ні, чому, - мовив Олівер, якого теж зацікавила ця ідея, - я знаю людину, яка могла б все зробити чисто та красиво. 
-Меган? - зітхнувши, запитав Даніель. 
-Так. Вона кілька років із ним добре спілкується. А зараз є чудовим другом сім'ї. Я думаю, така робота буде її під силу.  
Даніель мовчав. 
-Він не знає, що вона має якесь відношення до правоохоронних органів. 
-Я подумаю над вашою пропозицією, - нарешті промовив Даніель. 
-Що робимо зараз? - запитав Домінік. 
-Потрібно розібратися із документами та позаповнювати всі протоколи, - зітхнувши та потерши очі, відповів Даніель, - тому ми зараз поїдемо до себе, а ви?.. 
-Нам потрібно заскочити у відділок, - відповів Алан. 
-Гаразд. Будьте на зв'язку, - промовив Даніель, встаючи та йдучи до виходу. 
Кілька годин було проведено за паперами. Після цього всі порозходились по кімнатах, аби трохи відпочити. Даніель залишився у залі. Він сидів на дивані, попиваючи міцну каву та, як зазвичай, над чимось роздумуючи, дивлячись в одну точку. Раптом хтось голосно розчинив вхідні двері, прорізавши спокійну тишу. Хлопець обернувся, до зали увійшла молода висока дівчина із злегка кудрявим волоссям каштанового кольору. Побачивши Даніеля, вона спинилась, посміхнулась і привіталась:
-Привіт. Даніель). Ти не знаєш де Олівер? 
-Привіт, Меган. Він в себе. А... Ти, власне, чому прийшла? 
-Олівер, коли у нас був, свій ноутбук забув. Я зараз якраз була поруч та й думаю: занесу його йому, він ж сам ніколи за ним не прийде. 
-Зрозуміло...
Дівчина ще раз посміхнулась та підійнялась вверх по сходах. Даніель обернувся назад, роздумуючи: «Може, все таки це не погана ідея? Меган не виглядає "дурненькою дівчинкою". Можливо, вона б дійсно змогла добути потрібну нам інформацію, яка б наштовхнула нас на вірну дорогу?» 
Уже через пів години у залі були Даніель, Олівер та Меган. 
-Я не впевнена, що хочу брати участь у цій авантюрі, - незадоволено промовила дівчина. 
-Меган, невже тобі так важко просто поговорити із Евансом? - не вгамовувався Олівер, - я тебе не прошу зламувати його його електронну пошту, чи грабувати будинок. Просто поговори із ним. 
-І залишся потім без друга.
-Я не хочу встрявати у сімейну розмову, - почав Даніель, - але, Меган, ти маєш зрозуміти: Ноел щось приховує від поліції та слідчих детективів. Він, вірогідно, може бути співучасником злочину, який стався у театрі. Нам потрібна твоя допомога, аби знайти винних. 
Дівчина задумалась. 
-Будь ласка, - мовив Олівер. 
-Ах, гаразд. Не вірю, що погодилась на це. 
Олівер посміхнувся, приобійнявши сестру за плечі. 
-Підлизуєшся тепер, брате? - не проявляючи ніяких знаків любові у відповідь, промовила Меган. 
Хлопець засміявся, не розмикаючи обіймів. 
-Доки потрібно вивідати інформацію? - запитала дівчина. 
-Чим скоріше, тим краще, - відповів Даніель, - сьогодні? 
-Сьогодні... Потрібно тоді нав'язатися в гості... 
-Ой, ти завжди так робиш, тобі це на "раз плюнути"), - мовив Олівер. 
-Та ну тебе, - ображено сказала Меган. 
-Добре, вибач). 
-Угу. Гаразд, я тоді йду. 
-Бувай, удачі), - промовив Олівер. 
Вона нарешті зволила обійняти старшого брата та, махнувши рукою на прощання хлопцям, покинула будівлю. 
 Поки Меган чекала таксі, вона зателефонувала до Ноела, м'яко натякнувши на те, що зараз "забіжить на п'ять хвилин випити чаю". Актор одразу зрозумів її натяк та сказав, що чекає її. По дорозі до нього дівчина купила печива. Дружина Ноела із їхньою длнькою були за містом на дачі разом із батьками жінки. Це був чудовий шанс поговорити лише вдвох. Друзі розмістились у вітальні на дивані, перед яким стояв стіл, а на ньому увімкнений ноутбук, та, сівши поруч одне з одним, почали пити чай та розмовляти. Спочатку ця розмова була легкою, буденною та невимушеною. Меган підібрала момент і запитала:
-Слухай, а це правда, що у вас у театрі люстра впала? 
Ноел відвів напружений погляд. 
-Правда. А чому ти запитуєш? 
-Просто. Думала, може це плітки. А як вона впала? 
-Кріплення зламали, ніби то. 
-Зрозуміло, - вона помітила настороженість у його погляді, - а чому ти так злякався, коли я запитала про це? 
-Тобі здалось...
-Можеш мені розказати, якщо щось трапилось, я тебе вислухаю, дам пораду. 
-Ти тут нічим не допоможеш, але дякую. 
-То що сталось? 
-Ну. Якби тобі із двох сторін погрожували люди, які стоять проти одне одного, як би ти поступила? 
«Погрожували? - подумала Меган, - одні - це команда мого брата і поліція? А інші тоді хто?»
-Тобі хтось погрожує?! - здивовано запитала дівчина. 
-Н-ні, - почав виправлятися Ноел, - я... Неправильний вираз підібрав. Ну... Ти зрозуміла? 
-Ну, так, так, зрозуміла. Я не знаю, що б вчинила. Потрібно бачити конкретну ситуацію... 
-Ясно. 
-Ти що, образився? 
-Ні, ні... Забудь). 
Раптом у нього задзвонив телефон. Меган краєм ока глянула на екран - це був його батько. Дівчина зрозуміла, що ця розмова буде довгою. Ноел незручно потиснув плечима та промовив:
-Пробач, я... Відійду, батько телефонує. 
-Добре. Все гаразд). Говори, скільки потрібно, я зачекаю). 
Актор криво посміхнувся та вийшов із вітальні, залишивши Меган одну. Спочатку дівчина гортала соцмережі, як несподівано для себе згадала про увімкнений ноутбук. Вона, трохи вагаючись, підсіла ближче до нього та, загорувши пальці в рукави водолазки,  почала гортати відкриті вкладки. «Що я роблю? - паралельно думала Меган, - риюся в чужому ноутбуці, дожилась». Вона "забрела" на вкладку із електронною поштою. Там не було багато листів, але один привернув її увагу. Як мінімум електронна адреса, з якої він був надісланий, привертала увагу, своїм поєднанням букв і знаків. Дівчина відкрила лист, періодично оглядаючись на двері. Меган почала перечитувати зміст листа: «Ми з тобою негарно розійшлися, Еванс. Я навіть не встиг договорити. Так от. Комусь розкажеш про те, що я маю зробити в театрі - не побачиш більше ні дружини, ні дочки. Я сподіваюсь, ти мене зрозумів. І ще. Якщо ти вже сам в це вмішався, значить будеш мені допомагати. Відтепер маєш виконувати все, що я тобі скажу. Не послухаєшся - наслідки ті самі». Меган, округливши налякані очі, швидко полізла за телефоном, оглядаючись на двері. Вона зробила кілька фото листа та пошти, із якої він був надісланий. Раптом вона почула кроки за дверима. Дівчина швидко відкрила вкладку, яка була відкрита спочатку, та, заховавши телефон, відклала ноутбук, сівши на своє місце. Буквально через кілька секунд до вітальні увійшов Ноел. Він сів поруч із Меган, запитавши: 
-Мене довго не було?)
-Не дуже), - криво посміхаючись йому у відповідь, відповіла дівчина. 
Вони ще трохи поспілкувались, після чого Меган знову викликала таксі та направилась у детективне агенство, щоб наживо розповісти все, що вона дізналась. 
Закінчивши свою роботу, Кетрін вирішила зайте до Джейн, адже через розслідування дівчата давно не бачились. Та й Домінік говорив, що вона погано себе почуває. Кетрін підійшла до дверей її спальні та тихенько постукала. Почулося таке ж тихе «Увійдіть». Дівчина, повільно відчиняючи двері, зайшла до кімнати, де на ліжку під пухнастим пледом лежала Джейн, дивлячись якийсь фільм у ноутбуці. Побачивши подругу, вона помітно пожвавішала та, відклавши ноутбук, підвелась, радісно промовивши:
-Привіт, Кет). Чому прийшла?)
-Привіт). Просто, провідати тебе. Ми давненько не бачились). 
-Та не дуже й давненько, - вона підійняла погляд догори, рахуючи дні, - вчора зранку бачились. 
-Із цим розслідуванням з днів збилась(, - мовила Кетрін, сівши поруч на ліжко, - здається, що з вчорашнього ранку пройшов тиждень, а не один з половиною день. 
-І як успіхи?
Кетрін потиснула плечима. 
-Не знаю що й відповісти. Успіх є, але не такий вже й великий. 
-Ясно... Чим зараз займаєтесь?
-Документи, протоколи, папери... - зітхнувши, відповіла дівчина. 
-Сама цікава робота). 
-Звісно). Ти сама як?
-Нормально. Але перші принади вагітності вже починають себе показувати. 
-Зрозуміло), - всміхнувшись, відповіла Кетрін. 
-Лягай поруч, - раптом запропонувала Джейн, - подивимось разом фільм, я тільки перші дві хвилини встигла подивитись. 
-Чудово, давно фільмів не дивилась), - зраділа Кетрін, вмощуючись поруч. 
Але не встигли дівчата й половини фільму подивитись, як телефон Кетрін істерично задзвонив. Вона, закотивши очі, глянула на екран та підійняла слухавку. Перекинувшись кількома репліками із Олівером, вона, зітхнувши, підвелась, промовивши:
-Відбій(. Терміново потрібно бути в залі(. 
-Нічого. Я без тебе додивлятись не буду), - відповіла Джейн, посміхнувшись, - коли звільнишся - додивимось). 
-Люблю тебе), - мовила Кетрін. 
-Дрібниці). 
Дівчата попрощались і Кетрін, думками все ще лежачи під теплим пледом, попленталась у залу. За столом вже сиділи хлопці та незнайома молода дівчина. Але, помітивши, що вона зовнішньо схожа на Олівера та сперечається з ним, було зрозуміло, що це Меган, його сестра. І, схоже, це була єдина людина на цій планеті, яка могла легко вивести із себе постійно спокійного та врівноваженого хлопця. Так могла зробити тільки найрідніша молодша сестра. Кетрін підійшла до столу, привітавшись зі всіма, та сіла на своє місце. Побачивши, що всі нарешті в повному складі, Меган почала:
-Короче... Я напросилась до Ноела в гості. Спочатку ми з ним просто розмовляли, а потім... 
Вона емоційно розповіла про поведінку Ноела, про лист у ноутбуці та про всі дрібні деталі. На моменті, коли дівчина почала говорити про ноутбук, Олівер незадоволено її перебив:
-Стоп, ти чіпала його ноутбук? Ти не подумала головою, що на ньому залишаться твої відбитки пальців, і якщо потім він зрозуміє, що гаджет хтось чіпав, тобі може прийти по голові?
-Якраз таки подумала і загорнула долоні у рукави, - із таким самим незадоволенням відповіла Меган. 
Побачивши двох незадоволених Браунів, Кетрін подумала: «Вони не тільки схожі зовнішньо, а й зляться навіть одинаково)». 
Олівер змінився на обличчі  з винуватим поглядом промовив:
-Молодець...
-Ага, - злегка кривляючись, відповіла дівчина, - там я знайшла лист, який вам стане у нагоді. 
Вона відкрила фото у своєму телефоні та показала детективам. Олівер взяв її телефон та простягнув його перед всіма. Під час перечитування повідомлення міміка кожного постійно мінялась від здивованої до трохи наляканої. 
-Так... - почав Домінік, - деякий "містер щасливчик" пише містеру Евансу з погрозами, аби той не розповідав те, що він дізнався. 
-Тому він був увесь цей час такий наляканий, він знав, що це станеться, - із деяким розчаруванням промовила Кетрін. 
-І він дав зловмисникові ключ від ходу на балки... - мовив Олівер. 
-І тому говорив, що знаходиться під погрозами двох сторін, - втрутилась Меган, - одна - поліція, інша - злодій. 
-Мені здається, - почала Кетрін, - він був би ладний все розповісти ще до вистави та підійняти тривогу, але його добре налякали, погроджуючи сім'єю(...
-Тобто він знає хто це, - радісно промовив Домінік. 
-Так. Потрібно лише якось вибити із нього зізнання, - сказала Кетрін, - Даніель? 
-Що ти маєш на увазі під "вибити із нього зізнання"? - нарешті заговорив детектив. 
-Ну... Не знаю. Зробити так, щоб він вказав на злочинця. Це нам допоможе стовідсотково знайти винного і, склавши протокол його допиту, ми зможемо апелювати цим папером на суді. Не скажемо ж ми, що проникли у його будинок і потайки передивились його повідомлення на електронній пошті. 
-Це все так, - невдовзі погодився Даніель, - але як ти заставиш його зізнатися? Він наляканий, з ним буде важко говорити. 
-Над цим потрібно добре подумати... - замислено мовила дівчина. 
-Ну, - почав Олівер, - у будь-якому разі, потрібно буде викликати його на ще один допит. Тим більше, якщо ви хочете складати протокол. 
-Але ж ви розумієте, - втрутився Домінік, - що для того, щоб на суді довести вину нашого "містера щасливчика", буде мало одного протоколу допиту Еванса. 
-Далі розберемось, що робити, - мовила Кетрін, - зараз головне - щоб Ноел вказав на особу, яка вчинила злочин. Знаючи конкретно, що це за людина, ми зможемо легко знайти й інші докази його вини. 
-Тобто наступний крок - це черговий допит Ноела? - перепитав Домінік. 
-Напевно, - відповіла Кетрін 
-Потрібно придумати, на чому базувати той допит, - промовив Олівер.
-Навіщо думати? - мовив Даніель, - використаємо те, що у нас вже є. 
-Тобто?
-Ми знаємо, що саме він дав ключі від хочу на балки зловмиснику. Тим більше у нас є речовий доказ. 
-Тільки говорить з ним м'яко, - раптом промовила Меган, яка увесь цей час тихо стояла поруч, - він людина спокійна, щира, добра, домашня. Будете тиснути на нього - зробите ще гірше. 
-Обов'язково, - відповів Даніель. 
-Сьогодні, напевно, влаштовувати допит буде пізно, - глянувши на настінний годинник, мовила Кетрін. 
Даніель теж подивився години та, витримавши невелику паузу, відповів:
-Напевно...
-Тобто на сьогодні все? - благально запитав Домінік. 
-Так. 
-Чудово! Всім гарного вечора, ночі, до побачення). 
Після цих слів він швиденько підійнявся на верх, поки Даніель ще чогось не згадав. Детектив провів його хмурим поглядом, поки той не заховався за стіною.
-Я тоді теж іду, - мовила Меган. 
-Що вже? - розчаровано запитав Олівер, - та ж побудь ще трохи. 
-Що я тут буду робити? Вдома багато роботи, мама бідкається, що помічників немає. 
-Ну це в її стилі). 
-Звісно помічників немає: Ліма, яка робила більшість роботи по дому, переїхала, а у мене і молодших хлопців навчання. 
-Йдемо до мене в кімнату. 
-Олівер, я йду додому. 
-Та ж пішли. Гайда. Коли ти ще прийдеш?
Меган всміхнулась та, показуючи, що вона цього ніби не хоче, пішла за братом, щось весело кажучи йому. 
Коли сестра і брат зникли із поля зору, Кетрін, обереувшись до Даніеля, промовила:
-Вони так близькі одне одному). 
Даніель вперше за цей день посміхнувся та, обійнявши її ззаду, відповів:
-Так). У них в сім'ї, окрім Олівера, ще п'ятеро дітей є. 
-Скільки?! - здивовано підійняла брови дівчина, - всього у них виходить шестеро дітей?
-Так. І серед всіх братиків-сестричок, Меган Оліверу найближча. Він з нею найкраще спілкується, завжди був горою за нею. Та й вона його любить. Піклується, переживає. 
-Зразкові стосунки між братом і сестрою?)
-Можливо). 
-Зрозуміло... 
Вони кілька хвилин мовчали, насолоджуючись довгоочікуваною тишею та присутністю одне одного. Невдовзі Кетрін запитала:
-Чим займемось? 
Даніель лиш потиснув плечима. 
-Ти всю роботу доробив? 
-Так. 
-Та невже?! Серйозно?)
-Угу).
Він обкрутив її кругом своєї осі, обернувши обличчям до себе. Вони деякий час дивились одне одному в очі, аж раптом Даніель промовив:
-Як я за тобою скучив...
-Справді? - здивовано хлопнула віями дівчина, - мені здається, ми щодня регулярно бачимося. 
Хлопець засміявся, обіймаючи її за плечі. 
-Червнева півонія, це не те). Я хочу проводити свій вільний час лише з тобою. Не у театрі під уламками люстри разом із директором та Ноелом, а з тобою, наодинці, насолоджуючись твоїм прекрасним голосом та очима. 
Кетрін замовкла, притулившись щокою до його грудей, відчувши як б'ється його серце. Чомусь, на неї нахлинула незрозуміла хвиля суму. 
-Мені теж тебе мало(.
-Нічого. Скоро, сподіваюсь, це закінчиться, і нам ніхто більше не заважатиме. 
Навколо знову запанувала м'яка тиша. Він, обіймаючи дівчину за плечі та зарившись носом у її волосся, плавно почав її захитувати, наче маленьку дитину. Чулося лише їхнє розмірене дихання. Бувають моменти, коли звичайна тишина та спокій можуть бути дорожчими, ніж будь-коли.