ГЛАВА XXIV „ДЕНЬ, КОЛИ ВСЕ СТАЛО НА СВОЇ МІСЦЯ”

День перекотився за південь. Кетрін так і не виходила із спальні, ні з ким не бачившись сьогодні. Голова ще трохи боліла, але це були дрібниці. Даніель годину як кудись вийшов. Він говорив, що почувається цілком добре. 
Кетрін підвелась на лікоть, взявши телефон до рук. Перевіривши усі соц-мережі, дівчина вирішила, що пора підійматись із ліжка. Кетрін встала на ноги - в очах потемніло. Вона взялась за край бильця постелі. Згодом перед очима все прояснішало. Дівчина переодяглась, привела у порядок обличчя і волосся. «Тепер хоч на людину схожа», - подумала Кетрін, ще раз глянувши у дзеркало. Вона поклала телефон у кишеню та вийшла у коридор. Усі, схоже, були по своїх кімнатах. Дівчина пройшла до кухні. Там була Джейн. Вона так захопилась приготуванням вечері, що спочатку не помітила Кетрін. 
-Емм, привіт?) - промовила Кетрін, підійшовши ближче до подруги. 
Джейн оглянулась на неї. 
-О, Кетрін, привіт), - відповіла жінка, посміхнувшись. 
-Давай я тобі допоможу). 
-Ні, ні, ні, що ти, я сама. Ти ж там так намучилась...(
-Джейн, мені вже краще. Все в порядку). 
-Точно? 
-Точно. 
-Ну добре.
Дівчина злегка посміхнулась та прийнялась допомагати подрузі.
-Що готуєш? - запитала Кетрін, підійшовши до плити. 
-Тут гріється вода на макарони - мовила Джейн, показуючи на каструльку, - тут яйця, а тут сосиски. 
-А які макарони? 
-Спагеті. 
-О, у нас ще залишився сир? 
-Має бути, подивись у холодильнику. 
-Таак, - протяжно промовила Кетрін, підійшовши до холодильника, - а яйці? 
-На поличці подивись. 
-Немає...
-Ой, на дверці, я переплутала)...
-Є. Масло? 
-Теж на дверці дивись. 
-Є. Чудово. Потрібно ще щоб хтось із хлопців у магазин пішов. 
-Навіщо? 
-Мені ще потрібні вершки, часник та бекон, - сказала Кетрін, поставивши продукти на стільницю. 
-Що ти хочеш зробити?)
-Секрет).
-Зараз я Домініка попрошу в магазин піти, - промовила Джейн, витираючи руки. 
-Ааа, він...?
-Все там з ним добре. 
Джейн набрала повні груди повітря та із цсієї сили крикнула:
-ДОМІНІК, ЙДИ СЮДИ!
-НАВІЩО? - Почулося із сусідньої кімнати через декілька секунд. 
-ТРЕБА! 
Невдовзі до кухні увійшов Домінік із незадоволеним обличчям. 
-Що такого може бути надзвичайного щоб підійняти мене з ліжка? - промовив чоловік, - о, Кетрін, привіт. 
-Привіт. 
-Потрібно в магазин сходити, - промовила Джейн. 
-Це дуже терміново?.. - запитав Домінік,   злегка нахнюпившись. 
-Так. 
-Що треба купити? - зітхнув чоловік. 
Джейн глянула на Кетрін, чекаючи її відповіді. 
-Вершки, часник та бекон, - промовила дівчина. 
-Якісь різношерсті продукти. Що ви з них маєте готувати? 
-Побачиш). Тобі сподобався), - мовила Кетрін, широко посміхнувшись. 
-Дуже на це сподіваюсь, - сказав Домінік, - де є найближчий магазин?
-На першому поверсі цього будинку. 
-Добре. Чекайте, скоро повернусь. 
-Ага. Давай тільки швидше, - крикнула Джейн йому вслід. 
Джейн була якась дивна. Вона постійно все плутала, була неуважною. Кетрін одразу ж все помітила, але вирішила списати це на останні події.
Згодом повернувся Домінік. Він поспішно пройшов до кухні, поклавши на стіл пакет із покупками. 
-Воно? - задихано запитав чоловік. 
Кетрін заглянула у пакет, дістаючи звідти по черзі продукти. 
-...воно, - відповіла дівчина. 
-Ви ще довго будете куховарити? 
-Ще хвилин... двадцять, - відповіла Кетрін, глянувши на годинник. 
-Добре, покличите, - промовив Домінік, вийшовши із кухні. 
-Ні, все самі з'їмо, - крикнула Джейн із вираженим сарказмом. 
Кетрін засміялась, кладучи спагеті у киплячу воду. Дівчина інтенсивно готувала, зайнявши ледве не всю стільницю. Вона робила все із неабиякою завзятістю та майже одночасно: натирала сир, смажила бекон, відварювала макарони. 
-Може ти вже скажеш, що ти готуєш? - запитала Джейн, із цікавістю спостерігаючи за подругою. 
-Пасту карбонара). 
-Серйозно?
-Так). Моя мама її щовихідних готувала). 
-Клаас). Чесно кажучи, я ніколи карбонару не куштувала. 
-Скуштуєш). Доречі, вже майже готово). Клич інших. 
Джейн кивнула та пішла за хлопцями. Через декілька хвилин всі вже вечеряли. Кожен був у хорошому настрої. Нарешті у їхнє життя повернувся спокій. 
-Кетрін, - почав Олівер, - відтепер макарони готуєш тільки ти. 
Дівчина посміхнулась. 
-Дякую). Але це не макарони, а спагеті. 
-А є різниця? - запитав Домінік.
-Звісно є, - обурено відповіла Кетрін.
-Добре. Є, то є. Не буду сперечатись. 
-Так, Кетрін, дійсно дуже смачно), - промовила Джейн. 
Дівчина кивнула, широко посміхаючись, а потім сказала:
-Містер Бейкер, я вашої реакції не чую. 
-Все чудово, - відповів Даніель, - у тебе ще були якісь сумніви на рахунок цього? 
-Просто хотіла переконатись). 
Вона зробила ковток кави, після чого щось згадала. 
-О, до речі, - почала Кетрін, - Олівер, тебе затягнули у віділення поліції? 
-Угу. 
-І...?
-Ну нічого. Було важко не сказанути їм чогось лишнього, але я наштовхнув їх до правильної думки. Вони відшукали її машину та дослідили авто, знайшовши всередині ті документи та записи, які я бачив. Окрім цього, вони привели до тями злодійку та допитали її. Вона виглядала налякано та розгублено. Спочатку дівчина намагалася брехати, але у неї це погано виходило, тому згодом вона здалась та все їм розказала. Її дійсно найняли. Головна ціль була знищити чотири будівлі, які часто відвідували місцеві та закордонні туристи. 
-Стоп, будівель? - перепитала Джейн. 
-Так. 
-А вибух на вулиці? 
-Головною метою було зруйнувати кафе, яке було поруч, - відповів Олівер, - вулицю зачіпило випадково. Єдине мені шкода Дженну. Вона, по суті, не винна. Це просто наївна молода дівчина, яка повелась на це за гроші. 
-Мда... - замислено промовила Кетрін. 
-Це все уже дрібниці, - мовив Олівер, - головне, що все уже закінчилось. 
У цей момент Джейн акуратно штурхнула Домініка. Чоловік підійняв на неї запитальний погляд, після чого жінка незрозуміло моргнула йому, про щось нагадуючи, або натякаючи. Він одразу ж опам'ятався та спохватився. 
-Поки ми всі тут разом, - почав Домінік, ми з Джейн хотіли б вам дещо повідомити. 
Всі одразу ж відклали виделки, обдарувавши пару уважними поглядами. Домінік повільно вдихнув, збираючись із думками. 
-Ну... У нас буде дитина. 
Запала інтригуюча пауза. 
-Дитина?.. - перепитала Кетрін, розпливаючись у посмішці, - Джейн, ти вагітна?!
Жінка коротко кивнула та, збентежено опустивши погляд, теж широко посміхнулась. 
-Це ж чудово! Вітаю вас! - радо промовив Олівер. 
-Мої вітання, - усміхнено промовив Даніель, простягаючи руку Домінікові. 
-Дякуюєм, - відповів Домінік, потиснувши даніелеву руку у відповідь, та теж посміхаючись на всі зуби. 
У цей момент Даніель якось неясно та неоднозначно глянув на Кетрін, тримаючи свій погляд на ній протягом декількох секунд. Дівчина, помітивши його згляд, збентежено відвела погляд вбік. 
Один із найважчих днів закінчувався. Кетрін та Джейн увесь залишок дня провели на кухні. Олівер та Домінік одразу ж після вечері пішли в місто. Даніель намагався всіляко вивідати, куди направились хлопці. Але вони лише відмахувались, нічого конкретного не сказавши. Даніель, так і не отримавши нормальної відповіді, пішов у кімнату, навіть трохи образившись.
Кетрін, не дивлячись на те що пізно вчора лягла спати, прокинулась відносно рано. Вона зробила глибокий вдих а солодко потяглась, від чого у неї захрустіли суглоби. Дівчина підвелась на лікті та, взявши телефон до рук, подивилась на години і перечитала десятки нових повідомлень та сповіщень. Згодом вона відклала гаджет та глянула на Даніеля, який лежав спиною до неї. Кетрін підсунулась ближче до хлопця та, перехилившись через нього, злегка приобійняла його за плече, тихим,  ніжним та трохи сонним і хриплим голосом проспівавши:
-Happy birthday to you, happy birthday too you...) Happy birthday dear Daniel, happy birthday to you).
Він, не розплющуючи очей, широко посміхнувся. 
-Все життя мріяв, щоб мені в ліжку заспівали "Happy birthday").
Кетрін дзвінко розсміялась, а потім промовила:
-Тоді я зараз здійсню ще одну твою мрію). 
Кетрін підвелась та присунулась до своєї тумбочки, інтенсивно щось в ній шукаючи. Даніель теж звівся, сівши на ліжку та зацікавленим і уважним поглядом спостерігаючи за дівчиною. Невдовзі вона дістала пакет не дуже великого розміру. Кетрін повернулась до Даніеля обличчям. Вона хвильку замислилась, після чого сказала:
-Даніель, у цей особливий для тебе день прийми найщиріші вітання від сім'ї Тейлор. 
Дівчина простягнула йому пакет. Даніель вкотре посміхнувся, взявши пакунок до рук. Він дістав із пакету чисто-білу коробку. На ній не було якихось малюнків чи візерунків. Хлопець покрутив її в руках, як раптом помітив характерний випуклий логотип у вигляді коронки. Він на хвилину "завис", придивляючись до випуклості на коробці. Даніель різко підійняв голову, глянувши на Кетрін округлими очима. Дівчина знову розсміялась.
-Що?) - кокетливо запитала Кетрін. 
-Це ж... Ке-е-етрі-і-ін...
Він зніяковіло затулив обличчя руками, не вірячи своїм очам. Кетрін вкотре засміялась. Даніель теж почав збентежено реготати. 
-Кетрін, ти ж... Навіщо?..
Хлопець акуратно відкрив коробку. Всередині був гарний зелений кейс із таким ж золотим логотипом у вигляді корони. Даніель черговий раз розгублено посміхнувся, прикривши рот рукою. Він відкрив сам кейс. На кришці зсередини була вибита та сама  емблема, під якою красувався багатий  напис "Rolex". А в центі, на спеціальній підставці, виблискував розкішний наручний годинник. На циферблаті вгорі також був логотип із назвою. Детектив обережно дістав годинник із кейсу. Він розгублено глянув на дівчину, яка терпеливо спостерігала за ним. 
-Кетрін... Я не знаю що сказати... Це просто... 
-Ну? Та ж примірь!)
Даніель максимально акуратно надягнув годинник на ліву руку, після чого простягнув її перед собою, милуючись. 
-У мене немає слів... Кетрін... Дякую. 
Дівчина щиро посміхнулась, теж трохи зніяковівши. Пара кинулась одне до одного в обійми. Вони були міцними та щирими. Розімкнувши обійми, Даніель ще раз усміхнено глянув на годинник, сказавши:
-Це розрив мозку...
-Давай іди вмивайся), - промовила Кетрін, легенько штурхнувши його в плече. 
-Іду). 
Хлопець склав усі папірці у кейс, який, у свою чергу, поклав у коробку, сховавши все разом у свою тумбочку. 
Даніель, залишивши телефон у спальні, пішов у ванну кімнату, а Кетрін робила зачіску у кімнаті. Смартфон детектива, здавалось, скоро взірветься від вхідних дзвінків та повідомлень. Практично кожної хвилини телефон вібрував на тумбочці то короткими гудками, то довгими. Цей постійний звук вже починав діяти Кетрін на нерви, але дівчина всіляко намагалася ігнорувани настирливі вібрації. Невдовзі Даніель повернувся до спальні. 
-У тебе телефон розривається, - промовила дівчина, одразу після того, як побачила його. 
-Прямо розривається?
-Угу.
Хлопець хмикнув та, підійшовши до тумбочки, глянув на екран свого смартфону. 
-Ого... - в пів голоса мовив Даніель. 
-Що? - обернувшись, запитала Кетрін. 
-Три пропущених дзвінки, десять повідомлень у Direct Instagram та сім у Telegram...
-Яка ти знаменита особистість). 
-Угу. Зірки шоу бізнесу менше привітань отримують).
Кетрін підтягнула хвостик, примостивши шпильку у волоссі. «Всеодно щось не те...» - подумала дівчина, пригладжуючи волосся. Щось намудривши із зачіскою, вона  підійшла до Даніеля та запитала:
-Ідемо снідати?
-Так, зараз. Відповім всім, і підемо. 
-Добре), - посміхнувшись, мовила дівчина. 
Даніель швидко відповів усім знайомим, після чого вони пішли на сніданок. Кетрін та Даніель пройшли до кімнати, де вже за столом сиділи Олівер, Джейн і Домінік. Вся компанія, побачивши Даніеля, одразу ж підвелась. Олівер, злегка посміхнувшись, підійшов до друга із досить величеньким пакетом в руках. 
-Даніель, ми всі хочемо привітати тебе з Днем народження та побажати тобі міцного здоров'я, успіхів, щастя та неабиякої мужності, яка так важлива і потрібна у нашій справі. 
Олівер увесь час, радісно та навіть якось зніяковіло посміхаючись, дивився Даніелеві в очі. Його слова звучали настільки щиро та тепло, що на серці в мить стало мило і втішно. Даніель в цей момент відчув невдавану любов та підтримку від кожного члену команди. Як приємно усвідомлювати, що у тебе є рідні, вірні та люблячі люди, яким ти дорогий. Яким ти можеш повністю довіритися та завжди покластися. Які, попри все, завжди будуть з тобою. 
-Дякую, - відповів Даніель, розплившись в усмішці. 
Олівер простягнув йому пакунок. Даніель взяв його, після чого поклав на підлогу під стіну. 
-Пане детективе, а ви не хочете глянути що всередині? - запитав Домінік. 
-А потрібно вже?) - із невеликою ухмилкою мовив Даніель. 
-Звісно! - відповіли всі в один голос. 
Друзі засміялись самі з себе. Даніель знову взяв пакет та заглянув усередину. Він кілька секунд непорушно дивився на коробку всередині, після чого збентежено посміхнувся, діставши подарунок із пакету. В його руках опинився новенький MacBook. Хлопець трохи зніяковіло глянув на друзів, зі словами: 
-Ну нащо ви це... 
-Як це нащо? - не витримав Домінік, іронічно сплеснувши у долоні. 
Всі знову розсміялись. 
-В тебе ж колись був, - почав Олівер, - а потім він накрився. От ми і вирішили... 
-Ну... Дякую... Що я ще можу сказати... - вкотре збентежено всміхнувшись промовив Даніель. 
-Користуйся), - відповів Олівер. 
-Угу. Дивись не загроб його), - мовив Домінік, саркастично посміхнувшись. 
Даніель мовчки глянув на нього та сів за стіл навпроти нього. Джейн та Кетрін прийнялись подавати сніданок. Домінік раптом зацікавлено глянув на Даніеля, щось видивляючись. Детектив відчув на собі його погляд та, глянувши на нього, запитав:
-Що? 
-А ну но покажи руку. 
Даніель, закотивши очі, підійняв праву руку. 
-Іншу, - мовив Домінік. 
Даніель, опустивши праву руку, підійняв ліву руку, розуміючи що привернуло увагу друга. Домінік підвівся, взяв його долоню до своєї та повернув його руку на іншу сторону, круглими очима роздивляючись годинник. 
-Це... Ти де його взяв!? 
Даніель опустив голову, почавши тихо реготати. Олівер теж підвівся і, глянувши на годинник Даніеля, промовив:
-У мене те ж питання... 
Кетрін та Джейн обернулись від стільниці, також починаючи сміятись. Кетрін задоволено глянула на вражених хлопців. Джейн теж підійшла до Даніеля.
-Ти? - запитав Домінік, обернувшись до Кетрін. 
-Я).
-Як?!
-З любов'ю). 
-Так, все, досить, - промовив Даніель, забираючи руку, - замацаєш. 
-Та ж дай ще подивитись, тобі що  шкода? 
-Ти вже хвилин п'ять дивишся! - із невеликим обуренням мовив Даніель. 
-Ой, не дуже й хотілось. От народиться у мене син, я теж тобі його навіть на руках потримати не дам.
Всі присутні вкотре розсміялись. 
-А ти впевнений що у тебе буде саме син?), - запитав Даніель. 
-Впевнений. 
-На сто відсотків? - перепитав Олівер. 
-...ні. На дев'яносто дев'ять. 
-Ага, - промовила Джейн, - снідати сідай, впевнений він. 
Під час сніданку друзі обговорювали різні теми, часто сміючись та жартуючи. Коли всі доїли Джейн захотіла зібрати тарілки зі столу, але її випередила Кетрін.  
-Все, - промовив Домінік, - Кет, залишай той посуд, потім помиєш, ідіть всі збирайтесь. 
-Куди? - запитав Даніель, недовірливо вигнувши брову. 
-Пане детективе, якщо ви забули, ми на відпочинку в Єгипті, і сьогодні йдемо дивитися на піраміди, - промовила Кетрін, підійшовши до нього та обійнявши ззаду за плечі.
Даніель хотів було щось ще сказати, але Домінік перебив його:
-Так, не мудруй. Іди одягайся. 
На збори багато часу не знадобилось. Друзі дістались до місця, де знаходились легендарний Сфінкс, загадкові піраміди та інші історичні пам'ятки. Олівер відійшов за квитками на вхід на територію історичного заповідника, інші залишились його чекати. Незважаючи на те, що це був ранок - всеодно було дуже жарко. 
-Ну і краса тут, - промовила Джейн. 
-Ти не втомилась? - запитав Домінік, - все нормально? 
-Та нормально, ти вже рази три запитував, - закотивши очі, відповіла жінка. 
Кетрін всміхнулась та глянула вниз. 
-Даніель, шнурки розв'язані, - промовила дівчина. 
Хлопець опустив погляд на своє взуття, після чого, зітхнувши, присів, даючи Кетрін телефон зі словами, - 
-Потримай. 
Дівчина взяла пристій, спостерігаючи за хлопцем. Раптом його телефон завібрував у неї в руках. Кетрін глянула на екран та одразу ж запитала:
-Бейкер, хто така Рейчел Едеван? 
-А ти що ревнуєш?) - єхидно посміхнувшись, втрутився Домінік.
-Хто, я? Ні, зовсім ні. Просто запитую. 
-Це дружина Алана, - відповів Даніель, підводячись, - дай сюди. 
Кетрін віддала йому телефон, після чого хлопець, взявши слухавку, відійшов в сторону. 
-Подивіться на нього, який діловий, - промовив Домінік йому вслід. 
-До тебе в день народження теж багато людей телефонувало, - мовила Джейн, - ти навіть говорив, що тобі набридло увесь час слухавку підіймати. 
Кетрін дзвінко засміялась. 
-Коли я таке говорив? 
-Перестань виправдовуватись, було таке - байдуже кинула Джейн.
До друзів підійшов Олівер із п'ятьма квитками в руках. 
-Купив? - запитала Кетрін. 
-Угу. Поки пояснив тій арабці що мені потрібно... Але купив. 
Кетрін посміхнулась, взявши один квиток із рук Олівера, розглядаючи папірець. 
-А де Даніель? - запитав Олівер. 
-Говорить із Рейчел по телефону, - відповів Домінік.
-О-о, це надовго, - нахнюпившись, промовив Олівер. 
-Чому? - запитала Кетрін. 
-Рейчел любить побазікати. Зараз буде все про його житя розпитувати, а потім про своє розказувати. 
-Ну така натура в жінки, чому ти обурюєшся? - мовила Джейн. 
-Я не обурююсь, а констатую факт. 
-Я все, - промовив Даніель, підійшовши до друзів. 
-Так швидко? - недовірливо запитав Олівер. 
-У неї телефон розрядився), - відповів Даніель. 
-Ну давайте йдемо вже! - нетерпеливо промовила Кетрін. 
-Йдемо, йдемо), - мовив Олівер, по-дружньому приобійнявши дівчину за плечі. 
Компанія повністю занурилася у фантастичний світ стародавнього Єгипту. Величні загадкові споруди перехоплювали дух, викликали захоплення. Друзі підійшли до однієї із пірамід. Вона була тут майже що найвищою. Коли друзі максимально наблизились до споруди, Джейн повільним бігом підбігла до неї та приклала долоню до однієї із цеглин, зі словами:
-Я торкнулася піраміди). 
-Домягнення всього життя, - похлопав Домінік. 
-А ти взагалі тримай телефон, - промовила Джейн, даючи чоловікові свій гаджет, - Кетрін, іди сюди. 
Дівчина підійняла погляд на подругу, запитавши:
-Що? 
-Ходи пофотографуємось. 
-Стоп, це я типу маю фотографувати? - запитав Домінік.
-Так, - відповіла жінка. 
-Ні, ні, ні, - почав обурюватись чоловік. 
-Ну, будь ласка-а-а, - протяжно промовила Джейн, опустивши нижню губу. 
-До-о-обре... Тільки недовго! 
-Обов'язково. Кетрін, ти йдеш? 
-Іду, - відповіла дівчина, ідучи до подруги.
Даніель підійшов до стіни, розглядаючи саму споруду. Він доволі довго придивлявся до кожного камінця, про щось інтенсивно роздумуючи. 
-Що ти там побачив? - раптом запитав Олівер.
-Сліди перебування тут чорної Toyota), - промовив Домінік, як-небудь фотографуючи дівчат. 
Олівер засміявся. 
-Як у дві тисячі пятсотомк році до нашої ери можна було витесати настільки рівні цеглини та побудувати з них споруду висотою понад сто метрів? 
-Іншопланетяни), - мовив Домінік. 
-Угу. Раса титанів, - іронічно промовила Кетрін.
-У них просто були знання, які не збереглись до наших днів, - промовив Олівер, теж підійшовши до стіни. 
-Даніель! - крикнула Кетрін. 
Мовчання. 
-Бейкер!!! - голосніше повторила дівчина.
-Що? 
-Ходи сюди, я хочу з тобою фото. 
-Іду... 
Хлопець підійшов до Кетрін. Він став перед нею, кілька секунд дивлячись на неї, невдовзі він обернувся до неї спиною, посміхнувшись та промовивши:
-Застрибуй. 
-Що? Куди? - здивовано запитала Кетрін. 
-Мені на спину. 
-А...
-Ти ж фото хотіла. Ні?)
-А, ну... Давай. 
Дівчина застрибнула Даніелеві на спину, міцно обхопивши його плечі руками. Хлопець у свою чергу взяв дівчину попід ноги. 
-Які у тебе креативні ідеї для фото), - тихо прошепотіла Кетрін йому на вухо. 
Даніель посміхнувся, поцілувавши її руку. 
-Ти що, які кадри), - промовив Домінік, який все ще був "фотографом", а потім раптом запитав, - Даніель, чому ти такий білий? 
-Що? - не зрозумів питання хлопець. 
-Та глянь на нас всіх. Всі засмаглі, руді, як млинці підсмажені, а ти білий, наче сметана. 
Даніель опустив погляд на свої руки, потім оглянув всіх інших та, засміявшись, відповів:
-Ну все правильно). До млинців потрібно сметану). 
Всі розсміялись. 
-Ні, а дійсно, - почала Кетрін, - чому у тебе така бліда шкіра, та ще й засмага не тримається? 
-Гени, напевно... - відповів хлопець. 
Домінік зробив декілька кадрів.
-Все? - запитала Кетрін, все ще дивлячись в камеру. 
-...все, - відповів Домінік. 
Даніель акуратно опустив Кетрін на землю. Дівчина підбігла до "фотографа" та нетерпеливо забрала у нього телефон. Прикриваючи екран рукою, щоб було краще видно, вона почала швидко переглядати зроблені фотографії. 
-Ну... - незрозумілим тоном мовила Кетрін. 
-Все там гаразд. Гарні, красиві та прекрасні, - перебив її Домінік. 
-Кетрін, а тепер нас із Домініком, - промовила Джейн, беручи чоловіка за руку.
-Опиратися марно? - зітхнувши, запитав Домінік. 
-Звісно, - відповіла Джейн. 
У цей момент у Даніеля знову задзвонив телефон. Хлопець глянув на екран, підійняв слухавку та знову відійшов. 
-Може йому автовідповідач поставити? - промовив Домінік. 
-Так, не балакай, - мовила Джейн, - посміхайся. 
Кетрін зробила декілька кадрів, то присідаючи, то встаючи та міняючи ракурс. 
-Готово, - промовила дівчина. 
Джейн підійшла до подруги та забрала свій телефон. 
-Навіть не подивишся? - запитала Кетрін. 
-А сенс? Всеодно нічого не видно. 
Друзі підійнялися на оглядовий майданчик, з якого було видно Сфінкса, звісно, провівши там ще одну фотосесію. Даніель підійшов до паркану, який обгороджував майданчик та, спершись на нього руками, замислено дивився в далину. Раптом хтось ніжно обійняв його руку.
-При що думаєш, Бейкер? - запитала Кетрін. 
-Та... Згадую. 
-Що згадуєш? 
-Як я провів цей день десять років тому. 
-І... Як? 
-Хм, - він на хвилю задумався, - мені тоді виповнилося вісімнадцять...
Юнак повертався додому з додаткових занять. Не дивлячись на те, що сьогодні у нього було день народження, настрій, як зазвичай, був понурий. На вулиці було темно, дорогу освітлювали лише вуличні фанарі. Йшов сильний дощ, хлопчину рятувала лиш одна парасолька. Дув холодний вітер, останні пожовклі листки дерев в'яло опадали на землю. Він, дійшовши до будинку, дістав ключі та відімкнув двері. Пройшовши в коридор, попередньо замкнувши вхідні двері, Даніель байдуже кинув на підлогу мокру парасольку, щоб та висохла, повішав куртку на гапличок, роззувся та пішов до себе в кімнату. Юнак вже майже дійшов до сходей, які вели на другий поверх, як раптом почув суворий голос за спиною:
-Стояти. 
Хлопчина судомно видихнув та повернувся обличчям до батька. 
-Що? - тихо запитав Даніель. 
-Склав іспит?
-Ні. 
-Я сподівався, що ти не настільки безглуздий, - невдоволено промовив чоловік. 
-Я тобі говорив, що не буду навчатись на медичному факультеті, - різко та емоційно почав хлопець, - я неоднократно говорив, що хочу навчатися на юридичному факультеті та працювати в майбутньому в правоохоронних органах. Але тобі ж просто начхати на мою думку. Ти примусив, заставив мене навчатися медицині.
-Слідкуй за мовою! Ти не будеш вчитися на юридичному! 
-Чому? Чому я не можу навчатися у тому вузі, який хочу обрати? Чому ти ніколи не хочеш мене нормально вислухати? Що я тобі зробив?! - крикнув юнак.
Одна рука чоловіка щосили замахнулась, гучно пролунав короткий тріск ляпаса. Даніель повільно ковтнув слину, а потім сказав:
-А ти так і не згадав, що сьогодні за день. 
-Чому ж? Згадав. День, коли все моє життя пішло навиворіт. Краще б я тебе тоді в дитячий будинок здав! 
Він ще раз замахнувся, але Даніель підставив свою долоню, спинивши його руку. 
-Тільки посмій, - промовив юнак. 
Він обережно, легенько відштовхнув чоловіка та поспіхом побіг до своєї кімнати. Забігши до спальні, Даніель зачинив двері на защіпку. Хлопчина сів на ліжко, зажурено затуливши обличчя руками. Він встав та підійшов до столу, взявши в руки фото, на якому була мила літня жіночка в хустині, яка широко посміхалась. Юнак ніжно провів пальцями по склу, ніби погладжував її зморщені трудолюбиві руки. Бабуся дивилась на нього втомленими очима, але її погляд був такий теплий, рідний, щирий та люблячий. Вона ніби через фото намагалася підтримати свого онука, який після її смерті залишився практично один. Даніель приклав фото собі до грудей, ніби обіймаючи свою покійну бабусю. Серце защімилось. «Бабусю... Бабусю Анно... Чому ти мене залишила?» 
Невдовзі він поклав фото своєї бабусі назад на полицю. Юнак став посеред кімнати, над чимось напружено роздумуючи. Хлопець взяв рюкзак, нашвидкоруч склавши в нього самі необхідні. Дочекавшись ночі, щоб батько ляг спати, Даніель тихо вийшов з будинку. Він дістав в'язку ключів та замкнув за собою двері, після чого викинув ключі в траву та побіг у невідомому напрямку.
-...Я тоді забрав документи з університету, в якому провчився два місяці, та втік в інший кінець Лондону. Батько мене, схоже, навіть не шукав. До початку нового навчального року я працював на різних підробітках, а літом подав документи в університет, до якого мріяв поступити. Мене прийняли. Там я познайомився з Олівером та Аланом і моє життя почало налагоджуватись. Я ще ні разу не пожалкував, що зробив це, - закінчив свою доповідь Даніель.
Кетрін замовчала. Вона ласкаво притулилась до хлопця, міцніше обійнявши його. 
-Мені... Жаль... - промовила дівчина. 
-А чого жаліти? Це все давно залишилось у минулому, жалем та шкодуванням вже нічого не зміниш. Варто жити сьогоднішнім днем та... Менше зациклюватись над тим, що було колись. 
Він ніжно обійняв її за талію, поцілувавши в голову. Між ними запала тишина. 
-...коли ти зрозумів, що кохаєш мене? - несподівано запитала Кетрін. 
-Не знаю, - невдовзі задумано відповів Даніель, потиснувши плечима, - це відбувалось якось... Поступово? Я не можу назвати конкретний момент, коли ти запала мені в серце. 
-Поступово... 
-А ти? 
-Тобі сказати чесно? 
-Звісно. 
Вона на секунду замовчала, формулюючи свою наступну репліку. 
-Ну... Я покохала тебе ще... - вона повільно вдихнула, - ще до зустрічі із Белатрисою.
Хлопець здивовано подивився в її очі. Вони були наповнені гарячою любов'ю та якимось незрозумілим співчуттям та почуттям всласної вини. 
-С-серйозно?.. - збентежено перепитав Даніель. 
-Так. Я не знаю чому і як це сталось. Мені самій це не подобалось.
Вони обоє замовкли, обдумуючи слова одне одного. Хлопець був вражений висловлюванням Кетрін. Він ніколи б не подумав, що ще тоді, коли між ними царила якась ворожнеча та навіть легка ненавість, палке серце дівчини зуміло покохати байдужого, беземоційного та холодого хлопця. 
-...а зараз тобі подобається? - тихо запитав Даніель. 
-Безперечно, - так само тихо, проте впевнено та без жодних вагань в голосі відповіла дівчина.
Не дивлячись на усі складності, невдачі та неприємності, відпочинок всеодно склався веселим, яскравим та незабутнім. Усі ці події, як радісні, так і напружені назавжди залишаться у пам'яті кожного члена команди.