ГЛАВА XVIII „ЗНОВУ ПРОБЛЕМИ”

Наступного ранку друзі зібрались у номері Кетрін та Даніеля. Сівши на ліжко у спальні, вони почали обговорювати як їм краще вчинити. Домінік був категорично проти залишатися в місті. Такої ж думки притримувалась і Джейн. Але, на відміну від запального хлопця, вона показувала менше емоцій. Всі решта мислили абстрактно. У результаті друзі не зійшлися на одній думці і так нічого і не вирішили.
 Майже всі не хотіли сьогодні кудись іти з готелю. Окрім Даніеля. Йому потрібно було зняти гроші з картки, бо вся готівка вже закінчилась. Детектив спочатку  хотів піти один, але через обурення друзів, а особливо Кетрін, він взяв із собою Олівера. Найближчий та, напевно, один з єдиних працюючих банкоматів у цьому районі, був якраз по тій вулиці, на якій вчора сталась неприємна пригода. Хлопці старались іти швидко, щоб скоріше зняти гроші та добратися назад в готель. В момент коли детективи проходили повз підірваний будинок, який, разом із територією навколо нього, був обгороджений жовто-чорною стрічкою, Даніель раптом спинився. Олівер спочатку цього не зрозумів. Пройшовши кілька метрів хлопець помітив відсутність друга та оглянувся на нього. Детектив стояв та підозріло розглядав руїни будівлі. Він ніби намагався до чогось придертися, помітити щось незвичне. Олівер закотив очі та підійшов до нього. 
-Все гаразд? - запитав хлопець, торкнувши друга за плече. 
Даніель перевів погляд на нього та, кілька секунд дивлячись йому в очі, знову глянув на колишній будинок. 
-Угу, - кивнув той у відповідь. 
-Тоді йдемо? 
-Зараз. Хвилинку.
Хлопець все ще дивився туди, куди й раніше,  кидаючи погляд то на будівлю, то на працівників спецслужб, які серйозною поважною хотьбою ходили за стрічкою та намагалися щось з'ясувати. 
-Ти не знаєш що це була раніше за будівля? - раптом запитав Даніель. 
-Та без поняття. 
-Цікаво, початковою метою було зашкодити споруді, людям які були всередині, чи пішоходам?
-Чому ти над цим задумуєшся? 
-Олівер, я міг тут, як би я не боявся це говорити, померти. Ти це розумієш? А якщо це знову хтось на нас зазіхається? Це ж запроста може бути. 
Хлопець у відповідь промовчав, опустивши погляд. 
-І як ти це плануєш це дізнатися, - невдовзі запитав Олівер.
Даніель потиснув плечима. Його погляд все ще був направлений в сторону напіврозваленої будівлі. 
-Аааа, я згадав! - раптом промовив Олівер.
Детектив запитально глянув на нього.
-Це було щось типу... Сувенірної лавки із невеликим кафе, чи що. Якась маячня для туристів. 
-Значить навряд підірвати хотіли саму будівлю. Кому потрібна сувенірна лавка? Але і всередині теж мало на кого тоді можна було б "полювати". Хіба що на когось із персоналу, бо так точно підчекати коли твоя жертва зайде всередину і так швидко підігнати сюди вибухівку не можливо. 
-Але поміть, що і передбачити коли потрібна тобі людина буде іти в якості пішохода по цій дорозі теж нереально, - зауважив Олівер. 
Даніель на хвильку замовчав. 
-Ну якби, наприклад, за нами постійно хтось пристально шпигунив, - невдовзі мовив Даніель, - і якби це був хтось хитрий,  розумний та зі своєю, так званою, командою, то це, впринципі, можливо зробити. Важко, але можливо. 
-А не може бути такий варіант, що злочинці ні на кого не спрямовували свій вчинок, а зробили це для того щоб всіх відволікти та зациклити на цьому, а самі готують щось грандіозніше? 
-...може. 
-Якщо ти дійсно хочеш трохи серйозніше цим зайнятись, то, на мою думку, потрібно дізнатися спочатку хто тут працював. Але спілкуватися з людьми під час цього не на пряму, а натяками та, на перший погляд, невинними пустими питаннями.
Даніель трохи постояв на місці, не відповідаючи. Він востаннє кинув погляд на пошкоджений дах будинку і різко рванув до нього. Олівер навіть не встиг отямитись. "Бейкер, твою ж! Куди ти лізеш!?" - крізь зуби мовив хлопець вслід другові, теж ідучи за ним. Детектив підійшов до одного із працівників спецслужб, сподіваючись, що той володіє англійською. Від увічливо прочистив горло, привертаючи увагу трохи повного чоловіка. Той обернувся та, побачивши перед собою хлопця, який дивився на нього, запитав:
-كيف يمكنني أن أكون مفيدا
-На англійській, будь ласка, - мовив Даніель. 
-Чим можу бути корисний? 
-Можете, будь ласка, розповісти що тут сталось? - запитав хлопець, - звісно, якщо це не секрет. 
-А вам навіщо? 
-Я просто вирішив поцікавитися. 
Чоловік строго та недовірливо глянув на хлопця, вивчаючи його зовнішність.
-Розумію що богато ви мені не розкажете, так як не маєте такого права, але буду дуже вдячний, якщо хоч приблизно відповісте на моє питання, - промовив детектив.
-Вибух тут вчора стався, - невдовзі відповів працівник. 
-...вибух? - задумливо повторив Даніель.
-Що ви тут намагаєтесь вивідати? Шуруйте давай звідси! 
-Ні, нічого, вибачте. Просто поцікавився. 
В цей момент до цього ж чоловіка підійшла досить молода дівчина. У неї була перемотана бинтом ліва рука. Вона запитала у нього щось на арабському, той її коротко та  байдуже відповів. Схоже, її не влаштувала його відповідь, адже вона почала щось довго та емоційно говорити йому. Чоловік, трохи підвищуючи голос ще раз її відповів, скоріш за все те саме що й раніше. Вона сердито кинула йому якусь обурливу фразу та відійшла від нього. Даніель не розгубився та пішов за нею. Олівер знову хвостиком подався за ним.
-Стривайте, - мовив до неї хлопець. 
Незнайомка обернулася, запитально дивлячись на детектива. 
-Що у вас сталось? - запитав Даніель. 
-Вибачте, я погано знаю англійську. 
-Нічого, думаю ми зможемо порозумітись. 
-Я вас не розумію. 
Даніель, стараючись не нервувати, взяв дівчину, яка вже хотіла було йти, за руку, цим самим спинивши її. Вона трохи обурилась, але спинилась. Детектив дістав телефон та відкрив Google перекладач. Він ввів свої слова та переклав їх на арабську, показуючи дівчині. Вона дістала свій телефон, і теж почала вводити щось в перекладач, також показавши екран Даніелю:
"Мені потрібно знати що в них відбувається, але мені нічого точного не хочуть говорити", - такі слова були на екрані її смартфону. "Чому ви так хочете це знати?" - показав свій телефон Даніель. "Я власниця цього магазину. Сьогодні вночі його хтось хотів підірвати. Я хочу знати всі деталі. А ці мені нормально не говорять", - знову надрукувала незнайомка. "Вони, напевно, самі ще цього не знають. Я думаю якби була б якась інформація, вам, як власниці магазину, обов'язково розповіли б її", - "відповів" хлопець. Дівчина потиснула плечима. "А що тут взагалі конкретно сталось?" - "запитав" Даніель. "Вчора вночі хтось хотів підірвати мій магазин. Я була всередині і вже мала зачиняти його, як в якийсь момент на мене із великим грохотом обвалилося пів будівлі. Я ще легко відбулася. Могло ледве не насмерть завалити" - показала екран незнайомка. "Спецлужби вам що, взагалі нічого не сказали?" - написав детектив. "Лише незначущі дрібниці. Наголосивши щоб я нікому їх не розповідала", - "відповіла" дівчина. Даніель кивнув та, махнувши дівчині рукою на прощання, впевнено кудись пішов. Та йому кивнула у відповідь і теж кудись пішла. Олівер знову хвостиком пішов за другом. 
-А тепер, пане детективе, можете мені пояснити що ви коїте? - запитав Олівер у Даніеля, - навіщо вам було того чоловіка? 
-Мені потрібен був не скільки чоловік, скільки ближче роздивитися те все і зрозуміти краще що вони там конкретно  роблять. 
-А дівчина? 
-Це власниця тої крамнички. Її самі нічого не  говорять. Знаючи із свого власного досвіду, скоріш за все ті спецслужби ще самі нічого конкретного не дізнались. 
-А куди ми зараз ідемо? 
-Якщо ти забув, то початково нам потрібно було до банкомату. 
Хлопці зняли готівку та, вже не відволікаючись на сторонні речі, повернулися в готель. Друзі цілий день пробули в номері Кетрін та Даніеля, так нікуди й не пішовши сьогодні. Даніель постійно про щось напружено думав та майже ні з ким не спілкувався. Його дуже бентежили ці події. Йому хотілось знати все до дрібниць. Він дуже переживав по цьому приводу. 
Даніель стояв біля вікна у спальні, дивлячись у далину і так само про щось інтенсивно розмірковуючи. Кетрін занепокоїлась його поведінкою. Вони з хлопцем увесь день майже не говорили одне з одним. Дівчина підійшла до нього та стала поруч, теж дивлячись у вікно. Детектив навіть не звернув на неї уваги. Чи то він настільки задумався, чи то просто не хотів зараз ні з ким спілкуватись. На вулиці був вечір. 
-...все добре? - невдовзі запитала Кетрін. 
Даніель промовчав, опустивши погляд, після чого коротко потиснув плечима. 
-Що сталось? 
-Мене непокоять ці події, - почав хлопець, - я хочу знати як і чому це сталось. Якщо це знову все було спрямовано на нас? 
Кетрін витримала паузу, а потім мовила:
-Я теж про це думала. Тому й так само вважаю що краще кудись звідси поїхати. 
-Але ти ж розумієш, що якщо за нами дійсно хтось шпигунить, то наша "втеча" нас не на довго врятує? 
-Розумію... - зітхаючи відповіла дівчина. 
-Я хочу в цьому серйозно розібратись. Може навіть і розслідувати це, - акуратно вдаривши собі кулаком в долоню, мовив Даніель. 
-Розслідувати?...
-Так. Я сьогодні спілкувався з одним із тих працівників і зрозумів що їхні служби цього скоро не розкриють. А на нас зараз, можливо, хтось знову точить зуба. 
-І як ти це плануєш робити? Пам'ятай, тут ти не детектив із купою прав та повноважень, а звичайний турист. Де ти будеш брати інформацію? 
-Не знаю. Походу будемо вирішувати. 
-Ну й з чого ти хотів би почати? 
-Дізнатись чи пов'язана якось пожежа в бібліотеці, про яку розповідав той лікар, і цей вибух, - впевнено мовив Даніель.
-Чому саме це?
-Тому що якщо вони пов'язані, то, скоріш за все, вибух був спрямований не на нас, тому що пожежа сталася ще за тиждень, а то й більше, до нашого приїзду. Завтра потрібно знайти ту бібліотеку і поїхати туди. Може щось цікаве помітимо та дізнаємось. 
Кетрін кивнула. Вона все ще заворожено дивилась у вікно. Сонце от-от мало зайти за горизонт. 
-Хотіли відпочити від цього, а тут, на тобі... - задумливо промовила дівчина. 
Даніель зітхнув, теж милуючись вечором. 
-Така вже наша доля, Тейлор. Відпочинемо  іншим разом. 
-Ага. Хіба що коли на пенсію вийдемо. 
Хлопець посміхнувся та опустив погляд, кілька секунд дивлячись і підлогу, після чого, вперше за цю розмову глянув на Кетрін. Оранжево-рожеве сонячне світло відблискувалось на її світлому, трохи недбало розтрьопаному волоссі та  задумливому обличчі, роблячи її образ та риси зовнішності ще більш милими та ніжними. Даніель підійшов ближче до неї та приобійняв. Далі із їхніх вуст не прозвучало ні одного слова. Пара так само дивилася у вікно, проводжаючи день та зустрічаючи прохолодну ніч.